16 листопада 2023 рокум. Ужгород№ 260/6898/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Луцович М.М.
при секретарі судового засідання - Пішта І.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
представник позивача - Гумен Н.В.,
представник відповідача - Ліуш Б.Б.,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ ВП 44106694) про визнання дій протиправними, скасування вимог та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області, в якій позивач просить: визнати протиправними дії ГУ ДПС у Закарпатській області по нарахуванню (обчисленню) ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю сум єдиного соціального внеску, включених до вимог про сплату боргу (недоїмки): № Ф-2062-50У від 07.02.2020 року на суму 13 473,90 грн.; № Ф-2062-50У від 11.05.2021 року на суму 2200 грн.; № Ф-2062-50У від 06.11.2018 року на суму 15819 грн., скасувати вищезазначені вимоги про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ, та зобов'язати ГУ ДПС у Закарпатській області виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів суми ЄСВ нарахованих (обчислених) у цих вимогах про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що за умов закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов'язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказує, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був зареєстрований з 16.07.2001 року як ФОП, про що в реєстр внесено запис № 23241750000017799, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне. Зазначає, що така обставина вказує на те, що позивач не був страхувальником у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та не мав обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, вимоги про сплату боргу прийняті стосовно фізичної особи, не суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 - необґрунтовані та безпідставні.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
28 вересня 2023 року представник Головного управління ДПС у Закарпатській області подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив. Зазначає, що 01.07.2010 було прийнято Закон України № 2390-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання». Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону було визначено, що всі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004, відповідно до п. 3 Закону №755-VI, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Однак, зазначений обов'язок позивач не виконав, внаслідок чого в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців містяться відомості про позивача, як фізичну особу-підприємця - статус: зареєстровано, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне. Отже, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець по теперішній час та перебуває у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на обліку як фізична особа-підприємець, а тому оспорювані вимоги про сплату боргу (недоїмки) нараховані відповідачем правомірно.
Ухвалою суду від 13 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
У судовому засіданні представник позивача просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Так, контролюючим органом відносно ОСОБА_1 винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки): № Ф-2062-50У від 07.02.2020 року на суму 13 473,90 грн.; № Ф-2062-50У від 11.05.2021 року на суму 2200 грн.; № Ф-2062-50У від 06.11.2018 року на суму 15819 грн.
Не погоджуючись з вимогами позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ (далі Закон №2464-VІ) від 08 липня 2010 року.
Згідно з пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: 1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту); філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами; дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України; підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу»; патронатних вихователів, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних батьків, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту; осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини; одного з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства; інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції (у тому числі постійне представництво інвестора-нерезидента), що використовує працю фізичних осіб, найнятих на роботу в Україні на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем в Україні, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); 4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; 5) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; 5-1) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; 15) особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування; 16) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 16 липня 2001 року, у зв'язку з чим має обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску.
Однак, позивач стверджує, що він не здійснює підприємницьку діяльність та не зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник ЄСВ зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
Платники ЄСВ зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця (п. 8 ст. 9 цього ж Закону).
Сума ЄСВ, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464-VI, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам ЄСВ, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду по справі №440/2149/19 від 04.12.2019 року по подібним правовідносинам, суд приходить висновку, що необхідними умовами для сплати особою ЄСВ є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. За відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом встановлено, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявна інформація щодо реєстрації ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця, за результатами запиту зазначено: «зареєстровано, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне». Номер запису - 23241750000017799, дата державної реєстрації - 16.07.2001 року, дата запису - 15.05.2013 року.
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (тут і в подальшому в редакції станом на момент винесення оскаржуваної вимоги) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Частина 4 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» містить перелік відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі про фізичну особу-підприємця, зокрема, пункт 7 дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; пункт 16 місце зберігання реєстраційної справи в паперовій формі.
Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Виходячи зі змісту вказаної норми, суд дійшов висновку про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця. Жодного іншого належного та допустимого доказу того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, до суду не надано.
Щодо тверджень відповідача про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець то суд зазначає про таке.
За змістом пунктів 9-12 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та про реєстраційний збір за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого Постановою КМУ від 29 квітня 1994 р. №276 (далі - Положення) було визначено, що за результатом державної реєстрації фізичної особи, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, суб'єктом підприємницької діяльності, видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.
Крім того, з аналізу пункту 13 Положення вбачається, що у п'ятиденний термін з дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації мав обов'язок подати відповідні відомості до органу державної податкової служби.
Відповідно до пункту 14 Положення підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік у органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи). Термін взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби, за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.
З урахуванням зазначеного, можна дійти висновку, що до набуття чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» статус фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності підтверджувався свідоцтвом про державну реєстрацію, яке, крім іншого, було підставою для постановлення такої особи на облік до податкового органу.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» №2390-VI від 01 липня 2010 року (далі за текстом Закон №2390-VI) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно з підпункту 3-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідно до підпункту 7, 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Тобто, з набуттям чинності даним нормативно-правовим актом, діючі юридичні та фізичні особи-підприємці мали обов'язок у визначені терміни подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. У разі невиконання такого обов'язку раніше видані свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Враховуючи зміст наведених норм, а також факту недійсності свідоцтва позивача суд вважає, що відсутні підстави для висновків про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця та як підставу нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
Відповідачем не надано доказів того, що позивач зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець та є платником єдиного внеску в розумінні статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Сукупність вищенаведених встановлених обставин справи з огляду на оцінені судом аргументи позивача дає достатні підстави для визнання позовних вимог обґрунтованими та доведеними наданими до матеріалів справи письмовими доказами, у зв'язку з чим позов необхідно задовольнити.
Згідно з частиною 1 статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3220,80 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Водночас, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року та від 08 лютого 2022 року у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року № 380/3142/20, постанові Верховного Суду від 02 лютого 2023 року № 120/4765/21-а.
Як установлено судом позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді надано акт виконаних робіт (наданих послуг) (додаток №2 до Договору про надання професійної (правової) допомоги №1 від 05.08.2023), згідно якого вартість наданих послуг становить 5000 грн., який підписаний адвокатом Гумен Наталією Василівною.
Позивачем не надано ані договору про надання правової допомоги, на підставі якого адвокатом надавались послуги правничої допомоги, ані доказів оплати позивачем гонорару у розмірі 5000 грн., ані акту прийому-передачі виконаних робіт (який підписується двома сторонами), ані детального опису робіт (наданих послуг).
З цього приводу суд зауважує, що КАС України не передбачає можливості подання замість детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, якогось іншого документу, зокрема акту виконаних робіт чи наданих послуг, а тому поданий акт не виключає обов'язку позивача надати суду саме детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. За відсутності такого опису підстави для розподілу судових витрат в частині професійної правничої допомоги відсутні.
До того ж, суд позбавлений можливості надати оцінку умовам надання послуг адвоката відповідно до договору про надання правничої допомоги.
Наведене свідчить про недотримання позивачем вимог частини сьомої статті 139 КАС України.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката потребують належного документального підтвердження, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у судових рішеннях. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди нижчих інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги, особливо її вартість і оплата. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Тож окрім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію співмірності у розумінні частини п'ятої статті 134 КАС.
За таких обставин та правового врегулювання, суд вказує на те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів в підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу. Крім того, суд зазначає, що відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які доведені належними доказами, зокрема, безпосередньо договором про надання правової допомоги та детальним описом робіт (наданих послуг), які позивачем не подавалися.
З огляду на вказане суд відмовляє позивачу у стягненні на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Керуючись статтями 132, 135, 139, 241, 244, 252, 255, 295 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ ВП 44106694) про визнання дій протиправними, скасування вимог та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Закарпатській області по нарахуванню (обчисленню) ОСОБА_1 сум єдиного соціального внеску, включених до вимог про сплату боргу (недоїмки): № Ф-2062-50У від 07.02.2020 року на суму 13473,90 грн.; № Ф-2062-50У від 11.05.2021 року на суму 2200 грн.; № Ф-2062-50У від 06.11.2018 року на суму 15819,54 грн..
Скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки), винесені Головним управлінням ДПС у Закарпатській області: № Ф-2062-50У від 07.02.2020 року на суму 13473,90 грн.; № Ф-2062-50У від 11.05.2021 року на суму 2200 грн.; № Ф-2062-50У від 06.11.2018 року на суму 15819,54 грн..
Зобов'язати Головне управління ДПС у Закарпатській області виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів суми єдиного соціального внеску, нарахованих (обчислених) ОСОБА_1 у вимогах про сплату боргу (недоїмки): № Ф-2062-50У від 07.02.2020 року на суму 13473,90 грн.; № Ф-2062-50У від 11.05.2021 року на суму 2200 грн.; № Ф-2062-50У від 06.11.2018 року на суму 15819,54 грн..
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ ВП 44106694) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3220,80 грн. (три тисячі двісті двадцять гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 27.11.2023 року.