ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.10.2023 року м.Дніпро Справа № 904/4654/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Дарміна М.О.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: В'юнченко О.А., довіреність №3520 від 24.11.2022, представник;
відповідачів: Житарєв Є.В., адвокат;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2023 (суддя Мілєва І.В., м. Дніпро, повний текст якого підписаний 20.04.2023) у справі №904/4654/22
за позовом Нікопольської міської ради, Дніпропетровська область, м. Нікополь
до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Янова Георгія Івановича, Дніпропетровська область, м. Нікополь
відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Обдимка Сергія Михайловича, Дніпропетровська область, м. Нікополь
відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Дудник Тетяни Григорівни, Дніпропетровська область, м. Нікополь
відповідача-4: ОСОБА_1 , Дніпропетровська область, м. Нікополь
про стягнення 889 597,09 грн,
ВСТАНОВИВ:
Нікопольська міська рада звернулась до господарського суду з позовною заявою до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Янова Георгія Івановича, відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Обдимка Сергія Михайловича, відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Дудник Тетяни Григорівни, відповідача-4: Фізичної особи-підприємця Гогун Тетяни Миколаївни, в якій, з урахуванням заяви від 23.12.2022 про уточнення позовних вимог, просить суд:
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Янова Георгія Івановича на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 142 168,01 грн за період з 01.08.2019 по 05.09.2021;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Обдимка Сергія Михайловича на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 38 616,65 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Дудник Тетяни Григорівни на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 35 527,32 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 673 285,11 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачі, являючись фактичними користувачами земельної ділянки площею 1,64 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1, за місцем знаходження належного їм на праві приватної спільної часткової власності об'єкту нерухомого майна "Комплекс", користуються вказаною земельною ділянкою без передбаченого чинним законодавством договору оренди земельної ділянки, не сплачують передбачену чинним законодавством плату за користування земельною ділянкою, внаслідок чого порушують права власника в особі Нікопольської міської ради щодо отримання орендної плати за користування відповідачами спірною земельною ділянкою.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю; витрати по сплаті судового збору покладені на позивача.
Не погодившись із зазначеним рішенням у повному обсязі, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Нікопольська міська рада, в якій, з посиланням на порушення при його ухваленні норм матеріального і процесуального права, нез'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
При цьому скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що на спірну земельну ділянку право користування виникло ще у 1996 році згідно рішення Нікопольської міської ради від 22.09.1995 № 600; Державного акту на землю від 31.01.1996, номер реєстрації 504.
Тому, враховуючи вказану норму закону, така ділянка є сформованою ще з 1996 року (тобто до 2004 року); визначені конкретні межі, конфігурація, площа, цільове призначення, виданий відповідний підтверджуючий документ.
Тобто, земельна ділянка стала об'єктом цивільних прав та обов'язків - з моменту її формування та передачі у користування на підставі вказаних документів: 1) рішення міської ради та 2) Державного акту з 1996 року й до тепер.
Позиція відповідачів про наявність підстав сплачувати плату за землю (безпідставно збережені кошти) тільки після укладення договору оренди землі та присвоєння кадастрового номеру взагалі нівелює імперативні приписи статті 206 ЗК України за якою використання землі в Україні є платним, бо фактично відповідачі використовують земельну ділянку з 2004-2008 років (пряма та імперативна норма - ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України).
У зв'язку з наведеним, у територіальної громади виникає цілком логічне та закономірне питання: власники нерухомості можуть в своїх інтересах не формувати земельну ділянку необмежений час, не присвоювати кадастровий номер, а значить і не платити за фактично зайняту землю роками?
На обґрунтування правильності визначення ціни земельної ділянки Нікопольська міська рада в позовні заяві посилалась на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20. Натомість, суд в оскаржуваному рішенні послався на постанови Верховного Суду 2018-2020 років, хоча позивач звертав увагу суду в позові саме на більш актуальну судову практику - 2021 року, більше того - Великої Палати Верховного Суду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі проти задоволення апеляційної скарги заперечили, зазначили, що відповідно до ст.5 ЦК України, оскільки акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, а до відносин що виникли має застосовуватись цивільна норма, яка діяла на час їх виникнення, то до вказаних відносин повинні застосовуватись норми ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України, що діяли на той час.
Також позивач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що право користування на земельну ділянку виникло ще в 2003 році, але це не знаходить свого підтвердження в матеріалах справи. Станом на 18.06.2008 акт на право постійного користування землею скасований. Скасування акту означає те, що він втратив чинність, є недійсним, не створює правових наслідків, не може бути використаний, не характеризує об'єкт (земельну ділянку), що в свою чергу позбавляє Позивача можливості оперувати поняттями площі (1,64 га), меж земельної ділянки, цільового призначення, тощо.
На теперішній час площа земельної ділянки, яку фактично використовує відповідач, не підтверджена належними доказами, не існує сформованої земельної ділянки площею 1,64га, відсутня будь-яка технічна або проєктна документація, не визначені межі, не визначене конкретне місце розташування земельної ділянки де знаходяться об'єкти нерухомості в АДРЕСА_1. Не визначене цільове призначення. Відсутній кадастровий номер. Не виготовлялась та відсутня відповідна документація про нормативну грошову оцінку землі, відсутня можливість зробити витяг з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки землі. Відсутній акт обстеження земельної ділянки Позивачем. А отже, не доведений розмір заявлених до стягнення позовних вимог.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Дармін М.О., ОСОБА_6.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2023 (головуючий суддя Іванов О.Г., судді Дармін М.О., ОСОБА_6.) відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2023 у справі № 904/4654/22; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 12.06.2023.
09.06.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/4654/22 у зв'язку з відпусткою судді Дарміна М.О.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2023, справу №904/4654/22 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., ОСОБА_6., якою справу прийнято до свого провадження.
В судовому засіданні 12.06.2023 оголошено перерву до 17.07.2023.
У зв'язку з перебуванням суддів-членів колегії Березкіної О.В., ОСОБА_6. у відпустці, відповідно до п.2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.2018 зі змінами, розгляд справи № 904/4654/22, призначеної на 17 липня 2023 року не відбувся.
28.07.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/4654/22 у зв'язку з відпусткою судді Березкіної О.В. та відставкою суддів ОСОБА_6.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2023, справу №904/4654/22 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Орєшкіна Е.В., якою справу прийнято до свого провадження, судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 26.09.2023.
22.09.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/4654/22 у зв'язку з відставкою судді Орєшкіної Е.В.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2023, справу №904/4654/22 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Верхогляд Т.А., якою справу прийнято до свого провадження.
З урахуванням зайнятості судді - члена колегії суддів Дарміна М.О. 26.09.2023 у інших судових засіданнях, розгляд справи відкладено на 30.10.2023.
В судовому засіданні 30.10.2023 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 12-13) на АДРЕСА_1 знаходиться об'єкт нерухомого майна "Комплекс", право власності (форма власності приватна спільна часткова) на який зареєстровано за:
- Яновим Георгієм Івановичем , розмір частки: 128/625, на підставі договору купівлі-продажу, ВВТ № 627946 р. № 203, 16.02.2005, державна реєстрація права власності: 20.05.2005, а з 06.09.2021 за ОСОБА_3 , згідно договору дарування, серія та номер: рн.559, виданий 06.09.2021, видавник: Приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мігунов С.О.;
- Обдимком Сергієм Михайловичем , розмір частки: 1/25, на підставі договору купівлі-продажу, ВВС № 188239 р.№ 879, 31.03.2004, державна реєстрація права власності: 20.05.2005;
- Дудник Тетяною Григорівною , розмір частки: 23/625, на підставі договору купівлі-продажу, ВКТ № 492917 рн. 1227, 17.09.2008, державна реєстрація права власності: 21.10.2008;
- ОСОБА_1 , розмір частки: 449/625, в реєстрі відсутня підстава виникнення права власності, державна реєстрація права власності: 21.10.2008.
Земельна ділянка площею 1,64 га на АДРЕСА_1 перебувала в користуванні філіалу № 4 автотранспортного підприємства № 0403 згідно з Державним актом на право постійного користування землею, що виданий на підставі рішення Нікопольської міської ради від 22.09.1995 № 600 (зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 504 від 31.01.1996) (т. 1 а.с. 14).
Сторони не заперечують того факту, що вказаний акт скасовано 18.06.2008 у зв'язку зі зміною власника об'єктів нерухомості на земельній ділянці.
Позивач зазначає, що між Нікопольською міською радою та відповідачами не існувало жодних договірних правовідносин щодо спірної земельної ділянки. А отже, відповідачі у 2019-2022 роках користувалися спірною земельною ділянкою без укладання договору оренди земельної ділянки та не сплачуючи при цьому плату у відповідному розмірі, що, у свою чергу, позбавило Нікопольську міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати. Протягом спірного періоду відповідачами така плата в повному обсязі не здійснювалась, що призвело до недонадходження коштів до бюджету Нікопольської міської територіальної громади, чим порушено майнові права останньої. Тому відповідачі-1,2,3,4, як фактичні користувачі спірної земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок Нікопольської міської ради зберегли у себе кошти, які мали заплатити за користування нею на рівні орендної плати за період з 01.08.2019 до 30.06.2022, зобов'язані повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відповідно до листа Держгеокадастру від 29.06.2021 № 18-4-0.172-511/120-21 (т. 1 а.с. 15) вихідні дані щодо НГО земельної ділянки такі: базова вартість земельної ділянки, грн./кв.м.: 107,01 грн; коефіцієнт Км2: 0,9; сукупний коефіцієнт Км3: 1,04; також, застосуванню підлягають: коефіцієнт Кф: 3,00 (наказ Мінагрополітики від 27.03.2018 № 162); коефіцієнт Кі: 2,315 (кумулятивний коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міста Нікополя у 2019-2021 роках); коефіцієнт Кі: 2,546 (кумулятивний коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міста Нікополя у 2022 році). Таким чином, 107,01 х 0,90 х 1,04 x 3 х 16 400 x 2,315 = 11 408 178,58 грн (НГО за 1.64 га по 01.01.2022); 107,01 х 0,90 х 1,04 х 3 х 16 400 х 2,546 = 12 546 532,47 грн (НГО за 1,64 га з 01.01.2022).
За інформацією податкової служби за земельну ділянку сплачено земельний податок: у 2019 - 20 624,55 грн, у 2020 - 18 920,55 грн, у 2021 (станом на 01.09.2021) - 12 040,35 грн. Згідно наданих платіжних доручень за земельну ділянку сплачено земельний податок: у 2021 - 20 640,60 грн, у 2022 - 1720,05 грн. Всього сплачено: 49 874,76 грн.
За розрахунком позивача за період з 01.08.2019 до 30.06.2022 відповідачами збережено у себе без достатньої правової підстави кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,64 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1, у загальному розмірі 965 416,27 грн. Так, заборгованість відповідачів відповідно до часток у праві власності на нерухомість становить:
- Янова Георгія Івановича - 142 168,01 грн (частка 128/625) за період з 01.08.2019 по 05.09.2021;
- Обдимка Сергія Михайловича - 38 616,65 грн (частка 1/25 або 25/625) (за період з 01.08.2019 по 30.06.2022;
- Дудник Тетяни Григорівни - 35 527,32 грн (частка 23/625) за період з 01.08.2019 по 30.06.2022;
- ОСОБА_1 - 673 285,11 грн (частка 449/625) за період з 01.08.2019 по 30.06.2022.
Як зазначає позивач, відповідачі безпідставно збережені кошти у вигляді несплаченої до місцевого бюджету орендної плати за користування спірною земельною ділянкою не сплатили, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися в суд за захистом та відновленням порушених майнових прав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що враховуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", суд встановив, що спірна земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, не була сформована як об'єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду, а позивачем самостійно визначено розмір зобов'язання шляхом арифметичного розрахунку.
Із наданих до позовної заяви розрахунків неможливо встановити чи правильними є застосовані позивачем функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення позивачем.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».
Згідно із частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев'ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20, від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19, від 13.02.2019 у справі № 922/392/18, від 07.02.2019 у справі № 922/3639/17, від 06.02.2018 у справі 5/ 923/921/17, від 29.05.2019у справі № 922/955/18.
В той же час, Закон України "Про Державний земельний кадастр" у пунктах 2, 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" передбачав, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) тощо. Водночас документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
Як вбачається з матеріалів справи, на спірну земельну ділянку право користування виникло ще у 1996 році згідно:
- рішення Нікопольської міської ради від 22.09.1995 № 600;
- Державного акту на землю від 31.01.1996, номер реєстрації 504 (т. 1 а.с. 14).
Тому, враховуючи вказану норму закону, така ділянка є сформованою ще з 1996 року (тобто до 2004 року); визначені конкретні межі, конфігурація, площа, цільове призначення, виданий відповідний підтверджуючий документ.
Тобто, земельна ділянка стала об'єктом цивільних прав та обов'язків - з моменту її формування та передачі у користування на підставі вказаних документів: 1) рішення міської ради та 2) Державного акту з 1996 року й до тепер.
Відповідачами не надано доказів затвердження чи розробки будь-якої іншої землевпорядної документації щодо такої земельної ділянки в частині: поділу, зміни площі, конфігурації, цільового призначення, тощо.
З огляду на що висновок господарського суду про те, що спірна земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, не була сформована як об'єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду, суперечить матеріалам справи.
Більш того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 звернув увагу на те, що до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, а саме:
- відповідач придбав об'єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі виробничого призначення; для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель відповідачем використовується земельна ділянка, яка не сформована як об'єкт цивільних права (не присвоєно кадастровий номер, не здійснено державну реєстрацію права власності); за відсутності укладеного договору оренди не сплачується орендна плата за користування земельною ділянкою,
щодо виникнення прав у відповідача на земельну ділянку, має застосовуватися спеціальна норма закону, а саме стаття 120 ЗК України у редакції, чинній на час укладення договорів купівлі-продажу, в якій не передбачалося необхідності формування земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав при придбанні нежитлових будівель.
Таким чином, необхідність встановлення сформованості земельної ділянки, як об'єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру залежить від конкретних обставин справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, для застосування положень статті 1212 ЦК України не є обов'язковим встановлення сформованості земельної ділянки.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально- правове регулювання спірних відносин.
Визначення подібності правовідносин викладені у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац вісімнадцятий), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №3007/11 (абзац двадцятий), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац вісімнадцятий).
З огляду на те, що у справі № 646/4738/19 предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини є аналогічними із даною справою, яка переглядається у апеляційному порядку, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин, то колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів в Україні», ч. 4 ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19, врахувати при розгляді даної справи.
На підставі викладеного заперечення відповідачів щодо задоволення позовних вимог у зв'язку з відсутністю факту сформованості земельної ділянки, з посиланням на статтю 79-1 ЗК України, є безпідставними.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.
Отже, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.
Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
Відповідно до ст. 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.
За ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
У частині 2 вказаної норми наведено перелік осіб, які набувають право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.
Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Згідно зі ст. 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Приписами ст. 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Стаття 120 ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до ч. 1-2 ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на час набуття відповідачами права власності на комплекс будівель) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
Таким чином, положення глави 15, ст. 120, 125 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований.
У разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим зберегла кошти, вона зобов'язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Наведений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
З матеріалів справи вбачається, що:
- відповідачі з 2004-2008 є власниками нерухомості на Земельній ділянці і така ділянка фактично перейшла у їх користування (ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України);
- у відповідачів з 2004-2008 виник прямий обов'язок негайно оформити належним чином правовстановлюючі документи на земельну ділянку (ст. 125 ЗК України);
- у відповідачів з 2004-2008 фактично виник обов'язок сплачувати у повному та належному обсязі за земельну ділянку (ст. 206 ЗК України);
- у зв'язку з невиконанням відповідачами вищевказаних обов'язків позивач поніс та несе збитки у вигляді недоотриманого доходу (безпідставно збережені кошти).
Щодо визначення правового статусу відповідачів у спірних правовідносинах щодо користування земельною ділянкою колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідачі на час виникнення спірних правовідносин (01.08.2019 - 30.06.2022) були зареєстровані в ЄДР в статусі фізичної особи-підприємця та продовжують перебувати у вказаному статусі (за виключенням відповідача-4: ОСОБА_1 ), що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстра юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Майно, яке набуто у власність відповідачами є нежитловим і складається з часток комплексу виробничих будівель та споруд.
За ч. 2 ст. 325 Цивільного кодексу України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Отже, чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Таким чином, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником буд-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи.
Разом з цим, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 320 ЦК України).
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями).
Суб'єктами господарювання визнаються, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані відповідно до закону як підприємці, та здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 55 Господарського кодексу України).
Матеріали справи не містять доказів, що майно і земельна ділянка використовуються відповідачами саме як фізичними особами.
За вказаних обставин колегія суддів вважає доведеною участь відповідачів у спірних взаємовідносинах саме, як фізичних осіб-підприємців.
Відповідачами: ФОП Янов Г.І., ФОП Обдимко С.М., ФОП Дудник Т.Г., ОСОБА_1. суду не надано, та матеріали справі не містять доказів укладання між ними та Нікопольською міською радою договору оренди земельної ділянки площею 1,64 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1, за місцем знаходження належного їм на праві приватної спільної часткової власності об'єкту нерухомого майна "Комплекс".
З огляду на що колегія суддів погоджується з доводами Нікопольської міської ради про те, що відповідачі, являючись фактичними користувачами земельної ділянки, користується вказаною земельною ділянкою без належної правової підстави, зокрема, без передбаченого чинним законодавством договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до пункту 286.6 ст. 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
За відсутності іншої норми права, яка б урегульовувала подібні правовідносини, Позивач вважає обґрунтованим та правомірним застосування пункту 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України за аналогією у спірних правовідносинах і, як наслідок, розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці можливо.
Подібного правового висновку дотримується Верховний Суд, зокрема у постановах від 04.10.2022 у справі № 922/2828/20, від 17.08.2022 у справі № 922/1646/20, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 (СП КГС).
Щодо ціни земельної ділянки, та розміру безпідставно збережених грошових коштів колегія суддів зазначає наступне.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 було зроблено правові висновки, що для задоволення позову про стягнення безпідставно збережених коштів за земельну ділянку, зокрема для визначення суми відповідної заборгованості - не є обов'язковим та виключним наявність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Натомість, також належним та самодостатнім доказом розрахунку розміру заборгованості безпідставно збережених коштів за земельну ділянку (в розумінні земельного та податкового законодавства України) є й вихідні дані про оцінку земельної ділянки, оформлені довідкою повноважного на те державного органу (Держгеокадастром), розраховані з одного квадратного метра та із застосуванням усіх наявних коефіцієнтів (функціональних, зональних, локальних, кумулятивних тощо).
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові відступила від попередніх висновків Верховного Суду щодо обов'язковості витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки при розрахунку безпідставно збережених коштів, зокрема зазначивши:
« 7.16. Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн = (В * Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території' з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6 %); Нк - норма капіталізації (З %); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 НК України (пункт З розділу Н Порядку №489).
Крім того, зазначений Порядок передбачає можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов'язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9,10 Порядку № 489).
Грошова оцінка загальної площі земельної' ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.
Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.
Отже, така довідка, поряд з витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, може бути належним доказом на обґрунтування її нормативної грошової оцінки.
7.29 Відтак убачаються помилковими висновки судів, які застосовують приписи статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки - як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної- (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору.
7.30 З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, а саме: «при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно ..., а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оцінку земель» залежно від мети та методів проведення оцінка земель поділяється на такі види: бонітування грантів; економічна оцінка земель; грошова оцінка земельних ділянок.
Грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
Згідно ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до ст. 20 вказаного Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація.
Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (ст. 23 Закону).
Так, нормативна грошова оцінка земель міста Нікополя проведена, а також затверджена відповідна Технічна документація (визначена ціна земель міста), у 2008 році та введена в дію з 01.01.2009, про що зазначено у позовній заяві та відповідному розрахунку заборгованості (рішення Нікопольської міської ради від 01.08.2008 № 40-28/У та від 24.10.2008 № 2-31/V).
Відповідно до листа Держгеокадастру від 29.06.2021 № 18-4-0.172-511/120-21, а також вказаної розробленої та затвердженої в установленому законом порядку Технічної документації визначені вихідні дані щодо встановлення ціни спірної земельної ділянки (адреса: АДРЕСА_1), а саме: базова вартість, економіко-планувальні, зональні та сукупні коефіцієнти.
Слід зазначити, що вказані відомості надані повноважним на те державним органом - відповідним підрозділом Держгеокадастру, вони не визнані нечинними, неправильними тощо, а значить мають відповідну доказову силу відповідно до приписів господарського процесуального законодавства.
Тобто, вищевказані докази (документи, інформація) є належними доказами законодавчо обґрунтованої ціни землі у місті Нікополі (відповідно до наведених норм Закону України «Про оцінку земель»), а значить і розрахунку заборгованості в цілому.
Більше того, будь-якого іншого контррозрахунку до матеріалів справи надано не було.
Вказана правова позиція (щодо належності як доказу ціни земельної ділянки нормативної грошової оцінки населеного пункту) викладена у рішеннях судів у справі 922/3412/17.
Відповідно до листа Держгеокадастру від 29.06.2021 № 18-4-0.172-511/120-21 (т. 1 а.с. 15) вихідні дані щодо НГО земельної ділянки такі: базова вартість земельної ділянки, грн./кв.м.: 107,01 грн; коефіцієнт Км2: 0,9; сукупний коефіцієнт Км3: 1,04; також, застосуванню підлягають: коефіцієнт Кф: 3,00 (наказ Мінагрополітики від 27.03.2018 № 162); коефіцієнт Кі: 2,315 (кумулятивний коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міста Нікополя у 2019-2021 роках); коефіцієнт Кі: 2,546 (кумулятивний коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міста Нікополя у 2022 році).
Таким чином:
- 107,01 х 0,90 х 1,04 x 3 х 16 400 x 2,315 = 11 408 178,58 грн (НГО за 1.64 га по 01.01.2022);
- 107,01 х 0,90 х 1,04 х 3 х 16 400 х 2,546 = 12 546 532,47 грн (НГО за 1,64 га з 01.01.2022).
Розрахунок заборгованості є наступним.
2019-2021 роки.
11 408 178,58 грн х 3% = 342 245,36 грн за 1 рік.
342 245,36 : 12 = 28 520,45 грн. (за 1 місяць)
28 520,45 х 29 місяців =827 093,05 грн. (за 29 місяців з 01.08.2019 по 31.12.2021)
2022 рік.
12 546 532,47 х 3% = 376 395,97 грн. за 1 рік.
376 395,97 : 12 = 31 366,33 грн. за 1 місяць.
31 366,33 х 6 місяців = 188 197,98 грн. (за 6 місяців з 01.01.2022 по 30.06.2022).
Всього (2019-2022): 1 015 291,03 (827 093,05 + 188 197,98)
Згідно інформації податкової служби за земельну ділянку сплачено земельний пі 2019 - 20 624,55 грн. (тобто, за 5 місяців 2019 - 8 593,56 грн.), у 2020 - 18 920,55 грн (станом на 01.09.2021) - 12 040,35 грн.
Згідно наданих платіжних доручень за земельну ділянку сплачено земельний п( 2021 - 20 640,60 грн., у 2022 - 1 720,05 грн.
Всього сплачено: 49 874,76 грн. (8 593,56 + 18 920,55 + 20 640,60 + 1 720,05.
Всього заборгованість: 965 416,27 (1 015 291,03 -49 874,76).
Заборгованість Відповідачів згідно часток у праві власності на нерухомість:
Янов Георгій Іванович (Відповідач-1): 142 168,01 грн. (частка 128/625)
(965 416,27 : 625 х 128 = 197 717,25 грн. : 35 місяців = 5 649,06 грн. за один місяць; 5 649,06 х 25 місяців = 141 226,50 грн. за 25 місяців, 5 649,06 : 30 днів вересня х 5 днів = 941,51 грн. за 5 днів вересня 2021; 141 226,50 + 941,51 = 142 168,01 грн. за період з 01.08.2019 по 05.09.2021);
Обдимко Сергій Михайлович (Відповідач-2): 38 616,65 грн. (частка 1 25/625).
(965 416,27 : 625 х 25 = 38 616,65 за період з 01.08.2019 по 30.06.2022);
Дудник Тетяна Григорівна (Відповідач-3):35 527,32 грн. (частка 23/625).
(965 416,27 : 625 х 23 = 35 527,32 грн. за період з 01.08.2019 по 30.06.2022).
ОСОБА_1 (Відповідач-4):673 285,11 грн. (частка 449/625).
(965 416,27 : 625 х 449 = 693 555,05 грн., сплачено за 5 місяців 2019 - 3 494,82 грн., за 2020 - 8 387,56 грн., станом на 01.09.2021 - 8 387,56 грн., всього 693 555,05 - 20 269,94 = 673 285,11 грн. за період з 01.08.2019 по 30.06.202
Вищенаведеним спростовуються висновок господарського суду про те, що із наданих до позовної заяви розрахунків неможливо встановити чи правильними є застосовані позивачем функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення позивачем.
Колегія суддів зауважує, що незалежно від наявності вини в поведінці відповідачів, сам факт несплати останніми за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату Позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною, в тому числі, в практиці визначення Європейського суду з прав людини.
Очевидно, що такий стан речей не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, закріпленим п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
За допомогою норм (ст. ст. 1212-1214 ЦК України) навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідачів у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Судом не приймаються до уваги заяви відповідачів про застосування позовної давності, подані господарському суду з огляду на наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною четвертою статті 267 цього кодексу передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності пов'язаний з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивач просить стягнути з відповідачів безпідставно збережені кошти за період з 01.08.2019 по 30.06.2022.
Отже, закінчення трирічного строку позовної давності мало відбутися 01.08.2022.
В той же час, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12 березня 2020 на всій території України карантин, який скасовано лише 1 липня 2023 року.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Верховною Радою України 24.02.2022 Законом №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан на 30 діб, який продовжено Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Верховною Радою України 15.03.2022 Законом №2119-ІХ, з 26.03.2022 ще на 30 діб та, в подальшому, Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, що затверджено Верховною Радою Законом №2212-ІХ.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України; повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
З позовом до суду Позивач звернувся 23.11.2022.
Таким чином, заява відповідачів про сплив строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки строки загальної та спеціальної позовної давності, встановлені ст. ст. 257-259 ЦК України не сплили, так як продовжені на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та на період дії в Україні воєнного стану.
Відповідно до п.п. 1, 3, 4 до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з'ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, приходить висновку, що доводи апеляційної скарги про не з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального права знайшли своє підтвердження.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду підлягає скасуванню. Слід прийняти нове рішення у справі, яким:
- позовні вимоги Нікопольської міської ради задовольнити у повному обсязі;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Янова Георгія Івановича на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 142 168,01 грн за період з 01.08.2019 по 05.09.2021;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Обдимка Сергія Михайловича на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 38 616,65 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Дудник Тетяни Григорівни на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 35 527,32 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 673 285,11 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022.
Зважаючи на задоволення позовної заяви та апеляційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку із подачею позову та апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на відповідачів залежно від їх частки у праві спільної часткової власності та частки задоволених позовних вимог, (зокрема на відповідача-1 - 15,98%, на відповідача-2 - 4,34%, на відповідача-3 - 3,99%, на відповідача-4 - 75,68%).
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2023 у справі № 904/4654/22 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2023 у справі № 904/4654/22 - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Нікопольської міської ради, Дніпропетровська область, м. Нікополь до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Янова Георгія Івановича, Дніпропетровська область, м. Нікополь відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Обдимка Сергія Михайловича, Дніпропетровська область, м. Нікополь відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Дудник Тетяни Григорівни, Дніпропетровська область, м. Нікополь відповідача-4: ОСОБА_1 , Дніпропетровська область, м. Нікополь про стягнення 889 597,09 грн - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Янова Георгія Івановича на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 142 168,01 грн за період з 01.08.2019 по 05.09.2021, 2132,36 судового збору за подачу позову та 3198,55 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Обдимка Сергія Михайловича на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 38 616,65 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022, 579,13 грн. судового збору за подачу позову та 868,69 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дудник Тетяни Григорівни на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 35 527,32 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022, 533,76 грн. судового збору та 800,64 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 673 285,11 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022, 10 098,71 грн. судового збору та 15 148,06 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано суддями Івановим О.Г., Верхогляд Т.А. 13.11.2023, суддею Дарміним М.О. _______________.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя Т.А. Верхогляд