Номер провадження: 22-ц/813/4871/23
Справа № 496/2538/22
Головуючий у першій інстанції Буран В. М.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 06 грудня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю з батьками, -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на земельну ділянку, площею 6,94 га, що розташована на території Майорівської сільської ради, ділянка № НОМЕР_1 та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Її мати ОСОБА_4 після смерті свого чоловіка та батька позивача фактично прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав у встановленому законом порядку, та ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. З метою прийняття спадщини позивачка звернулася до приватного нотаріуса Біляївського районного нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця, але у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4 , яка фактично прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав, їй було відмовлено, у зв'язку з тим, що нею пропущений встановлений законом строк для прийняття спадщини та не встановлено факт фактичного проживання з батьками по день смерті останніх. Факт проживання її з батьками за однією адресою з 2000 року по день смерті батьків підтверджується актом обстеження, складеним комісією у складі депутата та сусідів. Оскільки ухвалою суду від 18.01.2022 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини було залишено без розгляду, вона звернулася до суду із зазначеним позовом.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 06 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Біляївського районного суду Одеської області від 06 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позивача задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.І п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Залишаючи позов без задоволення про встановлення факту проживання однією сім'єю з батьками, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять протиріччя у визначенні адрес проживання спадкодавців та не співпадають з адресою проживання позивачки та її твердженням, що вона тривалий час мешкала зі спадкодавцями, таким чином позивачем не доведено факту проживання із спадкодавцями у період з 2000 року та на час їх смерті.
Колегія суддів погоджується з висновками районного суду.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
- ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками позивачки ОСОБА_5 (змінила прізвище на « ОСОБА_6 » згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ), що підтверджується свідоцтвом про народження виданим 01.09.1984 року відділом РАЦС радянського виконкому Кримської області (а.с. 06, 10);
- ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , зареєстровано Майорівською сільською радою Біляївського району Одеської області, актовий запис № 27 (а.с. 08);
- ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивачки - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , зареєстровано Біляївським відділом державної реєстрації цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 699 (а.с. 09);
- на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 059401 ОСОБА_3 (батько позивачки) належить земельна ділянка площею 6,94 га. на території Майорівської сільської ради, ділянка № НОМЕР_1 (а.с. 11);
- з метою реалізації своїх спадкових прав, позивачка звернулася до приватного нотаріуса Біляївського районного нотаріального округу ГТУЮ в Одеській області із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та після смерті ОСОБА_4 , однак нотаріус листами від 29.03.2019 року № 228/02-14 та № 227/02-14 відмовив у прийняті заяви про прийняття спадщини з причини пропуску строку для прийняття спадщини та не встановлення факту проживання заявниці із спадкодавцями однією сім'єю на день їх смерті, роз'яснив її право звернення до суду з позовом про встановлення факту постійного проживання із спадкоємцями на день їх смерті (а.с. 13, 14);
- ухвалою суду від 18.01.2022 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини було залишено без розгляду, у зв'язку із встановленням особи спадкоємця - ОСОБА_2 , права та інтереси, якого можуть бути зміненими. Також заявниці було роз'яснено її право звернення до суду із позовом (а.с. 15-17);
- позивачка звернулась до суду із позовом про встановлення факту проживання її із спадкоємцями - батьком ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 та матір'ю ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 заведено спадкові справи;
- за даними спадкової справи ОСОБА_3 № 59/2018 року, зокрема довідок Майорівської сільської ради № 634 від 23.11.2018 року, № 635 від 23.11.2018 року померлий ОСОБА_3 проживав та був зареєстрованим за адресою - АДРЕСА_1 , разом з ним проживали дружина - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_2 ;
- за даними спадкової справи ОСОБА_4 № 60/2018 року, зокрема довідок Майорівської сільської ради № 640 від 26.11.2018 року та № 641 від 26.11.2018 року померла ОСОБА_4 проживала та була зареєстрованою за адресою - АДРЕСА_1 , разом з ним проживав син - ОСОБА_2 (а.с. 30-92);
- згідно з паспортом громадянки України серії НОМЕР_5 виданого Біляївським РВ ГУМВС в Одеській області від 30.11.2009 року на ім'я ОСОБА_1 , місцем її реєстрації є - АДРЕСА_2 (а.с. 05);
- згідно з актом обстеження від 15.06.2022 року № 149 складеного та підписаного депутатом с. Майори та сусідами по будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 проживала та мала спільне господарство з батьками в період з 2000 року по день їх смерті (а.с. 12).
Колегія суддів виходить з такого.
Згідно зі статтями 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно з пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, у редакції, чинній на момент відкриття спадщини, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи у строки, визначені законом, подали нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово- експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Встановивши, що відповідач ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті своїх батьків у встановленому законом порядку і в матеріалах спадкових справ, заведених за його заявою після смерті батьків: ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , містяться довідки Майорівської сільської ради № 634 від 23.11.2018 року, № 635 від 23.11.2018 року та № 640 від 26.11.2018 року та № 641 від 26.11.2018 року про те, що:
- померлий ОСОБА_3 на час відкриття спадщини проживав та був зареєстрованим за адресою - АДРЕСА_1 , разом з ним проживали дружина - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_2 ;
- померла ОСОБА_4 на час відкриття спадщини проживала та була зареєстрованою за адресою - АДРЕСА_1 , разом з нею проживав син - ОСОБА_2 ,
суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги, як належний і достовірний доказ спільного проживання позивачки на час відкриття спадщини з померлими батьками ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - акт обстеження від 15.06.2022 року № 149 складеного та підписаного депутатом с. Майори та сусідами по будинку АДРЕСА_2 , про те, що ОСОБА_1 проживала та мала спільне господарство з батьками в період з 2000 року по день їх смерті.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у спадкових справах містяться заяви відповідача ОСОБА_2 про прийняття ним спадщини після смерті батьків, в яких він зазначає місце свого фактичного проживання за місцем своєї і батьків реєстрації: АДРЕСА_1 та в обох заявах не згадував в якості спадкоємця свою сестру ОСОБА_1 , а сама ОСОБА_1 первісно звернулась до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцями (батьками) за адресою: АДРЕСА_2 і в якості заінтересованої особи залучила Біляївську міську територіальну громаду Одеського району Одеської області, а спадкоємця, який прийняв спадщину після смерті батьків - ОСОБА_2 до участі у справі взагалі не залучила.
Враховуючи наведені обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про відсутність підстав для задоволення позову з підстав та обґрунтувань, наведених у позовній заяві. Само по собі визнання позову відповідачем в даному випадку не є достатнім для прийняття його до уваги і ухвалення рішення про задоволення заявлених вимог.
З огляду на вищевикладене колегія суддів зазначає, що ухвалюючи рішення, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку.
Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»),
Таким чином апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача, що у разі згоди єдиного спадкоємця, що прийняв спадщину після смерті батьків - ОСОБА_2 , який як і позивач відноситься до спадкоємців першої черги (діти померлих спадкодавців), ОСОБА_1 не позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права в порядку 1272 ЦК України, яка передбачає, що за письмовою згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину (або, як в даному випадку єдиного спадкоємця, який прийняв спадщину - ОСОБА_2 ) спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Також не виключається можливість визначення додаткового строку для прийняття спадщини в судовому порядку.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 06 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 21.11.2023 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова