Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Харків
27 листопада 2023 року справа № 520/29393/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григоров Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100, код ЄДРПОУ: 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №204050005349 від 06.07.2023р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, передбаченої ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 04.07.2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до стажу період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від з 06.09.1983 р. по 01.03.1984 р., з 27.07.1998 р. по 23.07.1999 р., зарахувати навчання згідно диплому НОМЕР_3 від 16.06.1989 р. та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня, наступного за днем настання пенсійного віку, тобто з 04.07.2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про відмову у призначенні є протиправним та таким, що порушує право позивачки на вільне володіння своїм майном у вигляді пенсії, оскільки відповідачем протиправно не включено до страхового стажу відповідні періоди роботи та навчання.
Ухвалою суду від 25.10.2023р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідач - ГУ ПФУ у Вінницькій області, повідомлений належним чином про відкриття провадження у справі, а також про можливість надати до суду відзив на позовну заяву у визначений судом строк, правом надання відзиву на позовну заяву не скористався без зазначення причин неподання відзиву.
Суд зазначає, що відповідно до положень ч.4 ст.159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 29.06.2023р. звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 06.07.2023р. №204050005349 було відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; роз'яснено, що до стажу роботи не зараховано: період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 06.09.1983р. з 06.09.1983р. по 01.03.1984р., оскільки запис внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: наявне виправлення в даті наказу про звільнення, що не завірене належним чином; з 27.07.1998р. по 23.07.1999р., оскільки міститься розбіжність між датами у наказі та записі про припинення трудових відносин.
Також до страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплому НОМЕР_3 від 15.06.1989р., оскільки вказано, що заявниця вступила до Куйбишевського політехнічного інституту, а закінчила Донецький інститут радянської торгівлі.
Крім того, період з 06.09.1983р. по 01.03.1984р. згідно довідки №28 від 07.08.2018р. та період навчання згідно довідки №02.10.01/644 від 16.12.2019р. також зараховано не було у зв'язку з набранням чинності 23.12.2022р. Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 №140/98-ВР; документи, необхідні для призначення пенсії, враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961. Роз'яснено, що пенсійний вік відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років; необхідний страховий стаж становить 30 років, а страховий стаж позивачки становить 26 років 07 місяців 05 днів.
Позивачка, не погодившись із вищевказаним, звернулася до суду з позовом в цій справі.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ч.1 ст.46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основним спірним питанням у даній справі, з огляду на підстави відмови позивачці у призначенні пенсії за віком, зокрема, є незарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи: з 06.09.1983р. по 01.03.1984р. та з 27.07.1998р. по 23.07.1999р., з посиланням на те, що записи в трудовій книжці містять недоліки.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058 визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
З моменту запровадження системи персоніфікованого обліку, страховий стаж розраховується за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Щодо визначення періоду роботи до моменту впровадження системи персоніфікованого обліку, то за цей період страховий стаж розраховується у відповідності з Законом України "Про пенсійне забезпечення".
За правилами ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Відповідно до ч.1, 3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; б) творча діяльність осіб, передбачених пунктом "в" статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України, Спілки художників України. Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів України. Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, але об'єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку І в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; є) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду: ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку; з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.
Так, судом встановлено, що позивачкою для призначення пенсії були надані відповідні документи для призначення пенсії за віком.
Суд, дослідивши належним чином засвідчену копію трудової книжки позивачки НОМЕР_4 від 06.09.1983р. встановив щодо спірних періодів роботи позивачки, що вона працювала: з 06.09.1983р. по 01.03.1984р. на роботі в середній школі №11 лаборантом та з 27.07.1998р. по 23.07.1999р. на роботі в ТОВ "Вист" адміністратором.
Згідно ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вищезазначеній правовій нормі кореспондують приписи п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, згідно з якими основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до п.1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів.
За змістом п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Поряд із цим, відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.
Посилання відповідача на те, що записи містять недоліки, а саме наявне виправлення в даті наказу про звільнення, що не завірене належним чином та розбіжність між датами у наказі та записі про припинення трудових відносин є обов'язком уповноваженої особи підприємства, на якому працює особа, а не обов'язком позивача.
Таким чином, позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а та від 17.07.2018р. у справі №220/989/17.
З урахуванням викладеного позовні вимоги є в цілому обґрунтованими.
Стосовно неврахування періоду навчання згідно диплому НОМЕР_3 від 15.06.1989р., суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно наданої до суду копії диплому позивачки НОМЕР_3 від 15.06.1989р., ОСОБА_1 в 1980 році вступила до Куйбишевського політехнічного інституту і закінчила повний курс Донецького інституту радянської торгівлі за спеціальністю "Машини та апарати харчових виробництв" та рішенням Державної екзаменаційної комісії від 06 червня 1989 року ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію інженера-механіка.
За відсутності в документах відомостей для підтвердження часу навчання, форми навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Отже, є слушними посилання відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення, щодо неможливості зарахування до страхового стажу періоду навчання позивачки згідно диплому НОМЕР_3 від 15.06.1989р., оскільки вказано, що заявниця вступила до Куйбишевського політехнічного інституту, а закінчила Донецький інститут радянської торгівлі.
Проте, суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно пункту 4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Між тим, пенсійним органом не вчинено жодної дії, визначеної пункту 4.2 Порядку щодо перевірки інформації про період навчання позивачки згідно диплому НОМЕР_3 від 15.06.1989р.
Таким чином суд вбачає підстави, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, для виходу за межі заявлених позовних вимог та зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо врахування до страхового стажу період навчання ОСОБА_1 згідно диплому НОМЕР_3 від 15.06.1989р. з врахуванням висновків суду.
Щодо не зарахування до пільгового стажу позивачки періодів роботи з 06.09.1983р. по 01.03.1984р. згідно довідки №28 від 07.08.2018р. та періоду навчання згідно довідки №02.10.01/644 від 16.12.2019р., суд зазначає наступне.
На підтвердження спірного періоду роботи на території Російської Федерації з 06.09.1983р. по 01.03.1984р. позивачкою надано копію та нотаріально завірений переклад на українську мову довідки №28 від 07.08.2018р., виданої Державною бюджетною загальноосвітньою установою Самарської області Середньою загальноосвітньою школою "Центр освіти" міського округу Чапаєвськ Самарської області. Згідно із даною довідкою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 працювала з 06.09.1983р. по 01.03.1984р. на посаді лаборанта середньої школи №11 м. Чапаєвська Самарської області.
На підтвердження спірного періоду навчання позивачкою надано копію та нотаріально завірений переклад на українську мову довідки №02.10.01/644 від 16.12.2019р. видану федеральною державною бюджетною освітньою установи вищої освіти "Самарський державний технічний університет" (ФДБОУ ВО "СамДТУ"). Згідно із даною довідкою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчалася в Куйбишевському політехнічному інституті ім. В.В. Куйбишева нині ФДБОУ ВО "СамДТУ" з 1980 року по 1985 рік.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
В силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.
Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи та навчання позивачки у спірних періодах. Дія цієї Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 639 від 24.06.2023р.
При цьому суд враховує, що 29.11.2022р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022р.
Водночас, відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992р., то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в РФ. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Поряд з цим суд звертає увагу, що на час набуття позивачкою трудового стажу у спірних періодах, вказані вище Угоди були чинними для України, відтак підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Суд критично ставиться до посилання відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення стосовно припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивачки, що мали місце в час дії вказаної Угоди.
Варто зауважити що, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення, відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
01 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м.Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Проте суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022р., а положення Постанови №1328 з 02.12.2022р.
Отже, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивачки на території Російської федерації з 06.09.1983р. по 01.03.1984р. згідно довідки №28 від 07.08.2018р. та періоду навчання згідно довідки №02.10.01/644 від 16.12.2019р.
За наведених обставин та правового регулювання, суд вважає, що відповідач безпідставно не зарахував період роботи ОСОБА_1 06.09.1983р. по 01.03.1984р. згідно довідки №28 від 07.08.2018р. та період навчання згідно довідки №02.10.01/644 від 16.12.2019р. до страхового стажу для обчислення права на пенсію за віком.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №204050005349 від 06.07.2023р. про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з тим, беручи до уваги, що суд в цій справі дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області стосовно не зарахування до страхового стажу, зобов'язання відповідача зарахувати до стажу період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від з 06.09.1983 р. по 01.03.1984 р., з 27.07.1998 р. по 23.07.1999 р. відповідає меті належного поновлення прав позивача та слугуватиме досягненню того, щоб виниклий між сторонами спір було остаточно вирішено.
Стосовно зобов'язання призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , суд виходить з того, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
При цьому суд вказує, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З огляду на наявність дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду з призначення пенсій, положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином суд також вбачає підстави, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, для виходу за межі заявлених позовних вимог та необхідність повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії, яка нею вже була подана та направлена на розгляд до ГУ ПФУ у Вінницької області.
Щодо клопотання позивачки, заявленого в порядку ст.382 КАС України відносно встановлення судового контролю, суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зазначене є правом суду, а не обов'язком. Водночас, позивачем не наведено обставин, які свідчили, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення.
Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування ст.382 КАС України щодо встановлення судового контролю.
Решта доводів учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки в цілому є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить частково задовольнити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 242-243, 245-246, 258 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №204050005349 від 06.07.2023р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, передбаченої ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 04.07.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до стажу період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від з 06.09.1983р. по 01.03.1984р., з 27.07.1998 р. по 23.07.1999 р., та врахувати при призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.06.2023р. про призначення ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням висновків суду.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути питання щодо врахування до страхового стажу період навчання ОСОБА_1 згідно диплому НОМЕР_3 від 15.06.1989р. з врахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров