Справа № 944/2174/23
Провадження №1-кп/944/852/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.11.2023м.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Яворові кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022140110000091 від 19.07.2022, про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львів, неодруженого, з середньою освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , учасника бойових дій, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , такого, що немає судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,
ВСТАНОВИВ:
судом визнано доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 під час проходження військової служби за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні молодший сержант в супереч вимог у порушення вимог ст.17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків в умовах воєнного стану, самовільно залишив військову частину без поважних причин, при наступних обставинах: 14.06.2022 близько 08.00 год самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та в період з 14.06.2022 по 13.03.2023 був відсутній на військовій службі без поважних причин і не виконував свої службові обов?язки в умовах воєнного стану.
13.03.2023 старший солдат ОСОБА_4 прибув до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, за адресою: вул.М.Кривоноса,6 м. Львів, чим припинив вчинення кримінального правопорушення.
Відтак, з 14.06.2022 по 13.03.2023 старший солдат ОСОБА_4 проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами військової частини НОМЕР_2 приховував.
Таким чином, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, вчинив самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби), тобто вчинив злочин, передбачений ч.5 ст.407 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , після роз'яснення йому суті обвинувачення, в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.5 ст.407 КК України, свою вину визнав повністю та дав суду показання, що він дійсно у зв'язку із незадовільним станом здоров'я, самовільно залишив місце служби. Дозволів від командирів на це не отримував. У вчиненому щиро розкаюється.
На підставі положень ч.3 ст.349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченого, що повністю визнав свою вину, інші докази, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, судом не досліджувались.
Учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а також те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці фактичні обставини справи. Суд не має сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.
Таким чином, вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, є повністю доведеною.
При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину та зокрема те, що відповідно до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, кваліфікується як тяжкий злочин.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та визнання вини.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Санкція ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
У відповідності до ст.8 ч.1 Конституції України в України діє принцип верховенства права. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.
Згідно ст.46 Конвенції та ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов'язковими для виконання Україною.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
З урахуванням наведеного суд вважає необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нового злочину призначення покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч.5 ст.407 КК України.
Метою призначення покарання, виходячи із положень ч.2 ст.50 КК України є не лише кара, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, вирішуючи питання щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 положень ч.1 ст.75 КК України, суд враховує, що у зв'язку із набранням 27.01.2023 чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст.75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Відповідно до ч.2 ст.5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Враховуючи вищезазначені положення Закону, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_4 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, яке мало місце 14.06.2022, у редакції Закону, яка діяла на момент його вчинення, тобто застосувавши положення ч.1 ст.75 КК України, які діяли на момент вчинення вказаного правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України (в редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення) якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 75 КК України у попередній редакції передбачала можливість застосування її до засуджених за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
У новій редакції статті 75 КК України заборонено застосовувати її до кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Отже, суд застосовує статтю 75 КК України в редакції, що діяла на час вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, цілком відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини.
Разом з тим, приймаючи до уваги особу винного, який на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, є військовослужбовцем, брав безпосередню участь у бойових діях, окрім скоєного характеризується позитивно, відсутність обставин, які б обтяжували йому покарання, можливість виправлення ОСОБА_4 , без ізоляції від суспільства, а також інші в сукупності обставини і їх поєднання, які пом'якшують покарання та знижують ступінь небезпечності обвинуваченого для суспільства, суд приходить до висновку у відповідності до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та покладенням на нього передбачених ст.76 цього ж Кодексу обов'язків.
На думку суду таке покарання та звільнення від його відбування з випробуванням буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових злочинів.
Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, цілком відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини.
Речових доказів у справі немає.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
На підставі викладеного, керуючись ст. 94, 349, 369-371, 373 - 376 КПК України, суд,
УХВАЛИВ:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, і призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Застосувати до ОСОБА_4 ст.75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.
Командиру військової частини НОМЕР_1 здійснювати контроль за поведінкою військовослужбовця ОСОБА_4 , а у разі його звільнення з військової служби, контроль за виконанням вироку покласти на уповноважений орган з питань пробації.
У разі звільнення з військової частини, зобов'язати ОСОБА_4 , згідно з ч.1 ст.76 КК України, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; періодично з'являтися в уповноважений орган з питань пробації для реєстрації.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було судом визнано недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Яворівський районний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1