Справа № 362/4825/23
Провадження № 2/362/2014/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2023 року
суддя Васильківського міськрайонний суд Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом в обґрунтування вимог якого зазначив, що 06 листопада 2021 року відповідачка уклала із ним договір про споживчий кредит № 1730847 та 06 грудня 2021 року додаткову угоду до вказаного договору за якими товариство надало відповідачці кредитні кошти в сумі 8 000 гривень 00 копійок на 60 днів.
Посилаючись на те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті відсотків за наведеним кредитним договором не виконує та у неї виникла заборгованість за кредитом, що порушує права позивача, останній просить стягнути із відповідачки на свою користь заборгованість в загальному розмірі 24 000 гривень 00 копійок (а.с. 1 - 7).
Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.
Представником відповідачки надано до суду відзив на позов у якому він не визнав позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що:
- в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази перерахування позивачем грошових коштів відповідачу та належність останньому банківського рахунку;
- позивачем не надано доказів укладення між сторонами договору позики;
- розмір заборгованості не підтверджено належними доказами;
- матеріали справи не містять доказів того, що позичальником було здійснено пролонгацію договору (а.с. 52 - 55).
05 вересня 2023 року судом отримано відповідь на відзив в якому представником позивача наведено правове обґрунтування викладених у відзиві на позов заперечень представника відповідачки щодо строку дії кредитного договору, оформлення кредитного договору та розрахунку заборгованості (а.с. 60 - 61).
Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
06.11.2021 року між сторонами в електронній формі укладено Договір про споживчий кредит № 1730847 за умовами якого товариство надало відповідачці грошові кошти в сумі 8 000 гривень 00 копійок на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою (а.с. 18 - 23).
Також, 16.12.2021 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору про споживчий кредит №1730843 від 06.11.2021 року згідно якою позику було надано на строк 60 днів, але в будь якому випадку до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором; також позичальник зобов'язується повернути заборгованість за відсотками та простроченими відсотками, у разі наявності, у загальній сумі 2 280 гривень 00 копійок (а.с. 24).
Відповідно до п. 1.4. договору товариство перерахувало суму позики на банківський рахунок вказаний позичальником, що підтверджується інформаційною довідкою № 496/07 від 26.07.2023 року (а.с. 32).
Тобто, позивач виконав умови укладеного між сторонами договору про споживчий кредит.
Згідно із п. 1.5. Договору позики нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов:
- 0,95 процента від суми позики, але не менше ніж 50 гривень 00 копійок за перший день користування позикою;
- 0,95 процента від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.3 цього Договору.
При цьому, нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.
У зв'язку із встановленими під час розгляду справи судом фактичними обставинами справи та положеннями законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд не приймає до уваги та відхиляє усі доводи і заперечення відповідачки, що викладені нею у наданому суду відзиві.
Зокрема, суд критично оцінює заперечення відповідачки про те, що вона не укладала вказаного договору із відповідачем.
Насамперед, слід враховувати наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлене законом.
Згідно із ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Видача позик товариством здійснюється на підставі Правил надання грошових коштів у вигляді позики Товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін», затверджених наказом директора товариства № 60 від 30.12.2020 року, які розміщено на сайті Creditup.com.ua (а.с. 11 - 17).
Правила детально визначають поетапний порядок дій позичальника при отриманні позики, який виконала відповідачка.
Згідно із п. 7.1, 7.2 Правил заявник, що має намір отримати позику, проходить реєстрацію в Особистому кабінеті на Сайті Товариства; заявник для оформлення позики здійснює оформлення Заявки на Сайті Товариства шляхом заповнення всіх полів Заявки, що відмічені як обов'язкові для заповнення; заявка для отримання позики, заповнена на Сайті відповідачкою.
Згідно із п. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно із ст. 13 п. 1 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні послуги", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
У п. 2 Правил закріплене надання позики шляхом використання саме одноразового ідентифікатора. Пунктом 7.1 Договору позики встановлено, що невід'ємною частиною Договору є Правила.
Зокрема, згідно п. 6.2. Правил, у разі прийняття позитивного рішення Товариство інформує Заявника шляхом відправлення СМС-повідомлення на телефонний номер, зазначений в Заявці, розміщення інформації щодо прийнятого рішення в Особистому кабінеті та шляхом надсилання електронного повідомлення на електронну адресу, зазначену в Заявці. Електронне повідомлення про прийняття позитивного рішення в наданні позики містить гіперактивне посилання. Здійснюючи перехід по гіперактивному посиланню, Заявник отримує електронну копію договору.
Електронного підпису одноразовим ідентифікатором в якості аналога власноручного підпису між Товариством та Заявником.
Що ж стосується порядку погодження сторонами на умови договору, то у відповідності до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», п. 2. Правил воно здійснюється шляхом використання одноразового ідентифікатору - тобто шляхом обміну сторонами електронними повідомленнями, а не з застосуванням електронного цифрового підпису, як безпідставно зазначає Відповідач у своєму відзиві. До позовної заяви з метою деталізації процедури укладення договору було додане графічне зображення покрокового порядку підписання електронного договору одноразовим ідентифікатором.
Тобто, є помилковою думка представника відповідачки про те, що спірні правовідносини регулюють положення Закону України «Про електронний цифровий підпис», оскільки товариство використовує при погодженні електронного договору сторонами одноразовий ідентифікатор.
Крім того, згідно із заповненої відповідачкою онлайн-заявкою на отримання позики на Сайті товариства, ідентифікація боржника відповідає ідентифікації з Інформаційної довідки № 45/09 від 07.09.2023 року від технологічного оператора послуг платіжної інфраструктури Platon, а саме: зазначені данні карткового рахунку та отримана сума кредитних коштів відповідає сумі транзакції та номеру картки позичальника, що зазначені в вищевказаній інформаційній довідці, яка в свою чергу є офіційним підтвердженням перерахування кредитних коштів саме на рахунок відповідачки (а.с. 70, 71, 72).
Також, доводи відповідачки про відсутність доказів того, що позичальником було здійснено пролонгацію договору, повністю об'єктивно і беззаперечно спростовуються змістом укладеного між сторонами договору і додаткової угоди до нього.
Зокрема, п. 1.3 Договору у розділі «Термін дії договору» згідно із яким строк дії Договору становить 60 днів, але в будь якому випадку до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором.
Серед іншого, суд не приймає до уваги та відхиляє викладені за змістом відзиву заперечення відповідачки стосовно неналежності розрахунку заборгованості за кредитом, оскільки наданий позивачем на підтвердження своїх вимог розрахунок заборгованості містить усі необхідні відомості та вихідні данні за кредитом із зазначеними щоденними нарахуваннями відсотків та сум за кожен день заборгованості.
При цьому, у суду відсутні об'єктивні підстави сумніватися у правильності наведених позивачем розрахунків та не довіряти їх результатам.
Як наслідок, суд вважає, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості ґрунтується на умовах кредитного договору та відповідає наданому позивачем розрахунку заборгованості відповідача за вказаний період часу.
Під час розгляду справи встановлено, що відповідачка не виконала свої зобов'язання перед позивачем за вказаним кредитним договором.
Із наданого позивачем на підтвердження своїх вимог розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 26.07.2023 року відповідачка має заборгованість за кредитним договором на загальну суму 24 000 гривень 00 копійок, з яких: заборгованість по тілу кредиту 8 000 гривень 00 копійок і заборгованість по відсоткам 16 000 гривень 00 копійок (а.с. 25 - 31).
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За нормами статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини 1 і 2).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Положення статті 625 ЦК України передбачають, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Положення статті 625 ЦК України передбачають, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.
Таким чином, оскільки відповідачка не виконала свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплатити процентів у строки передбачені наведеним кредитним договором, внаслідок чого у неї виникла заборгованість перед позивачем, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідачки на користь позивача суми заборгованості за вказаним кредитним договором.
За таких обставин, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Воднораз, обґрунтовуючи дане судове рішення, суд керується нормою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно із яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
При цьому, на підставі пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору слід покласти на відповідача (а.с. 8).
На підставі викладеного, керуючись статтями 526, 625, 1049, 1054 ЦК України, статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273, 274 - 279 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
Задовольнити позов.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» заборгованість в сумі 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень 00 копійок та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок у відшкодування судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя
Дата складення повного рішення суду - 27 листопада 2023 року.