єдиний унікальний номер справи 336/6283/23
номер провадження 2/336/2651/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2023 м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя в складі: головуючої судді Карабак Л.Г., при секретарі Колеснику Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
30.06.2023 до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в розмірі 66 799,20 грн., обґрунтовуючи вимоги тим, що постановою Запорізького апеляційного суду від 07.03.2023 скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя по справі № 336/8749/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 170 896, 50 грн., що становить 6 500 доларів США за курсом Національного банку України станом на 25 жовтня 2021 року, визначеним позивачем в позовній заяві.
Позивачка зазначила, що на день прийняття постанови Запорізьким апеляційним судом (07.03.2023) офіційний курс долара США до гривні за курсом Національного банку України становив 36,5686 грн. за 1 долар США, тому загальний розмір грошових коштів, які підлягали стягненню з боржника повинен складати 237 695,90 грн. (6 500 доларів США х 36,5686 грн./1 долар США). Тобто у зв'язку з невиконанням відповідачем у визначений договором строк свого грошового зобов'язання належить додатково стягнути грошові кошти в розмірі 66 799,20 грн., що становить різницю між офіційним курсом долара США (237 695,90 грн.-170 896, 50 грн.).
Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала на підставах, викладених в позовній заяві.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Правом подання відзиву на позовну заяву не скористалася, інших заяв, клопотань суду не надала.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що постановою Запорізького апеляційного суду від 07.03.2023 рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.06.2022 по справі № 336/8749/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відмову в задоволенні позову скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 170 896, 50 грн.
Колегія суддів Запорізького апеляційного суду дійшла висновку, що між сторонами у справі був укладений договір доручення, зміст якого зафіксований в декількох документах у договорі про надання правової допомоги та розписках, за яким ОСОБА_1 доручила, а ОСОБА_2 прийняла на себе зобов'язання в межах цієї угоди з надання правової допомоги по цивільній справі про стягнення компенсації за 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , про припинення права власності на 1/2 частини квартири ОСОБА_3 , реєстрації права власності 1/2 частини квартири ОСОБА_3 на ОСОБА_1 , а також отримання грошової компенсації у вигляді вартості цієї частки для попереднього внесення на депозитний рахунок суду. Умовами договору визначено загальну суму компенсації в - 6500 грн. Також умовами договору передбачена відповідальність за невиконання зобов'язання неповернення суми в трьохденний строк (робочих днів).
Суд зазначив, що правовідносини, що за своєю правовою природою є договором доручення регулюються положеннями Глави 68 ЦК України.
Статтею 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (ст. 1001 ЦК України).
Відповідно до ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Згідно з ч. 1 ст. 1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.
Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто (ч. 1 ст. 1005 ЦК України).
Статтями 1006 ЦК України передбачені обов'язки повіреного повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Судом в постанові зазначено, що з огляду на наявні в матеріалах справи розписки ОСОБА_2 на суму 6500 дол. США, які були отримані нею для внесення на депозитний рахунок суду у відповідності до вимог ч. 2 ст. 365 ЦК України, відповіді Державної судової адміністрації України від 09 лютого 2023 року № 08-04/546 та від 22 лютого 2023 року № 08-04/698 про ненадходження коштів на депозитний рахунок, колегія суддів дійшла висновку, що у встановлений договором строк ОСОБА_2 зобов'язання за договором не виконала, а тому наявні підстави для стягнення з неї на користь ОСОБА_1 170 896,70 грн., що становить 6 500 дол. США за курсом Національного банку України станом на 25 жовтня 2021 року, визначеним позивачем в позовній заяві.
Позивачка зазначила, що на день прийняття Запорізьким апеляційним судом постанови (07.03.2023) офіційний курс долара США до гривні за курсом Національного банку України становив 36,5686 грн. за 1 долар США, тому загальний розмір грошових коштів, які підлягали стягненню з боржника повинен складати 237 695,90 грн. (6 500 доларів США х 36,5686 грн./1 долар США). Тобто у зв'язку з невиконанням відповідачем у визначений договором строк свого грошового зобов'язання належить додатково стягнути грошові кошти в розмірі 66 799,20 грн., що становить різницю між офіційним курсом долара США (237 695,90 грн.-170 896, 50 грн.).
При вирішенні спірних правовідносин суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), де Верховний Суд вказав, що як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04.07.2018 у справі № 14-134цс18.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені ст.193, ч.4 ст.524 ЦК України, Законом України від 16.04.1991 № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У ч.4 ст.5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов'язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
У договорах, укладених між сторонами зобов'язання виражене у валюті - доларах США, грошовий еквівалент, тобто сума коштів у національній валюті України, не визначався.
Договором не встановлено іншого порядку повернення суми коштів та не передбачено її визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні, тому правових підстав для перерахунку у гривні зазначеної суми за офіційним курсом НБУ не вбачається.
Керуючись статтями 3, 4, 10, 11, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 280-282 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлений 20.11.2023.
Суддя: Л.Г. Карабак
09.11.23