Справа № 390/914/23
Провадження № 2/390/497/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
"06" листопада 2023 р.Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого - судді Бойко І.А.,
при секретарі - Пікущій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в заочному порядку, в м.Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позов обґрунтовано тим, що між сторонами 24.06.2019 укладено договір позики, згідно умов якого відповідач отримав від позивача 4000 доларів США, з поверненням заборгованості до 24.10.2020. Відповідач не виконав умови договору, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем, яка включає в себе: 4000 доларів США - основного боргу, 160,05 доларів США - 3 % річних, а тому позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість за договором позики та понесені судові витрати, які складаються із судового збору -1521,30 грн та витрат на професійну правничу допомогу - 10000 грн.
В судове засідання позивач не з'явився, його представник - адвокат Коробєйніков А.В. подав до суду заяву, в якій просить розглянути справу без участі позивача та його представника, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, дату і час розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку за останньою відомою зареєстрованою адресою проживання, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, клопотання про відкладення судового засідання до суду від нього не надходило.
Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення по справі при заочному розгляді, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Дослідивши та оцінивши у судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 24.06.2019, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг кошти в сумі 4000 доларів США та зобов'язався повернути їх 24.10.2020 (а.с.17).
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтями 1047, 1048, 1050 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті відповідають постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18, зокрема в якій зазначено, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046, ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-цвказано, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Суд установив що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов'язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, не повернуті, враховуючи встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину та дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості у валюті, визначеній договором.
Крім суми позики позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних за прострочення її повернення в сумі 160,05 доларів США, що розрахована за період з 25.10.2020 по 23.02.2022.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, підтримане Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 126.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 4000,00 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 25 жовтня 2020 року до дня ухвалення судового рішення.
Згідно з п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, суд погоджується з розрахунком позивача щодо 3 % річних, оскільки він проведений з урахуванням тимчасових обмежень, встановлених п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Таким чином, позовні вимоги підлягають повному задоволенню і з відповідача на користь позивача слід стягнути 4000,00 доларів США - основного боргу, а також 160,05 доларів США - 3 % річних.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, що здійснив відповідач, суд виходить з вимог ст.ст.133, 137, 141 ЦПК України, згідно яких судові витрати, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог документально підтверджені судові витрати позивача у виді судового збору за пред'явлення позову - 1521,30 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В якості підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 в Кіровоградському районному суді Кіровоградської області адвокатом АО «Правекс Партнер» - Коробєйніковим А.В., договір про надання правової (правничої) допомоги № КР000163/42 від 22.05.2023, п.3.1.1 якого свідчить, що розмір гонорару адвокату є фіксованим та становить 10000 грн.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові по справі № 755/9215/15-ц, зроблено висновок, згідно якого ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про ?захист? прав ?людини ?і основоположних? свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Заперечень щодо розрахунку витрат на правову допомогу, здійснених позивачем, відповідач під час розгляду справи не висловив, клопотань про зменшення розміру таких витрат до завершення розгляду справи до суду від нього не надходило.
Таким чином, суд приходить до переконання, що фактичний обсяг правової допомоги, наданої позивачу, та реальність її надання підтверджені належними доказами, а розмір витрат відповідає критерію необхідності, розумності і відповідає складності справи, зважаючи на ціну позову, враховуючи, що відшкодування витрат позивачу на правовому допомогу заявлено з дотриманням встановленого законом порядку, тому вважає, що вказані витрати підлягають відшкодуванню позивачу в повному обсязі і з відповідача на користь позивача слід стягнути 10000 грн, в якості компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі ст.ст. 192, 524, 625, 625, 1047-1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 265, 268, 280-282ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 4000 доларів США за договором позики від 24.06.2019 р. та 160,05 доларів США - 3 % річних.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1521,30 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Кіровоградського районного суду
Кіровоградської області І.А. Бойко