ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/12994/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (надалі - відповідач), у якій позивач просить: визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; зобов'язати Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 2. ч. 2. ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з дня порушення права 19.07.2023; зобов'язати Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що проходив службу в органах Національної поліції, під час виконання службових обов'язків отримав тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, внаслідок чого відповідно до довідок до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, позивачу тимчасово присвоєна третя група інвалідності з 11.09.2018 на термін до 01.11.2019, з 29.10.2019 на період до 01.11.2022, з 01.11.2022 на термін до 01.08.2026, причиною інвалідності є травма, пов'язана з виконанням службових обов'язків та проходженням служби в поліції. Відповідач надав позивачу посвідчення про статус ветерана війни на період до встановлення інвалідності. 19.07.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо продовження статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі йому відповідного посвідчення, проте відповідач листом від 21.07.2023 відмовив позивачу, обґрунтовуючи відмову тим, що встановлення такого статусу особи з інвалідністю можливе лише при умові підтвердження його участі у захисті Батьківщини чи у бойових діях на території інших держав.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року позовну заяву залишено без руху.
18 вересня 2023 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/12994/23, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
11 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 67-71/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 на момент отримання травми, яка призвела до встановлення інвалідності, проходив службу в Національній поліції. Причина інвалідності зазначена у довідці до акту огляду медико-соціальною експертною комісією - травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків, група інвалідності - третя, на строк - до 01.08.2026. Пояснює, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» законодавець чітко визначив виключну підставу отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни саме поліцейським - до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа поліцейських, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів. Відповідач вважає, що правові підстави для продовження строку дії посвідчення відсутні.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
19.10.2017 складено акт за формою Н-5* спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався 22.06.2017 близько 17 год. 15 хв. ГУ НП в Полтавській області /а.с. 75-78/.
ОСОБА_1 не погодився з цим актом та звернувся до адміністративного суду з позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 у справі №816/775/18, що набрало законної сили 06.11.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування актів та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано акт спеціального розслідування групового нещасного випадку, за формою Н-5 від 19 жовтня 2017 року в частині, що стосується ОСОБА_1 , та акт за формою НТ про нещасний випадок невиробничого характеру №26 від 19 жовтня 2017 року. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області провести повторне розслідування нещасного випадку, що стався 22 червня 2017 року близько 17 год. 15 хв., на проспекті Полтавському в м. Кременчуці, відносно оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Кременчуцького РВП Кременчуцького ВП ГУНП ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1057 грн 20 коп. (одна тисяча п'ятдесят сім гривень двадцять копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1762 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні). /номер рішення в ЄДРСР 74408487, а.с. 36-46/.
26.12.2018 складено акт спеціального розслідування групового нещасного випадку, який стався 22.06.2017 близько 17 год. 15 хв. ГУПН в Полтавській області Форми Н-5* /а.с. 26-30/.
За висновками цього акту вирішено: 1) вважати таким, що втратили чинність акт спеціального розслідування групового нещасного випадку, за формою Н-5* від 19.07.2017 та акт за формою НТ* про нещасний випадок невиробничого характеру №26 від 19.10.2017 ( ОСОБА_1 ); 2) нещасний випадок із лейтенантом поліції ОСОБА_1 та майором поліції ОСОБА_2 трапився в період проходження служби при виконанні службових обов'язків; 3) за результатами розслідування нещасного випадку скласти акт форми Н-1* ( ОСОБА_1 ); 4) залишити без змін акт за формою Н-1* №27 від 19.10.2017 ( ОСОБА_2 ) /а.с.30/.
За висновками акту про нещасний випадок лейтенанта поліції ОСОБА_3 форми Н-1* від 26.12.2018 нещасний випадок стався у період проходження служби при виконанні службових обов'язків /а.с.31-35/.
Відповідно до виписки до акта огляду МСЕК до довідки серії АВ №0025008 ОСОБА_1 вперше встановлено третю групу інвалідності з 11.09.2018, причина інвалідності: захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби в поліції, дата чергового переогляду: 01.11.2019 /а.с.19/.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0074763 ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності з 29.10.2019, причина інвалідності: травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків, дата чергового переогляду: 01.11.2022 /а.с.20/.
04.11.2019 Управлінням праці та соціального захисту населення видано ОСОБА_1 посвідчення серії НОМЕР_1 , дійсне до 01.11.2022, відповідно до якого позивач є особою з інвалідністю третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни /а.с. 18/.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №105750 ОСОБА_1 14.07.2023 встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності: травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків, дата чергового переогляду: 14.07.2026 /а.с.23/.
19.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до УСЗН Автозаводського району ДСЗН Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області із заявою, у якій просив продовжити ОСОБА_1 термін дії посвідчення "Особи з інвалідністю внаслідок війни" /а.с. 72/.
Листом Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 21.07.2023 №04-5317 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для продовження терміну дії посвідчення "Особи з інвалідністю внаслідок війни", оскільки пункт 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не поширюється на осіб, які отримали інвалідність, пов'язану з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в Національній поліції України /а.с. 24-25/.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Статтею 4 Закону №3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 7 Закону № 3551-XII визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551 передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначаються Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. N 302 (далі за текстом-Положення №302).
Пунктом 2 Положення №302 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Згідно з пунктом 3 Положення №302 інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід".
Пунктом 7 Положення №302 передбачено, що “Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни”, “Посвідчення учасника війни” і відповідні нагрудні знаки, “Посвідчення члена сім'ї загиблого”, “Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України” видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
За змістом пункту 10 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Системний аналіз пункту 2 частини 2 статті 7 Закону №3551 дає підстави для висновку, що юридично значущими умовами для визначення права на встановлення статусу «особа з інвалідності внаслідок війни» на підставі вказаного пункту є те, що: 1) особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань; 2) такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №105750 ОСОБА_1 14.07.2023 встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності: травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків, дата чергового переогляду: 14.07.2026 /а.с.23/.
Суд враховує, що 07.11.2015 набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015, який не містить законодавчої дефініції "особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", натомість, застосовує термін "поліцейський" для позначення осіб, що проходять службу в органах поліції.
Водночас, вищенаведений закон не містить норм, які б прирівнювали правовий статус осіб рядового та начальницького органу внутрішніх справ та поліцейських.
Слід зазначити, що листі Національної поліції від 22.04.2020 №5006/01/12-2020 зазначено, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу, а Національна поліція як центральний орган виконавчої влади не належить до військових формувань /а.с.80/.
Законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу, а перехід зі служби в органах внутрішніх справ на службу в органах поліції не свідчить про автоматичне поширення правового статусу "особа рядового та начальницького органу внутрішніх справ" на поліцейських.
Таким чином, зважаючи на те, що позивач отримав травму, пов'язану з виконанням службових обов'язків, що настала під час проходження служби у Національній поліції, а не під час проходження служби в органах внутрішніх справ, беручи до уваги те, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу, суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що позивач належить до складу осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ, а тому до нього не можуть бути застосовними положення пункту 2 частини 2 статті 7 Закону №3551.
Також, суд вважає слушними доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки останній отримав травму, пов'язану з виконанням службових обов'язків, а не під час виконання військового обов'язку.
Суд зауважує, що встановлення медичною комісією групи інвалідності з формулюванням "травма пов'язана з виконанням службових обов'язків", не є безперечною підставою для надання позивачу статусу інваліда війни, оскільки такий статус може бути визначений тільки у відповідності до вимог Закону.
Верховний Суд України в постановах від 20.01.2015 у справі № 21-528а14 та від 06.11.2013 у справі № 21-377а13 дійшов висновку, що не може вважатися інвалідом війни особа, інвалідність якої не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону № 3551-XII (під час воєнних дій), а одержана внаслідок виконання службових обов'язків.
При цьому, суд зазначає, що віднесення особи до інваліда війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XIІ безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття "ветеран війни", якими є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Таким чином, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «інвалідів війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Оскільки травма, яку отримав позивач та внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов'язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, суд зазначає про відсутність правових підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Такі висновки узгоджуються з висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18.
Отже, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити
Підстави для розподілу судових витрат відсутні у зв'язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 229, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (проспект Свободи, 66, м. Кременчук, Полтавська область, 39623, ідентифікаційний код 26218015) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Сич