РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року справа № 580/9706/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач-2) в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 971010301868 від 10.10.2023 про відмову у здійсненні переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” № 3723-ХІІ від 16.12.1993;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 31.01.2023 року, пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 2300-0602-8/6038 від 30.01.2023, та № 2300-0602-8/65194 від 02.10.2023.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що є особою з інвалідністю ІІ групи отримує пенсію по інвалідності згідно Закону № 1058. При цьому, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, у зв'язку із чим має право на призначення пенсії по інвалідності, згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII, та відповідно вважає наявними правові підстави для її переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058, на пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до Закону № 3723-ІІ. Разом з тим, відповідач протиправно відмовив у переведенні позивачки на пенсію державного службовця.
Ухвалою від 23.10.2023 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
08.11.2023 до суду надійшов письмовий відзив відповідача-1 на адміністративний позов, в якому представниця відповідача просила в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що позивачкою не дотримано сукупності всіх вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень цього Закону № 889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби, тому, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення від 10.10.2023 № 971010301868 про відмову ОСОБА_1 у переході з пенсії призначеної відповідно до Закону № 1058-ІV на пенсію відповідно до Закону № 889-VIII. Щодо дати з якої позивач просить призначити пенсію, зазначила що позивачка звернулась 03.10.2023, а переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви.
Окрім того, відповідач наголосив, що позивачка пропустила строк звернення до суду з цим адміністративним позовом, а також про дискреційність повноважень Пенсійного фонду у питаннях призначення пенсій.
Відзив на позов від відповідача-2 до суду не надходив.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 15.03.2016 позивачка отримує пенсію по інвалідності згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 у період з 10.12.2001 (прийняла присягу державного службовця) до 30.06.2002 працювала в Управлінні соціального захисту населення виконкому Соснівської районної ради, з 01.07.2002 до 20.10.2011 - в управлінні Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси, з 20.10.2011 до 20.08.2012 - в управлінні Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області, з 21.08.2012 до 27.01.2023 року - в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, на посадах, віднесених до посад державної служби.
Згідно наказу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 27.01.2023 № 84-О, стаж державної служби позивачки складає - 21 рік.
03.10.2023 позивачка звернулась до органів пенсійного фонду із заявою про переведення на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” № 3723-XII.
Рішенням від 10.10.2023 № 971010301868 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовило позивачці у переведенні на пенсію згідно Закону України “Про Державну службу”, зазначивши, що призначення пенсії по інвалідності згідно Закону України “Про Державну службу” не передбачено.
Листом від 10.10.2023 № 2300-0206-8/67267 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повідомило позивачку про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішення.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивачка звернулась в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до п. 2 розд. ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України “Про державну службу” (далі - Закон № 3723-XII), крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.
Згідно пункту 10 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до пункту 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Крім того, суд зазначає, що приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Розмір страхового стажу, необхідний для призначення пенсії по інвалідності встановлений ст. 32 Закону № 1058, відповідно до якої, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років.
Суд встановив, що стаж позивачки на державній службі становить 21 рік, вона є інвалідом ІІ групи, що підтверджується довідкою до Акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 195745 від 08.12.2015 (тобто інвалідність встановлена у період перебування на державній службі).
Доводи відповідача-1 у відзиві на позов про те, що позивачкою не дотримано усіх вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII: а саме щодо віку, стажу державної служби та страхового стажу, суд вважає необґрунтованими, оскільки Закон № 3723-XII не пов'язує право на отримання пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку.
Разом з тим, суд зазначає, що у спірному рішенні № 971010301868 від 10.10.2023 відповідач-2 не перевірив встановлені вище обставини щодо наявності у позивачки усіх умов, що необхідні для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 3723-XII, натомість обмежився загальним посиланням, зазначивши, що призначення пенсії по інвалідності згідно Закону України “Про державну службу”, не передбачено.
З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про протиправність спірного рішення відповідача-2 та необхідність його скасування.
Під час обрання способу відновлення порушеного права позивачки суд виходить з того, що відповідач-2 взагалі не встановлював умов, що необхідні для призначення позивачці спірної пенсії, у зв'язку із чим суд вважає за доцільне зобов'язати відповідача-1 (як органу, де позивачка перебуває на пенсійному обліку) повторно розглянути заяву позивачки від 03.10.2023 про перехід на пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 3723-XII із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду в мотивувальній частині цього рішення.
Щодо посилання відповідача-1 на пропуск позивачкою строку звернення до суду, то суд зазначає, що під час відкриття провадження у справі суддя з'ясував, що позивач подав адміністративний позов в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, з моменту отримання рішення від 10.10.2023.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір” та не надала доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 971010301868 від 10.10.2023 про відмову у перерахунку пенсії - здійсненні переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” № 3723-ХІІ від 16.12.1993;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.10.2023 про перехід на пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 3723-XII із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду в мотивувальній частині цього рішення.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивачка - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , 16.08.1971);
2) відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538);
3) відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21028, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 22.11.2023.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК