УХВАЛА
23 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 910/6697/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - ПрАТ «Київводоканал», скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2022
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023
у справі №910/6697/22
за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Майкопська 1-А»
про стягнення 23 435, 89 грн,
ВСТАНОВИВ:
ПрАТ «Київводоканал» 07.11.2023 подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, через «Скриня», касаційну скаргу, в якій просить, зокрема, задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 у справі № 910/6697/22, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6697/22 та здійснити перерозподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти їх на відповідача. Крім того скаржник у прохальній частині скарги просить поновити строк на касаційне оскарження та зупинити дію рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2022, додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 до закінчення перегляду справи в касаційному порядку .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/6697/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т. М. - головуюча, Бенедисюк І. М., Колос І. Б.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень ПрАТ «Київводоканал» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Майкопська 1-А» (далі - ОСББ «Майкопська 1-А») про стягнення 23 435, 89 грн, з яких 21 038, 01 грн боргу за договором №21228/4-01-Т від 09.07.2019, 1 880, 27 грн інфляційних втрат та 517, 61 грн 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.12.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023, у справі №910/6697/22 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог попередні судові інстанції виходили з того, що: 09.07.2019 між ПрАТ «Київводоканал» та ОСББ «Майкопська 1-А» укладено строковий договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 21228/4-01-Т; 31.07.2019 між ПрАТ «Київводоканал» та ОСББ «Майкопська 1-А» укладено договір №1557/8/16-19 реструктуризації боргу, що утворився станом на 01.08.2019 в результаті неналежного виконання ОСББ «Майкопська-1А» договору № 21228/4-01-Т від 09.07.2019; на виконання договору реструктуризації відповідачем було сплачено суму заборгованості за договором №21228/4-01-Т від 09.07.2019; 17.09.2020 ПрАТ «Київводоканал» та ОСББ «Майкопська 1-А» укладено договір №01405/7-01 з індивідуальним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (без обслуговування внутрішньобудинкових систем); договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі №21228/4-01Т від 09.07.2019 припинив свою дію; позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за період з 01.08.2019 по 31.10.2020 у сумі 21 038, 01 грн; у процесі розгляду справи місцевим судом, позивач у письмових поясненнях повідомив про здійснення ним коригування за договором №21228/4-01-Т від 09.07.2019 в обсязі 533 м.куб за період з 16.09.2020 до 16.10.2020, у зв'язку з чим сума основного боргу відповідача становить 8 783, 27 грн; строк договору колективного споживача №21228/4Т від 09.07.2019 закінчився 08.07.2020, а індивідуальний договір №01405/7-1 укладено 17.09.2020, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача вартості послуг з водопостачання та приймання стічних вод за період з 17.09.2020 по 16.10.2020 за договором №21228/4-01-Т від 09.07.2019; вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за строковим договором на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі №21228/4-01-Т від 09.07.2019 у розмірі 21038, 01 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню; вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 880, 27 грн інфляційних втрат та 517, 61 грн 3% річних також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від основної вимоги, у задоволенні якої судом було відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023, у справі №910/6697/22 стягнуто з ПрАТ «Київводоканал» на користь ОСББ «Майкопська 1-А» 1 000, 00 грн витрати на правову допомогу.
Ухвалюючи судові рішення попередні судові інстанції виходили з малозначності справи, співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також наявності заперечень позивача, дійшли висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок позивача у розмірі 1 000, 00 грн.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ПрАТ «Київводоканал» у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 481 гривні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №910/6697/22 є стягнення 23 435, 89 грн., з яких 21 038, 01 грн боргу за договором від 09.07.2019 №21228/4-01-Т, 1 880, 27 грн інфляційних втрат та 517, 61 грн 3% річних, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 481, 00 грн = 248 100, 00 грн).
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
ПрАТ «Київводоканал» у касаційній скарзі з посиланням та цитуванням підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що справа має виняткове значення, оскільки з огляду на значні фінансові втрати, які обліковуються на балансі ПрАТ «АК «Київводоканал» та фактичні обставини (військова агресія російської федерації проти України), які потребують значних фінансових видатків, безпідставне звільнення відповідача від сплати заборгованості за надані послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі завдає ПрАТ «АК «Київводоканал» значних збитків та призводить до збільшення розміру дебіторської заборгованості, відтак відновлення порушеного права позивача в даній справі має визначальне значення для забезпечення господарської стабільності ПрАТ «АК «Київводоканал», як об'єкта критичної інфраструктури, на якого покладено обов'язок із забезпечення населення питною водою в цей тяжкий для України час.
Також зазначає, що судами першої та другої інстанції в порушення пункту 5 статті 236 ГПК України не повно і не всебічно з'ясовано обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та не надано оцінки всім аргументам учасників справи, а також в порушення статті 86 ГПК України судом не взято до уваги належні та допустимі докази, оскільки позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог.
Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
З огляду на те, що додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта є його невід'ємною складовою, і інший порядок оскарження додаткового судового рішення ГПК України не визначений, касаційне оскарження додаткового рішення здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для основного рішення.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20.
Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо оскарження судових рішень зі справи, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Верховний Суд виходить з того, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування.
Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень у справі №910/6697/22 фактично зводяться до незгоди позивача з висновками попередніх судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.
Самі по собі посилання скаржника про належність об'єктів до критичної інфраструктури, військової агресії не є свідченням виняткового значення справи для її прийняття з огляду на те, що суди першої і другої інстанцій, які наділені повноваженнями розглянули дану справу.
Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для позивача, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд підкреслює, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а відтак застосування наявності/відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб'єктивної волі скаржника.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 у справі №910/6697/22, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника не розглядаються.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 у справі №910/6697/22.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос