ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
23.11.2023Справа № 910/11331/23
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада-1"
вул. Г. Ахматової, буд.3, м. Київ, 02068
до Акціонерного товариства "СЕНС БАНК"
вул. Велика Васильківська 100, м. Київ, 03150
про стягнення 117 084,83 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада-1" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" (далі-відповідач) про стягнення 180968,27 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.07.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/11331/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
14.08.2023 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує.
01.09.2023 позивачем до суд подано відповідь на відзив.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, відповідно Акту про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, зареєстрованого за № 129 від 10 жовтня 2000 року в Управлінні Держархбудконтролю м. Києва, Установчого договору про створення та діяльність від 23.08.2002 року, а також Договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 28.04.2020 року, експлуатуючою організацією житлового будинку № 17 по вулиці Ковпака, є Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 1".
За змістом Інформаційної довідки № 327164198 від 28.03.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна встановлено, що 03.10.2018 Відповідач як правонаступник АТ «УКРСОЦБАНК» (код ЄДРПОУ 00039019) є власником квартири АДРЕСА_1 в будинку № 17 (секція Б) загальною площею 193,2 кв. м. по вул. Ковпака в м. Києві
Звертаючись з даним позовом до суду позивач, як обслуговуюча організація будинку № 17 по вулиці Ковпака у м. Києві, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за фактично отримані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з січня 2019 року по травень 2023 року як з власника зазначеної квартири.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Виходячи з вищезазначених приписів статей 180, 181 Господарського кодексу України, наявних матеріалів справи, а також матеріалів позовної заяви вбачається, що в з січня 2019 року по травень 2023 року договір щодо надання житлово-комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не укладався.
Суд зазначає, що основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Згідно із статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків; 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд.
Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами; Допустима тривалість перерв у наданні послуг, їх періодичність встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі стандартів, нормативів, норм, порядків та правил експлуатації, проведення випробувань теплових мереж, поточного і капітального ремонтів, реконструкції об'єктів житлового фонду; 2) міжопалювальний період для систем опалення, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов згідно з правилами та іншими нормативними документами; 3) ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили. Перерва у наданні комунальних послуг, яка виникла внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, має бути ліквідована у найкоротші терміни, що визначаються нормативними документами. Якщо ліквідація наслідків аварії або дії обставин непереборної сили потребує більше однієї доби, виконавець/виробник спільно з органами місцевого самоврядування здійснює заходи щодо зменшення її негативного впливу на споживачів.
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем, в період з січня 2019 року по травень 2023 року відбулось фактичне споживання комунальних послуг (послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) на загальну суму 66 112,27 грн.
Так, на підтвердження факту надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій позивачем долучено до матеріалів справи копії укладених позивачем договорів з виконавцями послуг, а саме договір № 01/08/21/1Р1 від 01.08.2021 укладений з Фізичною особою-підприємцем Стешенко Р.В. на технічне обслуговування вогнегасників, договір № Р5/18/ТО на технічне обслуговування підйомного обладнання від 01.01.2018 укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю "Скайліфт"; договір №01/07/09/20/Р1 від 07.09.2020 про надання послуг перевірки ізоляції в житловому будинку по вул. Ковпака 17; договір на постачання електричної енергії споживачу від 29.12.2018; договір №01/01/07/14/Р1 від 01.07.2014 на виконання робіт з сервісного обслуговування автоматики теплового пункту житловому будинку по вул. Ковпака 17; договір № 02-6445 від 01.09.2017 щодо надання послуг з проведення захисту від шкідників та комплексу протиепідемічних заходів на території та в будівлях замовника укладений з Комунальним підприємством "Профдезінфекція"; договір №1/313-Ж-11 від 03.01.2011 на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів; договір № Р51ДС про надання послуг диспетчеризації від 01.06.2017 укладений з Фізичною особою-підприємцем Волинською Юлією Віталієвною.
Крім того, факт надання відповідачу послуг на підставі вищезазначених договорів за період з січня 2019 року по травень 2023 року підтверджено долученими до матеріалів справи відповідними актами надання послуг, рахунками на оплату вартості робіт (послуг); актами приймання-передавання товарної продукції; актами здачі-прийняття робіт (надання послуг); актами надання послуг; актами прийомки виконаних робіт.
При цьому як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі та прибудинкової території, до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем своїх зобов'язань з утримання будівлі та прибудинкової території з боку відповідача відсутні.
Відповідно до статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства відповідач як споживач зобов'язаний оплатити отримані ним житлово-комунальні послуги, в тому числі витрати з утримання будинків та обслуговування прибудинкових територій.
При цьому, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
За таких обставин зобов'язання відповідача відшкодувати експлуатаційні витрати та комунальні послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
Крім цього слід відзначити, що відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Недійсність договору з надання житлово-комунальних послуг у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.
Проте, за твердженням позивача, відповідач в порушення зазначених приписів чинного законодавства свої зобов'язання щодо відшкодування позивачу експлуатаційних витрат на утримання будинків та прибудинкових територій належним чином не виконав, в наслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 66 112,27 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.
За правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Зобов'язанням, згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує про пропуск позивачем трирічного строку на звернення до суду із вимогами про стягнення заборгованості з січня 2019 року, у зв'язку зі чим відповідач просить суд застосувати позовну давність до вказаних вимог.
З приводу вказаної заяви відповідача суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"). Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.
Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 01.10.2019 по справі №910/12604/18.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Отже, з наведеного полягає, що питання стосовно порушення строку позовної давності застосовується судом саме до вимог, що є предметом спору у справі.
Тобто, у даному випадку дослідженню підлягають обставини щодо того, чи порушено позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення оплати наданих послуг за період з січня 2019 по травень 2023 року строк позовної давності.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Тобто, у даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний строк позовної давності.
Звертаючись до суд Позивач стверджує, що 01.08.2019 року він подавав до Печерського районного суду м. Києва заяву про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , що був власником квартири АДРЕСА_1 з 30.03.2001 року (згідно свідоцтва, що додається), оскільки на момент подання заяви не було поінформованим про перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 до AT «Укрсоцбанк» 03.10.2018 року.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач 02.09.2020 року (10:09:12) отримав інформаційну довідку № 222340112 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої власником квартири АДРЕСА_2 з 03.10.2018 року був Відповідач. Тобто саме з 02.09.2020 року починається перебіг позовної давності по стягненню заборгованості з Відповідача. До того ж 14.09.2020 року Позивач направляв претензії про сплату заборгованості на адресу Відповідача, проте претензії залишилися без будь-якої відповіді.
Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Днем, коли Позивач довідався про особу, яка порушила його право на отримання плати за послуги по Будинку, можна вважати 02.09.2020 року, коли згідно інформаційної довідки ф № 222340112 представником Позивача було отримано інформацію про AT «Укрсоцбанк» як власника квартири АДРЕСА_1 з 03.10.2018 року, наслідком чого і стало відправлення вищезазначених претензій про сплату заборгованості 14.09.2020 року. Таким чином, Позивачем обґрунтовано право на стягнення заборгованості з Відповідача з 01.01.2019 року.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати фактично спожитих комунальних послуг у встановлений строк та факту наявності заборгованості у розмірі 66 112,27 грн., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 66 112,27 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5636,49 грн. пені, 36 712,49 грн. інфляційних втрат та 8623,58 грн. 3 % річних.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" установлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Зазначений закон був чинним станом на момент укладення договору та є чинним на момент розгляду справи.
Отже, цей закон є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги суб'єктами підприємницької діяльності.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Судом перевірено розрахунки позивача, встановлено їх правильність та відповідність вимогам чинного законодавства.
З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасного виконання грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача 5636,49 грн. пені, 36 712,49 грн. інфляційних втрат та 8623,58 грн. 3 % річних, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аргументи та заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог, що наведені у відзиві на позовну заяву, суд розглянув та відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1" підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" (вул. Велика Васильківська 100, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 23494714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1" (вул. Г. Ахматової, 3, м. Київ, 02068, ідентифікаційний код 32070503) заборгованість у розмірі 66 112,27 грн., 5636,49 грн. пені, 36 712,49 грн. інфляційних втрат, 8623,58 грн. 3 % річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов