ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 380/5938/23 пров. № А/857/14373/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року (ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові суддею Карп'як О.О.) в адміністративній справі № 380/5938/23 за позовом ОСОБА_1 до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку;
- зобов'язати Західне регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити йому, середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 08.02.2020 по день фактичного розрахунку 07.03.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом Голови Державної прикордонної служби України від 29.01.2020 № 92-ОС його звільнено з військової служби в запас та наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби від 06.02.2020 № 47-ОС з 07.02.2020 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. На час виключення його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не виплатив йому належне грошове забезпечення за лютий 2020 року, а саме грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексації грошового забезпечення, вихідної допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустку на загальну суму 658 823,36 грн. Також позивач зазначає, що звертався до Львівського окружного адміністративного суду (справа № 380/4062/21, № 380/2015/22) з позовами стосовно виплати надбавки за кваліфікацію, винагороди за тривалість безперервної 25-ти річної роботи календарної військової служби, допомоги на оздоровлення та виплати індексації грошового забезпечення. Позивач вважає, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а здійснив такий лише 08.03.2023, то він відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку, сума якого, визначена відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
Стягнуто з Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2020 по 08.08.2020 включно у розмірі 35020,08 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням, його оскаржило Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з неповним з'ясуванням обставин справи. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що загальна сума несвоєчасних виплат складає 76 893,19 грн. Водночас, судом першої інстанції незаконно та необґрунтовано визначено суму, яка несвоєчасно була виплачена позивачу в розмірі 735 716,55 грн.
За таких обставин сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08 лютого 2020 року по 08 серпня 2020 року включно (за період не більш як за шість місяців відповідно до вимог статті 117 КЗпП України), з урахуванням критеріїв співмірності має становити 3658 грн.
Крім того, вказує на те, що позивач за наявності спору з відповідачем щодо розміру належних при звільненні сум, тривалий час (більше 3 років) не звертався до суду.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, згідно витягу з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 29.01.2020 року № 92-ОС «Про особовий склад» полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служба та наказом Начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 06.02.2020 № 47-ОС, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
На час звільнення позивача з військової служби відповідач не провів у повному обсязі грошові виплати, право на які набуто у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби та звільнення з неї, а саме проведено поза межами строків розрахунку виплати:
14.02.2020 - грошового забезпечення за лютий 2020 року, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексації грошового забезпечення, вихідної допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустку на загальну суму 658 823,36 грн;
28.12.2021 - згідно платіжного доручення № 790, здійснено перерахунок коштів на виконання рішення суду № 380/4062/21 в розмірі 26 269,63 грн (надбавка за кваліфікацію, винагорода за тривалість безперервної 25-ти річної календарної військової служби, недоплачена допомога на оздоровлення);
08.03.2023 - згідно виписки з банку від 09.03.2023 на виконання рішення у справі № 380/2015/22 здійснено виплату в розмірі 50 623,56 грн (індексація грошового забезпечення).
Позивач, вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено повний розрахунок при звільненні, звернувся із цим позовом до адміністративного суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунку при звільненні відповідач повинен був виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Позаяк відповідач не виплатив цю суму позивачу, суд вважав, що на користь позивача, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
При цьому суд взяв до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Апеляційна скарга стосується питання застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум.
Суд зазначає, що Верховний Суд сформував висновок щодо підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України у згаданому контексті.
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що «30. Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
31. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні».
У справі № 825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 року у справі № 380/693/20.
З матеріалів справи видно, що позивач був звільнений з військової служби у лютому 2020 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум.
За захистом свого порушеного права внаслідок неправильного обрахунку надбавки за кваліфікацію, винагороду за тривалість безперервної 25-ти річної календарної військової служби, недоплаченої допомоги на оздоровлення позивач звернувся до суду у березні 2021 року і цей спір був вирішений судом першої інстанції 28 квітня 2021 року. Апеляційний суд переглянув вказане рішення 23 грудня 2021 року.
За захистом свого порушеного права внаслідок неправильного обрахунку індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду у січні 2022 року і цей спір був вирішений судом першої інстанції 30 грудня 2022 року. Апеляційний суд переглянув вказане рішення 21 лютого 2023 року.
Посилаючись на вищезазначені постанови, позивач у березні 2023 року звернувся до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації, а саме: середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 лютого 2020 року по 07 березня 2023 року.
Отже, у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж три роки після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду рішення суду.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог, з вищевикладених мотивів.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року в адміністративній справі № 380/5938/23 скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин