ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 380/24385/21 пров. № А/857/14346/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2023 року (ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові суддею Качур Р. П.) в адміністративній справі № 380/24385/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо несвоєчасної виплати йому грошової компенсації за не отримане речове майно;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2021 року по 30 листопада 2021 року в сумі 64 986 грн 96 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 30.09.2021 його звільнено з військової частини НОМЕР_1 . Стверджує, що на час виключення зі списків особового складу відповідачем своєчасно не проведено з ним повного розрахунку - не здійснено виплату компенсації за неотримане речове майно. Виплату таких сум відповідачем здійснено 01.12.2021. Позивач вважає, що у період з 01.10.2021 по 30.11.2021 існувала затримка розрахунку у зв'язку зі звільненням з військової служби, відтак він має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України за вказаний період
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за неотримане речове майно) за період із 01.10.2021 по 30.11.2021 у розмірі 27 174 грн 07 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням, його оскаржила військова частина НОМЕР_1 , яка вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з неповним з'ясуванням обставин справи. Тому просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не застосовуються. Також вказує на те, що на день звільнення позивача спору між ним та відповідачем щодо виплачених сум не було. Спір щодо невиплати позивачу належних йому сум при звільнені виник вже після звільнення позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 по 30.09.2021 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.09.2021 № 234 капітана ОСОБА_1 , заступника командира навчальної механізованої роти з морально-психологічного забезпечення навчального механізованого батальйону з 30.09.2021 виключено зі списків частини та всіх видів забезпечення.
Вказаним наказом визначено виплатити позивачу грошову компенсацію за вартість речового майна, що підлягає видачі при звільненні в запас (відставку) в розмірі 27 153,46 грн.
Зазначена вартість неотриманого речового майна відповідає вартості, наведеній в довідці № 160 від 27.09.2021, виданій військовою частиною НОМЕР_1 , про вартість речового майна, що належить до видачі капітану ОСОБА_1 .
Згідно з випискою по картковому рахунку позивача, ОСОБА_1 виплачено компенсацію за неотримане речове майно 01.12.2021.
Позивач, вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено повний розрахунок при звільненні, звернувся із цим позовом до адміністративного суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунку при звільненні відповідач повинен був виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Позаяк відповідач не виплатив цю суму позивачу, суд вважав, що на користь позивача, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
При цьому суд врахував правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та взяв до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону України № 2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції на час виключення позивача зі списків), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.09.2021 № 234 ОСОБА_1 з 30.09.2021 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно з випискою по картковому рахунку позивача, ОСОБА_1 виплачено компенсацію за неотримане речове майно 01.12.2021.
За приписами частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів звертає увагу, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.
Статтею 117 КЗпП у редакції Закону № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
У постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як правильно встановив суд першої інстанції, оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, тобто, при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ від 01.07.2022, позивач має право на виплату середнього заробітку (грошового забезпечення).
Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача, № 1243/1 від 25.10.2021, виданої військовою частиною НОМЕР_1 за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення: 16 246,80 грн - за липень 2021 року та 16246,80 грн - за серпень 2021 року; відтак середньоденна заробітна плата становить 524,09 грн.
Ураховуючи, що невиплачена позивачу станом на день звільнення сума компенсації за неотримане речове майно становить 27 153,46 грн, яка виникла за 61 календарний день і є меншою, ніж середньомісячна заробітна плата позивача за період затримки (31 969,49 грн), суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин принцип співмірності, зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 27153,46 грн / 31 969,49 грн = 0,85. Відтак, сума, що підлягає відшкодуванню становить: 524,09 грн х 0,85 х 61 кал. день затримки = 27174,07 грн.
Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 27 174,07 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2023 року в адміністративній справі № 380/24385/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин