ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/11428/23 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Епель О.В.
Мєзєнцева Є.І.
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення (неврахування) до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 , що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 03 роки 02 місяців строкової військової служби та половина строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка - 2 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві врахувати до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 03 роки 02 місяців строкової військової служби та половина строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка - 2 роки та визначити розмір шомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 відповідний 90% розміру заробітку працюючого судді на відповідній посаді;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві здійснити перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , з урахуванням стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до висновків мотивувальної частини рішення у цій справі щодо застосування норм законодавства, з урахуванням виплачених сум, починаючи з 24 лютого 2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві при виконанні всіх положень резолютивної частини цього рішення утриматись від вчинення дій, які прямо не визначені чинним законодавством як допустимі повноваження відповідача, - щодо призначення та/або зміни складових щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , а також від порушень змісту судового рішення від 26.02.2021 у справі №640/27485/20;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 107360 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при виконанні судового рішення, яке набрало законної сили, відповідач безпідставно і без належних для цього правових підстав зменшив тривалість стажу, який відповідно до спеціального законодавства включався та має бути включений для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Позивач також просив відшкодувати спричинену неправомірними діями відповідача моральну шкоду, визначивши суму такого відшкодування еквівалентну сумі санкцій за невиконання судового рішення, визначену ст.382 КАС України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року даний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення (неврахування) до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 , що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 03 роки 02 місяців строкової військової служби та половини строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка - 2 роки.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві врахувати до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 03 роки 02 місяців строкової військової служби та половина строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка - 2 роки та визначити розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 відповідний 88% розміру суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві здійснити перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , з урахуванням стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до висновків мотивувальної частини рішення у цій справі щодо застосування норм законодавства, з урахуванням виплачених сум, починаючи з 24 лютого 2023 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
Вимоги скарги обґрунтовано тим, що стаж роботи на посаді судді розраховано вірно і управління діяло відповідно норм чинного законодавства щодо зарахування стажу роботи на посаді судді та визначення загального відсотку для розрахунку щомісячного грошового утримання у розмірі 78% і тому дії управління є правомірними. Вказує, що розпорядженням від 15.06.2021, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.2021 по справі 640/27495/20 суду було виконано в межах резолютивної частини.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що в рішенні ОАСК від 06.02.2021 у справі №640/27485/20, залишеним в силі судом апеляційної інстанції зазначено: «Досліджуючи питання щодо порядку перерахунку довічного утримання судді у відставці та враховуючи висновки Верховного Суду пункті 33 постанови від 16.10.2019 зразкової справі №240/5401/18 на підставі частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вказує на необхідність врахування відповідачем при виконанні рішення у даній справі наступного правозастосування. При проведенні перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці змінною величиною повинен бути розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. При цьому відсоткове значення розміру щомісячного довічного грошового утримання, яке обчислювалось при його призначенні відповідно до наявної у судді вислуги років, - є незмінним. Саме таким чином викладена позиція Великої Палати Верховного Суду з цього питання в п.33 рішення у зразковій справі від 16.10.2019 №240/5401/18» .
Відповідачем не спростовуються доводи позивача, а відтак приймаються судом як достовірні, що при первісному призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання ПФУ було враховано 39,2 років, як таких, що дають право на відставку (34 роки суддівський стаж + 2 роки навчання на денному стаціонарі юридичного факультету вищого навчального закладу та 3,2 роки строкової служби в армії), що за законодавством, яке було чинним на момент виходу у відставку давало підставу для застосування саме 90% розміру заробітку судді на відповідній посаді.
25.02.2023 позивач звернувся до відповідача із зверненням, подане через веб-портал Пенсійного фонду України №ВЕБ-26002-Ф-С-23-028688, яке зареєстроване в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві 27.02.2023 №6616/Т-2600-23 щодо обставин вилучення та правового обґрунтування такого вилучення відповідачем при виконанні рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, яке набрало законної сили, у справі №640/27485/20 стажу, який відповідно до спеціального законодавства включався та має бути включений для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме - 03 роки 02 місяців строкової військової служби та половини строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, що становить 2 роки.
27 лютого 2023 у відповідь на звернення позивача, відповідач розмістив в особистому кабінеті позивача відповідь від 24.03.2023, в якій вказав, що правомірно нарахував позивачеві стаж відповідно до вимог ст.142 та 137 чинного Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.
Однак, як вбачається із змісту листа відповідач не повідомив про підстави зменшення позивачу стажу в частині стажу служби в армії та половини навчання у вузі, лише вказав, що стаж позивача складає з 25.05.1981 по 22.06.1981 в.о. судді Броварського міського суду; з 21.06.1982 по 11.01.1989 на посаді судді та голови Броварського міського суду; З 12.01.1989 по 01.12.1993 на посаді судді Київського обласного суду; З 02.12.1993 по 22.09.2016 на посаді судді Верховного суду України. Довічне грошове утримання судді перераховане з розрахунку 34 років стажу роботи на посаді судді, тобто загальний відсоток для розрахунку щомісячного грошового утримання становить ((14 х 2 % ) + 50) = 78 %.
З матеріалів справи також слідує, що наказами Голови ВСУ №322 від 31.07.1995 та №75-к від березня 1997, навчання позивача у ВУЗі та проходження строкової служби в армії були зараховані в його суддівський стаж, що дає право на відставку і, у зв'язку з цим, - збільшений розмір щомісячного грошового утримання.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися, суд виходив з такого.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що на час виходу позивача у відставку був чинним Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі по тексту - Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI), статтею 120 якого передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Відповідно до положень частини 1 статті 135 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Частиною 3 статті 141 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-8/2016, визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Пунктом 11 Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції, чинній до 28 березня 2015 року) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. До набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ). Відповідно до частини 1 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Абзацом 2 частини 4 цієї ж статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно з частиною 4 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Згідно із частиною першої статті 25 Конституційного Договору від 08 червня 1995 року №1к/95-ВР між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення (зазначений Договір був чинний на момент видання Президентом України указу Президента України від 10 липня 1995 року N 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та втратив чинність із набранням чинності Конституції України 28 червня 1996 року).
Відповідно до пункту 1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України. Згідно частини 3 статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Згідно із статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" (стаття втратила чинність 20 березня 2008 року), чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Таким чином, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI, було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.
Крім того, судом першої інстанції вірно застосовано також чинний на цей час Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон №1402).
Відповідно до абз.4 п.34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №1402, - судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Дана норма абз.4 п.34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №1402- є спеціальною щодо позивача та щодо визначення стажу для призначення позивачу щомісячного грошового утримання.
Однак, відповідач при врахуванні стажу посилається лише на загальну норму ч.3 ст.142 та ст.137 Закону №1402 без врахування спеціальної норми цього ж закону щодо визначення стажу для суддів, які обирались в період дії іншого спеціального законодавства України.
З наведеного вбачається, що відповідач безпідставно зменшив розмір трудового стажу позивача, необхідного для призначення щомісячного грошового утримання, що призвело до протиправного заниження належної до виплати суми такого грошового утримання.
Щодо відсоткового відношення належної до виплати позивачу суми щомісячного довічного грошового утримання, слід врахувати наступне.
Відповідно до норми ч.3 ст.142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, яка була чинна на момент перерахунку довічного утримання позивачеві за рішенням суду і є чинна при вирішенні спірних правовідносин в даній справі, - щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Отже, з врахуванням належного стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 та періоду строкової військової служби і половини строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме: 34 роки стажу роботи суддею, 2 роки навчання у вузі та 3 роки і 2 місяці служби в армії, що в числовому значенні може бути виражено ((19 х 2 % ) + 50%) = 88 %, - позивачу належить до виплати 88% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а не 78%, як вважає відповідач.
Судом першої інстанції вірно враховано аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справах №713/1064/17, № 686/24597/16-а, № 686/1938/17, № 766/7021/17, №686/24597/16-а, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17.
Питання застосування норм матеріального права, аналогічного предмету позову в розглядуваній справі також вирішувалось Верховним Судом у постановах від 28.11.2019 у справі №589/4735/16-а, від 28.11.2019 у справі №607/5454/17, від 13.05.2020 у справі № 242/1890/17 і Верховний Суд не відступав в жодних своїх рішеннях від таких своїх позицій.
Зважаючи на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині належних відсотків, задовольняються судом частково.
Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Також, в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Крім того, Конституційний суд України в рішенні від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» визнано неконституційними окремі норми статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зокрема, частиною четвертою резолютивної частини Конституційний Суд України вказав наступний порядок виконання рішення: частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".
Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13 березня 2015 року № 20.
Суд також виходить з того, що неправомірним є позбавлення особи, зокрема, судді, набутого статусу (наприклад, статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється, виключно шляхом прийняття закону, змінити механізм використання такого статусу у формі зменшення розміру фінансових виплат або пільг, а також позбавлення особи права на перерахунок певних соціальних виплат тощо.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, критично оцінюються судом, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 21 листопада 2023 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Епель
Є.І. Мєзєнцев