ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/13239/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
за участю секретаря Мельник К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 р. у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
ВСТАНОВИЛА:
Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просило суд стягнути податковий борг у розмірі 486 197,48 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно з даними податкового обліку у відповідача утворилась заборгованість перед бюджетом у вказаному вище розмірі внаслідок невиконання податкового обов'язку по сплаті податку на майно громадян. У зв'язку з чим, позивач просить стягнути вказаний податковий борг у примусовому порядку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач подав до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (податковий номер: НОМЕР_1 ) на момент звернення позивача до суду має заборгованість на загальну суму 486 197,48 грн., яка виникла зі сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на підставі: податкового повідомлення-рішення (форма «Р») № 0092234204 від 16.08.2018 сума- 393566,64 грн.; податкового повідомлення-рішення (форма «ПС») № 0092264204 від 16.08.2018 сума -510,00 грн.; податкового повідомлення-рішення (форма «Г1С») № 0092254204 від 16.08.2018 сума - 170,00 гривень, та податкового повідомлення-рішення (форма «Р») № 0092294204 від 16.08.2018 сума- 32797,23 гривень зі сплати військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.
З метою погашення податкового боргу зі сплати єдиного податку з фізичних осіб, ГУ ДПС у м. Києві відповідно до статей 42, 59 ПК України було направлено відповідачу податкову вимогу від 25.03.2019 № 103467-17 на суму 486 197,48 грн, однак у встановлений строк борг не було сплачено.
ГУ ДПС у м. Києві, зазначивши про право контролюючого органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини та посилаючись на вимоги Податкового кодексу України, звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що оскільки ГУ ДПС у м. Києві відповідно до статей 42, 59 ПК України було направлено відповідачу податкову вимогу від 25.03.2019 № 103467-17 на суму 486 197,48 грн, яка станом на день звернення до суду відповідачем не оскаржувалась, не скасована та не відкликана, тобто, наявність податкового боргу не спростована, а також платником не надані докази його погашення, тому позов підлягає задоволенню.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).
Згідно п.п. 14.1.175. п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 59.1. ст. 59 ПК України передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Згідно п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Підпунктом 54.3.1 п. 54.3 ст. 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу.
У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до вимог п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 57.3 ст. 57 ПК України передбачено, що у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
Таким чином, якщо платник податків не сплатив суму узгодженого грошового зобов'язання, самостійно визначеного у податковій декларації або визначеного на підставі податкового повідомлення-рішення, протягом 10 днів з моменту такого узгодження, ці суми вважаються податковим боргом.
Відповідно до вимог п. 102.4 ст. 102 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Пунктом 101.1 ст. 101 ПК України передбачено, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.
Згідно п. 101.2 ст. 101 ПК України, під терміном "безнадійний податковий борг" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом.
Строки давності та їх застосування визначені у ст. 102 ПК України.
Згідно п. 101.5 ст. 101 ПК України контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Механізм списання безнадійного податкового боргу визначає Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України 10 жовтня 2013 року №577 (далі - Порядок).
Відповідно до підпункту 3 пункту 2.1 Порядку під терміном "безнадійний податковий борг" слід розуміти: податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений статтею 102 глави 9 розділу II Податкового кодексу України.
За правилами пункті 3.1, 3.2 Порядку визначення сум безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню органами доходів і зборів, здійснюється на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів (далі - ІС) станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
Днем виникнення безнадійного податкового боргу вважається: у випадку, визначеному в підпункті 3 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, - дата прийняття рішення керівника органу доходів і зборів.
Пункт 4.2 Порядку визначає, що за результатами розгляду документів, наданих платником податків, керівник (його заступник) органу доходів і зборів за наявності підстав приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу, яке оформляється на бланку за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Рішення про списання безнадійного податкового боргу складається у двох примірниках: перший - для платника податків, другий - для органу доходів і зборів.
Відповідно до пунктів 4.3-4.5 Порядку в інших випадках, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, орган доходів і зборів здійснює процедури щодо проведення списання безнадійного податкового боргу відповідно до вимог пункту 4 цього розділу.
Структурний підрозділ органу доходів і зборів, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом двадцяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал.
Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до ІС не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.
Списання податковим органом безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, має здійснюватися органами державної податкової служби самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи, за станом на день виникнення безнадійного податкового боргу, або за даними довідки відповідного контролюючого органу про наявність безнадійного податкового боргу на день виникнення безнадійного податкового боргу.
При цьому, звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов'язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин) (п. 4.1 Порядку №577). В усіх інших випадках розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється органами державної податкової служби щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.
Як вбачається з матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення № 0092234204, № 0092264204, № 0092254204 та № 0092294204 були прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві 16.08.2018 року.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що вищевказані податкові повідомлення-рішення від 16.08.2018 року № 0092234204. № 0092264204, № 0092254204 та № 0092294204 надсилалися відповідачу з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за номером 0101123881355, яке 17.09.2018 року повернулось до контролюючого органу за закінченням встановленого строку зберігання.
Представник апелянта в судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_1 вищевказані повідомлення-рішення не оскаржував в силу того, що їх не отримував, але для контролюючих органів вони вважаються врученими, а сума визначеного ними грошового зобов'язання узгодженою.
Колегія суддів звертає увагу, що грошові зобов'язання згідно податкових повідомлень-рішень від 16.08.2018 року № 0092234204, № 0092264204, № 0092254204 та № 0092294204, відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України, набули статусу податкового боргу після встановленого Законом 10-денного строку на їх оплату з дня отримання зазначених податкових повідомлень - рішень, а саме - з 27.09.2018 року (через 10 днів з дати повернення поштового відправлення 0101123881355 17.09.2018 року).
Згідно позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.04.2021 року у справі №812/1541/16, стягнення коштів контролюючий орган має право ініціювати тільки в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.
В свою чергу слід зазначити, що у даному випадку граничним терміном звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу у сумі 486 197,48 грн., що виник у зв'язку з несплатою зобов'язань, визначених у вищевказаних податкових повідомленнях-рішеннях від 16.08.2018 року є 27 вересня 2021 року.
Водночас із позовною заявою Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулося до суду 21 квітня 2023 року, про що свідчить відбиток штемпелю Київського окружного адміністративного суду на першому аркуші позовної заяви.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем попущено встановлений Законом строк давності стягнення податкового боргу в 1095 днів, нарахованого на підставі податкових повідомлень-рішень від 16.08.2018 року № 0092234204, № 0092264204, № 0092254204 та № 0092294204 у сумі 486 197,48 грн., що є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення відповідного податкового боргу.
Колегія суддів звертає увагу, що податковий борг платника податків, стосовно якого минув цей строк давності, не може бути ініційований контролюючим органом до стягнення, оскільки безумовно вважається безнадійним.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 року у справі №812/1541/16.
Відповідно до положень ПК України встановлено граничний строк для визначення контролюючим органом розміру податкового боргу, який «починається за наслідком прийняття рішення податкового органу або самостійного декларування боржником податкових зобов'язань, та не може перевищувати 1095 календарних днів з моменту самостійного декларування податкових зобов'язань або прийняття відповідного рішення про нарахування податкового боргу контролюючим органом, по закінченню яких він уже не може вживати заходів до стягнення податкової заборгованості у будь-якому порядку (судовому чи позасудовому), оскільки за наслідком закінчення цього строку податкове зобов'язання визнається безнадійним в силу статті 101 Податкового кодексу України, а борг підлягає списанню в обов'язковому порядку».
Цей строк є спеціальним строком давності для звернення контролюючого органу до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу та застосовується імперативно (в силу закону).
Колегія суддів звертає увагу, що чинне правове регулювання не передбачає можливості, продовжувати 1095 денний строк давності стягнення податкового боргу, поновлювати цей строк. Правові наслідки пропуску граничних строків стягнення податкового боргу встановлені податковим законодавством.
Так податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений ПК України, розуміється «безнадійним» і підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.
Таким чином, поновлення строку звернення до суду мас інше функціональне навантаження, призначення ніж 1095-денний строк, встановлений статтею 102 ПК України.
Поновлення строку звернення до суду не продовжує, не змінює 1095-денний строк давності. Ці строки є різними за своїм правовим значенням: поновлення строку звернення до суду забезпечує розгляд справи, тоді коли пропуск контролюючим органом строку давності унеможливлює задоволення позовних вимог. Строк звернення до суду може бути поновлений судом, тоді ж коли строк давності поновленню не підлягає.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 року у справі №2а/1570/176/2011.
Щодо доводів податкового органу про те, строки на стягнення податкового боргу не закінчилися, оскільки відповідно до вимог абзацу 10 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу, слід зазначити наступне.
13 травня 2020 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №591-IX, яким зміст одного з абзаців пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладено у наступній редакції: «На період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу». Вказаний Закон набув чинності з 29 травня 2020 року.
Відповідно до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з урахуванням змін, внесених наступними постановами) на усій території України з 12.03.2020р. установлено карантин, який в подальшому неодноразово продовжувався. Встановлені карантинні обмеження діють і на даний час.
02.04.2020 року набрав чинності Закон України від 30.03.2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID19), яким розділ VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Разом з тим, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020р. №731-IX встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3розділу«Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30.03.2020р., закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» удосконалив раніше прийняті норми щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину для того, щоб, з однієї сторони, запобігти випадкам зловживання процесуальними правами недобросовісними учасниками справи та, відповідно, затягування розгляду справи під приводом діючого карантину, а з іншої - через процедуру поновлення судом процесуального строку забезпечити гарантування прав учасників справи, якщо їх реалізація ускладнена у зв'язку з карантинними обмеженнями. При цьому, можливість поновлення процесуального строку законодавцем віднесено на розсуд суду, залежно від обставин конкретної справи.
Вказаний Закон набрав чинності 17.07.2020р., тому перебіг процесуальних строків, що були продовжені на час дії карантину, закінчився 06.08.2020р., тобто 06.08.2020р. останній день, коли особа могла скористатись правовою підставою для продовження строку для подання позову до адміністративного суду з пропущенням строку в зв'язку з запровадження Урядом України карантинних заходів.
У зв'язку із встановленням з 12.03.2020р. на території України карантину, законодавець передбачив можливість продовженням процесуальних строків лише до 06.08.2020р. З вказаної дати (з 06.08.2020р.) поновлення пропущеного строку звернення до суду є правом, а не обов'язком суду, якщо суд визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», враховуючи, що строк, визначений статтею 102 Податкового кодексу України, є іншим (спеціальним) строком, можливість застосування якого передбачено частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Тобто, застосування визначеного статтею 102 Податкового кодексу України строку випливає з положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинста України, встановлені якою процесуальні строки були продовжені на час дії карантину, але не довше ніж 06.08.2020р.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, щодо задоволення позовних вимог.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим прийняв незаконне та необґрунтоване рішення, а тому, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Водночас, доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, що є підставою для його скасування, та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року - скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма
Повний текст постанови складено «20» листопада 2023 року.