П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/8925/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Турецької І.О.,
- Зуєвої Л.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року, прийняте у складі суду судді Біоносенка В.В. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 20.06.2023 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 по справі №400/3331/20;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 20.06.2023 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 по справі №400/3331/20.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 15.10.2020 по справі №400/3331/20. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 15.10.2020 по справі №400/3331/20.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вказує, що оскаржуване рішення суду не відповідає нормам матеріального права та прийняте із порушенням норм процесуального законодавства, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що ОСОБА_1 не звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.03.2018 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159. Апелянт вважає, що тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію, тому право позивача не порушене. Крім того, апелянт зазначає, що до Військової частини НОМЕР_2 із адресою місцезнаходження: АДРЕСА_1 , повістки, рішення судів та інші процесуальні документи не надходили, при цьому враховуючи той факт, що адреса постійного місця проживання позивача знаходиться в Одеській області, а адреса постійного місця реєстрації та фактичного знаходження відповідача - в Запорізькій області, то даний спір не підлягає розгляду Миколаївським окружним адміністративним судом.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу з 12.10.2015 по 31.03.2018 у військовій частині НОМЕР_3 та був зарахований на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 ..
Наказом від 30.03.2018 №64 позивач був звільнений з військової служби та був виключений із списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення 31.03.2018.
При звільненні Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу не було виплачено в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 - 31.03.2018, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 по справі №400/3331/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.03.2018, з врахуванням базового місяця у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 31.03.2018 - березня 2018.
20.06.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду по справі №400/3331/20 перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в сумі 82370,85 гривень.
Однак, на переконання позивача, відповідач повинен був здійснити виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року по справі № 400/3331/20, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 по справі №400/3331/20, яким зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення фактично було виконано лише 20.06.2023 року шляхом перерахунку на картковий рахунок позивача індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в сумі 82370,85 гривень., що свідчить про наявність правових підстав для компенсації втрати частини доходів.
З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду). При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.
Норми Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчать про відсутність обов'язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу.
Аналіз положень статей 1, 2, 4 Закону України №2050-ІІІ свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - пенсійного органу) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі, пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку разом із відповідною несвоєчасною проведеною виплатою перерахованої пенсії.
Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону України № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі Військовою частиною НОМЕР_1 , одночасно з виплатою заборгованості. Відповідно, не виплата компенсації разом із заборгованістю свідчить про відмову виплатити таку відповідно до Закону України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення такої окремим рішенням, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.
Посилання апелянта на порушення територіальної підсудності адміністративної справи колегія суддів оцінює критично з огляду на викладене.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується копією паспорта позивача, зареєстроване місце його проживання (перебування): АДРЕСА_2 , тобто за вибором позивача справа відноситься до підсудності Миколаївського окружного адміністративного суду. Водночас, аналіз матеріалів справи дозволяє стверджувати, що адреса АДРЕСА_3 є адресою представника позивача та зазначена в якості адреси для листування, що свідчить про необґрунтованість доводів апелянта у цій частині.
Окрім того, доводи апелянта, що до Військової частини НОМЕР_1 повістки, рішення судів та інші процесуальні документи не надходили, спростовуюсь поштовим повідомленням, згідно якого відповідачем копія ухвали про відкриття провадження та копія адміністративного позову отримані засобами поштового зв'язку 08 серпня 2023 року. Додатково вказані обставини підтверджуються надходженням 24 серпня 2023 року до суду першої інстанції відзиву Військової частини НОМЕР_1 на адміністративний позов.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: І. О. Турецька
Суддя: Л. Є. Зуєва