ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
19.10.2023Справа № 910/9818/23
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 910/9818/23
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт"
про стягнення 1 724 915,39 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Лівочка М.О.;
від відповідача: не з'явились.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт" про стягнення 1 724 915,39 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором № 7560822 про постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021 та Угоди № Р-7560822/2022/11 від 08.11.2022, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 1 350 000,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 233013,70 грн, інфляційні втрати - 60420,87 грн, 3% річних - 13 980,82 грн та штраф у розмірі 67 500,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви.
10.07.2023 через канцелярію суду від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 відкрито провадження у справі №910/9818/23, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.08.2023.
В судовому засіданні 10.08.2023 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні на 14.09.2023за усним клопотанням представників сторін.
15.08.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
17.08.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу у стягненні штрафних санкції з огляду на існування заборони такого нарахування під час дії карантину Covid-19 та воєнного стану.
У судовому засіданні 14.09.2023 відповідач заявив клопотання про долучення до матеріалів справи доказу.
Крім того, у судовому засіданні 14.09.2023 без виходу до нарадчої кімнати суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 19.10.2023.
18.10.2023 на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.
У судовому засіданні 19.10.2023 представник позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 14.09.2023.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
УСТАНОВИВ:
03.11.2021 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» (споживач) укладено договір №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
Відповідно до п. 2.2.1 договору постачальник зобов'язується постачати теплову енергію на потреби опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до договору.
Відповідно до п. 2.3.1 договору споживач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку №1, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у Додатку №2.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 15.04.2022 (п. 4.1 договору).
Додатком №1 до договору №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021 Сторони узгодили обсяги постачання теплової енергії.
Згідно з п. 1 додатку №2 до договору №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021 розрахунки зі споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 19.10.2021 №2176, за кожну відпущену Гкал без урахування ПДВ: житловим організаціям 1749,60 грн/Гкал.
Згідно з пунктом 9 додатку №2 до договору №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021 споживач щомісяця з 12 по 15 числа отримує в ЦОК за адресою вул. Будівельників, 25 оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює та повертає один примірник постачальнику протягом 2 днів з моменту їх одержання.
Додатком №6 до договору Сторони узгодили дані по об'єкту Товариством з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт»: вул. Дніпровська набережна, 20-А, 20-Б.
08.11.2022 між сторонами укладено угоду №Р-7560822/2022/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021, у п. 1 якої вказано, що споживач визнає та підтверджує заборгованість перед Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» за Договором №7560822 від 03.11.2021 станом на 01.11.2022 загальною сумою 1950000 грн. з врахуванням ПДВ.
Відповідно до п. 2 угоди, споживач зобов'язується сплатити зазначену у п. 1 угоди суму заборгованості протягом листопад 2022 року - лютий 2023 року щомісячними платежами згідно з Додатком №1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця.
Згідно з п. 8 угоди у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне її виконання) угоди остання втрачає чинність з наступного дня, що встановлений щомісячним строком оплати: умови щодо реструктуризації сплати боргу втрачають чинність, а підприємство набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційної складової боргу за час прострочення, які споживач зобов'язується оплатити. Також, споживач зобов'язаний сплатити штраф за невиконання ним угоди у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості.
У Додатку №1 до угоди №Р-7560822/2022/11 від 08.11.2022 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021 сторони визначили графік погашення заборгованості: - листопад 2022 року - 487500 грн (до 25 числа); - грудень 2022 року - 487500 грн (до 25 числа); - січень 2023 року - 487500 грн (до 25 числа); - лютий 2023 року - 487500 грн (до 25 числа).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що в порушення умов угоди №Р-7560822/2022/11 від 08.11.2022 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021 відповідач сплатив позивачу грошові кошти лише у розмірі 600000 грн, у зв'язку з чим у відповідач виникла заборгованість у розмірі 1350000 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт»: 3% річних у розмірі 13980 грн. 82 коп., інфляційні у розмірі 60420 грн. 87 коп., пеню у розмірі 233013 грн. 70 коп. та штраф у розмірі 67500 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач визнав позов в частині стягнення суми основного боргу. Однак, заперечив щодо стягнення з нього пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, вказавши на існування заборони такого нарахування під час дії карантину Covid-19 та воєнного стану.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення договору№7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021 та угоди №Р-7560822/2022/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
За приписами ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про теплопостачання" він регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
- теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;
- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198 (далі - Правила), Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).
Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Умовами п. п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" серед основних обов'язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено судом, 08.11.2022 між сторонами укладено угоду №Р-7560822/2022/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021, у п. 1 якої вказано, що споживач визнає та підтверджує заборгованість перед Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» за Договором №7560822 від 03.11.2021 станом на 01.11.2022 загальною сумою 1950000 грн. з врахуванням ПДВ.
Відповідно до п. 2 угоди споживач зобов'язується сплатити зазначену у п. 1 угоди суму заборгованості протягом листопад 2022 року - лютий 2023 року щомісячними платежами згідно з Додатком №1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця.
У Додатку №1 до угоди №Р-7560822/2022/11 від 08.11.2022 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021 сторони визначили графік погашення заборгованості: - листопад 2022 року - 487500 грн (до 25 числа); - грудень 2022 року - 487500 грн (до 25 числа); - січень 2023 року - 487500 грн (до 25 числа); - лютий 2023 року - 487500 грн (до 25 числа).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що на виконання умов угоди №Р-7560822/2022/11 від 08.11.2022 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 680 000 грн., що підтверджується платіжними інструкціями, наявними в матеріалах справи.
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт" перед Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" за угодою №Р-7560822/2022/11 від 08.11.2022 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021 становить 1 270 000 грн. 00 коп.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" заборгованості за отриману теплову енергію у розмірі 1 270 000,00 грн.
При цьому, позивач при зверненні з позовом до суду у позовній заяві визначив суму основної заборгованості в розмірі 1 350 000,00 грн, не врахувавши здійснений відповідачем 18.05.2023 платіж у сумі 80 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 96e0d1c943 від 18.05.2023.
Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив сплату заборгованості за отриману теплову енергію в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості підлягають задоволенню частково в розмірі 1 270 000,00 грн.
Крім того, при зверненні до суду позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочення з 26.11.2022 по 31.03.2023 у розмірі 13980,82 грн. та інфляційні втрати у розмірі 60420,87 грн.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем оплати за надані послуги з постачання теплової енергії за загальний період прострочки з 26.11.2022 року по 31.03.2023 року у розмірі 13980,82 грн. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 26.11.2022 року по 31.03.2023 року у розмірі 60420,87 грн. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному розмірі.
Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 26.11.2022 р. по 31.03.2023 р. у розмірі 233013 грн. 70 коп.
Згідно з приписами ст. 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Згідно з п. 8 угоди у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне її виконання) угоди остання втрачає чинність з наступного дня, що встановлений щомісячним строком оплати: умови щодо реструктуризації сплати боргу втрачають чинність, а підприємство набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційної складової боргу за час прострочення, які споживач зобов'язується оплатити. Також, споживач зобов'язаний сплатити штраф за невиконання ним угоди у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 26.11.2022 р. по 31.03.2023 р. у розмірі 233013 грн. 70 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 5% штрафу відповідно до п.8 угоди у розмірі 67500 грн.
Споживач зобов'язаний сплатити штраф за невиконання ним угоди у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості. (п.8 угоди)
Суд, перевіривши розрахунок 5% штрафу на підставі п.8 №Р-7560822/2022/11 від 08.11.2022 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору №7560822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.11.2021, приходить до висновку, що вказана позовна вимога підлягає задоволенню частково в сумі 63 500,00 грн, враховуючи, що у відповідача сума боргу на день пред'явлення позову до суду становила 1 270 000,00 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав про відсутність підстав для стягнення з нього пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, вказавши на існування заборони такого нарахування під час дії карантину Covid-19 та воєнного стану.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
17.03.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», де зазначено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Крім того, постановою КМУ від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Як неодноразово наголосив сам відповідач у відзиві на позовну заяву, він є обслуговуючою організацією, надає послуги з обслуговування житлових та нежитлових приміщень; він не є управителем будинків та не є колективним споживачем. Ним лише надаються послуги з компенсації постачання теплової енергії, відповідач є транзитною організацією, що перевиставляє рахунки за спожиті комунальні послуги.
Наведені обставини свідчать про те, що відповідач не є споживачем в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а отже правовідносини між ним та позивачем не регулюються нормами вказаного закону.
Отже, посилання відповідача на вище наведені нормативні акти, якими встановлюється заборона на нарахування та стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат в період Covid-19 та воєнного стану, є безпідставними, так як такі обмеження стосуються виключно правовідносин у житлово-комунальній сфері, тоді як правовідносини між позивачем та відповідачем не регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки відповідач не є споживачем в розумінні норм вказаного закону, про що вказує сам відповідач.
Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про безпідставність нарахування та стягнення з нього пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт" про стягнення 1 724 915,39 грн. підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідачем у відзиві на позовну заяву було визнано поданий позивачем позов в частині суми основного боргу, суд дійшов висновку повернути з державного бюджету на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 9525 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 17/8, офіс 6; ідентифікаційний код: 33833708) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код:40538421) заборгованість у розмірі 1 270 000,00 грн, 3% річних - 13 980 грн. 82 коп., інфляційні втрати - 60 420 грн. 87 коп., пеню - 233 013 грн. 70 коп., штраф - 63 500,00 грн та судовий збір у розмірі 15 088 грн. 73 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Повернути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код:40538421) судовий збір у розмірі 9 525,00 грн, сплачений за платіжною інструкцією №6002 від 10.05.2023.
5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 22.11.2023.
Суддя А.І. Привалов