ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
20.11.2023Справа № 910/13288/23
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", м. Полтава
до Приватного акціонерного товариства "Київстар", м. Київ
про стягнення 36 000,00 грн,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
22.08.2023 року Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Київстар" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 36 000,00 грн, у зв'язку із неоплатою відповідачем послуг позивача з розміщення обладнання відповідача на території позивача в листопаді місяці 2021 року.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідачів, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 20.09.2023 року.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600047445164 отримав ухвалу суду від 20.09.2023 про відкриття провадження у справі 26.09.2023.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 11.10.2023 року (включно).
10.10.2023 року відповідачем надіслано на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що договір закінчив свою дію 31.12.2020 року, а на 2021 рік він є неукладеним, а тому, стягнення плати за розміщення обладнанням є неправомірним. Також відповідачем зазначено, що демонтаж обладнання 30.11.2021 не свідчить, що позивачем надавались послуги і що у відповідача виник обов'язок по оплаті за Договором за листопад місяць.
27.10.2023 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що не зважаючи, що відповідач наголошує на закінченні строку дії Договору, він продовжував сплачувати рахунки з січня 2021 року по 31.10.2021 року.
Правом на подачу до суду заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Як зазначено в позові, відповідно до Договору №POL108/POL922/POL939 від 19.04.2018 року (надалі також - Договір) Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (виконавець) зобов'язалося надати послуги з розміщення обладнання мобільного зв'язку телекомунікаційної мережі на належній йому території за адресами: м. Полтава, вул. Панянка, 19; м. Полтава, вул. Південна, 6; Полтавська область, Полтавський район, с. Мильці - Супрунівські очисні споруди, а Приватне акціонерне товариство "Київстар" (замовник) оплатити її в порядку та на умовах, визначених договором.
Плата за надані послуги, визначені у п. 1.2. цього Договору становить 36 000,00 грн на місяць з ПДВ протягом всього строку дії даного Договору і визначається на підставі «Протоколу погодження договірної ціни» (Додаток №2 до Договору), узгодженого сторонами. (п. 3.1. Договору).
Замовник здійснює оплату наданих послуг щомісячно до 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем оплати, шляхом банківського переказу на поточний рахунок виконавця. (п. 3.3. Договору).
Відповідно до п. 6.1 Договору договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 р.
Згідно з п. 6.7 Договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено; дострокового розірвання; банкрутства однієї зі сторін; в інших випадках, передбачених цим договором чи законодавством України. Вказані умови погоджені сторонами та засвідчені підписами уповноважених представників. Жодних заперечень чи зауважень на стадії підписання цього тексту договору від відповідача не надходило.
На виконання умов договору, було підписано сторонами протокол погодження договірної ціни та Акт приймання-передачі від 19.04.2018 року про факт передачі обладнання для розміщення по договірній ціні 36 000,00 грн.
Згідно додаткової угоди №1 від 20.12.2018 року та №2 від 26.12.2019 строк укладеного договору було пролонговано до 31.12.2020 року.
У подальшому, супровідним листом від 08.12.2020 року Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" направило два примірника додаткової угоди №2 від 08.12.2020 року, з пропозицією продовжити строк дії договору №POL108/POL922/POL939 від 19.04.2018 року до 31.12.2021 року, з платою за послугу 54 000,00 грн., у підписанні якої Приватне акціонерне товариство "Київстар" відмовило, не погодившись з запропонованою вартістю послуг.
Пропозиція Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" про продовження дії договору №POL108/POL922/POL939 від 19.04.2018 року до 31.12.2021 року, на умовах вартості послуг - 54 000,00 грн. Приватне акціонерне товариство "Київстар" не акцептувало.
Договір про надання послуг на розміщення обладнання, починаючи з 2021 року не пролонгований та правовідносини тривали на бездоговірній основі.
Зазначене викладено в Рішенні Господарського суду Полтавської області №917/750/21 від 09.09.2021 року, залишене без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 року.
В подальшому, на підставі Акту демонтажу обладнання від 30.11.2021 року, підписаного сторонами, відбувся демонтаж обладнання стільникового зв'язку, що розміщувалось на території позивача.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що оскільки демонтаж обладнання відповідача проведено 30.11.2021 року, тому у відповідача виник обов'язок із оплати вартості послуг з розміщення обладнання за листопад 2021 року в розмірі 36 000,00 грн згідно рахунку-фактури №СФ-0001353 від 30.11.2021 року.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначив, що договірні відносини між сторонами відсутні, а факт демонтажу обладнання 30.11.2021 не свідчить, що позивачем надавались відповідачу послуги з розміщення обладнання.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.
Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, судом враховуються обставини встановлені рішенням Рішенні Господарського суду Полтавської області №917/750/21 від 09.09.2021 року, залишеним без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 року, які не підлягають доведенню знову оскільки відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Окрім встановлених вище судом обставин, до спірних правовідносин також застосуванню підлягає принцип res judicata, тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 року у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 року у справі "Науменко проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини"; рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України"; від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії").
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої.
Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" - не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Так, вказаними рішеннями встановлено, що правовідносини тривають на бездоговірній основі у зв'язку з тим, що Договір №POL108/POL922/POL939 від 19.04.2018 року договір припинив свою дію 31.12.2020 р.
Згідно вимог статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України, договір №POL108/POL922/POL939 від 19.04.2018 року є обов'язковим до виконання сторонами, тому зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до його умов, а зобов'язання, не виконане належним чином, продовжує існувати, незалежно на закінчення строку дії договору.»
Як вбачається з матеріалів справи, демонтаж обладнання відповідача із місця дислокації на території позивача здійснено 30.11.2021 року на підставі Акту демонтажу обладнання від 30.11.2021 року.
Отже, відповідач користувався об'єктом розміщення з 01.01.2021 (перший день після закінчення строку дії Договору) по 30.11.2021 (день демонтажу обладнання).
При цьому, відповідач здійснював оплату вартості послуг з розміщення свого обладнання на території позивача за період з січня 2021 року по жовтень 2021 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями за вказаний період.
Водночас, суд зазначає, що за приписами статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 ЦК України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
За приписами ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Як встановлено судом позивачем, на виконання умов Договору, було виставлено відповідачу для оплати рахунок-фактуру №СФ-0001353 від 30.11.2021 року на суму 36 000,00 грн, який відповідачем оплачено не було з підстав відсутності договірних відносин.
Проте, як встановлено судом вище, означена відповідачем підстава для відмови від оплати є необґрунтованою.
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи викладене, обов'язок відповідача з оплати вартості послуг з розміщення обладнання за листопад 2021 року настав, проте відповідачем не виконаний, а тому, позовна вимога позивача є доведеною та обґрунтованою.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума коштів в розмірі 36 000,00 грн.
Судовий збір, у розмірі 2 684,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київстар» (ідентифікаційний код 21673832, адреса місцезнаходження: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 53) на користь Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» (ідентифікаційний код 03361661, адреса місцезнаходження: 36020, м. Полтава, вул. Пилипа Орлика, буд. 40-А) суму коштів у розмірі 36 000,00 грн (тридцять шість тисяч гривень 00 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривни 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ