Головуючий суддя в суді І інстанції
Козіна С.М
Єдиний унікальний № 374/302/15-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2023 року Ржищівський міський суд Київської області у складі:
головуючої судді Козіної С.М.,
за участі:
секретаря - Папенко О.О,,
представника позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
третіх осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (не з'явились),
представників третіх осіб: ОСОБА_6 (не з'явився), ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів Київської області цивільну справу за позовом Ржищівської міської ради Київської області до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, -
ВСТАНОВИВ:
20 липня 2015 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшла вказана вище позовна заява, яку позивач мотивував тим, що в лютому 2015 року до Ржищівської міської ради Київської області надійшло колективне звернення жителів АДРЕСА_1 (всього 35 осіб), з вимогою зобов'язати громадянку ОСОБА_2 - відповідача по справі, знести самочинно побудовані на землях загального користування об'єкти та споруди. У якості доказу, що підтверджує факт неправомірності зазначених вище дій відповідача, громадянами до свого звернення додано висновок судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі 374/181/13-ц, складений 04 серпня 2014 року, в якому зокрема зазначено: «Межа між земельною ділянкою ОСОБА_2 та проїздом загального користування, не відповідає встановленим в державному акті на право власності на земельну ділянку серії КВ №112158 конфігурації та фактичному користуванню ОСОБА_2 ». Окрім того, даним висновком експертизи встановлено, що відповідачем фактично використовується земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,10 га, хоча земельна ділянка, кадастровий номер 3211300000:69:045:0001, яка належить відповідачеві відповідно до державного акта, серії КВ №112158 для будівництва та обслуговування жилого будинку має площу 0,1022 га. Зі сторони проїзду загального користування в державному акті лише один незначний поворот, а фактично є три незначні повороти та зміщення в сторону проїзду, відстань від кутового повороту (воріт) до межі сусідньої земельної ділянки гр. ОСОБА_8 відповідно до державного акту становить 3,73 м., а фактично 4,43 м., що на 0,7 м. більше та налягає на проїзд. Загальна площа земельної ділянки, що фактично використовується ОСОБА_2 за рахунок проїзду складає 15 кв.м..
Експертом складено кадастровий план вищезазначеної земельної ділянки із зазначенням площі, що налягає на проїзд (схема 1, додаток № 1 висновку). Фактична межа між земельною ділянкою, яка перебуває у власності відповідача згідно зазначеного вище державного акта, та проїздом загального користування самовільно зайнятим нею, повинна проходити, як зазначено в додатку 1 до даного висновку, тобто від точки «2» на 13,62 м. в точку «3» на 14,28 м. до кута сполучення земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в точку «4».
Частиною 1 статті 374 ЦК України визначено, що суб'єктами права власності землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Згідно з правилами ч. ч. 1, 3 ст. 125 ЗК України право власності та постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником і користувачем документа, що посвідчує право власності чи постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Територіальні громади реалізують повноваження власника безпосередньо або через органи місцевого самоврядування та утворювані ними органи.
Згідно ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальної громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають землі в межах населених пунктів, крім земель ділянок приватної та державної власне земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення
до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної
комунальної власності" передбачено, що землями комунальної власності відповідних
територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі,
споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної
громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування
комунальних підприємстві, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах
відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та державної
власності.
Згідно п. "а" ч. 4 ст. 83 ЗК України визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Як вбачається з висновку судової земельно-технічної експертизи, складеного 04 серпня 2014 року, відповідачем самовільно зайнято територію проїзду загального користування по АДРЕСА_1 , яка відноситься до земель комунальної власності і не може передаватись у приватну власність.
Відповідно до п. г ч. 1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Пунктом "ж" частини 1 статті 91 ЗК України передбачено, що власники земельних ділянок зобов'язані за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої її зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.
Відповідно до ст. 386, 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження своїм майном, в тому числі, і земельною ділянкою.
З метою досудового врегулювання спору, виконавчий комітет Ржищівської міської рада Київської області звернулася до відповідача з листом у якому просила в тижневий строк звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом приведення фактичного користування земельною ділянкою у відповідність до державного акту серії КВ №112158 від 22.09.2003 року, кадастровий номер: 3211300000:69:045:0001. Вимога, викладена у зазначеному листі відповідачем була проігнорована.
Відповідно до ч. 1 ст. 158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Оскільки вищезазначена вимога виконана не була, а Ржищівська міська рада змушена вирішувати дане питання у судовому порядку.
Статтею 212 ЗК України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих ділянок провадиться за рішенням суду.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
При цьому, власник майна як позивач, не зобов'язаний доводити неправомірність дій відповідача - він має довести факт існування перешкод у здійсненні користування та розпорядження майном.
Як визначено ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 374, 386, 391 Цивільного кодексу України ст. 83, 91, 125, 152, 158, 212 Земельного кодексу України, ст. 11 ЦПК України, у позовній заяві позивач просив визнати незаконними дії ОСОБА_2 щодо самовільного зайняття нею земельної ділянки що перебуває у спільному користуванні громадян міста по АДРЕСА_1 . Зобов'язати ОСОБА_2 повернути до земель територіальної громади міста Ржищів самовільно зайняту нею земельну ділянку, а саме: проїзд загального користування по АДРЕСА_1 , шляхом приведення фактичного користування ОСОБА_2 земельною ділянкою у відповідність до державного акту серії КВ №112158 від 22.09.2003, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 749. Зобов'язати ОСОБА_2 відновити стан самовільно зайнятої земельної ділянки відповідно до меж земельної ділянки, зазначеної в державному акті серії КВ № 112158, в тому числі: проїзду загального користування по АДРЕСА_1 , який існував до порушення відповідачем прав Ржищівської міської ради Київської області.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримувала та просила їх задовольнити.
У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та представник позивачки ОСОБА_3 позовні вимоги не визнали в повному обсязі, просили відмовити в задоволенні позову.
У судовому засіданні представник третіх осіб ОСОБА_7 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та представник третіх осіб ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились, про час, день та місце слухання справи були повідомлені належним чином.
Заслухавши представника позивача, заперечення відповідачки та представника відповідачки, представника третіх осіб, дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх поданими доказами, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити, враховуючи таке.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно колективного звернення від 15 липня 2015 року, жителі вулиці Чапаєва повторно звернулися до Ржищівського міського голови та депутатів Ржищівської міської ради з вимогою зобов'язати громадянку ОСОБА_2 , знести самочинно побудовані на землях загального користування об'єкти та споруди (а.с.4, т. 1).
Згідно висновку № 099-СБ/14 судової земельно-технічної експертизи, складеного 04 серпня 2014 року ТОВ КФ "Ріва" та зокрема ОСОБА_9 , межа між земельною ділянкою ОСОБА_2 і земельною ділянкою ОСОБА_4 , відповідає встановленим в державному акті на право власності на земельну ділянку серії КВ № 112158 конфігурації та фактичному користуванню ОСОБА_2 . Межа між земельною ділянкою ОСОБА_2 та проїздом загального користування, не відповідає встановленим в державному акті на право власності на земельну ділянку серії КВ № 112158 конфігурації та фактичному користуванню ОСОБА_2 (а.с. 5-17, т. 1).
Згідно заяви ОСОБА_2 від 31 березня 2016 року, відповідачка просила визнати неналежним доказом даний висновок судової земельної технічної експертизи, оскільки ОСОБА_9 не є атестованим судовим експертом, крім того, у своєму висновку ОСОБА_9 вийшов за межі поставлених перед ним судом питань.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Згідно з п. 4 ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" (в редакції, яка діяла до 03.10.2017) для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.
Також, крім даного висновку експертизи, не відповідність конфігурації межі між земельною ділянкою ОСОБА_2 та проїздом загального користування, зазначеній в державному акті та яка фактично перебуває в користуванні ОСОБА_2 , підтверджується іншими письмовими доказами по справі: копією технічної документації (а.с. 73-85, т. 1), згідно з якою на даній межі розташовується три поворотні точки та відповідно три межові знаки; кадастровим планом земельної ділянки ОСОБА_2 , складеним ПП "Єдиний Центр" (а.с. 222-224, т. 3), згідно з яким, на даній межі вже шість поворотних точок.
Таким чином, зважаючи на викладене та вимоги ч. 5 ст. 147 ЦПК України, підстави для визнання даного висновку недопустимим відсутні.
Згідно листа виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області № 4-29/81 від 02 квітня 2015 року, ОСОБА_2 було надано тижневий строк для звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом приведення фактичного користування земельною ділянкою у відповідність до державного акту серії КВ № 112158 від 22.09.2003, кадастровий номер: 3211300000:69:045:0001 (а.с. 18, т. 1).
Технічна документація по складанню державного акту на право приватної власності на земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку та господарських будівель ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 була виготовлена ДП "Ржищівське регіональне земельно-кадастрове бюро" Київського регіонального центру ДЗК у 2003 році. (а.с. 73-85, т. 1).
Ухвалою суду від 04 грудня 2015 року у справі було призначено земельно-технічну експертизу (а.с. 137-138, т. 1). Ухвала набрала законної сили 12 січня 2016 року.
З висновку експерта за результатами проведення призначеної судом у справі комісійної судової земельно-технічної експертизи № 38/17 від 05 лютого 2019 року, фактичний, визначений існуючими межовими парканами, порядок користування земельною ділянкою, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 112158, кадастровий номер 3211300000:69:015:0001, площею 0.10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованої по АДРЕСА_1 , не відповідає правовстановлюючим документам та даним публічної кадастрової карти. Фактично, вказана земельна ділянка займає на місцевості місце, відмінне від визначеного даними земельного кадастру. Дана ситуація проілюстрована в дослідницькій частині на мал. 6 (а.с. 240, т. 3). Фактична, визначена фахівцями ПП «Єдиний центр» площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 1043 кв.м., що більше визначеної державним актом на право власності вказаною земельною ділянкою на 43 кв.м.
Фактично, ОСОБА_2 користується земельною ділянкою, місце розташування якої не відповідає даним, визначеним державним актом на право власності та кадастровим номером, який присвоєно ділянці на підставі вказаного державного акту. Ця обставина може бути викликана технічною помилкою, про наявність якої зазначено в матеріалах справи (а.с. 71, 72, т. 3). Будівлі та споруди побудовані ОСОБА_2 станом на даний час повністю виходять за межі земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 112158, кадастровий номер 3211300000690150001, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованої по АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_2 користується земельною ділянкою, місце розташування якої не відповідає даним, визначеним державним актом на право власності та кадастровим номером, який присвоєно ділянці на підставі вказаного державного акту (а.с. 228-244, т. 3). Згідно довідки відділу містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Ржищівської міської ради № 05-1--14/232 від 26 грудня 2022 року, згідно розпорядження Ржищівського міського голови № 81 від 19 лютого 2016 року "Про перейменування існуючих та найменування нових вулиць міста Ржищева Київської області" вулиця Чапаєва була перейменована на вулицю Оболонська (а.с. 173 а, т. 6). Вказаний висновок комісійної судової земельно-технічної експертизи суд вважає обґрунтованим та таким, що не суперечить іншим матеріалам цивільної справи та не викликає сумнівів у суду у своїй достовірності.
Згідно заяви ОСОБА_2 від 4 березня 2019 року, відповідачка просила визнати неналежним доказом даний висновок комісійної судової земельно-технічної експертизи, оскільки на думку відповідачки вона була проведена із значними порушеннями.
Суд не може прийняти до уваги дане твердження відповідачки та приходить до висновку щодо відсутності підстав для визнання даного доказу недопустимим, оскільки суть клопотання зводиться до незгоди відповідачки з викладеними в даній експертизі висновками. Натомість експерти ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , які проводили дану експертизу та, крім того, були допитані в судовому засіданні, були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку і у суду не виникає сумнівів щодо висновків, викладених в даній експертизі, оскільки відповідно до вимог ст. 110 ЦПК України вони узгоджуються з іншими матеріалами справи.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).
Згідно з частиною другою статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Відповідно до п. "а" ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Частиною четвертою статті 83 ЗК України визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізація відходів, тощо).
Відповідно ч. 1 ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов'язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу.
Як передбачено ч. ч. 1 та 2 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у справі №1940/1655/18 вказав, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки.
За приписами п. «б» ч. 1 ст. 211 ЗК України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.
Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»(зі змінами та доповненнями) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 самовільно зайняла проїзд загального користування (проїзд), який відповідно до ч. 4 статті 83 ЗК України належить до земель комунальної власності, що не можуть перебувати у власності або користуванні відповідачки.
ОСОБА_2 не заперечувала факт наявності технічної помилки в державному акті на право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий № 3211300000690150001, що перебуває у її власності, що також підтверджується копією заяви ОСОБА_2 від 19 січня 2017 року (а.с. 50, т. 3); копією повідомлення про виявлення технічної помилки фізичною або юридичною особою від 19 січня 2017 року (а.с. 51, т. 3); копією відповіді на заяву від 7 лютого 2017 року (а.с. 53, т. 3)
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що факт вчинення перешкод у здійсненні позивачем свого права користування земельною ділянкою, яка є проїздом загального користування, з боку відповідача є доведеним враховуючи висновки проведеної земельно-технічної експертизи.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити та зобов'язати ОСОБА_2 повернути до земель територіальної громади міста Ржищів самовільно зайняту нею земельну ділянку, а саме: проїзд загального користування по АДРЕСА_1 та відновити стан самовільно зайнятої земельної ділянки відповідно до меж земельної ділянки, зазначеної в державному акті серії КВ № 112158.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 81, 82, 128, 141, 258, 259, 263-265, 268, 353, 354 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги Ржищівської міської ради Київської області до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, - задовольнити.
Визнати незаконними дії ОСОБА_2 щодо самовільного зайняття нею земельної ділянки що перебуває у спільному користуванні громадян міста по АДРЕСА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_2 повернути до земель територіальної громади міста Ржищів самовільно зайняту нею земельну ділянку, а саме: проїзд загального користування по АДРЕСА_1 , шляхом приведення фактичного користування ОСОБА_2 земельною ділянкою у відповідність до державного акту серії КВ №112158 від 22.09.2003, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 749.
Зобов'язати ОСОБА_2 відновити стан самовільно зайнятої земельної ділянки відповідно до меж земельної ділянки, зазначеної в державному акті серії КВ № 112158, в тому числі: проїзду загального користування по АДРЕСА_1 , який існував до порушення відповідачем прав Ржищівської міської ради Київської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 07 листопада 2023 року.
Суддя