ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року Справа № 280/7064/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Горлова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 72А, код ЄДРПОУ 43544663)
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області (далі - відповідач, ТУ ССО у Запорізькій області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у період з 24.02.2022 по день прийняття судом рішення в даній справі;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період проходження служби з 24.02.2022 по день прийняття судом рішення в даній справі, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позову зазначає, що проходить службу в ТУ ССО у Запорізькій області, у період з 24.02.2022 виконував свої посадові обов'язки щодо охорони об'єкту Вільнянського міськрайонного суду Запорізької області. Вважає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) з 24.02.2022 у позивача як співробітника Служби судової охорони виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн щомісячно. Позивач звертався до відповідача про виплату вказаної додаткової винагороди, однак у виплаті відмовлено з посиланням на відсутність бюджетного фінансування. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою №168, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 20.12.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 27.03.2023 позовну заяву в частині позовних вимог за період з 24.02.2022 по 09.11.2022, повернуто позивачеві.
Ухвалою суду від 27.03.2023 відкрито провадження у справі в частинні позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою №168, у період з 10.11.2022 по день прийняття судом рішення в даній справі та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову щомісячну винагороду, встановлену Постановою №168, за період проходження служби з 10.11.2022 по день прийняття судом рішення в даній справі, з урахуванням висновків суду; призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач не погодився із позовом, 11.04.2023 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що у відповідних кошторисах ТУ ССО у Запорізькій області видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 після її прийняття, головою ССО не затверджувались. Зазначені обставини встановили неможливість видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченою Постановою № 168. На думку відповідача, обґрунтованість дій ТУ ССО у Запорізькій області відповідає вимогам статті 23 Бюджетного кодексу України, за якою будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Посилається на статтю 51 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою суду від 18.04.2023 відмовлено в задоволенні клопотання представника ТУ ССО у Запорізькій області про залучення до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Ухвалою суду від 18.04.2023 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22 (№Пз/990/4/22).
Ухвалою від 23.10.2023 провадження у справі поновлено.
На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.
Позивач з 10.11.2020 проходить службу в ТУ ССО у Запорізькій області на посаді командира 3 відділення 3 взводу охорони 1 підрозділу охорони (а.с.22).
З 24.02.2022 позивач залучався до несення служби по охороні та обороні об'єктів, а саме: Вільнянського районного суду Запорізької області (а.с.21).
Відповідно до довідки, складеної ТУ ССО у Запорізькій області, за період з лютого по вересень 2022 року позивачу не виплачувалась додаткова винагорода, передбачена Постановою №168 (а.с.20).
01.10.2022 позивач направив до ТУ ССО у Запорізькій області заяву, в якій просив видати наказ щодо виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн щомісячно, починаючи з 24.02.2022; нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн щомісячно, починаючи з 24.02.2022, відповідно до Постанови №168 (а.с.12-13).
Листом ТУ ССО у Запорізькій області від 18.10.2022 №39.06-112 позивача повідомлено про те, що у кошторисі ССО на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь ССО видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168, не передбачались та не затверджувались. Враховуючи викладене, накази про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, не видавались і не могли бути видані. Після надходження відповідних бюджетних асигнувань необхідні накази будуть видані встановленим порядком. Також повідомлено про внесення змін до Постанови №168 стосовно того, що порядок та умови виплати додаткової винагороди а також одноразової грошового допомоги визначається керівниками відповідних міністерств та державних органів. На час звернення передбаченого постановою Кабінету Міністрів України порядку виплати додаткової винагороди для співробітників ССО не прийнято. Враховуючи, що встановлені Постановою №168 розміри винагороди є граничними та на має порядку їх виплати, вимога про видання відповідних наказів про нарахування та виплату додаткової винагороди на теперішній час не може бути задоволена.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою №168, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 та 2 статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) передбачено, що Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.
Згідно з частиною 1 статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та Постанови № 289, ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони (далі - Порядок №384), згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
За змістом пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384, грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та продовжує діяти на теперішній час (зокрема, Указом Президента від 06.11.2023 №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У п. 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Таким чином, Постановою № 168 установлено, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» від 07.07.2022 №793, яка набрала чинності з 19.07.2022) внесені, зокрема, такі зміни до Постанови №168:
- в абзаці першому п. 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";
- п. 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: “Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення”;
- доповнено постанову п. 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
У пункті 2 Постанови № 793 зазначено, що така постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).
Згідно з п. 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами п. 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43, яка набрала чинності 21.01.2023, внесено зміни до пункту 1 Постанови № 168, зокрема, у першому реченні абзацу першого слова “військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,”, “співробітникам Служби судової охорони,” виключено.
Зважаючи на викладене, можна дійти висновку, що у період з 10.11.2022 (тобто з дати, з якої суд розглядає позовні вимоги) по 20.01.2023 включно (тобто до дати набрання чинності Постановою № 43, якою співробітників ССО виключили переліку осіб, на яких поширюється дія Постанови № 168) позивач, як співробітник ССО, мав право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Відповідач не заперечує право позивача на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у цей період, однак посилається на відсутність бюджетних асигнувань для її виплати.
Суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці “Про захист заробітної плати” №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру, у тому числі, співробітниками Служби судової охорони.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
У такий спосіб, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер (у спірних правовідносинах таким законодавством є Порядок №168), а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43) реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Отже, відсутність у відповідача бюджетних асигнувань на виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не може бути підставою позбавлення його права на отримання такої та не може легалізовувати дії відповідача щодо відмови у її виплаті.
Суд враховує, що відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у зразковій справі №260/3564/22 вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивачем є співробітник Служби судової охорони; б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168; г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168; г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, справа, що розглядається, є типовою, у зв'язку з чим у силу приписів частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2023 у справі № 260/3564/22 дійшла висновку про те, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця (п.67).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396 не підлягає застосуванню, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України (п.71, п.72).
Судом встановлено, що відповідачем не вчинено дій, спрямованих на виконання Постанови №168, відтак унаслідок протиправної бездіяльності відповідача позивачу не нарахована та не виплачена додаткова винагорода, установлена Постановою №168.
При цьому, позивачем помилково заявлено про визнання протиправними дій відповідача у спірних правовідносинах, адже в рамках адміністративного судочинства дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм; бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України. Порушення прав позивача відбулось внаслідок невиконання відповідачем вимог Постанови №168, що становить протиправну бездіяльність, а не дії, як заявляє позивач.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за період з 10.11.2022 по 20.01.2023.
З огляду на висновки Верховного Суду, викладені у зразковій справі № 260/3564/22, належним способом захисту судом порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, за період з 10.11.2022 по 20.01.2023.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір”, інших судових витрат не заявив, у зв'язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 132, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, у період з 10.11.2022 по 20.01.2023.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, за період з 10.11.2022 по 20.01.2023.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Територіальне управління Служби судової охорони у Запорізькій області, місцезнаходження: 69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 72А, код ЄДРПОУ 43544663.
Повне судове рішення складено 20.11.2023.
Суддя М.О. Семененко