ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
07.11.2023Справа № 910/13152/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Себ Україна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса»
про стягнення 52.751.413,6 грн
Суддя Сівакова В.В.
секретар судового засідання Ключерова В.С.
за участю представників сторін
від позивача Хрустенко Р.Ю., ордер серії АА № 1338804 від 14.08.2023
від відповідача Сухорянський Є.О., адвокат за довіреністю б/н від 31.12.2022
Суть спору:
18.08.2023 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Себ Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення 52.751.413,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного між сторонами 01.08.2009 договору поставки № 931590092 позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними. За умовами договору в редакції додаткової угоди № 2 від 12.11.2020 відповідач зобов'язався оплатити товар протягом 75 календарних днів з дати поставки товару. Зобов'язання з оплати 288.514,62 грн за товар за видатковою накладною № 2527118935 від 09.02.2022 було припинено згідно угоди про залік взаємних однорідних вимог від 09.02.2023. Відповідачем здійснено повернення товару на загальну суму 343.342,20 грн згідно накладної на повернення № 93159092/0607 від 18.07.2023. Відповідачем здійснено часткову оплату товару шляхом проведення платежів на рахунок позивача. У зв'язку з тим, що відповідачем не було виконано зобов'язання по сплаті товару у повному обсязі, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 52.751.413,16 грн, з яких 43.334.052,32 грн основного боргу, 7.679.138,19 грн інфляційних втрат, 1.738.222,65 грн 3% річних.
21.08.2023 відповідачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано заперечення на заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 відкрито провадження у справі № 910/13152/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 05.10.2023.
Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 25.08.2023 було надіслано відповідачу 01.09.2023 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105494993321 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 45, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідач ухвалу суду від 25.08.2023, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 04.09.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105494993321, а отже відповідач мав подати відзив до 19.09.2023 включно.
18.09.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на настання форс-мажорних обставин. Відповідач вказує, що 09.06.2023 ним отримано Сертифікат Київської Торгово-промислової палати № 3000-23-2745 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який засвідчує наявність непереборних обставин у відповідача саме стосовно неможливості виконання зобов'язань за договором № 93159092 від 01.08.2009 починаючи з 12.03.2022. За умовами п. 6.3 договору виконання сторонами зобов'язань за цим договором припиняються на час дії обставин непереборної сили. Відповідач листом від 04.08.2023 повідомив позивача про застосування п. 6.3 договору та про тимчасове припинення виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 15993092 від 01.08.2009 на час обставин непереборної сили. З урахуванням ст.ст. 530, 538, 212 Цивільного кодексу України, п. 6.3 договору вважає, що поданий позов є передчасним та не підлягає задоволенню.
02.10.2023 позивачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано заяву про забезпечення позову шляхом
1) накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», що знаходяться на банківських рахунках та/або в касі в межах суми 53.384.430,12 грн;
2) заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Дієса», в тому числі його органам, застосовувати процедуру санації до відкриття провадження у справі про банкрутство відносно позивача, в т.ч. вчиняти дії щодо включення позивача в межах його вимог у розмірі 53.384.430,12 грн до плану санації, здійснення погашення заборгованості відповідача перед позивачем, яка є предметом розгляду у даній справі на умовах, в порядку та спосіб, передбачені планом санації.
05.10.2023 позивачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що зобов'язання з оплати настали в період з 11.04.2022 по 09.05.2022, а лист від 04.08.2023 щодо форс-мажорних обставин відповідачем на адресу позивача надіслано лише 07.08.2023. Згідно з п. 6.4 договору сторона, що зазнала дії обставин непереборної сили, зобов'язана негайно письмово повідомити про це іншу сторону з наданням належних доказів. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначає, що Сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинний оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Наданий відповідачем Сертифікат № 3000-23-2754 в підтвердження настання форс-мажорних обставин щодо виконання зобов'язань відповідно до п. 4.2 договору щодо оплати за товар у сумі 72.768.856,64 грн одночасно і у повному обсязі з терміном початку таких обставин - 12.03.2022, суперечить фактичним обставинам справи, оскільки за цей період відповідачем було здійснено оплати в сумі близько 30 млн., протягом 2022 та 2023 років договір й надалі виконувався, здійснювались нові відвантаження і проводились оплати, що підтверджується актами звірки, доданими до позовної заяви. Крім цього, сторони неодноразово після 12.03.2022 вносили зміни до договору шляхом укладення відповідних додаткових угод. Також, відповідачем після 12.03.2022 повернуто частково товар, зокрема за накладною від 18.07.2023. Отже, отримання товару за видатковими накладними, часткова оплата такого товару та часткове його повернення після 12.03.2022, визначеної дати у Сертифікаті № 3000-23-2754 в підтвердження настання форс-мажорних обставин щодо виконання зобов'язань відповідно до п. 4.2 договору щодо оплати за товар свідчить про можливість виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань. Наявність або відсутність форс-мажорних обставин може впливати на зобов'язання відповідача з поставки товару, в той час як з урахуванням предмету спору, щодо здійснення розрахунків за поставку товару, обов'язок із здійснення яких, жодним чином не пов'язаний з настанням форс-мажорних обставин, а отже надані сертифікати жодним чином не впливають на можливість відповідача здійснити розрахунок.
05.10.2023 відповідачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано клопотання, в якому просить суд у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити повністю.
05.10.2023 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 31.10.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13152/23 від 05.10.2022 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Себ Україна» про забезпечення позову відмовлено повністю.
31.10.2023 відповідачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття Господарським судом міста Києва ухвали про затвердження плану санації у справі № 910/15087/23.
31.10.2023 відповідачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити повноважного представника.
31.10.2023 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 07.11.2023.
07.11.2023 у судовому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення суду, який розглядає іншу справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Дані обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи та не можуть бути встановлені господарським судом самостійно.
Враховуючи матеріали справи, мотиви клопотання та положення ст.ст. 73-77 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав та доцільності для його задоволення, з огляду на те, що зупинення провадження до прийняття ухвали про затвердження санації у справі № 910/15078/23 не є обставиною, яка свідчить про неможливість розгляду даної справи.
Позивач у судовому засіданні 07.11.2023 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судовому засіданні 07.11.2023 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
В судовому засіданні 07.11.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
01.08.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Груп Себ Україна» (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ельдорадо» (покупець) було укладено договір поставки № 93159092 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору у порядку й на умовах, викладених у даному договорі продавець зобов'язується поставити товари під торговими марками Tefal, Rowenta, Moulinex і Krups (далі - товари), а покупець зобов'язується прийняти й оплатити поставлені товари.
12.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Груп Себ Україна» (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дієса» укладено додаткову угоду до договору, згідно якої покупцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса», у зв'язку зі зміною найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ельдорадо».
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату поставленого товару повністю не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 43.334.052,32 грн та за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором позивачем нараховано 7.679.138,19 грн інфляційних втрат, 1.738.222,65 грн 3% річних.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до п. 7.1 договору останній набуває чинності в день його підписання й діє протягом 1 (одного) року. Договір вважається кожний раз продовжений на той же строк і не тих самих умовах, якщо за 1 (один) місяць до моменту спливу строку його дії жодна зі сторін не заявить про бажання припинити дію договору.
27.09.2018 між сторонами укладено додаткову угоду № 2, згідно якої внесено зміни до п. 7.1 договору та викладено його в наступній редакції: Цей договір набирає чинності в день його підписання і діє до 31.12.2019. Пролонгація дії договору можлива шляхом укладення відповідних додаткових угод до договору.
Додатковими угодами № 1 від 31.12.2019, № 1 від 31.12.2020, № 1 від 31.12.2021, № 1 від 30.12.2022 дію договору продовжено до 31.12.2023.
Згідно з п. 1.2 договору поставки товарів здійснюються окремими партіями протягом строку дії даного договору на підставі заявок покупця, підтверджених продавцем.
Відповідно до п. 1.3 договору найменування, кількість, асортименти, ціна товарів відповідної партії, а також строк і умови постави вказуються в накладній продавця (далі - накладна).
Згідно з п. 2.2 договору датою поставки товарів вважається дата зазначена в накладній.
Відповідно о п. 3.1 договору товари вважаються прийнятими покупцем по кількості та якості (у тому числі зовнішньому вигляді) з моменту підсипання накладної вантажоодержувачем.
Пунктом 2.4 договору визначено, що право власності на товари переходить до покупця в момент відвантаження товарів зі складу продавця.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Умовами ст. 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 48.076.530,60 грн, що підтверджується наступними підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними
№ 2527000979 від 26.01.2022 на суму 658.703,04 грн,
№ 2526993223 від 27.01.2022 на суму 4.308.193,68 грн,
№ 2527005390 від 31.01.2022 на суму 1.337.016,12 грн,
№ 2527036858 від 31.01.2022 на суму 3.006.791,04 грн,
№ 2527041814 від 31.01.2022 на суму 2.509.633,08 грн,
№ 2527049631 від 31.01.2022 на суму 137.548,80 грн,
№ 2527049709 від 31.01.2022 на суму 482.771,52 грн,
№ 2527061701 від 02.02.2022 на суму 750.376,92 грн,
№ 2527067384 від 03.02.2022 на суму 11.558,88 грн,
№ 2527076507 від 03.02.2022 на суму 18.729,60 грн,
№ 2527062733 від 03.02.2022 на суму 387.973,32 грн,
№ 2527084793 від 03.02.2022 на суму 154.689,36 грн,
№ 2527130444 від 09.02.2022 на суму 1.321.940,52 грн,
№ 2527118982 від 09.02.2022 на суму 2.456.851,56 грн,
№ 2527118935 від 09.02.2022 на суму 463.936,32 грн,
№ 2527142980 від 10.02.2022 на суму 1.549.944,72 грн,
№ 2527146599 від 10.02.2022 на суму 178.127,40 грн,
№ 2527157773 від 10.02.2022 на суму 33.048,00 грн,
№ 2527130875 від 10.02.2022 на суму 645.064,92 грн,
№ 2527144329 від 10.02.2022 на суму 3.359.108,24 грн,
№ 2527158971 від 11.02.2022 на суму 799.149,00 грн,
№ 2527158047 від 14.02.2022 на суму 530.053,68 грн,
№ 2527154852 від 14.02.2022 на суму 193.124,64 грн,
№ 2527168399 від 14.02.2022 на суму 2.461.404,12 грн,
№ 2527196258 від 16.02.2022 на суму 1.783.446,72 грн,
№ 2527196437 від 16.02.2022 на суму 1.049.561,64 грн,
№ 2527196595 від 16.02.2022 на суму 1.211.726,40 грн,
№ 2527201039 від 17.02.2022 на суму 1.718.341,68 грн,
№ 2527200840 від 17.02.2022 на суму 334.021,20 грн,
№ 2527206580 від 17.02.2022 на суму 217.827,84 грн,
№ 2527208504 від 17.02.2022 на суму 446.434,92 грн,
№ 2527196490 від 17.02.2022 на суму 1.037.711,88 грн,
№ 2527207662 від 17.02.2022 на суму 426.468,72 грн,
№ 2527211010 від 18.02.2022 на суму 71.784,72 грн,
№ 2527211034 від 18.02.2022 на суму 388.905,60 грн,
№ 2527221112 від 18.02.2022 на суму 230.257,20 грн,
№ 2527225721 від 18.02.2022 на суму 200.612,16 грн,
№ 2527225941 від 18.02.2022 на суму 103.618,80 грн,
№ 2527228745 від 21.02.2022 на суму 3.703.046,88 грн,
№ 2527225730 від 21.02.2022 на суму 126.585,96 грн,
№ 2527228746 від 21.02.2022 на суму 548.262,00 грн,
№ 2527228791 від 21.02.2022 на суму 648.631,20 грн,
№ 2527228680 від 22.02.2022 на суму 1.843.792,08 грн,
№ 2527229718 від 22.02.2022 на суму 2.059.243,80 грн,
№ 2527242762 від 23.02.2022 на суму 421.724,16 грн,
№ 2527239627 від 23.02.2022 на суму 38.577,24 грн,
№ 2527249712 від 23.02.2022 на суму 1.490.209,32 грн.
Також до матеріалів справи позивачем подано наступні Товарно-транспортні накладні, які підтверджують надання послуг перевезення товарів за наведеними вище видатковими накладними: № 13 від 26.01.2022, № 14 від 27.01.2022, № 19 від 31.01.2022, № 20 від 31.01.2022, № 21 від 02.02.2022, № 22 від 03.02.2022, № 24від 09.02.2022, № 25 від 09.02.2022, № 26 від 10.02.2022, № 27 від 11.02.0222, № 28 від 14.02.2022, № 29 від 16.02.2022, № 30 від 16.02.2022, № 31 від 17.02.2022, № 33 від 18.02.2022, № 34 від 21.02.2022, № 35 від 21.02.2022, № 36 від 22.02.2022, № 37 від 23.02.2022.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 4.2 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 12.11.2020 покупець зобов'язується оплатити товари шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 75 (семи десяти п'яти) календарних днів з дати поставки товару покупцю. Датою поставки вважається дата зазначена на Товарно-транспортній накладній продавця. Зобов'язання покупця вважаються виконаними з моменту надходження грошових котів у належному розмірі на поточний рахунок продавця.
З матеріалів справи вбачається, що 09.02.2023 між позивачем та відповідачем складено угоду про залік взаємних однорідних вимог, відповідно до якої здійснено зарахування 288.514,62 грн невиконаного відповідачем перед позивачем зобов'язання по договору № 93159092 від 01.08.2009 за товар поставлений згідно видаткової накладної № 2527118935 від 09.02.2022 на суму 463.936,32 грн.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Частина 3 ст. 203 Господарського кодексу України визначає, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Отже, укладена між сторонами угода про залік взаємних однорідних вимог свідчить про припинення зобов'язань відповідача за договором в частині сплати позивачу 288.514,62 грн.
Позивач у позовній заяві зазначає, що в акті звірки-2 (знаходиться в матеріалах справи) відображено оплати, які були проведені протягом періоду з 02.01.2023 по 08.05.2023 на загальну суму 43.071.931,13 грн. З цієї суми оплата від 15.03.2023 в розмірі 657.894,14 грн була зарахована за поставкою за видатковою накладною № 2527000979 від 26.01.2022, оплата в розмірі 1.437.727,32 грн була зарахована за поставкою за видатковою накладною № 2526993223 від 27.01.2022, а решта суми 40.976.309,67 грн за більш раднішими поставками, які не є предметом спору.
Також позивач у позовній заяві зазначив, що відповідачем протягом червня 2022 року проведено часткові оплати: 07.06.2023 в сумі 815.000,00 грн за видатковою накладною № 2527130444 від 09.02.2022; 13.06.2023 в сумі 1.000.000,00 грн за видатковою накладною № 2527118982 від 09.02.2022; 23.06.2023 в сумі 100.000,00 грн за видатковою накладною № 2527118982 від 09.02.2022; 30.06.2022 в сумі 100.000,00 грн за видатковою накладною № 2527061701 від 02.02.2022.
Відповідачем заперечень щодо викладеного позивачем не наведено.
З наявної в матеріалах справи накладної на повернення № 93159092/0607 від 18.07.2023, підписаної та скріпленої печатками обох сторін, вбачається, що відповідачем повернуто позивачу товар на суму 343.342,20 грн.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті поставленого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 43.334.052,32 грн (48.076.530,60 грн - 288.514,62 грн - 657.894,14 грн - 1.437.727,32 грн - 815.000,00 грн - 1.000.000,00 грн - 100.000,00 грн - 100.000,00 грн - 343.342,20 грн).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті поставленого товару за договором в повному обсязі не подано.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 43.334.052,32 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.
Згідно з п. 6.3 договору сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо доведуть, що воно викликано дією обставин непереборної сили, тобто надзвичайних обставин, що виникли після вступу даного договору в силу, які сторони не могли ні передбачити, ні заподіяти розумними заходами. Виконання сторонами зобов'язань за цим договором припиняється на час дії обставини непереборної сили.
Відповідно до п. 6.4 договору сторона, що зазнала дії обставин непереборної сили, зобов'язана негайно письмово повідомити про це іншу сторону з наданням належних доказів.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україна» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, …
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований Всім кого це стосується, згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Водночас вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Відповідачем подано Сертифікат Київської Торгово-промислової палати № 3000-23-2754 від 09.06.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які настали 12.03.2022 та тривають станом на 09.06.2023 щодо неможливості виконання зобов'язань ТОВ «Дієса» по сплаті за товар відповідно до п. 4.2 договору поставки № 93159092 від 01.08.2009 в зазначений термін.
Даний Сертифікат відповідачем був надісланий позивачу 07.08.2023 листом № 04/08/001 від 04.08.2023, що підтверджується описом вкладення у цінний лист № 054595177977. У наведеному листі відповідач повідомив позивача що відповідно до п. 6.3 договору виконання відповідачем зобов'язань за договором припиняються на час дії обставин непереборної сили.
Сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Звідси Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Згідно наявного у справі акту звірки від 31.12.2022, підписаного та скріпленого печатками обох сторін, вбачається, що після останньої спірної поставки 23.02.2022 впродовж 2022 року відповідач отримав новий товар на загальну суму 66.177.378,86 грн та здійснено оплату товару, що не є предметом спору на суму 82.198.856,58 грн.
Згідно наявного у справі акту звірки від 31.05.2023, підписаного та скріпленого печатками обох сторін, вбачається, що у період січень-травень 2023 року відповідач отримав товар на загальну суму 661.084,32 грн та здійснив оплату товару на суму 43.071.931,13 грн.
Отже, за період після дати (12.03.2022), визначеної у Сертифікаті № 3000-23-2754 від 09.06.2023, відповідачем за договором отримувався новий товар та здійснювались оплати, що свідчить про можливість виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.
З огляду на викладене, судом не приймається до уваги Сертифікат Київської Торгово-промислової палати № 3000-23-2754 від 09.06.2023.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов'язання щодо сплати вартості поставленого товару не здійснив, та є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 7.679.138,19 грн інфляційних втрат, 1.738.222,65 грн 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами договору не визначено інший розмір процентів.
Суд приходить до висновку про обґрунтованість позивачем нарахування 1.734.961,94 грн 3% річних, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню (розрахунок суду міститься в матеріалах справи).
В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в позові слід відмовити, оскільки позивачем невірно визначено період прострочення, а саме не враховано положення ст. 253 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Такий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду № 910/13071/19 від 20.11.2020.
Суд перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат приходить до висновку про його обґрунтованість, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 7.679.138,19 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Себ Україна» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 45, код ЄДРПОУ 36483471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Себ Україна» (02121, м. Київ, Харківське шосе, 175, код ЄДРПОУ 34474821) 43.334.052 (сорок три мільйони триста тридцять чотири тисячі п'ятдесят дві) грн 32 коп. основного боргу, 7.679.138 (сім мільйонів шістсот сімдесят дев'ять тисяч сто тридцять вісім) грн 19 коп. інфляційних втрат, 1.734.961 (один мільйон сімсот тридцять чотири тисячі дев'ятсот шістдесят одну) грн 94 коп. 3% річних, 632.977 (шістсот тридцять дві тисячі дев'ятсот сімдесят сім) грн 83 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 20.11.2023.
СуддяВ.В.Сівакова