Номер провадження: 11-сс/813/1735/23
Справа № 947/23941/23 1-кс/947/13098/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
підозрюваного - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 13.10.2023 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12022160000000581 від 22.08.2022 року, стосовно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Чорноморськ, Одеської області, громадянина України, має середню освіту, неодруженого, працюючого експедитором, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , відносно якого перебуває на розгляді обвинувальний акт в Овідіопольському районному суді Одеської області за ч. 2 ст. 15, п.1 ч. 2 ст. 115, ч.1 ст.121, ч.1 ст.122, ч.2 ст. 125 КК України,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255-1,
ч. 1 ст. 255-2 КК України,
встановив:
В провадженні СУ ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження №12022160000000581 від 22.08.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255-2, ч. 1 ст. 255-1 КК України.
ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 255-2, ч. 1 ст. 255-1 КК України, за фактом вчинення кримінальних правопорушень за обставин, викладених у клопотанні слідчого.
23.02.2023 року ОСОБА_8 затримано в порядку ст. 208 КПК України та того ж дня останньому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
- ч. 2 ст. 255-1 КК України, за кваліфікуючими ознаками: умисне поширення в суспільстві злочинного впливу, вчиненого повторно, в слідчому ізоляторі, за відсутності ознак, зазначених у частині 5 ст. 255 КК України;
- ч. 1 ст. 255-2 КК України, за кваліфікуючими ознаками: участь у злочинному зібранні (сходці) осіб, які здійснюють злочинний вплив, для координації злочинної діяльності, у тому числі розподілу сфер злочинного впливу, у тому числі з використанням засобів зв'язку.
23.02.2023 року слідчий звернувся до слідчого судді, з погодженим прокурором клопотанням про застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, яке задоволено ухвалою слідчого судді від 24.02.2023 року.
17.03.2023 року ухвалою Одеського апеляційного суду перевірено законність ухвали слідчого судді та її залишено без змін.
В подальшому ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 23.03.2023 року за клопотанням слідчого ОСОБА_9 продовжено строк тримання під вартою до 23.04.2023 року, включно, в межах строку досудового розслідування.
17.04.2023 року ухвалою Одеського апеляційного суду перевірено законність ухвали слідчого судді та її залишено без змін.
17.04.2023 року слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді з клопотанням про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_9 , яке в подальшому задоволено рішенням слідчого судді від 20.04.2023 року та законність даного рішення перевірено ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.06.2023 року.
Далі, підозрюваному неодноразово продовжувався строк дії найсуворішого запобіжного заходу, та законність рішення слідчих суддів перевірялись апеляційним судом.
Також, 13.10.2023 року ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси продовжено строк досудового розслідування даного кримінального провадження до 10 (десяти) місяців, а саме до 23.12.2023 року.
11.10.2023 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_8 , без визначення розміру застави.
Клопотання мотивоване тим, що завершити досудове розслідування до вказаного строку не представляється можливим, оскільки до повного, об'єктивного та всебічного розслідування вказаного кримінального провадження необхідно проведення низки слідчих дій: проведення експертних досліджень, додатково допитати свідків, долучення до матеріалів справи документів які мають істотне значення до досудового розслідування, отримати результати експертиз звуко-, відеозаписів, зняття грифів секретності з матеріалів НСРД та інших слідчих дій, які неможливо здійснити до закінчення строку дії попереднього запобіжного заходу підозрюваному.
Крім того, слідчий послався на те, що продовжують існувати ризики, передбачені ч.1ст.177 КПК України, яким неможливо запобігати шляхом застосування ОСОБА_9 більш м'яких запобіжних заходів.
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання та підозрюваному ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком до 10.12.2023 року.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати та постановити нову, якою обрати менш суворий запобіжний захід підозрюваному - у виді застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів доходів громадян.
Захисник посилається на необґрунтованість підозри та відсутність ризиків, які слугують підставою для продовження строку тримання підозрюваного під вартою. Також захисник вважає, що слідчий суддя не врахував міцність соціальних зв'язків підозрюваного, а саме офіційне місце роботи, наявність сім'ї, зайняття волонтерською діяльністю, утримання тяжко хворої матері. Крім того, захисник звертає увагу, що посилання слідчого судді на можливість продовження вчинення підозрюваним інших кримінальних правопорушень, з огляду на те, що в іншому суді перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні особливо тяжкого злочину - є припущеннями, оскільки жодного запобіжного заходу у вказаному кримінальному провадженні до останнього не застосовано, як і не застосовувалось у іншому кримінальному провадженні, яке перебуває у провадженні Іллічівського міського суду Одеської області, в якому підозрюваний без примусу завжди з'являвся в судові засідання. Захисник звертає увагу, що підозрюваний з 01.07.2022 року по 04.08.2022 року не порушував режим утримання у слідчому ізоляторі, будь-яких заборонених предметів у нього не вилучали, а тому є незрозумілим як він міг вчинити дії які йому інкримінуються. Ризик впливу на свідків в даному кримінальному провадженні на думку захисника - відсутній, оскільки підозрюваний перебуває в ізоляції від суспільства. Захисник зазначає, що з боку слідчого судді та прокурора мало місце неодноразове порушення права підозрюваного на захист, оскільки стороні захисту не надаються документи, які долучаються прокурором до клопотання, а також не надаються копії ухвал за результатами розгляду клопотань органу досудового розслідування.
У судовому засіданні апеляційного суду, захисник повідомила суду, що підозрюваний утримується в одиночній камері не в слідчому ізоляторі, а в іншій установі виконання покарань, що є порушенням його прав.
Заслухавши суддю-доповідача; пояснення захисника та підозрюваного, які уточнили вимоги скарги та просили змінити запобіжний захід на домашній арешт; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та зазначив, що досудове розслідування перебуває на завершальній стадії, а ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК не знизились та не відпали, в тому числі і з урахуванням збільшення обсягу підозри; дослідивши матеріали судового та кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.197 КПК, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК, та сукупний строк тримання під вартою підозрюваному, під час досудового розслідування у кримінальному проваджені щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, не повинен перевищувати дванадцяти місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя виконав вимоги ст.199 КПК, та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання підозрюваного під вартою, без визначення розміру застави.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255-1, ч.1 ст.255-2 КК України, врахував суспільно-небезпечний характер, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим, а також наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК. Крім того, слідчий суддя врахував необхідність проведення органом досудового розслідування слідчих дій та отримати результатів призначених у кримінальному провадженні судових експертиз, а також інших слідчих дій. Крім того, слідчий суддя врахував дані про особу підозрюваного, вік та стан його здоров'я, наявність постійного місця проживання, однак зазначив, що всі ці обставини не дають підстав вважати, що вони можуть запобігти існуючим ризикам.
З викладеного вбачається, що слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, в зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти існуючим ризикам.
Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, апеляційним судом встановлено таке.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування та на стадії судового розгляду по суті пред'явленого обвинувачення.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_8 у скоєнні злочинів, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для продовження відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими, не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання слідчого докази, є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний ОСОБА_8 можливо вчинив інкриміновані йому злочини. Ці докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Стороною захисту не наведено фактів та не долучено доказів, які очевидно та об'єктивно спростовували б версію органу досудового розслідування щодо обставин кримінального провадження, викладених в повідомлені про підозру, а остаточна оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.
За наведених обставин, доводи сторони захисту щодо відсутності обґрунтованої підозри є безпідставними.
Колегія суддів не може не погодитись з доводами сторони захисту стосовно того, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета - дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної особи.
Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.
Комітет міністрів Ради Європи та Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зазначають: відповідальним за велику кількість осіб, яких держава тримає під вартою, є загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів (Рішення ЄСПЧ «Сукачов проти України»).
Європейські комітети рекомендують: зменшувати до мінімуму застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства; якнайширше застосовувати альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи; ретельно описувати обставини, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Дотримання таких стандартів є важливим питанням для нашої держави, оскільки безпосередньо впливає на перспективу членства в ЄС, авторитет України на міжнародній арені та цивілізований шлях розвитку країни загалом.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).
Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.
Підставою продовження запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, посилання сторони захисту на відсутність ризику переховування ОСОБА_8 апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки на даний час він підозрюється у скоєнні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років, з урахуванням кількості справ, які знаходяться на розгляді в різних судах Одеської області.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу підозрюваного ОСОБА_8 на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки покази свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, підозрюваний може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
З приводу наявності існування ризику можливого знищення, переховування або спотворення речових доказів ОСОБА_9 , слідчий суддя обґрунтовано зазначив, що він продовжує існувати, проте є значно мінімізованим, оскільки відповідно до клопотання слідчого органом досудового розслідування було проведено ряд слідчих (розшукових) дій, у тому числі санкціонованих обшуків, під час яких було виявлено та вилучено майно, яке має істотне доказове значення в рамках даного кримінального провадження та визнано речовими доказами. Проте зазначені обставини не можуть вказувати на виявлення та вилучення всіх речей і документів, які можуть мати доказове значення у вказаному кримінальному провадженні, зважаючи в тому числі на те, що такі обшуки були проведені вже після спливу декількох місяців після затримання ОСОБА_9 , та вказані обставини не можуть виключати можливості відшукання інших доказів, з урахуванням аналізу вже відшуканих і вилучених.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні інших кримінальних правопорушень а саме за ч.2 ст.15 п.1 ч.2 ст.115, ч.1 ст.121, ч.1 ст.122, ч.2 ст.125 КК України, обвинувальний акт щодо якого наразі перебуває на розгляді в Іллічівському міському суді Одеської області, та саме у вказаному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 вже застосовувався запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому був змінений на домашній арешт.
Апеляційний суд зазначає, що наявність обвинувачення не вказує на наявність вини ОСОБА_9 у вчиненні вищевказаних йому злочинів з огляду на положення ст.62 Конституції України, проте, зазначені обставини при наявності спрямованих до суду першої інстанції двох обвинувальних актів щодо останнього у вчиненні низки особливо тяжких злочинів, а також аналогічного злочину, дають апеляційному суду підстави вважати, що ризик можливого продовження вчинення ОСОБА_9 вчинення інших, в тому числі аналогічних злочинів є достатньо ймовірним та таким, що продовжує існувати.
За наведених обставини, існування ризиків, які слугують підставами для продовження строку застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів на даній стадії визнає обґрунтованим, а тому рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного і сама підозра у вчиненні злочинів, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують продовження запобіжного заходу у виді тримання підозрюваного під вартою.
За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про неспроможність доводів захисника стосовно незаконності оскарженої ухвали, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Водночас колегією суддів визнаються такими, що підлягають перевірці доводи сторони захисту щодо утримання підозрюваного в одиночні камері, з огляду на таке.
Розділом ІІІ правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів ДКВС України визначено особливості розміщення в СІЗО ув'язнених осіб, зокрема ч.ч.1,10 ст.8 ЗУ «Про попереднє ув'язнення» передбачено, що у виняткових випадках особа може утримуватись в одиночній камері, а саме з метою забезпечення таємниці досудового розслідування, захисту ув'язнених від можливих посягань на їх життя, запобігання вчиненню ними нового кримінального правопорушення, забезпечення національної чи громадської безпеки або за наявності на те медичних підстав за відповідним рішенням слідчого, який здійснює досудове розслідування, чи начальника установи попереднього ув'язнення, погодженим з прокурором, інших випадків утримання особи в одиночній камері зазначена норма не містить.
Виходячи із зазначеного, слід зробити висновок, що особа може утримуватись в одиночній камері лише за відповідним рішенням органу досудового розслідування або суду.
Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ЄКЗК) зазначив, що одиночне ув'язнення ще більш обмежує і без того дуже обмежені права осіб, позбавлених волі. Ці додаткові обмеження не притаманні позбавленню волі як такому, і отже повинні бути окремо обґрунтовані. Для перевірки того, чи є застосування будь-якого специфічного заходу виправданим, доцільно використовувати традиційні критерії, закріплені в положеннях Європейської конвенції з прав людини і розвинуті у практиці Європейського суду з прав людини. Одиночне ув'язнення може мати надзвичайно руйнівні наслідки для психологічного, соматичного та соціального здоров'я осіб, які утримується під вартою.
При цьому, органи влади повинні стежити за застосуванням будь-якого виду одиночного ув'язнення для того, щоб переконатися, що цей захід не застосовується непропорційно, без об'єктивного і розумного виправдання і не є спрямованим проти конкретного ув'язненого або групи ув'язнених.
Оскільки умови перебування підозрюваного під вартою потребують перевірки, колегія суддів вважає за необхідне доручити прокурору - процесуальному керівнику в даному кримінальному провадженні перевірити доводи сторони захисту щодо дотримання прав підозрюваного ОСОБА_8 під час утримання під вартою в установі виконання покарань.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 13.10.2023 року, якою підозрюваному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні №12022160000000581 від 22.08.2022 року продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - залишити без змін.
Доручити прокурору - процесуальному керівнику ОСОБА_6 перевірити доводи сторони захисту щодо дотримання прав підозрюваного ОСОБА_8 під час утримання під вартою в установі виконання покарань.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4