РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року
м. Рівне
Справа № 567/38/23
Провадження № 22-ц/4815/1130/23
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С.
секретар судового засідання - Пиляй І. С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Агро»,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія»
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 25 липня 2023 року у складі судді Венгерчук А. О., ухвалене в м. Острог Рівненської області о 12 годині 58 хвилин, повний текст рішення складено 28 липня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації права оренди на земельні ділянки. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що на підставі державного акту про право власності на землю він є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 5624286900:03:002:0027 площею 2,48 га, 5624286900:04:003:0037 площею 0,63 га, які розташовані на території колишньої Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області. В грудні 2022 йому стало відомо, що щодо належних йому земельних ділянок було зареєстровано право оренди за ТОВ «Західна агровиробнича компанія». Підставою для державної реєстрації державним реєстратором стали договори оренди землі та додаткові угоди до договорів оренди землі, укладені між ТзОВ «Захід-Агро», ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та ним. Посилався на те, що між ним та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» наявний спір про право користування земельними ділянками, належними йому оскільки вищевказаних додаткових угод щодо передачі права оренди земельних ділянок він не підписував, їхні умови не погоджував та на укладення таких угод нікого не уповноважував, з ним не узгоджувалися умови вказаних договорів та додаткових угод. Зазначає, що наразі ТОВ «Західна агровиробнича компанія» користується належними йому земельними ділянками, чим порушує його права на користування та розпорядження належним йому майном. Вказуючи на те, що відповідач користується земельними ділянками без відповідної правової підстави, оскільки договори оренди та додаткові угоди до договорів оренди землі позивачем не укладалися, просить зобов'язати ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути належні йому земельні ділянки з кадастровими номерами 5624286900:03:002:0027 площею 2,48 га, 5624286900:04:003:0037 площею 0,63 га, які розташовані на території колишньої Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, а також скасувати державну реєстрацію права оренди вказаних земельних ділянок за відповідачами.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 25 липня 2023 року вказаний позов задоволено частково. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 5624286900:03:002:0027, площею 2,48 га із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Острозької міської територіальної громади Рівненського району Рівненської області (до ліквідації Острозького району знаходилася на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області). Скасовано державну реєстрацію права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на земельну ділянку із кадастровим номером 5624286900:03:002:0027, площею 2,48 га, здійснену на підставі додаткової угоди від 02.01.2019 до договору оренди землі від 01.04.2015. Скасовано державну реєстрацію права оренди ТОВ «Захід Агро» на земельну ділянку із кадастровим номером 5624286900:03:002:0027, площею 2,48 га, здійснену на підставі договору оренди землі від 01.04.2015. Стягнути з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на користь держави 1610, 40 грн. судового збору. Стягнути з ТОВ «Захід Агро» на користь держави 1610, 40 грн. судового збору. Стягнути з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на користь ОСОБА_1 понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн. та 1 147,20 грн. витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи. Стягнуто з ТОВ «Захід Агро2 на користь ОСОБА_1 понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн. та 1147,20 грн. витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване гарантованим законом правом власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, та обґрунтоване тим, що оскільки відповідач ТОВ «Західна агровиробнича компанія» користується земельними ділянками позивача без відповідної правової підстави, адже угода між ними не укладалась, то земельні ділянки підлягають поверненню позивачці. Судом враховано, що в даному спорі належним способом захисту, який забезпечить реальне відновлення порушених прав позивача, є скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав оренди на земельні ділянки за відповідачем, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні записи про право оренди земельних ділянок за відповідачем, які не ґрунтуються на договорі оренди землі, порушують права та законні інтереси позивача на користування та розпорядження земельними ділянками.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок місцевого суду про те, що позивач не підписував та не укладав додаткових угод щодо належних йому земельних ділянок. Додає, що підставою для висновку суду про те, що позивач не підписував договори оренди земельних ділянок та додаткові угоди, слугує виключно те, що про це стверджує сам позивач, а також та обставина, що у позивача відсутні оригінали угод. Звертає увагу, що при цьому пояснення та покликання позивача не є доказами у справі в розумінні ст. 76 ЦПК України, тобто фактично є недопустимим доказом. Будь-яких інших даних, які встановлювали б факт непідписання позивачем спірних договорів оренди землі та додаткових угод в матеріалах справи не міститься. Звертає увагу на факт виконання договорів, зокрема шляхом сплати орендодавцю орендарем орендної плати за користування земельними ділянками, чого позивач не заперечував, і що підтверджується платіжними документами. Доводить, що за положеннями цивільного законодавства, якщо договір виконувався обома сторонами, що мало місце в даному випадку, кваліфікація такого договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Хмарук Юлія Миколаївна вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу - відхилити.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 5624286900:03:002:0027 площею 2,48 га, 5624286900:04:003:0037 площею 0,63 га, що знаходяться на території Острозької МТГ Рівненського району Рівненської області (колишня Почапківська сільська рада Острозького району Рівненської області), що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю та інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.12.2022 року.
З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.12.2022 рокувбачається, що державним реєстратором КП «Реєстраційний офіс «Бабинської сільської
ради Гощанського району Рівненської області» на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.09.2016 року, індексний номер рішення 31374164, рішення від 30.01.2019 року, індексний номер рішення 45283983, рішення від 15.09.2016, індексний номер рішення 31407444, від 30.01.2019, індексний номер рішення 45283577 зареєстровано право оренди вищевказаних земельних ділянок 5624286900:03:002:0027 площею 2,48 га, 5624286900:04:003:0037 площею 0,63 га за ТОВ «Захід Агро» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія», орендодавцем яких вказано позивача ОСОБА_1 , та підставою для реєстрації права оренди таких земельних ділянок зазначено договори оренди землі від 01.04.2015 та додаткові угоди до договорів оренди землі від 02.01.2019 року (а.с.9-14).
Позивач стверджує, що з приводу зазначених земельних ділянок жодних додаткових угод до договорів оренди землі не укладав та не підписував, і лише в грудня 2022 року дізнався, що право оренди на належні йому земельні ділянки отримало ТОВ «Західна агровиробнича компанія».
Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду землі», строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.
Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (ч.1 ст.407 ЦК України).
Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.
Статтею 18 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Відповідно до ч.2 ст.792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. За правилами ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Частиною 1 ст.90 ЗК України передбачено право власників земельних ділянок продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.
У відповідності до ч.1, 2 ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ч.4 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно положень Закону України «Про оренду землі», договір оренди укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Окрім того, згідно ст.16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Згідно ч.1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 заперечував факт підписання додаткових угод до договорів оренди, отримання ним будь-яких пропозицій щодо їх укладення від ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та ТОВ «Захід Агро», погодження між сторонами істотних умов вказаних договорів.
Судом першої інстанції встановлено, що у позивача відсутні примірники додаткових угод до договорів оренди землі від 01 квітня 2015 року року, укладених між ним, ТОВ «Захід Агро» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія», за якими строком на 7 років орендарем належних йому земельних ділянок стало ТОВ «Західна агровиробнича компанія».
Відповідачем ТОВ «Західна агровиробнича компанія» частково виконано свій обов'язок по наданню доказів та надано оригінали додаткових угод до договорів оренди землі, щодо яких була призначена та проведена судова почеркознавча експертиза, яка підтвердила пояснення позивача щодо неукладення ним зазначеної додаткової угоди щодо земельної ділянки 5624286900:03:002:0027.
Так, відповідно до висновку експерта №СЕ-19/118-23/3927-ПЧ від 29.06.2023 року, підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» у додатковій угоді від 02.01.2019 року (про заміну сторони та внесення змін до договору оренди) до договору оренди землі від 01.04.2015 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624286900:03:002:0027 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Враховуючи висновок експертизи, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зробив висновок, що додаткові угоди від 02.01.2019 року до договорів оренди землі не підписані позивачем, що, в свою чергу, стало підставою для задоволення позову.
З таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися в повній мірі та вважає його передчасним і недостатнім для задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 1. 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами;
висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд не бере до уваги докази, шо одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 1 та ч. 2ст. 89 ЦПК України).
Матеріали справи містять докази, що свідчать про наявність волевиявлення позивача на укладення спірних правочинів, зокрема, до відзиву відповідач надав докази сплати орендної плати позивачу за 2019, 2020, 2021 та 2022 роки, а саме: копію відомості №00000000228 від 12.02.2019 року; копію відомості від 13.08.2020 року; копію платіжного доручення від 04.11.2021 року; копію платіжного доручення від 07.12.2022 року.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві зазначив, що протягом дії договорів оренди землі, із змінами, внесеними додатковими угодами, вони фактично виконувалися, в тому числі, орендар належним чином сплачував орендодавцю орендну плату за вказаними договорами.
Зазначені докази вказують на те, що між сторонами існували договірні відносини, що свідчить про наявність волевиявлення позивача на укладення спірних додаткових угод від 02.01.2019 року до договорів оренди землі, незважаючи на заперечення ним факту підписання цих правочинів.
Платником орендної плати згідно відомостей та платіжних доручень є саме ТОВ «Західна агровиробнича компанія», а не ТОВ «Захід Агро».
Верховний Суд у постанові від 01.02.2023 року по справі №530/130/21, переглядаючи рішення судів у справі з подібними правовідносинами зазначив наступне: «Верховний Суд наголошує на тому, що у справі, яка переглядається, позивачі довели лише факт непідписання ними текстів договорів, проте їхні фактичні дії щодо отримання орендної плати, укладення додаткових угод до договорів оренди землі переконливо доводять визнання ними фактів укладення згаданих договорів з відповідачем, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), ухваленій після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, а тому Верховний Суд має повноваження вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України та застосувати цей правовий висновок до спірних правовідносин.».
Тобто, Верховний Суд наголосив на тому, що для встановлення факту укладення чи неукладення договорів оренди землі важливим є не тільки і не стільки встановлення відповідності підпису позивача на тексті договору, а важливим є встановлення наявності чи відсутності самого волевиявлення сторони на укладення відповідного договору. Наявність чи відсутність волевиявлення може доводитись різними доказами, в тому числі доказами, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору.
Тлумачення як статті З ЦК України загалом, так і пункту 6 статті З ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво 18).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 0 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.
Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.
У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 року у справі №192/1903/19. У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку, що «якщо договір хоч і не був укладений, але виконувався його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.»
Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що позивачка ОСОБА_1 отримував від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» орендну плату, а останній користувався земельними ділянками позивача, тобто умови додаткових угод від 02.01.2019 року фактично виконувалися, що свідчить про волевиявлення позивачки на укладення цих угод та на встановлення відносин оренди з відповідачем. Оскільки умови додаткових угод фактично виконувалися, то вказані додаткові угоди не можуть бути визнані неукладеними, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.
Оцінюючи встановлені обставини, досліджені докази в сукупності із нормами закону, що їх регулюють, апеляційний суд приходить до переконання про неповне з'ясування місцевим судом обставин справи щодо наявності чи відсутності волевиявлення позивачки на укладення договору оренди землі, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в силу ч. 1 та 2 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд приходить до переконання про необхідність стягнення з позивачки на користь відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» судовий збір, понесений останнім за подання апеляційної скарги у розмірі 3 220 гривень 80 копійок.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» задовольнити.
Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 25 липня 2023 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації права оренди на земельні ділянки - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3 220 (три тисячі двісті двадцять) гривень 80 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 листопада 2023 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Боймиструк С. В.
Шимків С. С.