ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 554/1246/21 Номер провадження 22-ц/814/4590/23Головуючий у 1-й інстанції Крючко Н.І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Чумак О.В.
суддів: Бутенко С.Б., Пилипчук Л.І.,
розглянула у письмовому провадженні за наявними матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 січня 2023 року, ухвалене суддею Крючко Н.І., по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркеш Україна" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2021 року позивач ТОВ «Інтеркеш Україна» звернулося з позовом до ОСОБА_2 в якому просило стягнути суму заборгованості за кредитним договором № 24535-3540003623 від 02.04.2019 року у розмірі 39579 грн. 73 коп. та вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування позову вказувало, що між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 7000, 00 грн. зі сплатою 73% відсотків річних. Позивач свої зобов'язання виконав повністю надавши кредит ОСОБА_2 ,
Зазначало, що відповідач обов'язки щодо погашення заборгованості в добровільному порядку не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість яка підлягає стягненню з відповідача.
Заочним рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 січня 2023 року позовну заяву ТОВ «Інтеркеш» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Інтеркеш Україна» заборгованість за кредитним договором № 24535-3540003623 від 02.04.2019 року у розмірі 39579, 73 грн.
Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову, а саме просить зменшити суму заборгованості до 7000 грн. та відстрочити виплату заборгованості до відновлення її платоспроможності.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Вказувала, що після закінчення строку дії договору відсотки не нараховуються, а пеня за прострочення виконання зобов'язань не може перевищувати подвійної суми по договору кредитування відповідно до ЗУ «Про споживче кредитування»
Окрім того вказувала, що у період дії воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було нараховано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України ( 3 % річних та інфляційні витрати) , а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) та інші платежі за прострочення виконання зобов'язання підлягають списанню кредитодавцем.
Враховуючи викладене просить зменшити суму заборгованості до 12319, 30 грн. (7000 тіло кредиту, 5110 відсотки, 209,3 грн. комісія) та оскільки вона залишилась без роботи просить зменшити суму кредиту до 7000 грн. та відстрочити до відновлення її платоспроможності.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частини четверта, шоста статті 19, стаття 274 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК України).
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 3 п. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Районним судом встановлено, що 02 квітня 2019 між ТОВ «Інтеркеш Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 24535-3540003623 від 02.04.2019 року, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 7000,00 грн. зі сплатою 73% річних.
Відповідно до п. 2.2.2. п.п. 2) кредитного договору Позичальник зобов'язаний погашати кредит та сплачувати проценти в порядку визначеному Договором.
Пунктом 3.1. передбачено, що Сторони домовилися, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка розрахунків, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно з п. 6.4 договору закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Судом встановлено, що, відповідачем умови кредитного договору не виконано.
Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованість за кредитним договором складає 39579, 73 гривень:
- 7000, 00 грн. - заборгованість за тілом кредиту;
- 9408, 00 грн. - відсотки за користування кредиту;
- 22370,00 грн. - нараховані штрафні санкції (пеня);
- 415, 10 грн. - нараховане інфляційне збільшення заборгованості;
- 386, 63 грн. - 3 % річних згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.
Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що оскільки відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 02 квітня 2019 року, враховуючи наданий розрахунок, наявні підстави для стягнення заборгованості у розмірі 39579,73 грн.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком районного суду з наступних підстав.
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в тому числі вказувала, що вона не була повідомлена судом першої інстанції про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується відсутністю в матеріалах справи відомостей про направлення їй судових повісток та їх отримання ОСОБА_1 .
Частиною першою статті 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає явку обов'язковою.
Відповідно до частини шостої ст. 128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу або разом із розписою рекомендованим листом із повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
В частині першій статті 130 ЦПК України , визначено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA у. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що дані про належне повідомлення ОСОБА_1 , про час і місце судового розгляду в суді першої інстанції відсутні.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначені порушення судом першої інстанції норм процесуального права в силу вимог пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 лютого 2021 року в справі № 361/8730/15-ц (провадження № 61- 17263св20), від 24 березня 2021 року в справі № 211/1971/15-ц (провадження № 61-14285св20), від 31 березня 2021 року в справі № 592/6348/13 (провадження № 61-15768св20).
Отже, колегія суддів дійшла висновку про скасування заочного рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення по суті спору.
При ухваленні нового судового рішення по суті заявлниїх вимог колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно достатті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 1ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст.525,526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Враховуючи те, що відповідач зобов'язання за кредитним договором № 24535-3540003623 від 02.04.2019 року належним чином не виконала, тому наявні підстави для стягнення з неї заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7000 грн. та за відсотками у розмірі 9408 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, який відповідачем не спростовано.
Відповідно до частини другоїстатті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленного індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18, вказала, що передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги і поділяє його долю.
Із матеріалів справи вбачається, що заборгованість за тілом кредиту склала 7000 грн.
Згідно розрахунку заборгованості інфляційні втрати склали 415,10 грн. та 3 % річних - 386,63 грн., які підлягають стягненню з відповідача, оскільки нараховані поза межами строку дії договору, що узгоджується із ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, вимоги щодо стягнення пені у розмірі 22370 грн. не підлягають до задоволення враховуючи, що аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
При цьому, у наданому позивачем розрахунку заборгованості не зазначено період нарахування пені, не вказано кількість днів прострочення та розмір заборгованості з якої така нараховуються, внаслідок чого суд позбавлений можливості здійснити перерахунок пені та перевірити правильність її нарахування.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України).
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені слід відмовити за недоведеністю.
Доводи апеляційної скарги про те, що у період дії воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було нараховано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України ( 3 % річних та інфляційні витрати), а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) та інші платежі за прострочення виконання підлягають списанню кредитодавцем, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ХІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (який набув чинності 17 березня 2022 року) внесені зміни до трьох нормативних актів, що стосуються регулювання кредитних правовідносини: ЦК України. Зокрема зазначеним законом, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18.
Так пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Проте із матеріалів справи вбачається, що відсотки за користування кредитним договором , 3% річних та інфляційні втрати були нараховані ТОВ « Інтеркеш Україна до 24.02.2022 року, тобто за період, на який не розповсюджується дія Постанови КМУ від 05.03.2022, положення якої застосовуються з 24 лютого 2022 року.
За вказаних обставин вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими, наданий ним розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є вірним, правильність такого розрахунку відповідачем не спростована.
Враховуючи викладене заочне рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Інтеркеш Україна» заборгованості за кредитним договором у розмірі 17209, 73 грн., що складається із 7000 - тіло кредиту, 9408 грн. - відсотки за користування кредитом, 415,10 грн., інфляційні втрати, 3% річних - 386,63 грн.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Із матеріалів справи вбачається, що при подачі позову сплачено судовий збір у розмірі 2270 грн.
Таким чином, слід змінити порядок розподілу судових витрат, стягнувши з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інтеркеш Україна» судовий збір за подачу позову в розмірі 987 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. п. 3, 4, ст.ст. 382-384 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 січня 2023 року задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 січня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркеш Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркеш Україна» заборгованість за кредитним договором № 24535-3540003623 від 02.04.2019 року, у розмірі 17209,73 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркеш Україна» судовий збір за подачу позову у розмірі 987 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 20.11.2023 р.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді: С.Б. Бутенко
Л.І. Пилипчук