Справа № 462/811/22 Головуючий у 1 інстанції: Мруць І.С.
Провадження № 22-ц/811/2755/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретар судового засідання - Марко О.Р.,
з участю - апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта - адвоката Акімової О.О., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача - адвоката Худоби Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференцзв'язку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 серпня 2023 року (повний текст рішення складено 04 вересня 2023 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав,
ВСТАНОВИВ:
у лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивовано тим, що сторони від шлюбу мають дитину ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу позивачка вийшла заміж та змінила прізвище на ОСОБА_4 , дитина залишилася проживати із нею та перебуває на повному її утриманні. Хлопчик татом називає вітчима, на думку психолога, син не сприймає біологічного батька частиною сім'ї. Вважає, що відповідач має психічні розлади. Також позивачка зазначала, що неодноразово зверталася до правоохоронних органів з приводу фактів домашнього насильства щодо неї з боку відповідача, а також до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання сина.
Оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та не надає дитині належного матеріального утримання його слід позбавити батьківських прав.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 оскаржила рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 серпня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги факт несплати відповідачем аліментів з листопада 2020 року по червень 2022 року, а також того, що з листопада 2020 року по травень 2021 року відповідач не бачився з дитиною, наступна зустріч відбулась у листопаді 2021 року. Протягом цього часу, відповідач не цікавився станом здоров'я сина, не бере участі в його лікуванні. Мали місце неодноразові звернення позивача до правоохоронних органів з приводу вчинення відповідачем домашнього насильства. В останнього є суїцидальні думки та спроби вчинення самогубства. Органом опіки та піклування відмовлено відповідачу у встановленні графіку побачень з дитиною, рекомендовано налагодити психоемоційний контакт з дитиною та звернутись до психолога, чого ним не було зроблено. Не враховано висновки психолога щодо психологічного травмування дитини відповідачем і органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення його батьківських прав. Поза увагою суду залишились умови проживання відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони у справі, починаючи з 22 березня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 27 липня 2020 року.
Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
29 травня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено шлюб, після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_4 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_1 , у квартирі, яка належить на праві власності ОСОБА_5
Залізничним районним відділом ДМС України у Львівській області 10 листопада 2016 року громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_7 було видано дозвіл на імміграцію в Україну.
Відповідно до психологічної характеристики дитини, складеної 17 грудня 2021 року психологом ОСОБА_8 на ОСОБА_3 , до дитячого психолога звернулася мати ОСОБА_9 із запитом продіагностувати психічний стан дитини після розлучення з біологічним батьком ОСОБА_10 . Під час діагностики хлопчик показав себе комунікативним, інтелектуально розвинутим, пізнавальна сфера дитини відповідала нормам розвитку. Розмови про рідного батька були для нього неприємними. При пригадуванні батька хлопчик помітно змінював поведінку, ставав більш закритим, тривожним, починав суєтитися, відволікатися, уникати контакту. На прохання розповісти, яким він пам'ятає тата, хлопчик пригадував про те, як тато завжди сварився з мамою, сварив його, клав в куток за те, що не хотів їсти. В результаті діагностичного тестування було виявлено, що в дитини підвищений рівень тривожності, дещо невротичні стани, які є результатом психологічної травматизації в ранньому дитинстві. Дитина недовірливо відноситься до світу, не має базового відчуття довіри і безпеки, яке формується у віці від 0 до 2-ох років.
Згідно висновку органу опіки та піклування від 22 липня 2022 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на засіданні комісії з питань захисту прав дитини були присутні матір - гр. ОСОБА_1 та батько - ОСОБА_2 , представник батька ОСОБА_11 . ОСОБА_1 пояснила те, що батько як за період спільного проживання однією сім'єю, так і після розлучення не займався вихованням сина, не піклувався про стан його здоров'я, матеріально не забезпечує. ОСОБА_2 часто поводить себе агресивно, вживає ненормативну лексику в присутності дитини та влаштовує сварки. Зі слів ОСОБА_1 , дитина боїться батька через отриману психологічну травму. Окрім того, син неодноразово озвучував про небажання спілкуватися з батьком та проводити з ним час.
Гр. ОСОБА_2 заперечив зазначені ОСОБА_1 обставини та повідомив, що вони з сином постійно проводили час, грали в різні ігри, він піклувався про нього в період хвороби. З приводу того, що його не було тривалий час в житті дитини повідомив, що в цей час працював. Окрім того, зазначив, що спілкувався з сином по телефону, а потім телефон постійно був вимкнутим. Також повідомив, що приносив подарунки на день народження, ОСОБА_12 , однак двері до квартири, де мешкає син, йому не відчинили.
На комісії був присутній малолітній ОСОБА_3 , який повідомив, що не хоче спілкуватися з дядьком (так хлопчик назвав свого біологічного батька), бо він його ображав, не хотів з ним гратися і постійно сидів в телефоні. Дитина не озвучила жодних приємних спогадів про батька та не бажала про нього говорити. На запитання членів комісії як звати твого батька, відповів ОСОБА_13 . Також хлопчик повідомив, що тато ОСОБА_13 (вітчим) допомагає йому з уроками, відводить на секцію з боксу, грає з ним в різні ігри, піклується про нього, коли він хворіє.
Згідно відповідей ГУ НП у Львівській області від 10 грудня 2021 року та 02 лютого 2022 року з додатками, відповідно до яких 23 листопада 2021 року заявниця ОСОБА_4 повідомила, що «її колишній чоловік вривався до хати, зараз його немає, пішов», 26.01.2022 року заявниця ОСОБА_4 повідомила про те, що прийшов її чоловік буянить, чути плач дитини». Виходячи із копії заяви від 27 січня 2022 року, ОСОБА_1 зверталася до начальника Залізничного ВП у м. Львові з приводу події 26 січня 2022 року та просила прийняти міри щодо ОСОБА_2 для того, щоб убезпечити її та її малолітнього сина від можливих нападок її колишнього чоловіка.
Судом також встановлено, що у ці дні 23 листопада 2021 року та 26 січня 2022 року ОСОБА_2 намагався побачитися із сином, а 07 лютого 2022 року він звернувся до Залізничної районної адміністрації із заявою про надання висновку про встановлення днів та годин зустрічей із дитиною ОСОБА_3 , який проживає по АДРЕСА_1 , у зв'язку із тим, що колишня дружина не дозволяє бачити дитину, однак заява була залишена без розгляду у зв'язку із розглядом судом справи про позбавлення заявника батьківських прав.
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітнього сина ОСОБА_3 щомісячно у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000,00 грн з подальшою щорічною індексацією відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 лютого 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Станом на час розгляду справи судом першої інстанції, у відповідача відсутня заборгованість за аліментами.
Відповідно до довідок № 577 від 07 червня 2022 року та № 852 від 07 червня 2022 року, ОСОБА_2 за медичною допомогою до лікаря психіатра не звертався, на диспансерному обліку у лікаря нарколога не перебуває.
Згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», громадянин країни ОСОБА_14 на території України станом на 12 липня 2022 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване зазначеним положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
За ухилення батьків від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей передбачена адміністративна відповідальність (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Встановивши, що ОСОБА_2 має бажання спілкуватись з дитиною, в міру своїх можливостей (з огляду на проживання в іншому населеному пункті) здійснював дії, спрямовані на налагодження спілкування зі своєю дитиною, приїжджав до місця її проживання, активно заперечує проти позбавлення батьківських прав та згідно з наявними у матеріалах справи доказами звертався до органу опіки та піклування (07.02.2022 р.), перед поданням ОСОБА_1 позову про позбавлення його батьківських прав (15.02.2022 р.), із заявою про необхідність забезпечення участі у вихованні дитини, поведінку обох батьків малолітньої особи, між якими існує особистісний конфлікт, з огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема в частині її права на спілкування з обома батьками та збереження зв'язків із сім'єю, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, адже фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками щодо сина, судом не встановлено, а позивачем не доведено.
Оскільки висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком / матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей, а у справі, що переглядається, наданий висновок таких даних не містить, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв його до уваги.
Також вірно не взято до уваги місцевим судом думку дитини, адже така не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї, і саме такі обставини у даній справі встановлено судом, а також вірно враховано висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21), від 29 липня 2021 року в справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), на які послався суд в оскаржуваному рішенні.
Щодо доводів апеляційної скарги про наявність у відповідача заборгованості по сплаті аліментів, такі не підтверджені матеріалами справи, а сам по собі факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на дитину не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька / матері до надання їй належного утримання (див. постанову Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №420/1075/17 (провадження № 61-17053св19)).
Колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази застосування до ОСОБА_2 заходів впливу у зв'язку із неналежним виконанням батьківських обов'язків з боку органів Національної поліції, органів опіки та піклування, суду, у тому числі притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, а також належні та допустимі докази вчинення ним домашнього насильства щодо колишньої дружини або сина або докази притягнення його до відповідальності за вчинення таких дій.
Проте, в матеріалах справи міститься постанова про закриття кримінального провадження від 23 липня 2022 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, у якому ОСОБА_2 був потерпілим від дій теперішнього чоловіка позивачки - ОСОБА_15 .
Щодо неврахування судом висновку психолога, колегія суддів такі доводи відхиляє, адже як убачається з матеріалів справи, такий доказ оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі, підстав для його переоцінки під час апеляційного розгляду не встановлено.
Оскільки за матеріалами справи не встановлено, що син сторін має проблеми зі здоров'ям, доводи скарги про те, що відповідач таким питання не цікавиться, не знайшли свого підтвердження.
Також не мають правового значення під час вирішення даного спору як такі, що не входять до предмету доказування, умови проживання відповідача, а також його психофізичний стан, допоки не буде доведено, що останній зашкоджує нормальному розвитку або загрожує життю та здоров'ю сина сторін, чого матеріали справи не містять.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме того, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 17 листопада 2023 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич