ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
_____________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
іменем України
08.11.2023 Справа №905/173/23
Господарський суд Донецької області у складі судді Зельман Ю.С., при секретарі судового засідання Пелих Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д; код ЄДРПОУ 14360570; електронна пошта: 14360570@gmail.com)
до відповідача: Пєфті Юлії Ігорівни (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 )
про: стягнення заборгованості у розмірі 2 127 361,70 грн., з яких: 1 885 650,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 241 711,70 грн. - відсотки за користування кредитом
Представники сторін:
від позивача: Левицька А.В (ордер серія ВІ №1127606 від 28.03.2023)
від відповідача: не з'явився
Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Пєфті Юлії Ігорівни про стягнення заборгованості у розмірі 2 127 361,70 грн., з яких: 1 885 650,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 241 711,70 грн. - відсотки за користування кредитом.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором №3133502867-КД-2 від 29.11.2021 в частині своєчасного та в повному обсязі повернення кредиту та відсотків.
Ухвалою суду від 15.03.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Також вказаною ухвалою було витребувано у Національної соціальної сервісної служби України та Міністерства соціальної політики України відомості про реєстрацію у якості внутрішньо переміщених осіб, а також інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (в розумінні Постанови КМУ №646 від 22.09.2016) відносно Фізичної особи-підприємця Пєфті Юлії Ігорівни (ІПН НОМЕР_1 ), паспорт серія НОМЕР_2 , остання відома суду адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
29.03.2023 від Національної соціальної сервісної служби України на виконання ухвали Господарського суду Донецької області надійшли відомості, згідно яких станом на 28.03.2023 в ЄІБД ВПО міститься інформація про Пєфті Юлію Ігорівну , яка з 11.04.2022 перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб органів соціального захисту населення міста Хмельницький. Також зазначено, що на теперішній час її фактичним місцем проживання є наступне: АДРЕСА_2 .
У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 04.04.2023 було відкладено підготовче засідання на 25.04.2023 та зобов'язано позивача надіслати на фактичну адресу відповідача ( АДРЕСА_2 ) позовну заяву з доданими до неї документами, докази надсилання надати суду.
Ухвалою суду від 25.04.2023 продовжено строк розгляду справи № 905/173/23 на стадії підготовчого провадження на тридцять днів до 14.06 .2023 та відкладено підготовче засідання на 23.05.2023.
До початку підготовчого засідання 23.05.2023 судом було встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог статті 164 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 23.05.2023 позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" усунуло у встановлений судом строк виявлені недоліки та надало відповідні докази суду, у зв'язку з чим ухвалою суду від 06.06.2023 призначено підготовче засідання на 03.07.2023.
Ухвалою суду від 03.07.2023 було відкладено підготовче засідання на 02.08.2023.
Ухвалою суду від 02.08.2023 відкладено підготовче засідання на 06.09.2023.
Ухвалою суду від 06.09.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 11.10.2023.
10.10.2023 на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, згідно яких банком було нараховано відсотки на прострочену заборгованість по тій же ставці, що і на поточну заборгованість, а не за підвищеною згідно п. 2.10 додаткової угоди до кредитного договору. Фактично, порушення строків розрахунків було допущено відповідачем з лютого 2022, проте, оскільки до червня 2022 року банком запроваджувалися «кредитні канікули», перенесення заборгованості за кредитом на прострочення відображено в розрахунку заборгованості лише з 01.07.2022. Крім того позивач зазначив, що штрафні санкції за порушення умов договору не нараховувались.
Ухвалою суду від 11.10.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 08.11.2023 до 14:30 год.
Як зазначалось, провадження у справі було відкрито 15.03.2023 та її розгляд здійснювався за правилами загального позовного провадження.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у ст.ст.2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
В силу норм ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 і набула чинності в Україні 11.09.1997.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до ст.6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж «розумного строку» цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Однак, Конвенція в першу чергу також гарантує «процесуальну» справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece (Star Cate Epilekta Gevmata та інші проти Греції). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом загалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Mirolubov and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії), §103).
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, суд не вправі допустити юридичну помилку виключно з метою дотримання розумного строку розгляду справи, так як в такому разі не буде досягнуто завдання господарського судочинства.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття «розумного строку» не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити «розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався .
В той же час, судом враховано, що ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У зв'язку із введенням на території України воєнного стану, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, у відповідності до розпорядження голови суду, доступ до приміщення суду тимчасово обмежений, запроваджено роботу суду у віддаленому режимі.
З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об'єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначені ч.3 ст.177, ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України строки.
Представник позивача в судове засідання 08.11.2003 з'явився, підтримав позовні вимоги та надав усні пояснення по справі.
Відповідач в судове засідання не з'явився. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвали суду по справі № 905/173/23 направлялися судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену у листі Національної соціальної сервісної служби України як місце його реєстрації в якості внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 .
Згідно із ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду по справі № 905/173/23 повернуті на адресу суду поштовим відділенням зв'язку із зазначенням «за закінченням терміну зберігання».
Отже, у відповідності до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
21.05.2023 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення по справі, в яких останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на те, що порушення строку повернення кредиту зумовлено зупиненням господарської діяльності, руйнуванням приміщення, втратою всіх наявних активів, частковим руйнуванням заставного майна внаслідок бойових дій на території м. Маріуполь, що підтверджується введенням воєнного стану, а отже є наслідком форс-мажорних обставин, тому нарахування відсотків та вимога про сплату заборгованості є неправомірною на момент подання позову. Також у вказаних запереченнях відповідач зазначив, що зобов'язання за кредитним договором №3133502867-КД-2 від 29.11.2021 забезпечені договором іпотеки №3133502867-ДІ-2/1 від 29.11.2021, а заставне майно застраховане згідно договору №DNH0MІ-21АТ3F8 від 29.11.2021, укладеним з ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ ВУСО», згідно якого вигодонабувачем є позивач, який, на думку відповідача, повинен був повідомити страхову компанію про настанням страхового випадку. Відповідач наголошував на тому, що кредитні кошти були ним направлені на придбання товару, ремонтні роботи торгівельного приміщення за адресою м. Маріуполь, пр. Перемоги, б. 65, закупку обладнання для ведення господарської діяльності у м. Маріуполь. Разом із тим, 24.02.2022 з початком повномасштабного вторгнення РФ його господарська діяльність зупинилась, приміщення магазину було частково зруйновано разом із обладнанням, а залишки товару і грошових коштів вкрадені, тобто всі наявні активи знищені під час бойових дій.
01.08.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що п. 7.6 кредитного договору передбачено виконання зобов'язань за ним за місцем знаходження підрозділу банку, який надав кредит. Згідно п. А 12 договору фактичним місцезнаходження підрозділу банку є: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Соборна, буд. 4, прим. 74. Разом із тим, з 28.02.2022 і до сьогодні підрозділ банку, а саме відділення № 57 Маріупольської філії АТ КБ «Приватбанк» не працює, що підтверджується інформацією з офіційного сайту банку. Відтак, за твердженням відповідача, виконання умов кредитного договору №313502867-КД-2 від 29.11.2021 є неможливим, оскільки зазначений підрозділ банку, за місцем знаходження якого передбачено виконання умов договору, знаходиться на окупованій території та не здійснює діяльність. Крім того, відповідач зазначив, що іпотекодавцем за договором іпотеки №3133502867-ДІ-2/1 від 29.1.2021 є фізична особа ОСОБА_2 , яка зареєстрована та проживає у м. Маріуполь, і яка з початку повномасштабного вторгнення РФ проти України та на сьогоднішній день знаходиться на території окупованого м. Маріуполь. Відповідач наголошував на тому, що у зв'язку із озброєною агресією Російської Федерації наразі у ФОП Пєфті Ю.І. як у сторони кредитного договору відсутня можливість виконання пунктів 2.2.12 та 2.2.16 кредитного договору, а саме забезпечити виконання зобов'язань із страхування майна, його огляду та визначення його ринкової вартості, а також з причин відсутності зв'язку та комунікації з власником заставного майна ОСОБА_2 , на яку покладено обов'язок підпису договору страхування та обов'язок забезпечення виконання умов договору іпотеки №3135028367-ДІ-2/1 від 29.11.2021. Крім того відповідач просив визнати настання форс-мажорних обставин, які впливають на неможливість виконувати зобов'язання по кредитному договору та відкласти розгляд справи до завершення зазначених обставин.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -
ВСТАНОВИВ
29.11.2021 між Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (далі - банк) та Фізичною особою-підприємцем Пєфті Юлією Ігорівною (далі - клієнт) було укладено кредитний договір № 3133502867-КД-2 (далі-договір), відповідно до п.1.1. якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у другому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни (а.с.18-25).
КУБ під заставу (далі - кредит) надається банком для здійснення позичальником платежів, пов'язаних з його господарською діяльністю, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів.
У пунктах А.1-А.4 договору сторонами погоджено вид кредиту - невідновлювальна кредитна лінія, ліміт цього договору - 2 007 062,44 грн, у тому числі на наступні цілі: у розмірі 2 000 000, 00 грн - на поповнення обігових коштів, у розмірі 7 062,44 грн. - на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п.п. 2.15, 2.2.12 цього договору, термін повернення кредиту - 01.11.2024.
Зобов'язання позичальника забезпечуються: договором іпотеки №3133502867-ДІ-2/1 від 29.11.2021, договором поруки № 3133502867-ДП-2/1 від 29.11.2021 (п. А5 договору).
Згідно з п. 4.1 договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. п. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. п. А.6, А.6.1 цього договору. У випадку встановлення банком у порядку, передбаченому п. 2.3.12 цього договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.
В разі порушення строків повернення кредиту позичальник сплачує банку проценти у розмірі, встановленому у п. 5.8 цього договору.
Пунктом А.6 договору встановлено, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 14,31 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
За умовами п. А.6.1 договору у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору, банк за користування кредитом встановлює позичальнику проценти в розмірі 17,31% річних. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням підстави - порушення зобов'язань, передбачених п.2.2.13 цього договору та дати початку нарахування підвищених процентів, без внесення змін до цього договору. За умови відновлення виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору, позичальник за користування кредитом сплачує проценти у розмірі, зазначеному в п. А.6 цього договору. При цьому банк направляє письмове повідомлення позичальнику із зазначенням процентної ставки у розмірі, зазначеному в п. А.6 цього договору та дати початку її нарахування.
Відповідно до п. А.7 договору у випадку порушення позичальником грошового зобов'язання по сплаті кредиту позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 28,62% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом.
Згідно п. А.8 договору проценти, встановлені п. п. А.6, А.6.1 договору, нараховуються та сплачуються щомісячно, датою сплати процентів є 1-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання цього договору, якщо інше не передбачене п. 7.3 цього договору. У випадку несплати процентів вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання цього договору згідно з п. 2.3.2 цього договору). Платежі по кредиту сплачуються відповідно до графіку, який є невід'ємною частиною договору.
Нарахування процентів та комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік, а також комісія та пеня розраховуються виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не враховується (п. 4.8 договору).
Згідно п. 5.5 договору терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 15 (п'ятнадцять) років.
Відповідно до п. 5.8. договору сторони дійшли згоди, що в разі неповернення позичальником кредиту в строк, зазначений в п. А.3, п. 2.3.2 цього договору, позичальник зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю сторін, в розмірі подвійних процентів за користування кредитом, базовий розмір яких передбачений пунктом А.6 цього договору. При цьому проценти за користування кредитом банком не нараховуються та не підлягають сплаті позичальником.
За умовами пунктів 6.1 та 6.2 кредитного договору, цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами та набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань.
Кредитний договір підписаний електронними підписами сторін, що підтверджується протоколом перевірки електронного підпису.
Також 29.11.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 до кредитного договору №3133502867-КД-2, якою узгодили, що протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3 договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку, програми фінансової державної підтримки суб'єктів малого та середнього підприємництва (далі - Програма) та умов цієї додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки (а.с.173-175 Т.1).
Згідно п. 2.1 додаткової угоди до кредитного договору за користування кредитом на умовах та в порядку визначених цією Додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку. Базова процентна ставка за кредитом змінювана та становить на дату укладення цієї додаткової угоди розмірі 14,31% річних. Розмір базової процентної ставки визначений за формулою:
Індекс UIRD (3 місяці) + 7%, але не більше Індекс UIRD (3 міс) + 7% (обмеження встановлюються на дату укладання цієї Додаткової угоди).
Банк щокварталу з урахуванням зміни зазначеного індексу переглядає розмір базової процентної ставки. При перегляді розміру базової процентної ставки банк використовує розмір індексу UIRD, що офіційно визначений на 14 число останнього місяця календарного кварталу або розміру, що є останнім до цієї дати та опублікованим на сайті Національного Банку України, надалі дата перегляду розміру базової процентної ставки. Датою зміни розміру базової процентної ставки за користування кредитом є 1-ше число першого місяця календарного кварталу, що слідує за кварталом, в якому банк визначив розмір індексу UIRD для розрахунку базової процентної ставки на наступний календарний квартал.
Відповідно до п. 2.2. додаткової угоди до кредитного договору у випадку прострочення понад 15 днів позичальником своїх зобов'язань по погашенню кредиту і/або процентів в розмірі, зазначеному в п. 2.3., 2.7. цієї Додаткової угоди, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в порядку та розмірі:
в період прострочення з 1-го до 15-го включно - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на період прострочення;
в період з 16 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення - в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї Додаткової угоди + 5% річних;
в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала заборгованість - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.
Згідно п. 2.7 додаткової угоди до кредитного договору погашення кредиту (тіла) позичальник здійснює рівними частинами у строки і розмірах, що зазначені в додатку 1 (графік погашення кредиту), що є невід'ємною частиною цієї додаткової угоди.
Згідно п. 2.10. додаткової угоди до кредитного договору у випадку порушення позичальником строку повернення кредиту, зазначеного в п. А.З. Кредитного договору позичальник зобов'язується сплатити банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї додаткової угоди + 5% річних.
У додатку №1 до додаткової угоди до кредитного договору сторони погодили графік платежів, відповідно до якого у період з 01.01.2022 по 01.11.2024 належить сплачувати щомісячно першого числа місяця кредит у сумі по 57 142,76 грн, а всього 2 000 000,00 грн (а.с.28).
Ця додаткова угода є чинною з моменту її підписання сторонами та припиняє свою дію згідно обставин, визначених в п. 4 цієї додаткової угоди. Ця додаткова угода складена на українській мові та підписана із використанням кваліфікованого електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги", та є невід'ємною частиною договору (п.п.5,6 додаткової угоди).
Вказана додаткова угода підписана електронними підписами сторін, що підтверджується протоколом перевірки електронного підпису.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання в частині надання кредитних коштів відповідачу, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № DN100В0192 від 30.11.2021 на суму 2 000 000,00 грн. (а.с. 178).
Разом із тим, відповідачем було здійснено лише часткове повернення кредитних коштів та порушено встановлений кредитним договором графік платежів.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором №3133502867-КД-2 від 29.1.2021, внаслідок чого станом на 27.01.2023 утворилась заборгованість у розмірі 2 127 361,70 грн., з яких заборгованість за кредитом в розмірі 1 885 650,00 грн., заборгованість за відсотками з користування кредитом в розмірі 241 711,70 грн., позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Дослідивши наявний в матеріалах справи кредитний договір №3133502867-КД-2 від 29.11.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою даний договір має ознаки кредитного договору, до якого застосовуються положення параграфів 1 та 2 глави 71 Цивільного кодексу України.
За змістом частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Відповідно до ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.1056-1 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно приписів ст.1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Між тим, як вбачається із матеріалів справи, внаслідок неналежного виконання кредитних зобов'язань станом на 27.01.2023 утворилась та має місце заборгованість відповідача за кредитом у розмірі 1 885 650,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (т. 1, а.с. 206).
Сплату вказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 1 885 650,00 грн.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.
У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором, в силу вимог статті 1050 ЦК України банк не позбавлений можливості реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту, в тому числі, як в позасудовому порядку, шляхом направлення відповідної вимоги, так і безпосереднього в судовому порядку шляхом подання відповідного позову.
Відсутність або наявність письмової досудової вимоги про усунення порушень зобов'язання не є перешкодою для реалізації права звернутись до суду за захистом своїх порушених прав (постанова Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №756/2996/17).
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. (пункти 6.23. - 6.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16).
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання (п. 6.28. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16).
Банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі умов договору у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України (п. 50. постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012).
При вирішенні спору у даній справі суд вважає за необхідне врахувати, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 та Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 300/438/18.
Умовами Кредитного договору №3133502867-КД-2 від 29.11.2021 строк кредитування визначений до 01.11.2024 включно.
Як вже зазначалося, згідно з п. 4.7 Кредитного договору розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів до поточної дати сплати процентів. Нарахування процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту в межах строку дії договору.
Під час розгляду даної справи представник позивача надав додаткові пояснення по справі, згідно яких банком було нараховано відсотки на прострочену заборгованість по тій же ставці, що і на поточну заборгованість, а не за підвищеною згідно п. 2.10 додаткової угоди до кредитного договору. Фактично, порушення строків розрахунків було допущено відповідачем з лютого 2022, проте, оскільки до червня 2022 року банком запроваджувалися «кредитні канікули», перенесення заборгованості за кредитом на прострочення відображено в розрахунку заборгованості лише з 01.07.2022. У зв'язку з викладеним, позивач просить стягнути саме передбачені договором проценти за користування кредитом, нараховані як плата за надану позику (кредит).
Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок неналежного виконання кредитних зобов'язань станом на 27.01.2023 утворилась та має місце заборгованість відповідача по процентам за користування кредитом в розмірі 241 711,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.
На час прийняття рішення, доказів оплати відповідачем вказаної заборгованості до суду не надано, а отже вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо доводів відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на відсутність зв'язку та комунікації з власником заставного майна ОСОБА_2., на яку покладено обов'язок підпису договору страхування та обов'язок забезпечення виконання умов договору іпотеки №3135028367-ДІ-2/1 від 29.11.2021, суд зазначає наступне.
За змістом статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості. Подільний об'єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом (с. 575 ЦК України).
Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, на забезпечення виконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором №3133502867-КД-2 від 29.11.2021 між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" було укладено договір іпотеки №3133502867-ДІ-2/1 від 29.11.2021 (а.с. 132-136 Т.1), відповідно до умов якого ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором Фізичною особою-підприємцем Пєфті Юлією Ігорівною передала в іпотеку належне їй на праві власності майно.
Згідно приписів статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У відповідності до ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Аналіз положень чинного законодавства свідчить про те, що правова природа іпотечного договору має забезпечувальний характер основного зобов'язання, у даному випадку - забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором №3133502867-КД-2 від 29.11.2021 шляхом укладення договору іпотеки №3135028367-ДІ-2/1 від 29.11.2021 із майновим поручителем.
Разом із тим, здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному (постанова ВП ВС від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц). Згідно правової позиції, викладеної у вказаній постанові, в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
Наведені обставини спростовують доводи відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №3133502867-КД-2 від 29.11.2021 з огляду на наявність чинного договору іпотеки №3135028367-ДІ-2/1 від 29.11.2021.
Щодо доводів відповідача про наявність форс-мажорних обставин, що стали причиною невиконання ним своїх зобов'язань за кредитним договором №3133502867-КД-2 від 29.11.2021, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
З урахуванням викладеного суд звертає увагу відповідача на те, що наявність форс-мажорних обставин (військові дії, окупація) є підставою лише для не застосування заходів відповідальності (сплата неустойки: пені та штрафів), але не є підставою для звільнення від виконання основного зобов'язання: повернення кредиту та сплати процентів.
Згідно з частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов'язково, щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов'язання.
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку - військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Згідно приписів ст.14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов'язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин. З метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст., ст. 14, 14 № Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
Більш того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, абстрактний та загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Суд також зазначає, що всі громадяни, підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі та зазнають негативний вплив воєнних дій та введення на території України режиму воєнного стану, тому позивач у справі (АТ КБ «ПРИВАТБАНК») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на отримання коштів за кредитним договором №3133502867-КД-2 від 29.11.2021.
Верховний Суд у Постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Наведене зумовлює висновок, що настання надзвичайних і невідворотних обставин звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від виконання зобов'язання в цілому.
Відповідно до ст. 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Так, судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача є місто Маріуполь Донецької області.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від №56 від 20.02.2023) вся територія Маріупольського району Донецької області включена до переліку територіальних громад, які тимчасово окуповані з 05.03.2022.
Водночас відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Матеріали справи не містять доказів припинення господарської діяльності відповідача до квітня 2023, в той час як військовий стан було введено з лютого 2022, а також відсутності будь-яких активів відповідача, у тому числі грошових коштів. Відповідачем не доведено, що виключно через військові дії він не мав можливості своєчасно повернути кредитні кошти в обумовлений договором строк.
Одночасно, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України).
Таким чином, невиконання відповідачем зобов'язання по кредитному договору ставить позивача у невигідне становище порівняно з відповідачем, оскільки позивач кредитні кошти надав, а відповідач не здійснив їх повернення, що у подальшому позбавило позивача користування ними, є порушенням принципу справедливості.
Більш того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 доповнено Перехідні та Прикінцеві положення Цивільного кодексу України пунктом 18, згідно якого визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже законодавцем було скасовано лише відповідальність позичальника за невиконання своїх зобов'язань у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, проте жодним чином такого позичальника не звільнено від виконання свого основного зобов'язання у виді повернення суми позики (кредиту) та процентів за користування.
Суд також звертає увагу відповідача на право звернутися з заявою про відстрочення або розстрочити виконання рішення відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України.
Як встановлено судом, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 19.04.2023 здійснено запис про припинення здійснення відповідачем підприємницької діяльності.
Згідно з ч.8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПКУ спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Одночасно ВП ВС наголосила, що в разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її обов'язок укласти обов'язковий до укладення договір не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/1083/18 роз'яснила, що з 15 грудня 2017 року господарський суд не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фіз особи - підприємця, яка є однією зі сторін у справі (згідно з п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПКУ у редакції Закону №2147).
Разом з цим, згідно з згідно з п.6 ч.1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Тобто, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
З огляду на викладене, суд стягує з відповідача заборгованість за кредитом в сумі 1 885 650,00 грн. та заборгованість по відсоткам за користування кредитом в сумі 241 711,70 грн., яка виникла під час здійснення ним підприємницької діяльності, саме як з фізичної особи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судові витрати на підставі статті 123, 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до Пєфті Юлії Ігорівни про стягнення заборгованості у розмірі 2 127 361,70 грн., з яких: 1 885 650,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 241 711,70 грн. - відсотки за користування кредитом, задовольнити.
Стягнути з Пєфті Юлії Ігорівни (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д; код ЄДРПОУ 14360570; електронна пошта: 14360570@gmail.com) 2 127 361,70 грн., з яких: 1 885 650,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 241 711,70 грн. - відсотки за користування кредитом, судовий збір в сумі 31 910,43 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (з урахуванням п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
У судовому засіданні 08.11.2023 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17.11.2023.
Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя Ю.С. Зельман