Номер провадження: 11-кп/813/2514/23
Справа № 947/29099/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження справи №12021162480000484 від 24.03.2021 рокуза апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06.10.2023 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Болград, Одеської області, громадянин України, офіційно не працевлаштований, не одружений, має середню освіту, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопрушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146, ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.189 КК України,
та
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в с. Червоноармійське Болградського району, громадянин України, офіційно не працевлаштований, не одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , раніше судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопрушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146, ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.189 КК України,
встановив:
Київським районним судом м. Одеси розглядається кримінальне провадження №12021162480000484 від 24.03.2021 рокуза обвинуваченням:
- ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.28,ч.3 ст.146, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.189 КК України;
- ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146 ч.2 ст.27,ч.3 ст. 28, ч.4 ст.189 КК України;
- ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопрушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 189 КК України;
- ОСОБА_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.146,ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст. 189 КК України;
- ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст. 189 КК України.
Ухвалою місцевого суду задоволено клопотання прокурора та в порядку ст.331 КПК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави, строком до 05.12.2023 року.
Не погоджуючись з ухвалою суду обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожен окремо, подали апеляційні скарги, в яких просять ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_6 посилається на відсутність ризиків, які слугують підставою для продовження строку дії запобіжного заходу, зокрема вказує на те, що він має постійне місце реєстрації та проживання на території Одеської області.
Обвинувачений ОСОБА_5 вказує на відсутність ризиків, які слугують підставою для продовження строку дії запобіжного заходу та наявність постійного місце проживання та реєстрації на території Одеської області, звертає увагу, що він має на утриманні батьків пенсійного віку, які є тяжко-хворими та потребують постійного догляду та опіки.
Також, обвинувачені посилаються на те, що тримання в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» наражає на небезпеку для життя та здоров'я, оскільки в установі не обладнані укриття у зв'язку із відсутністю місць, які за своїми властивостями можна використовувати як захисні споруди від обстрілів.
Разом з апеляційними скаргами обвинуваченими подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду, оскільки кожен з обвинувачених отримали копію ухвали від 06.10.2023 року - лише 13.10.2023 року.
Апеляційний розгляд проведено без участі обвинувачених та захисників, які не заявляли клопотання про здійснення розгляду за їх участю.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явився, надіслав клопотання про здійснення розгляду за його відсутності.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Оскільки апеляційні скарги щодо обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 до суду апеляційної інстанції не надходили, ухвала місцевого суду перевіряється в межах поданих апеляційних скарг.
Щодо клопотань обвинувачених про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегією суддів зазначається наступне.
06.10.2023 року місцевим судом постановлено ухвалу про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченим, зокрема ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , участь в судовому засіданні останні приймали.
Натомість, за твердженням обвинувачених копію ухвали місцевого суду вони отримали лише - 09.10.2023 року та 13.10.2023 року, апеляційні скарги обвинувачених подані, через канцелярію установи виконання покарань та направлені на адресу Одеського апеляційного суду.
Перевіривши відомості, які містяться в ЄДРСР, колегією суддів встановлено, що ухвалами Одеського апеляційного суду від 20.10.2023 року апеляційні скарги кожного з обвинувачених повернуті останнім, оскільки вони пропустили строк звернення зі скаргами (провадження суду апеляційної інстанції - №11-кп/813/2394/23).
З огляду на вищенаведене, очевидним є те, що підставою для повторного звернення з апеляційними скаргами та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду обвинуваченими, стало повернення попередніх апеляційних скарг обвинувачених.
Враховуючи вимоги процесуального кодексу та усталену практику ЄСПЛ, колегія суддів вважає за необхідне поновити обвинуваченим строк на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати/продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону.
Так, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 189 КК України.
Вказані кримінальні правопорушення відповідно до ст.12 КК України відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинувачених, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у разі визнання їх винуватими, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що останні, перебуваючи на свободі, можуть здійснити спроби переховування від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків та інших учасників у кримінальному провадженні, та вчинити інше кримінальне правопорушення, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Крім того, суд при прийнятті рішення врахував особу кожного з обвинувачених. Зокрема, суд зазначив, що після зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 , останній намагався чинити тиск на потерпілих, що стало підставою для зміни останньому запобіжного заходу на більш жорсткий.
Судом першої інстанції вірно враховано положення п.1 ч.4 ст.183 КПК, якими регламентовано право суду не визначати розмір застави.
Апеляційний суд зазначає, що дійсно, запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета - дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.
Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.
Комітет міністрів Ради Європи та Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зазначають: відповідальним за велику кількість осіб, яких держава тримає під вартою, є загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів (Рішення ЄСПЧ «Сукачов проти України»).
Європейські комітети рекомендують: зменшувати до мінімуму застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства; якнайширше застосовувати альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи; ретельно описувати обставини, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Дотримання таких стандартів є важливим питанням для нашої держави, оскільки безпосередньо впливає на перспективу членства в ЄС, авторитет України на міжнародній арені та цивілізований шлях розвитку країни загалом.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).
Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної процесуальної поведінки останніх та виконання покладених на них обов'язків.
Колегія суддів наголошує, що на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченим дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також існування ризиків переховування останніх від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілих, свідків та інших учасників у кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинувачених більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачені не можуть не розуміти тяжкість інкримінованих їм злочинів, та можливого суворого покарання, у разі доведеності вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинувачених від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинувачених, дають достатні підстави припускати, що останні можуть здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, враховуючи воєнний стан.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілих, свідків та інших учасників в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Колегія суддів визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченої на потерпілих, свідків та інших учасників у кримінальному провадженні, оскільки покази тих осіб, яких можливо необхідно буде додатково допитати, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачені можуть здійснювати незаконний вплив на потерпілих, свідків та інших обвинувачених осіб в тому числі, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності, враховуючи їх участь у даному провадженні - члени злочинної організації.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Враховуючи обставини інкримінованих обвинуваченим злочинів, дані про їх особи, які є непрацевлаштованими, обвинувачуються у вчинені тяжкого та особливо тяжкого злочину, із застосування, в тому числі фізичних страждань потерпілим, які відповідно до обвинувачення є членами злочинної групи, колегія суддів вважає, що існує ризик того, що обвинувачені можуть продовжити вчинення протиправних незаконних дій, зокрема вчинити інше кримінальне правопорушення, про що вірно зазначено в оскарженій ухвалі.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існує реальний ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК.
Доводи обвинувачених про відсутність підтвердження існування ризиків апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачені обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватимуть відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинувачених та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останнім кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченій на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого скоєння ними інших кримінальних правопорушень та переховування від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Доводи апеляційних скарг про неврахування судом першої інстанції кожної даних про особи обвинувачених, наявності у них місця проживання та реєстрації в Одеській області, а в обвинуваченого ОСОБА_5 наявності батьків похилого віку, які потребують піклування, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки вказані обставини не підтверджені документально.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинувачених, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинувачених під вартою. Стороною захисту також не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування останніх під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинувачених під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а останні або їх захисники не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування ухвали суду першої інстанції.
Водночас враховуючи те, що обвинувачені досить тривалий час перебувають під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Задовольнити клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Київського районного суду м. Одеси від 06.10.2023 року.
Задовольнити клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Київського районного суду м. Одеси від 06.10.2023 року.
Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06.10.2023 року щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в кримінальному проваджені №12021162480000484 від 24.03.2021 року- залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4