КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 757/7793/22-ц Головуючий у суді І інстанції Волкова С.Я.
Провадження № 22-ц/824/5922/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення безпідставно списаних коштів, пені, процентів, інфляційних втрат та моральної (немайнової) шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2022 року ОСОБА_1 пред'явила в суді вказаний вище позов, посилаючись на те, що з 1998 року у неї відкритий рахунок банківського вкладу (депозиту) в акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»)на підставі договору № 10_132_6920_006_45950 від 04.01.1998 року, IBAN UA5333650300000262070002849831.
Протягом 2013-2021 років на вказаному рахунку зберігались її кошти в розмірі 4 000,35 грн, а 04.06.2021 року стало відомо, що їх частина була списаною відповідачем як щомісячна комісійна винагорода за обслуговування неактивних поточних рахунків фізичних осіб сумарно в розмірі 2 099,35 грн.
Відповідач зобов'язаний був видати їй суму вкладу на першу вимогу і не міг зменшувати суму вкладу шляхом застосування штрафних санкцій у виді комісії, так само не нараховувати і не виплачувати проценти за вкладом, отже списана з неї як щомісячна комісійна винагорода сума коштів з банківського вкладу разом з процентами в розмірі облікової ставки НБУ підлягає поверненню, а також за період з 04.06.2021 року по 06.02.2022 року відповідач має виплатити пеню, 3 % річних та інфляційні втрати. Вважає, що протиправними діями відповідача їй заподіяна моральна шкода.
Просила суд стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в сумі 12 171,33 грн, з яких: 2 000,35 грн - безпідставно списані кошти; 4 499,22 грн - проценти; 453,38 грн - пеня; 42,79 грн - 3% річних; 76,59 грн - інфляційні втрати; 5 000,00 грн - моральна шкода.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка через представника - адвоката Денисюка О.І. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції зробив хибний висновок, що її вимоги про стягнення безпідставно списаних коштів, процентів, пені, 3% річних, інфляційних втрат не знайшли свого підтвердження, оскільки нею не надано належних доказів додержання письмової форми депозитного договору.
На підтвердження взаємовідносин сторін протягом періоду часу з 1998 року по 2021 рік позивачкою надано до суду виписку, з якої вбачається, що між сторонами укладено договір № 10_132_6920_006_45950 від 04.01.1998 року Даний факт не оспорювався відповідачем і визнаний у відзиві на позов.
З метою забезпечення доказів на підтвердження факту укладення саме депозитного договору ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.05.2022 року витребувано у АТ «Ощадбанк»належним чином завірені копії банківської виписки по рахунках ОСОБА_1 з 04.01.1998 року по 07.02.2022 року, договору № 10_132_6920_006_45950 від 04.01.1998 року з додатковими угодами до нього (за наявності), інших заяв ОСОБА_1 поданих до АТ «Ощадбанк» в період з 04.01.1998 року по 07.02.2022 року, статуту АТ «Ощадбанк», правил надання послуг банківського вкладу, чинних станом на 04.01.1998 року.
Незважаючи на це, відповідачем не надано до суду першої інстанції витребуваних документів. В свою чергу, суд замість вчинення заходів процесуального примусу до відповідача вирішив достатніми матеріали для прийняття рішення у справі. На думку позивачки, рішення у справі прийнято передчасно, чим порушено норми процесуального права в частині змагальності та диспозитивності судового процесу.
Єдиний аргумент, який надав відповідач і визнаний судом першої інстанції є те, що банківський рахунок позивачки № UА5333650300000262070002849831 відкритий в класі «2620» - поточні рахунки фізичних осіб (кошти на вимогу фізичних осіб) згідно з Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 388 від 21.11.1997 року.
Але, на переконання позивачки, банківський рахунок створювався самим відповідачем, він міг бути умисно створений в іншому класі, не відповідати змісту реальних правовідносин сторін. Саме тому позивачка і витребувала у відповідача документи, на підставі яких він розпоряджався її коштами. Ненадання цих доказів до суду першої інстанції свідчить про приховування цього факту, а також унеможливлює встановлення істини по справі.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом неповно встановлено обставин, які мають значення для справи, фактично відмовлено в прийнятті доказів витребуваних позивачкою, а як наслідок неправильно визначено обставини правовідносин сторін спору.
Від АТ «Ощадбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач з посиланням на статтю 13, частину першу статті 81 ЦПК України зазначає, що саме на позивачку покладається обов'язок надати докази на доведення заявлених нею позовних вимог.
Так, на підтвердження заявлених позовних вимог позивачкою у якості письмових доказів додано копії: пенсійного посвідчення, паспорту, скарги щодо протиправності дій комерційного банку, часткової виписки по рахунку ІВАN №UА533365030000026207000284983 від 04.06.2021 року, а підставою поданого позову зазначено порушення відповідачем зобов'язань за укладеним договором банківського вкладу (депозиту).
Додержання письмової форми договору є обов'язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником (пункт 2.2 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України № 516 від 03.12.2003 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 року за № 1256/8577).
Банком виконано вимоги ухвали Печерського районного суду від 12.05.2022 року про витребування доказів за клопотанням представника позивача та надано запитувані судом документи (докази містяться у матеріалах справи). Витребувати додаткові документи позивачка не просила, а суд не мав правових підстав для їх витребування.
Зміст апеляційної скарги зводиться до того, що позивачка без відповідних доказів та правових обґрунтувань стверджує, що її позовні вимоги підлягають задоволенню з підстав не спростування бездоказових тверджень відповідачем, що не відповідає принципам цивільного судочинства. Жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивачка не надала.
Посилання позивачки на норми Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1965 року, як на підставу для визнання рахунку № НОМЕР_1 (№ НОМЕР_2) вкладним (депозитним) рахунком є неспроможним з огляду на те, що законодавець завжди розрізняв природу правовідносин з розміщення коштів у банку на поточному рахунку та депозитні правовідносини та встановлював різний порядок регулювання таких правовідносин, їх не можна ототожнювати.
Згідно пункту 3.1 Інструкції № 3 «Про порядок відкриття розрахункових, поточних та бюджетних рахунків в установах банків», затвердженої постановою Правління НБУ від 27.05.1996 року № 121 (чинна на момент, що вказується позивачем як виникнення спірних правовідносин), вклади «до запитання» (поточні рахунки) фізичних осіб: фізичним особам для зберігання коштів та проведення розрахунків у національній валюті з іншими фізичними та юридичними особами згідно з чинним законодавством України в установах банку відкриваються поточні рахунки.
Рахунок № НОМЕР_1 не є рахунком, відкритим за депозитним вкладом, а є поточним рахунком ОСОБА_1, який використовується останньою на власний розсуд, при цьому позивачка більше 7 років не здійснювала операції за рахунком, що підтверджується долученою випискою по даному рахунку, з якої вбачається, що саме з цього рахунку позивачка 04.06.2021 року одержала готівкові кошти, що в чергове підтверджує, що заявлені вимоги до банку про повернення/стягнення банківського вкладу є надуманими та такими, що вводять суд в оману, а тому не можуть бути задоволені судом.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного та обґрунтованого висновку, що вимоги позивачки про стягнення коштів, процентів, пені, 3 % річних, інфляційних втрат не знайшли свого підтвердження, оскільки нею не надано належних доказів додержання письмової форми депозитного договору.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачки про стягнення безпідставно списаних коштів, процентів, пені, 3 % річних та інфляційних втрат не знайшли свого підтвердження, оскільки нею не надано належних доказів додержання письмової форми депозитного договору, отже суд погодився із доводами відповідача щодо того, що між сторонами був укладений договір поточного рахунку, а тому відповідач правомірно списував комісію за його обслуговування за період, коли рахунок був неактивним. Щодо інших вимог, то позовні вимоги про стягнення моральної (немайнової) шкоди позивачка пов'язує із вимогами про стягнення безпідставно списаних коштів, а, оскільки у суду відсутні підстави для їх стягнення, тому відсутні підстави і у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У частині першій, третій статті 12, частині першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою, другою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Згідно зі статтею 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення безпідставно списаних коштів, стягнення відсотків за договором банківського вкладу (депозиту), позивачка, перш за все мала надати суду докази укладання саме договору банківського вкладу (депозиту).
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачкою у якості письмових доказів додано копії: пенсійного посвідчення, паспорту, скарги щодо протиправності дій комерційного банку, часткової виписки по рахунку ІВАN № НОМЕР_1 від 04.06.2021 року. Разом із тим, підставою поданого позову зазначено порушення відповідачем зобов'язань за укладеним договором банківського вкладу (депозиту).
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд України у постанові від 29.11.2017 року у справі № 6-109цс17 зазначив, що судам нижчих інстанцій необхідно у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи і докази сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу та щодо розмірів вкладів, досліджувати документи про укладення договорів, перевіряти проведення розрахунків, внесення сум і наводити відповідні висновки у судовому рішенні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 року у справі № 463/5896/14-ц підтримала позицію Верховного Суду України, висловлену у справах № 6-17цс12, № 6-118цс14 та № 6-109цс17, і звернула увагу на те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
Згідно пунктів 1, 6 Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів і Правил випуску та обігу валютних деривативів, затверджених постановою Правління Національного банку України № 216 від 07.07.1997 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.09.1997 року за № 393/2197, яким встановлюються правила здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, чинних на момент, що вказується позивачем як виникнення спірних правовідносин, депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюється відповідною угодою. Вклади коштів юридичних і фізичних осіб на депозитний рахунок оформлюються комерційним банком шляхом: відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу (код рахунку 2630 згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою правління Національного банку України № 388 від 21.11.1997 року); видачі ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони, зобов'язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти на умовах та в порядку, що передбачені договором. Договір банківського вкладу має бути укладений письмово.
Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 06.06.2012 року у справі № 6-17цс12, від 29.10.2014 року у справі № 6-118цс14). Квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 25.04.2012 року у справі 6-20цс12, від 06.04.2016 року у справі № 6-352цс16).
Додержання письмової форми договору є обов'язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником (пункт 2.2 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 516 від 03.12.2003 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 року за № 1256/8577).
Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17, зокрема, дійшов висновку, що укладення договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнта є обов'язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Вказана правова позиція висловлена і у постановах Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц (провадження № 61-20039св18), від 06 червня 2018 року у справі № 299/540/15-ц (провадження № 61-21611св18), від 25 вересня 2018 року у справі № 753/18070/15-ц (провадження № 61-12582св18).
Частиною сьомою статті 81 ЦПК України визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.05.2022 року за клопотанням представника позивачки було витребувано у АТ «Ощадбанк»належним чином завірені копії банківської виписки по рахунку ОСОБА_1 з 04.01.1998 року по 07.02.2022 року, договору № 10_132_6920_006_45950 від 04.01.1998 року з додатковими угодами до нього (за наявності), інші заяви ОСОБА_1 подані до АТ «Ощадбанк» в період з 04.01.1998 року по 07.02.2022 року, статуту АТ «Ощадбанк», правил надання послуг банківського вкладу, чинних станом на 04.01.1998 року.
Банком надано запитувані судом документи, а саме Інструкцію про порядок здійснення установами Ощадного банку України операцій по вкладах фізичних осіб в національній валюті № 9 від 08.07.1998 року, Статут АТ «Ощадбанк», виписку про рух коштів за максимально можливий період по рахунку позивачки. Додаткових угод та заяв ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» відповідач суду не надав.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд 23 жовтня 2019 року прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу, суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка без надання відповідних доказів стверджує, що її позовні вимоги підлягають задоволенню з підстав не спростування бездоказових тверджень відповідачем, що не відповідає принципам цивільного судочинства.
Однак, саме позивачка мала надати суду докази укладення нею з відповідачем договору банківську вкладу (депозиту). З врахуванням копії виписки, доданої позивачкою до позовної заяви, на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), суд першої інстанції вірно встановив, що нею відкрито поточний рахунок у національній валюті № НОМЕР_1 (№ НОМЕР_2).
Оскільки інших доказів укладення договору банківського вкладу сторони не надали, суд першої інстанції погодився із доводами відповідача про те, що укладення між сторонами саме договору поточного банківського рахунку доводиться тим, що відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 21.11.1997 року № 388 (збережено у всіх наступних редакціях аж до постанови Правління Національного банку України 11.09.2017 року № 89) (далі - План рахунків) цей рахунок відноситься до 4 класу «2620» - поточні рахунки фізичних осіб (кошти на вимогу фізичних осіб).
Посилання позивачки на норми ЦК УРСР, як на підставу для визнання рахунку № НОМЕР_1 (№ НОМЕР_2) вкладним (депозитним) є неспроможними з огляду на те, що законодавець завжди розрізняв природу правовідносин з розміщення коштів у банку на поточному рахунку та депозитні правовідносини та встановлював різний порядок регулювання таких правовідносин, їх не можна ототожнювати.
Так, згідно пункту 3.1.1 Інструкції № 3 «Про порядок відкриття розрахункових, поточних та бюджетних рахунків в установах банків» затвердженої постановою Правління НБУ від 27.05.1996 року № 121 (чинна на момент, що вказується позивачкою як виникнення спірних правовідносин) (далі - Інструкція) вклади «до запитання» (поточні рахунки) фізичних осіб: фізичним особам для зберігання коштів та проведення розрахунків у національній валюті з іншими фізичними та юридичними особами згідно з чинним законодавством України в установах банку відкриваються поточні рахунки.
Пунктом 3.1.2 вказаної Інструкції передбачено, що поточні рахунки призначені для обліку коштів фізичних осіб «до запитання».
Відповідно до пункту 3.1.3. Інструкції поточні рахунки відкриваються на підставі заяви фізичної особи; документа, що засвідчує особу (паспорт або документ, що замінює його); договору на відкриття та обслуговування рахунка між установою банку та громадянином; картки із зразком підпису, який надається в присутності працівника банку, що відкриває рахунок, та засвідчується цим працівником і головним бухгалтером банку або керівником установи банку у разі, якщо посада головного бухгалтера (старшого бухгалтера, бухгалтера) не передбачена.
В договорі між установою банку та фізичною особою зазначається номер, дата та ким виданий документ, що засвідчує фізичну особу (паспорт або документ, що замінює його), адреса постійного місця проживання, а також ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податку (резидента), що вноситься в договір на підставі відповідного документа, виданого податковим органом.
За пунктом 3.1.7. Інструкції на поточні рахунки в національній валюті фізичних осіб-резидентів зараховуються:
- оплата праці, пенсії, допомоги, авторські гонорари за літературні роботи, музичні твори, витвори образотворчого мистецтва, за артистичну діяльність, наукові роботи та винаходи;
- виплати страхових та викупних сум, позичок з особистого страхування, страхове відшкодування за майновим страхуванням;
- орендна плата за найом житлових помешкань, рухомого і нерухомого майна;
- відшкодування шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або у разі втрати годувальника;
- кошти в національній валюті за продану іноземну валюту;
- кошти за реалізоване власне майно та за здану сільгосппродукцію;
- інші надходження у випадках, що не суперечать чинному законодавству України.
Пунктом 3.1.8. Інструкції передбачено, що з поточних рахунків у національній валюті фізичних осіб - резидентів за розпорядженням власника чи за його дорученням проводяться такі операції:
- розрахунки за надані послуги юридичними та фізичними особами;
- розрахунки за придбані в підприємствах торгівлі товари;
- відрахування до державного та місцевих бюджетів обов'язкових та інших платежів;
- розрахунки за участь у створенні підприємств різної форми власності;
- розрахунки за купівлю та продаж цінних паперів на біржовому або позабіржовому ринках;
- розрахунки за куплену іноземну валюту;
- інші операції у випадках, що не суперечать чинному законодавству України.
Забороняється перерахування коштів на будь-який рахунок фізичних осіб - нерезидентів.
Поточний рахунок фізичної особи закривається на підставі його заяви, або у разі смерті та в інших випадках, передбачених договором або чинним законодавством України (пункт 3.1.11.).
Також пунктом 3.2.1. Інструкції передбачено, що резидентам - громадянам України відкриваються вкладні рахунки в національній валюті України.
У разі відкриття вкладного рахунку фізичними особами (резидентами) в договорі про відкриття вкладного рахунку на підставі відповідного документа податкового органу вказується ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб (далі - ДРФО). Таким документом може бути ощадна книжка (іменна чи на пред'явника); інший, виданий банком документ, що засвідчує укладення з банком договору.
У договорі обумовлюються: сума, що вноситься або перераховується на вкладний рахунок; строк зберігання та порядок повернення коштів після закінчення строку зберігання (виплата готівкою, перерахування на поточний рахунок вкладника та ін.); розмір сплати відсотків, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін; умови розірвання договору; інші умови за погодженням сторін.
Згідно із пунктом 3.2.2. Інструкції вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб - резидентів призначені для обліку коштів, внесених на визначений у договорі строк. Кошти на вкладні рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з власного вкладного рахунка в іншому банку, чи з поточного рахунка в національній чи іноземній валюті.
Відповідно до пунктів 1, 6 Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів і Правил випуску та обігу валютних деривативів, затверджених постановою правління Національного банку України № 216 від 07.07.1997 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.09.1997 року за № 393/2197, чинних на момент, що вказується позивачкою як виникнення спірних правовідносин, депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюється відповідною угодою. Вклади коштів юридичних і фізичних осіб на депозитний рахунок оформлюються комерційним банком шляхом: відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу (код рахунку 2630 згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою правління Національного банку України № 388 від 21.11.1997 року); видачі ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони, зобов'язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти на умовах та в порядку, що передбачені договором. Договір банківського вкладу має бути укладений письмово.
Отже, оскільки позивачка не надала суду ні ощадної книжки, ні договору про відкриття вкладного рахунку, суд першої інстанції обґрунтовано погодився із доводами відповідача, що рахунок № НОМЕР_1 (№ НОМЕР_2) не є рахунком, відкритим за депозитним вкладом, а є поточним рахунком ОСОБА_1
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів належить до банківських послуг. Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Згідно із Статутом АТ «Ощадбанк» (нова редакція), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2003 року № 261 (в редакції постанови КМУ від 05.06.2019 року № 568) (далі - Статут) метою діяльності банку є отримання прибутку від надання банківських послуг, здійснення операцій на грошовому, валютному та фондовому ринку усім клієнтським сегментам, у тому числі здійснення комплексного банківського обслуговування фізичних та юридичних осіб, роздрібного кредитування, підтримка бізнесу та населення.
Більш того, з метою забезпечення конкуренції в банківській сфері банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку (частина друга статті 53 Закону України «Про банки та банківську діяльність», чинний на момент існування спірних правовідносин).
З урахуванням вищенаведених положень закону, Комітетом тарифної та продуктової політики АТ «Ощадбанк» прийняті рішення про встановлення вартості послуги банку з обслуговування неактивного поточного рахунку в сумі 30,00 грн в місяць (протокол № 41 від 30.09.2015 року та № 27 від 30.08.2017 року). В подальшому Комітетом тарифної та продуктової політики АТ «Ощадбанк» прийняті рішення про встановлення вартості послуги банку з обслуговування неактивного поточного рахунку в сумі 100,00 грн в місяць (протокол № 3 від 21.01.2021 року та № 5 від 12.02.2021 року). Зазначені тарифи розміщені на офіційному сайті банку.
Враховуючи дату останнього руху коштів - жовтень 2013 року по рахунку позивачки, після спливу 12 місяців її рахунок набув статусу неактивного.
Таким чином відповідач довів суду першої інстанції правомірність списання коштів з рахунку позивачки на підставі вищенаведених положень закону та встановленої банком комісійної винагороди.
Затвердження порядку встановлення процентних ставок за активними і пасивними операціями, розмірів комісійних та інших винагород за послуги та/або встановлення таких процентних ставок, розмірів комісійних та інших винагород віднесено до компетенції правління підпункт 39 пункту 167 Статуту. Даним пунктом Статуту також передбачено утворення постійно діючих робочих органів (комітетів, комісій), яким у разі потреби можуть бути делеговані окремі повноваження правління банку.
Крім того, право банку на утворення комітетів залежно від рівня складності та обсягів операцій передбачено статтею 44 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
З огляду на наведене, операція щодо управління рахунками фізичних осіб у тому числі неактивними є окремою банківською операцією, що здійснюється за комісійну винагороду, яка встановлюється банком самостійно як оплата за послуги банку.
В період з жовтня 2013 по червень 2021 року операції за поточним рахунком № НОМЕР_1 (№ НОМЕР_2) позивачкою не здійснювались, поточний рахунок позивачки був неактивний, що підтверджується випискою з рахунку та не заперечується сторонами.
Таким чином, послуга банку з обслуговування неактивного поточного рахунку сумі 30,00 грн, а з березня 2021 року у розмірі 100,00 грн в місяць встановлена рішенням Комітету тарифної та продуктової політики АТ «Ощадбанк» 30.09.2015 року зі змінами від 12.02.2021 року та правомірно застосована до рахунку позивачки починаючи з 31.03.2016 року.
Позивачка 12.07.2021 року звернувся із скаргою до АТ «Ощадбанк» за роз'ясненням щодо списання банком 2 000,00 грн з її рахунку. Листом АТ «Ощадбанк» від 09.08.2021 року № 11/5-17/1304/4175/202100/С ОСОБА_1 було повідомлено, що відповідно до загальних тарифів на додаткові послуги, що надаються за поточним рахунком, з рахунку ОСОБА_1 списувалась комісія за обслуговування неактивного поточного рахунку (неактивним вважається рахунок, по якому протягом 12 місяців і більше не було жодного зарахування або списання коштів).
Як слідує із наданих суду документів, позивачкою подано скаргу на дії банку до Національного банку України, проте відповіді за результатом розгляду даної скарги до матеріалів справи позивачкою не долучено. Отже, само по собі звернення позивачки зі скаргою до регулятора - НБУ не є доказом неправомірності дій відповідача.
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивачки про стягнення безпідставно списаних коштів, процентів, пені, 3 % річних та інфляційних втрат не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачкою не надано належних доказів додержання письмової форми депозитного договору, отже у задоволенні позову в цій частині суд обґрунтовано відмовив.
Щодо інших вимог ОСОБА_1, то позовні вимоги про стягнення моральної (немайнової) шкоди позивач пов'язує із вимогами про стягнення безпідставно списаних коштів, а, оскільки у суду були відсутні підстави для їх стягнення, тому відсутні підстави і у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивачки та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а аргументи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 49, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл понесених позивачкою судових витрат на правову допомогу відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.
При цьому позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції слід віднести в рахунок держави.
Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 грудня 2022 року 2022 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.О. Писана
Д.О. Таргоній