ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/1964/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
16 листопада 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
в січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо затримки остаточного розрахунку при звільненні з поліції в частині невиплати компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік;
- зобов'язати відповідача здійснити розрахунок, нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 29.05.2021 року по 23.12.2021 року включно в сумі 103 595,03 грн., в частині невиплати компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.06.2022 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за період з 23.02.2021 по 23.12.2021 включно), а саме: за затримку виплати компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік;
- зобов'язано Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2021 по 23.12.2021 включно в сумі 14 616,32 грн. (чотирнадцять тисяч шістсот шістнадцять гривень тридцять дві копійки), а саме: за затримку виплати компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволенні позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.06.2022 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, помилкового вирішення справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Хмельницькій області.
Наказом Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області №85о/с позивача звільнено з 23.02.2021 зі служби в поліції за пунктом 4 частини 1 ст. 77 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Згідно з відомостями карткового рахунку позивача та довідки № 100 від 28.02.2022 року ГУНП в Хмельницькій області позивачу перераховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік на його картковий рахунок в сумі 14646,90 грн.
28.05.2021 ГУНП в Хмельницькій області позивачу перерахована сума одноразової грошової допомоги при звільненні на його картковий рахунок в сумі 190409,84 грн.
Встановлено, що станом на день звільнення позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних відпусток за попередні роки. Не погоджуючись з цим, він звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду, який рішенням від 18.08.2021 у справі № 560/5969/21 зобов'язав Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік.
Виплата коштів на виконання рішення суду проведена 24.12.2021 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача, про що свідчить відповідна виписка.
Вважаючи, що у зв'язку із затримкою з ним повного розрахунку при звільненні (несвоєчасною виплатою грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учаснику бойових) він має право на отримання середнього заробітку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи, що позивачу не була виплачена належна грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку у день його звільнення з військової служби, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки з розрахунку при звільненні в розмірі 14646,90 гривень (495,67 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення) х 304 календарних дні (кількість днів затримки розрахунку) х 0,097 % (істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком) = 14646,90 грн.)
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ), згідно частини 3 статті 24 якого закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 14.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена також і Верховним Судом, зокрема у постановах від 17.10.2018 у справі №823/276/16, від 11.10.2018 у справі №823/244/16, від 08.10.2019 у справі №823/263/16 та від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 20.01.2021 у справі №240/12238/19, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20.
Статтею 116 КЗпП України вказано, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених вище норм вказує на те, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, відповідно до правової позиції, яка була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду також зазначено, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Згідно з матеріалами справи відповідачем при звільненні позивача з військової служби 22.02.2021 не виплачено всіх належних йому сум, адже виплата грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки за рішенням суду проведена 24.12.21, таким чином період затримки остаточного розрахунку становить 304 календарні дні (з 23.02.2021 по 23.12.2021).
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу середнього заробітку за за затримку виплати компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпустки.
З огляду на вищенаведене доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.