ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 600/4846/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Брезіна Тетяна Миколаївна
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
16 листопада 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олексндра Пилькевича Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
в вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплатити середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 28.06.2021 по 26.08.2021 р.;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки виплати при звільненні одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, винагороди за бойове чергування, компенсації за невикористану щорічну відпустку та компенсації за неотримане речове майно з 28.06.2021 р. до дня фактичного розрахунку 26.08.2021 року.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2022 року позов задоволено.
Не погодившись із судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) та згідно наказів від 25.06.2021 р. №180-ос та №181-ос звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 27.06.2021 року (а.с. 13-14).
Відповідно до довідки розрахунку звільненого з військової служби ОСОБА_1 від 12.08.2021р. №443 останньому виплачено суму грошового забезпечення на дату звільнення 27.06.2021 р. в сумі 15428,70 грн, розраховано одноразову грошову допомогу при звільненні 75986,35 грн (а.с. 17).
30.07.2021 р. позивачу виплачено заборгованість одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 75986,35 грн, 13.08.2021 р. виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення, на вирішення соціально-побутових питань, винагороду за бойове чергування, компенсацію за невикористану щорічну відпустку на загальну суму 23298,55 грн та 27.08.2021 р. позивачу виплачено заборгованість із компенсації за неотримане речове майно у сумі 25765,55 гривень. (а.с. 16-28).
Таким чином, відповідачем остаточний розрахунок у зв'язку з звільненням проведено у порушення строків передбачених нормами ст.116 КЗпП.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у даній справі.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, суд враховує наступне.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Так, у відповідності до ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Положеннями п.2, 4 ст.9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За змістом ч.2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач провів неповний розрахунок із позивачем в день його звільнення.
В силу ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив: "Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.
Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).
Враховуючи викладене, на час звільнення позивача, останньому не здійснено виплату усіх належних працівникові сум при звільненні та не проведено остаточного розрахунку з ним, що обумовлює застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України у даному конкретному випадку з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Встановлено, що відповідачем допущено затримку фактичного розрахунку при звільненні позивача, при цьому середній заробіток за таку затримку не нараховано та не виплачено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності позивачем обставини протиправності дій відповідача щодо не проведення виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Натомість відповідач в цій частині не довів правомірність своїх дій, а отже діяв нерозсудливо та у спосіб, що не передбачений нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.