Справа №:755/10142/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" листопада 2023 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Слободянюк А.В., розглянувши в приміщенні суду в міста Києві в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Григорян Діана Гагіківна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Табінський Олег Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно одержаних коштів, -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 (а.с.6,7), звернувся до суду з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 627, вчинений 14 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г., за яким стягується з позивача на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 14 100,00 грн.; стягнути з ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь позивача, як безпідставно одержані кошти в сумі 6 749,00 грн., та судові витрати.
У позовній заяві позивач зазначає, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства; виконавчий напис вчинено на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчений; вказується, що, перед вчиненням виконавчого напису, нотаріус не зверталась до позивача щодо наявності чи відсутності боргу; позивач не отримував письмової вимоги про усунення порушень; нотаріусом не перевірено безспірність заборгованості, чим порушено положення статті 87, 88 Закону України «Про нотаріат».
Крім того, спірний виконавчий напис приватного нотаріуса вчинено на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року, яким затверджено перелік документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року внесено зміни до перелік документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку договорів, які нотаріально посвідчені. Разом з тим, дана постанова рішенням адміністративного визнано незаконною та нечинною.
06 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Табінським О.В. постановою відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису.
Листом № 17 від 29 червня 2023 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Табінський О.В. повідомив, що у ВП № НОМЕР_2 на примусовому виконанні перебуває виконавчий напис № 627, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість в сумі 14 100,00 грн., з яких частково у виконавчому провадженні стягнуто борг у розмірі 7 661,61 грн. Сума, стягнута з позивача у виконавчому провадженні, складається: із частково стягнутого боргу в сумі 6 749,00 грн., частково стягнутої основної винагороди в сумі 102,61 грн. та витрати виконавчого провадження у сумі 810,00 грн.
У зв'язку з тим, що виконавчий напис, на думку позивача, є таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з його незаконністю та протиправністю, а тому кошти, стягнуті за таким виконавчим написом, є безпідставно набутими і мають бути повернуті позивачу в частині стягнутого боргу в розмірі 6 479,00 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 липня 2023 року відкрито у справі спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін (а.с.20,21).
Відповідачем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», з дотриманням положення ст.ст.178,179 Цивільного процесуального Кодексу України, подано суду відзив на позову заяву (а.с.38-50).
Стороною відповідача у відзиві на позовну заяву ставиться питання про відмову у позові, зменшення витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, до 1000,00 гр.
У відзиві вказується, що стороною позивача не надано документів, які б свідчили про оплату гонорару адвокату; сума гонорару не відповідає критеріям розумності та є значно завищеною; дана справа не є складною; процесуальні документи є шаблонними, їх приклади знаходяться у вільному доступі у мережі Інтернет, що мінімізує витрати часу на підготовку процесуальних документів, мережа Інтернет містить велику кількість практики з аналогічних справ, що не вимагає додаткового вивчення законодавства чи судової практики, оскільки має сталу судову практику вже тривалій час. Крім того, у відзиві стороною відповідача вказується, що постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 року № 480 вносяться зміни до постанов Кабінету Міністрів України щодо діяльності нотаріусів. Зокрема, виключено з постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 розділ щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. Разом з тим, при зверненні товариства до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису нотаріуса, відповідач керувався постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року, відповідно до якої відповідач для одержання виконавчого напису, серед інших документів, мав право надати оригінал кредитного договору. А тому, підстави для задоволення вимог позивача відсутні.
Треті особи повідомлені про розгляд справи (а.с.25-27), пояснення щодо позову в порядку, передбаченому ст. 181 Цивільного процесуального Кодексу України, не подали.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Оскільки розгляд справи відбувається у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось, - особи, які беруть участь у справі не викликались.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом установлено, що 04 грудня 2018 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та позивачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0096-3801, відповідно до якого останній отримав грошові кошти у кредит в сумі 10 000,00 грн. (а.с.12,13).
14 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г. вчинено виконавчий напис № 627 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості за кредитним договором № 0096-3801 від 04 грудня 2018 року в сумі 13 600,20 та 500,00 грн. за вчинення виконавчого напису на підставі ст.31 Закону України «Про нотаріат». Заборгованість стягується за період з 18 грудня 2018 року по 14 липня 2020 року (а.с.11).
На підставі оспорюваного виконавчого напису № 627 від 14 вересня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г., приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Табінським О.В. постановою від 06 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису (а.с.14).
26 червня 2023 року представником позивача ОСОБА_2 направлено адвокатський запит приватному виконавцю виконавчого округу м.Києва Табінському О.В. про надання інформації про суму стягнутих грошових коштів з ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, а також документів, на підставі яких було відкрито виконавче провадження (а.с.15).
Як вбачається з наданої на адвокатський запит відповіді приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Табінського О.В. від 29 червня 2023 року № 117, станом на дань звернення в рамках ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису № 627, виданого 14 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г., із заробітної плати боржника частково стягнуто борг в сумі 6 749,00 грн. на користь стягувача, частково основну винагороду в сумі 102,61 грн. та витрати виконавчого провадження у сумі 810,00 грн. (а.с.17).
Як вбачається, спірний виконавчий напис вчинено на підставі положення постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (надалі - Перелік).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, пункт 2 змін, що вносяться до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Встановлені судом обставини у цій справі свідчать, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 14 вересня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
На момент вчинення спірного виконавчого напису норма чинного законодавства про можливість вчинення виконавчих написів в безспірному порядку на підставі кредитних договорів, що не посвідчені нотаріально, була скасована.
Положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з п.п. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (п.п. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (п.п. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, п.п. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання».
В матеріалах справи відсутні докази того, що укладений між Товариством та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, тому вказані обставини є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 172/1652/18 від 21 жовтня 2020 року.
Крім того, у постанові Верховного суду України від 05 липня 2017 року № 754/9711/14-ц зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Суд, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
З наданої суду позовної заяви вбачається, що нотаріус вчинив оскаржуваний виконавчий напис без належного підтвердження безспірності вимоги кредитора.
За таких обставин, між сторонами існував та існує невирішений спір щодо наявної заборгованості. Зазначене спростовує безспірність заборгованості боржника (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 04 березня 2015 року в справі № 6-27цс15, від 11 березня 2015 року в справі № 6-141цс14).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Проте, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги те, що відповідачем не були надані приватному нотаріусу належні докази безспірності заборгованості позивача за кредитним договором, отримання позивачем вимоги банку, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.
Що стосується доводів сторони відповідача про відмову у позові з посиланням на те, що під час вчинення оспорюваного виконавчого напису, нотаріус керувався положеннями постанови Кабінету Міністрів України 29 червня 1999 р. № 1172 у редакції, яка передбачала для стягнення заборгованості у безспірному порядку надання нотаріусу кредитних договорів, слід вказати наступне. Як встановлено судом, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Отже, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису нотаріуса - 14 вересня 2020 року, правова норма, яка дозволяла стягнення виконавчими написами заборгованості за кредитними договорами, була нечинною.
Позивачем заявлена також вимога про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, про що суд зазначає наступне.
Як вказано вище по тексту, за повідомленням приватного виконавця з примусового виконання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса, із заробітної плати позивача, як боржника, частково стягнуто борг у сумі 6 749,00 грн.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв'язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають при наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але в подальшому відпала.
Частиною 1 ст. 1213 ЦК України визначено, що особа, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
При цьому, відповідно до статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Згідно із ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України).
Враховуючи, що підставою отримання відповідачем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» коштів у розмірі 6 749,00 грн. було стягнення з позивача у примусовому порядку заборгованості за кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнається судом таким, що не підлягає виконанню, вищевказана сума вважається безпідставно набутою та підлягає поверненню, оскільки правової підстави, на якій було набуто грошові кошти, на теперішній час не існує.
Отже, враховуючи той факт, що з наданих позивачем доказів вбачається, що відрахування в сумі 6 749,00 грн. здійснювались в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, дана сума підлягає стягненню з відповідача.
При цьому, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кошти ним не отримано чи вони утримуються ним за наявності правових підстав чи були повернуті позивачу.
Також, до висновків про те, що судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 08 вересня 2021 року справа № 201/6498/20.
Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу.
Представником позивача, адвокатом Іванченко А.В., 28 серпня 2023 року суду подано заяву з розрахунком наданої професійної правничої допомоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн. (а.с.28-34).
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, нормами ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2019 року у справі №922/619/18 дійшов висновку, що суд не наділений повноваженнями, а відповідно - не вправі, зменшити розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, виключно за клопотанням іншої сторони.
Стороною відповідача у відзиві на позовну заяву ставиться питання про зменшення суми витрат на правничу допомогу, з підстав не співмірності їх зі складністю цієї справи, обсяг адвокатських послугу не відповідає заявленим витратам на правничу допомогу.
Так, за матеріалами справи, інтереси позивача ОСОБА_1 представляє адвокат Іванченко А.В. на підставі ордеру серії АН № 1206299 від 21 липня 2023 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5149 від 30 серпня 2018 року (а.с.6,7).
В матеріалах справи наявний договір про надання правничої допомоги б/н від 12 вересня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Іванченко А.В. (а.с.5). Додатковою угодою № 1 від 12 вересня 2023 року до даного договору визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) за надання правничої допомоги у даній справі. Сторони узгодили назву і вартість послуг у розмірі 10 000,00 грн.; встановлено, що гонорар адвоката сплачується клієнтом протягом 30 днів з дня прийняття судом рішення (а.с.32).
Акт приймання-передачі правової допомоги від 21 серпня 2023 року містить опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, а саме: вивчення судової практики, погодження з клієнтом правової позиції - 2 години; підготовка, складання та подання позовної заяви до Дніпровського районного суду міста Києва - 8 сторінок, вартість послуг - 10 000,00 грн. (а.с.33).
Суд погоджується з доводами сторони відповідача щодо зменшення розміру гонорару адвокати, виходячи з наступного.
Вказана сума за послуги правничої допомоги не є співмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг. За матеріалами справи адвокатом здійснено адвокатський запит щодо надання приватним виконавцем інформації та документів, на підставі яких відкрито виконавче провадження та суму, яка стягнено з позивача у виконавчому провадження (а.с.15).
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат та конкретних обставин справи, яка підпадає під ознаки малозначної справи, а спірні правовідносини є досить поширеними та не вимагають напруженої роботи адвоката. Справа є малозначною, судом розглянута у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
За таких обставин, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, що відповідатиме складності справи та розмір виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин цієї справи.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.
Відповідно до положення ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1 073,60 грн., сплата якого підтверджена випискою від 13 липня 2023 року про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України (а.с.19).
Керуючись статтями 15, 16, 18 ЦК України, статтями 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», статтями 12,76-81, 137,141, 268, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Григорян Діана Гагіківна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Табінський Олег Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно одержаних коштів - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 14 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г., зареєстрований у реєстрі № 627, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 0096-3801 від 04 грудня 2018 року.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у сумі 6 749 (шість тисяч сімсот сорок дев'ять) гривень 00 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп., витрати, пов'язанні з наданням професійної правничої допомоги, у сумі 2 000 (дві тисячі) 00 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄРДПОУ 38548598), адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, б-р Лесі України, 26, офіс 407.
Треті особи:
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Григорян Діана Гагіківна, адреса: АДРЕСА_2 .
Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Табінський Олег Володимирович, адреса: 02125, м. Київ, вул. Старосільська, буд.1-У, офіс 3.
Повний текст судового рішення складено 16 листопада 2023 року.
Суддя А.В.Слободянюк