ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02.11.2023Справа № 910/7120/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Атаманенко А.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Міністерства оборони України до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про стягнення 752 616 300,66 грн, за зустрічним позовом Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" до Міністерства оборони України про визнання зобов'язання припиненим, розірвання договору та стягнення 18 470 254,64 грн,
за участю представників:
Міністерства: Ковальчука І.В.;
Компанії: Попічка Р.Р.;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У травні 2023 року Міністерство оборони України (далі - Міністерство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (далі - Компанія) 749 239 486,66 грн, з яких: 597 412 000,00 грн - попередня оплата, 108 715 180,92 грн - пеня, 43 112 305,74 грн - штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов'язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від 23 травня 2022 року № 403/1/22/176.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року відкрито провадження в справі № 910/7120/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 1 червня 2023 року.
Крім того, цією ухвалою відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення вказаної ухвали.
30 травня 2023 року через загальний відділ діловодства суду від Компанії надійшло клопотання від 29 травня 2023 року № Вих.№USE-13.3.-4706 про продовження встановленого ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року строку на подання відзиву на позовну заяву до 10 червня 2023 року.
У підготовчому засіданні 1 червня 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про задоволення вищевказаного клопотання Компанії та продовження останній строку на подачу відзиву на позовну заяву до 10 червня 2023 року; про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів та про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 6 липня 2023 року.
14 червня 2023 року на адресу суду від Компанії надійшов відзив на позовну заяву від 9 червня 2023 року № Вих.№USE-13.3.-5053, у якому остання проти позовних вимог Міністерства заперечувала та зазначила, що свої зобов'язання за контрактом у частині поставки продукції, визначеної у пунктах 1- 9 специфікації, нею виконанні в повному обсязі та належним чином, однак Міністерство ухиляється від перегляду ціни на поставлений товар та не приймає відповідні товаросупровідні документи на підтвердження поставки цього товару. Компанія визнала факт невиконання нею своїх зобов'язань з поставки товару, передбаченого пунктом № 10 відповідної специфікації, однак вказала, що неналежне виконання цього зобов'язання зумовлене настанням форс-мажорних обставин, а тому, на думку відповідача, він звільнений від сплати нарахованої Міністерством неустойки.
Цього ж дня на адресу суду від Компанії надійшла зустрічна позовна заява від 9 червня 2023 року № Вих.№ USE-13.3.-5054 до Міністерства з вимогами про: стягнення з останнього грошових коштів у розмірі 18 470 254,64 грн; визнання зобов'язання Компанії з поставки товару за пунктами 1- 9 специфікації за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від 23 травня 2022 року № 403/1/22/176 виконаним та припиненим; розірвання вказаного контракту в частині зобов'язань з поставки товару за пунктом 10 специфікації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 червня 2023 року зустрічний позов Компанії до Міністерства прийнято до розгляду, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом та вирішено підготовче засідання за зустрічним позовом провести разом із засіданням за первісним позовом 6 липня 2023 року.
23 червня 2023 року на адресу суду від Міністерства надійшла заява про продовження процесуального строку на подання відповіді на відзив на 5 днів.
4 липня 2023 року через загальний відділ канцелярії суду від Міністерства надійшла відповідь на відзив разом із заявою про поновлення строку на її подання. У вказаній відповіді на відзив Міністерство заперечило проти аргументів Компанії та вказало, що поставлений останньою товар по окремим позиціям специфікації не відповідає умовам контракту, а також відповідач не надав належних доказів виконання своїх зобов'язань за контрактом. У свою чергу, зовнішньоекономічний контракт з іноземним постачальником товару укладався відповідачем на власний ризик, обраний ним контрагент, так само як і умови зовнішньоекономічного контракту, з позивачем не погоджувалися. Відтак, існування непереборних обставин під час виконання умов контракту, укладеного між відповідачем та його іноземним контрагентом, не свідчить про існування таких же обставин саме під час виконання Компанією своїх зобов'язань перед позивачем за державним контрактом.
6 липня 2023 року перед підготовчим засіданням через загальний відділ канцелярії суду Міністерство подало відзив на зустрічну позовну заяву разом із заявою про поновлення строку на його подання. У вказаному відзиві Міністерство зазначило, що Компанія не надала належних та допустимих доказів постачання обумовленого контрактом товару в повному обсязі. При цьому, поставлений Компанією товар не відповідає погодженому сторонами асортименту. Крім того, відшкодування витрат Компанії здійснюється по факту поставки всього товару лише у разі, коли останній не був оплачений, і такі фактичні витрати включаються саме до остаточного розрахунку. В іншому випадку, перерахунок ціни товару фактично є збільшенням ціни контракту, яка відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 335 "Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану" (далі - Постанова № 335) не може бути змінена в бік збільшення зобов'язань. Оскільки Міністерство надало позивачу за зустрічним позовом попередню оплату товару в розмірі 97% від вартості такої продукції, законні підстави для перегляду ціни товару відсутні. Відтак, вимоги Компанії про стягнення з Міністерства грошових коштів у розмірі 18 470 254,64 грн є необґрунтованими.
Цього ж дня у підготовчому засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні заяв Міністерства від 4 липня 2023 року та 6 липня 2023 року про поновлення процесуальних строків на подання заяв по суті справи, про часткове задоволення заяви Міністерства від 23 червня 2023 року та продовження строку на подання відповіді на відзив до 4 липня 2023 року, про продовження Міністерству з власної ініціативи суду строку на подання відзиву на зустрічну позовну заяву до 6 липня 2023 року та про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 3 серпня 2023 року.
11 липня 2023 року через загальний відділ канцелярії суду Компанія подала клопотання від цієї ж дати: за № Вих.№USE-13.3.-6204 про продовження строку на подання заперечень на відповідь на відзив на 15 днів та за № Вих.№USE-13.3.-6203 про продовження строку на подання відповіді на відзив за зустрічним позовом на 15 днів.
26 липня 2023 року через загальний відділ канцелярії суду від Компанії надійшли: відповідь на відзив за зустрічним позовом від цієї ж дати за № Вих.№USE-13.3.-6644 та заперечення на відповідь на відзив від вказаної дати за № Вих.№USE-13.3.-6645, у яких Компанія вказала, що нею надано належні та допустимі докази на підтвердження своєчасної поставки обумовленого контрактом товару за позиціями № 1- 9 специфікації. Також Компанія повторно наголосила про відсутність підстав для притягнення її до відповідальності за непоставку товару за пунктом № 10 специфікації. Крім того, на думку Компанії, відшкодування її фактичних витрат не є збільшенням ціни контракту. У свою чергу, нездійснення перерахунку ціни товару з урахуванням зменшення курсу гривні по відношенню до іноземної валюти, свідчить про порушення Міністерством взятих на себе зобов'язань за вказаним державним контрактом.
3 серпня 2023 року перед початком підготовчого засідання через загальний відділ канцелярії суду Міністерство подало заяву про збільшення розміру позовних вимог від цієї ж дати, у якій просило стягнути з відповідача 752 616 300,66 грн, з яких: 597 412 000,00 грн - попередня оплата, 112 091 994,92 грн - пеня, 43 112 305,74 грн - штраф.
Цього ж дня у підготовчому засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяви Міністерства про збільшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 3 серпня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 вересня 2023 року.
7 серпня 2023 року через загальний відділ діловодства суду від Міністерства надійшла заява від вказаної дати про продовження процесуального строку для подачі заперечень на відповідь на відзив за зустрічним позовом. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 серпня 2023 року в задоволенні вказаної заяви Міністерства відмовлено.
15 серпня 2023 року на адресу суду від Міністерства надійшли заперечення на відповідь на відзив за зустрічним позовом від 12 серпня 2023 року, у яких вказана особа повторно наголосила на тому, що поставка Компанією товару за пунктами 1- 9 специфікації не підтверджена належними доказами, а поданий відповідачем сертифікат № 3200-23-0299 про форс-мажорні обставини, виданий Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою, не відповідає дійсним обставинам справи.
13 вересня 2023 року через загальний відділ канцелярії суду від Компанії надійшло клопотання про долучення додаткових доказів у справі від 12 вересня 2023 року № Вих.№USE-13.3.-7982.
У судовому засіданні 14 вересня 2023 року оголошено перерву до 12 жовтня 2023 року.
11 жовтня 2023 року через загальний відділ діловодства суду від Компанії також надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи від цієї ж дати Вих.№USE-13.3.-8946.
У судовому засіданні 12 жовтня 2023 року оголошено перерву до 19 жовтня 2023 року.
18 жовтня 2023 року через загальний відділ діловодства суду від Компанії у черговий раз надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи від цієї ж дати Вих.№USE-13.3.-9198.
19 жовтня 2023 року через загальний відділ діловодства суду від Міністерства надійшли додаткові пояснення по справі з посиланням на те, що подані Компанією докази та клопотання про їх приєднання до матеріалів справи, Міністерству не надавались. Крім того, ці докази не відповідають умовам контракту.
У судовому засіданні 19 жовтня 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотань Компанії про долучення додаткових доказів до матеріалів справи від 12 вересня 2023 року, від 11 жовтня 2023 року та від 18 жовтня 2023 року; про встановлення Компанії додаткового строку для подання відповідних доказів та про приєднання останніх до матеріалів справи, а також про оголошення перерви в судовому засіданні до 2 листопада 2023 року.
2 листопада 2023 року через систему "Електронний суд" від Компанії надійшли додаткові пояснення у справі від цієї ж дати, у яких остання вказала, що різниця у вартості поставленого товару за наданими Компанією документами з вартістю цього товару, яка зазначена в специфікації, зокрема, зумовлена змінами в обліку вантажоодержувачів Міністерства фактично поставленого та прийнятого товару.
У судовому засіданні 2 листопада 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про доручення до матеріалів справи додаткових пояснень Компанії від 2 листопада 2023 року з доданими до них документами .
У вказаному судовому засіданні представник Міністерства підтримав первісні позовні вимоги та заперечив проти зустрічного позову Компанії. Представник Компанії проти задоволення позову Міністерства повністю заперечував та просив задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та зустрічний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
23 травня 2023 року між Міністерством та Компанією укладено державний контракт № 403/1/22/176, за умовами якого остання зобов'язалася поставити позивачу товари, зазначені в специфікації, що постачаються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а Міністерство - прийняти та оплатити зазначену продукцію.
Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.
Відповідно до пункту 1.4. контракту товар, що поставляється, має відповідати вимогам, зазначеним у специфікації, а також мати відповідний сертифікат якості товару та сертифікат його походження.
Згідно з пунктом 2.1. контракту орієнтовна вартість товару на момент укладання вказаного правочину без ПДВ становила 619 991 304,00 грн. Зазначена вартість товару встановлена на підставі листа Компанії від 18 квітня 2022 року № USE-54-1804.3.
Додатковою угодою від 21 червня 2022 року № 2 сторони визначили, що орієнтовна вартість товару складає 615 890 082,00 грн без ПДВ. Ця вартість товару була встановлена на підставі листа Компанії від 16 червня 2022 року № USE-54.2-3358.
Відповідно до пункту 2.2. контракту (у редакції додаткової угоди від 21 червня 2022 року № 2) відповідальність за проведення маркетингових досліджень, за правильність розрахунку, обґрунтованість витрат за статтями калькуляції витрат несе Компанія. Беручи до уваги те, що товар буде поставлятися з іноземної держави, в обґрунтованих випадках (внесення змін у митне та податкове законодавство, за умови зміни курсу валюти відносно гривні більше, ніж на 1 відсоток відносно курсу Національного банку України, який застосовувався під час визначення орієнтовної ціни товару) за вмотивованим рішенням Міністерства, як виключення, орієнтовна вартість товару на момент укладання контракту може бути переглянута з метою недопущення зриву його виконання та неналежного забезпечення потреб Збройних Сил України. Перегляд орієнтовної ціни здійснюється на підставі письмового звернення однієї зі сторін. Всі зміни орієнтовної ціни за одиницю та загальної вартості товару оформляється шляхом укладання додаткової угоди до цього контракту. Зміна орієнтовної ціни за одиницю та загальної вартості товару, визначених контрактом, не допускається, якщо товар, який є предметом контракту, повністю оплачено, а також у разі, якщо сторони повністю виконали свої зобов'язання за контрактом.
Міністерство оплачує поставлений товар за договірною ціною, встановленою сторонами в специфікації. Договірна ціна не може перевищувати орієнтовну ціну (пункт 2.4. договору).
Відповідно до пункту 2.3. вказаного правочину розрахунки проводяться шляхом оплати Міністерством поставленого товару протягом 15-ти банківських днів після пред'явлення Товариством: рахунку на оплату товару, акта приймання-передачі військового майна (за формою згідно з додатком № 22 до Інструкції з обліку військового майна в Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства від 17 серпня 2017 року № 440), повідомлення-підтвердження про отримання тa оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених у централізованому порядку, за формою, встановленою наказом Міністерства від 31 грудня 2016 року № 757, видаткової накладної з печаткою вантажоодержувача та підписом посадової особи, яка отримала товари.
На підставі зазначених документів не пізніше 5-денного терміну після їх отримання сторони оформлюють акт приймання-передачі товару за контрактом, який є підставою для проведення розрахунків (пункт 2.5. контракту).
Відповідно до пункту 2.6. контракту Міністерство може здійснювати попередню оплату в розмірі до 97 % від орієнтовної вартості товару за контрактом на строк не більше як на дев'ять місяців з дати перерахування коштів на рахунок Компанії. У разі здійснення попередньої оплати, товар поставляється не пізніше строку поставки, зазначеного в специфікації.
Поставка Компанією та приймання вантажоодержувачем товарів за контрактом здійснюється у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з подальшим оформленням акта приймання-передачі. Датою виконання Товариством зобов'язань щодо поставки товару є дата початку приймання товару відповідно до акта приймання-передачі (пункт 3.4. договору).
За пунктом 3.2. контракту поставка Компанією та приймання вантажоодержувачем товару за цією угодою здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом із товаром, у місці поставки. Продукція передається Компанією та приймається вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією. Переклад технічної документації, сертифікати якості та сертифікати походження товару Товариство зобов'язане надати до закінчення терміну дії контракту.
Компанія зобов'язана поставити товар не пізніше строку, визначеного в специфікації, та надати Міністерству документи згідно з пунктом 2.5. контракту (пункт 4.1. вказаного правочину).
Відповідно до пунктів 10.4., 10.5. контракту зміни до нього можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди. Додаткові угоди до контракту укладаються в письмовій формі, підписуються сторонами і є його невід'ємною частиною.
За результатами виконання зобов'язань за контрактом сторони проводять остаточні розрахунки і складають акт, що засвідчує факт виконання контракту і відсутність взаємних претензій (пункт 10.7. вказаного правочину).
Пунктом 10.1. контракту (у редакції додаткової угоди від 23 грудня 2022 року № 3) передбачено, що останній набирає чинності після підписання додаткової угоди щодо взяття бюджетних зобов'язань і діє до 31 грудня 2023 року.
У специфікації (додаток № 1 до контракту в редакції додаткової угоди від 23 грудня 2022 року № 3, далі - специфікація), сторони визначили найменування, асортимент, кількість та ціну товару, а саме: постріл 152 мм ОФ (з повним зарядом, 2011 + року випуску) у кількості 2 400 штук, загальною вартістю 78 609 600,00 грн (32 754,00 грн за одиницю), строк поставки - до 20 липня 2022 року; постріл 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1980+ року випуску) у кількості 3 764 штук, вартістю 114 621 328,00 грн (30 452,00 грн за одиницю), строк поставки - до 20 вересня 2022 року; постріл 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1979 року випуску) у кількості 9 штук, вартістю 273 051,00 грн (30 339,00 грн за одиницю), строк поставки - до 20 вересня 2022 року; постріл 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1978 року випуску) у кількості 328 штук, вартістю 9 889 528,00 грн (30 151,00 грн за одиницю), строк поставки - до 20 вересня 2022 року; постріл 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1977 року випуску) у кількості 934 штук, вартістю 28 020 000,00 грн (30 000,00 грн за одиницю), строк поставки - до 20 вересня 2022 року; постріл 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1976 року випуску) у кількості 135 штук, вартістю 4 029 885,00 грн (29 851,00 грн за одиницю), строк поставки - до 20 вересня 2022 року; постріл 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1975 року випуску) у кількості 606 штук, вартістю 17 997 594,00 грн (29 699,00 грн за одиницю), строк поставки - до 20 вересня 2022 року; постріл 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1971 року випуску) у кількості 376 штук, вартістю 10 940 096,00 грн (29 096,00 грн за одиницю), строк поставки - до 20 вересня 2022 року; постріл 122 мм ОФ (з повним зарядом, 2022 року випуску) у кількості 12 000 штук, вартістю 278 100 000,00 грн (23 175,00 грн за одиницю), строк поставки - до 20 вересня 2022 року; 120 мм міна ОФ (2022 року випуску) у кількості 7 000 штук, вартістю 73 409 000,00 грн (10 487,00 грн за одиницю), строк поставки - до 20 грудня 2022 року. Загальна вартість вказаного товару - 615 890 082,00 грн.
На виконання умов вищевказаного контракту Міністерство здійснило попередню оплату цього товару на загальну суму 597 412 000,00 грн, що підтверджується наявними матеріалах справи копіями платіжних доручень від 20 липня 2022 року: № 403/1/363 на суму 71 206 000,00 грн, № 403/1/362 на суму 89 919 000,00 грн, № 403/1/361 на суму 89 919 000,00 грн, № 403/1/360 на суму 346 368 000,00 грн.
Оскільки, за твердженням Міністерства, Компанією не було поставлено визначений специфікацією товар, як і не було повернуто вищевказані кошти попередньої оплати, позивач за первісним позовом звернувся до останньої з претензією від 7 лютого 2023 року № 403/2/2/1732 з вимогою сплатити штрафні санкції у загальному розмірі 43 112 305,74 грн. Однак, вказана претензія залишена Компанією без задоволення та виконання.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, предметом яких є поставка товару.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).
Правова природа попередньої оплати внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 8 лютого 2019 року в справі № 909/524/18.
При цьому, можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Як вже було встановлено судом, на виконання умов пункту 2.6. контракту Міністерство 20 липня 2023 року здійснило попередню оплату товару в загальному розмірі 597 412 000,00 грн.
За умовами специфікації строк поставки товару за пунктом № 1 - до 20 липня 2022 року, за пунктами №№ 2- 9 - до 20 вересня 2023 року, за пунктом № 10 - до 20 грудня 2022 року.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З урахуванням приписів пунктів 3.1. та 3.4. контракту, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачеві, є акт приймання-передачі товару, який має бути належним чином оформлений та підписаний сторонами. Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи належним чином засвідчених копій актів приймання-передачі військового майна: від 21 серпня 2023 року: № 611, № 612, № 613, № 614, № 615, № 616, № 617, № 618; від 20 серпня 2023 року № 367/29/227, від 8 вересня 2023 року № 801, від 3 серпня 2022 року № 41/2/3 Компанія поставила, а вантажоодержувачі Міністерства почали приймання: 23 червня 2022 року - 2080 штук пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 2011 року випуску); 3 липня 2022 року - 520 штук пострілів 122 мм ОФ (з повним зарядом, 2022 року випуску), 31 липня 2022 року: 160 штук пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1977 року випуску) та 720 штук пострілів 122 мм ОФ (з повним зарядом, 2022 року випуску), 3 серпня 2022 року - 2 600 штук пострілів 122 мм ОФ (з повним зарядом, 2022 року випуску), 19 серпня 2022 року: 774 штуки пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1977 року випуску), 1 постріл 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1978 року випуску), 606 штук пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1975 року випуску), 135 штук пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1976 року випуску), 304 штук пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1971 року випуску); 1 вересня 2022 року: 65 штук пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1971 року випуску), 7 штук пострілів 152 мм ОФ (зі зменшеним зарядом, 1971 року випуску) та 340 штук пострілів 122 мм ОФ (з повним зарядом, 2022 року випуску); 11 вересня 2022 року - 2 600 штук пострілів 122 мм ОФ (з повним зарядом, 2022 року випуску); 15 вересня 2022 року - 1 060 штук пострілів 122 мм ОФ (з повним зарядом, 2022 року випуску); 13 липня 2022 року - 2 080 штук пострілів 122 мм ОФ (з повним зарядом, 2022 року випуску); 17 липня 2022 року: 1 782 штук пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1980+ року випуску) та 818 штук пострілів 152 мм ОФ (зі зменшеним зарядом, 1980+ року випуску), 21 липня 2022 року: 1 164 штук пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1980+ року випуску), 327 штук пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1978 року випуску), 60 штук пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 2011+ року випуску) та 9 штук пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1979 року випуску); 2 липня 2022 року: 260 штук пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 2011+ року випуску) та 1 560 штук пострілів 122 мм ОФ (з повним зарядом, 2022 року випуску); 2 серпня 2023 року - 520 штук пострілів 122 мм ОФ (з повним зарядом, 2022 року випуску). Вказані акти підписані уповноваженими представниками Компанії та вантажоодержувачів Міністерства, а також скріплені їх печатками.
Натомість, матеріали справи не містять акта про передачу Компанією вантажоодержувачам Міністерства товару: за пунктом № 10 специфікації - 120 мм міна ОФ (2022 року випуску) у кількості 7 000 штук на загальну вартість 73 409 000,00 грн, за пунктом № 2 специфікації - постріли 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1980+ року випуску) у кількості 818 штук на загальну вартість 24 909 736,00 грн та за пунктом № 8 специфікації - постріли 152 мм ОФ (з повним зарядом, 1971 року випуску) у кількості 7 штук на загальну вартість 203 672,00 грн. Інші докази, які б свідчили про передачу Компанією цієї продукції, в матеріалах справи також відсутні.
Оскільки сторонами не було надано належних та допустимих доказів, які підтверджують факт поставки вищезазначеної продукції на загальну суму 98 522 408,00 грн в належній кількості та в погодженому вищевказаним контрактом асортименті, і Компанія в установленому законом порядку не довела неможливості складання таких документів при передачі спірного товару та погодженої супровідної документації, суд дійшов висновку про недоведеність факту поставки цієї частини продукції.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що сума боргу Компанії, яка складає 80 044 326,00 грн (з урахуванням попередньої оплати вказаної продукції), підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і остання на момент прийняття рішення не надала належних та допустимих доказів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Міністерством чи про поставку спірної продукції у відповідній кількості та асортименті, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Міністерства до Компанії про стягнення зазначеної суми основного боргу.
Разом із цим, оскільки під час розгляду справи Компанією було надано належні та допустимі докази виконання нею своїх зобов'язань за контрактом в частині поставки обумовленого вказаним правочином та специфікацією товару вантажоодержувачу Міністерства на загальну суму 517 367 674,00 грн, вимога останнього про стягнення з Компанії цієї суми попередньої оплати є необґрунтованою, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
При цьому, суд відхиляє аргументи Компанії стосовно належного виконання нею своїх зобов'язань за контрактом щодо постачання продукції, визначеної пунктами № 2 та № 8 специфікації, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 671 ЦК України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 1 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц.
З урахуванням викладеного, постачання продукції, яка не передбачена специфікацією та не відповідає умовам контракту, зокрема, пострілів 152 мм ОФ (зі зменшеним зарядом, 1980+ року випуску) у кількості 818 штук та пострілів 152 мм ОФ (зі зменшеним зарядом, 1971 року випуску) у кількості 7 штук, не є належним виконанням Компанією своїх зобов'язань з поставки обумовленого контрактом товару.
У той же час, суд звертає увагу на те, що відповідні зміни у контракт та специфікацію, які б передбачали можливість прийняття вказаної продукції зі зменшеним зарядом, сторони на час розгляду даної справи не вносили.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що передача вказаної продукції зі зменшеним зарядом не може вважатися належним виконанням умов вказаного контракту до внесення відповідних змін у вказаний правочин.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за державним контрактом у частині повної та своєчасної поставки товару, Міністерство просило суд стягнути з Компанії 112 091 994,92 грн пені, нарахованої: у період з 21 липня 2022 року по 18 січня 2023 року на суму 78 609 600,00 грн (за прострочення поставки товару за пунктом № 1 специфікації); у період з 21 вересня 2022 року по 21 березня 2023 року на суму 463 871 482,00 грн (за прострочення поставки товару за пунктами № 2- 9 специфікації); у період з 21 грудня 2022 року по 20 червня 2023 року на суму 73 409 000,00 грн (за прострочення поставки товару за пунктом № 10 специфікації), а також 43 112 305,74 грн штрафу у розмірі 7 % від вищевказаної вартості непоставленого товару за прострочення понад 30 днів.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 ГК України, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов'язання.
Судом встановлено, що сторони відносяться до суб'єктів, які належать до державного сектора економіки.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).
Зі змісту положень статті 231 ГК України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру пені безпосередньо в укладеному між ними договорі.
У пункті 7.2. контракту сторони погодили, що за порушення строків поставки товару Компанія сплачує Міністерству пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної суми.
Разом із цим, судом було здійснено власний розрахунок вказаних штрафних санкцій з огляду на те, що Компанією було виконано частину покладених на неї зобов'язань за контрактом належним чином, зокрема, за пунктами № 3- 7, 9 специфікації.
У той же час, як вбачається зі наявної в матеріалах справи копії акта приймання-передачі військового майна від 8 вересня 2023 року № 801, 60 пострілів 152 мм ОФ (з повним зарядом, 2011+ року випуску) за пунктом № 1 специфікації були поставлені Компанією 21 липня 2022 року, тоді як згідно з умовами специфікації строк поставки такої продукції - 20 липня 2022 року.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач належним чином не виконав взятого на себе обов'язку щодо поставки обумовленого товару на суму 98 522 408,00 грн (за пунктами №№ 2, 8 та 10 специфікації), за розрахунком суду, належними до стягнення з Компанії сумами штрафних санкцій є: 17 933 043,00 грн пені та 6 896 568,56 грн штрафу. За таких обставин, позов Міністерства в частині стягнення з Компанії вказаних штрафних санкцій підлягають задоволенню у вищезазначеному розмірі. Вимоги Міністерства про стягнення з Компанії 94 158 951,92 грн пені та 36 215 737,18 грн штрафу задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю.
При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи Компанії щодо наявності підстав для звільнення її від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором у частині поставки товару за пунктом № 10 специфікації в зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
Разом із цим, за умовами пунктів 7.3.- 7.6., 7.10. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання (часткове чи повне) або неналежне виконання зобов'язань за цим контрактом, у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які не існували під час його укладання та виникли поза волею сторін і безпосередньо вплинули на виконання даного правочину (аварія, катастрофа, стихійне лихо тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за контрактом унаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), повинна не пізніше ніж протягом 5-ти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону. У разі неповідомлення в указаний строк у письмовій формі про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), сторона позбавляється права посилатися на ці обставини та не звільняється від відповідальності, передбаченої пунктом 7.2. цього контракту, навіть, при наявності відповідного сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України та/або регіональними торгово-промисловими палатами. Доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами. Сторони усвідомлюють, що даний контракт укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт його дії не буде вважатись обставинами непереборної сили.
Частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (далі - Закон № 671/97-ВР) встановлено, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати (далі - регіональні ТПП) засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати (далі - сертифікат ТПП) є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків сторін, а є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах: Верховного Суду України: від 7 вересня 2016 року в справі № 910/6240/16, від 18 лютого 2016 року в справі № 910/24738/15; Верховного Суду: у складі Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року № 826/9302/17, у складі Касаційного господарського суду від 9 листопада 2021 року в справі № 913/20/21.
У свою чергу, порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється Регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин, який затверджено рішенням президії ТПП України від 18 грудня 2014 року за № 44(5) (далі - Регламент).
Відповідно до пункту 3.2. Регламенту не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили): фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.
Крім того, пунктом 4.2. Регламенту чітко розмежовано компетенцію ТПП України та її регіональних палат, зокрема, ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов'язань за: умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України; умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, у яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України; умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, у яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.
Вказана норма Регламенту є чинною, зміни до неї в установленому порядку не вносилися.
Як вбачається з поданої відповідачем копії сертифікату № 3200-23-0299 про форс-мажорні обставини (далі - сертифікат), виданого Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою від 24 січня 2023 року № 051/03.23, у якому зазначається про існування форс-мажорних обставин за укладеним між позивачем і відповідачем контрактом у термін до 20 грудня 2022 року, обставинами непереборної сили за цим правочином вважається: військова агресія російської федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану, а також сертифікат про форс-мажорні обставини від 19 грудня 2022 року № 158С/5000/2022 економічної палати Чеської Республіки щодо настання форс-мажорних обставин у компанії "STV GROUP a.s.".
Разом із цим, пунктом 7.10. контракту сторони прямо передбачили, що оскільки останній укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, сам факт його дії не буде вважатись обставинами непереборної сили за вказаним правочином, крім випадків настання конкретних обставин: окупація території агресором, куди повинен поставлятись товар, знищення товару або бази/складів/приміщень Компанії, де тимчасово зберігалася продукція, що повинне підтверджуватися відповідними документами органів державної влади.
Водночас, документів, які підтверджують настання вказаних у пункті 7.10. контракту виняткових подій і обставин під час дії військового стану в Україні, матеріали справи не містять.
При цьому, Компанія є лише постачальником обумовленого товару, а не її виробником. Також зазначена у цьому сертифікаті інформація не узгоджується з пунктом 4.2. Регламенту, оскільки фактично підтверджує наявність обставин непереборної сили у правовідносинах за зовнішньоекономічним контрактом між відповідачем та його контрагентом - нерезидентом, який не є стороною контракту з Міністерством.
Як було зазначено вище, судом встановлено, що Компанія не є виробником товару, натомість матеріалами справи не підтверджено неможливість закупки цим відповідачем обумовленого контрактом товару в іншого постачальника.
Крім того, вказаний сертифікат не засвідчує наявність обставин непереборної сили для Компанії після вказаної у ньому дати - 20 грудня 2022 року, тоді як факт неналежного виконання Компанією свого зобов'язання за контрактом триває і на час розгляду даної справи судом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Компанія не довела належними та допустимими доказами наявність обставин, які відповідно до умов контракту, а також статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України звільняють її від відповідальності за порушення умов вказаного правочину.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Міністерства підлягають частковому задоволенню у вищевказаному розмірі.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги за зустрічним позовом, Компанія вказувала на те, що у зв'язку зі зміною істотних обставин, якими сторони керувались при укладенні вказаного контракту, зокрема, неможливість виконання нею своїх зобов'язань з поставки товару, передбаченого пунктом № 10 специфікації, остання просила розірвати укладений з Міністерством державний контракт у вказаній частині в судовому порядку.
Відповідно до вимог статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частиною 1 статті 651 ЦК України також передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вимогами статті 652 цього Кодексу унормовано, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; з суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Зміна договору в зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
На відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять виконання зобов'язання неможливим, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов'язання таким чином, що виконання зобов'язання для однієї зі сторін договору, будучи об'єктивно можливим, стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до втрати сенсу виконання зобов'язання для такої сторони. Істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов'язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин).
При цьому, можливість розірвання договору закон пов'язує з одночасною наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, необхідних для розірвання договору за рішенням суду, тягар доведення яких у силу приписів статті 74 ГПК України покладається саме на позивача.
Одночасне існування умов, які відповідно до частини 2 статті 652 ЦК України є необхідними для встановлення ускладнень у виконанні договірних зобов'язань та є достатніми для розірвання договору, вимагає з'ясування змісту кожної із них.
Зокрема, першою умовою є умова про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Відповідно до даної умови, події, що нібито викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин" повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою, якщо буде встановлено, що заінтересована в розірванні договору сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Другою необхідною умовою є умова про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Третьою необхідною умовою є умова про те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Четвертою необхідною умовою є умова про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов'язково повинно бути прямо відображено в договорі, такий висновок може слідувати із самого характеру та змісту зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року в справі № 910/15484/17, а також постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду: від 31 серпня 2022 року в справі № 910/15264/21 та від 21 липня 2021 року в справі № 912/3323/20.
Обґрунтовуючи зустрічний позов, Компанія посилалася на виникнення непередбачуваних подій, що є істотними змінами обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а саме: порушення його контрагентом зобов'язань з поставки товару, який є предметом державного контракту, укладеного з Міністерством.
Разом із цим, суд зауважує, що в силу приписів статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Статтею 42 ГК України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Позивач за зустрічним позовом, як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з Міністерством контракт на постачання продукції для державних потреб оборони, усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у цьому контракті (специфікації), з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов'язання у погоджений сторонами строк.
Обставини порушення контрагентом позивача за зустрічним позовом своїх зобов'язань, які наведені Компанією як підстава для розірвання державного контракту, у розумінні статті 652 ЦК України не є свідченням істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, мали та могли бути передбачені та враховані Компанією при укладенні контракту з огляду на її обізнаність з технічними умовами товару (продукції) та необхідності для її виробництва відповідних компонентів, які поставляються із-за кордону.
Окрім цього, суд звертає увагу, що Компанія, укладаючи вищезазначений контракт з Міністерством, була обізнана про розпочату збройну агресію російської федерації проти України, а тому, як постачальник, котрий надсилає свою пропозицію замовнику, який визначив вимоги до предмету закупівлі, повинен був з'ясувати реальні строки та можливість поставки продукції контрагентом під час триваючого збройного конфлікту в країні.
При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання Компанії на сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-23-0299 про форс-мажорні обставини, оскільки останній не може підтверджувати істотну зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення державного контракту, і Закон України "Про торгово-промислові палати в Україні" не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати таких повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 3 вересня 2020 року в справі № 910/15637/19.
Оскільки Компанія не довела належними та допустимими доказами наявність істотної зміни обставин, що зумовлюють можливість розірвання вказаного контракту в частині поставки продукції, обумовленої пунктом 10 специфікації, а також не надала доказів, які б свідчили про одночасну наявність усіх чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаної зустрічної позовної вимоги.
У зустрічному позові Компанія також просила визнати зобов'язання з поставки товару за пунктами № 1- 9 специфікації виконаними та припиненими.
За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19.
Згідно із статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Зобов'язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов'язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника. Виходячи з наведеного, способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань можуть бути: визнання права позивача; визнання відсутнім (припиненим) обов'язку позивача; визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц.
Водночас, наведені вище способи захисту інтересу особи в правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань будуть належними лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. Зокрема, у таких випадках: кредитор у правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право в межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц).
У разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року в справі № 910/14224/20.
Водночас, у даній справі Міністерство, як кредитор за спірними зобов'язаннями, ініціювало судовий спір до Компанії, як боржника, та пред'явило до останньої відповідні вимоги у зв'язку з неналежним виконанням нею своїх зобов'язань, у тому числі з поставки обумовленого контрактом товару за пунктами № 1- 9 специфікації. Отже, обставини виконання Компанією своїх зобов'язань за державним контрактом є предметом розгляду первісного позову Міністерства і повинні доводитися Компанією саме в його межах.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обрання позивачем за зустрічним позовом неналежного та неефективного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні таких позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 2 лютого 2021 року в справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц.
Суд також не вбачає наявність правових підстав для задоволення зустрічної позовної вимоги Компанії про стягнення з Міністерства 18 470 254,64 грн остаточного розрахунку за поставлений товар з урахуванням фактичних витрат Компанії, з огляду на таке.
Вказана зустрічна вимога обґрунтована неналежним виконанням Міністерством своїх зобов'язань за контрактом в частині остаточного розрахунку за поставлений Компанією товар (за пунктами № 1- 9 специфікації), загальна вартість якого, з урахуванням фактичних витрат Компанії, зумовлених зменшенням курсу гривні по відношенню до іноземної валюти, на думку останньої, становить 615 882 254,64 грн.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору. Сторона повинна дотримуватись умов договору за будь-яких обставин.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 21 січня 2021 року в справі № 755/6962/19.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Аналіз частини 2 статті 14 ЦК України свідчить про те, що критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта.
Згідно з частиною 3 статті 220 ГК України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
Пунктом 10.7. державного контракту сторони прямо погодили, що остаточний розрахунок між сторонами проводиться за результатами виконання зобов'язань за контрактом на підставі складеного ними акта, що засвідчує факт виконання контракту і відсутність взаємних претензій.
Разом із цим, як було встановлено судом, на час розгляду даної справи Компанія не виконала своїх зобов'язань з поставки передбаченого контрактом товару в повному обсязі, зокрема, за пунктами №№ 2, 8 та 10 специфікації.
При цьому, суд зазначає, що заявлена до стягнення з Міністерства сума грошових коштів є різницею між здійсненою попередньою оплатою та понесеними Компанією фактичними витратами за поставлений нею товар.
Зокрема, відповідно до специфікації загальна вартість продукції за позиціями № 1- 9 становить 542 481 082,00 грн, тоді як Компанією заявлена до стягнення вартість вказаної продукції з урахуванням її фактичних витрат, яка, за твердженням останньої, складає 615 882 254,64 грн. Отже, стягнення вказаної спірної суми фактично має своїм наслідком зміну вартості (ціни) товару за контрактом у бік її збільшення.
Згідно з вимогами частин 1- 3 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (частина 2 статті 189 ГК України).
Разом із цим, сторони пунктом 2.4. контракту прямо передбачили, що Міністерство оплачує поставлений товар за договірною ціною, встановленою сторонами у специфікації. Договірна ціна не може перевищувати орієнтовну ціну.
Відповідно до пункту 2.2. контракту усі зміни орієнтовної ціни за одиницю та загальної вартості товару оформляється шляхом укладання додаткової угоди до цього контракту. Зміна орієнтовної ціни за одиницю та загальної вартості товару, визначених контрактом, не допускається, якщо товар, який є предметом контракту, повністю оплачено, а також у разі, якщо сторони повністю виконали свої зобов'язання за контрактом.
Пунктами 10.4., 10.5. контракту передбачено, що зміни до цього правочину можуть бути внесені виключно за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди у письмовій формі, підписаної їх уповноваженими представниками.
Відтак, з метою належного проведення остаточних розрахунків за вказаним правочином, сторони не позбавлені права та можливості внести відповідні зміни до цього контракту шляхом укладання додаткової угоди.
Оскільки на час розгляду даної справи сторони у встановленому договором та законодавством порядку не змінили ціну товару, обумовлену в спірному державному контракті, а також не склали остаточний акт, визначений пунктом 10.7. контракту, вимога Компанії про стягнення з Міністерства 18 470 254,64 грн є передчасною, а відтак не підлягає задоволенню.
За таких обставин у задоволенні зустрічного позову Компанії слід відмовити.
Інші доводи, на які посилалося сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог Міністерства та відмови у задоволенні зустрічного позову Компанії.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за позовом Міністерства у зв'язку з його частковим задоволенням покладаються на сторони пропорційно розміру цих задоволених позовних вимог. Витрати по сплаті судового збору за подачу зустрічного позову Компанії у зв'язку з відмовою в його задоволенні розподілу не підлягають та покладаються на останню.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов Міністерства оборони України до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про стягнення 752 616 300,66 грн задовольнити частково.
Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 36; ідентифікаційний код 21655998) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код 00034022) 80 044 326 (вісімдесят мільйонів сорок чотири тисячі триста двадцять шість) грн 00 коп. попередньої оплати, 6 896 568 (шість мільйонів вісімсот дев'яносто шість тисяч п'ятсот шістдесят вісім) грн 56 коп. штрафу, 17 933 043 (сімнадцять мільйонів дев'ятсот тридцять три тисячі сорок три) грн 49 коп. пені та 130 901 (сто тридцять тисяч дев'ятсот одну) грн 47 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог Міністерства оборони України відмовити.
У задоволенні зустрічного позову Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" до Міністерства оборони України про визнання зобов'язання припиненим, розірвання договору та стягнення 18 470 254,64 грн відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 15 листопада 2023 року.
СуддяЄ.В. Павленко