Справа № 308/17486/23
1-кп/308/1118/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_6 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в залі суду в місті Ужгороді, матеріали кримінального провадження, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023071030001672 від 11.08.2023, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
ВСТАНОВИВ:
До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023071030001672 від 11.08.2023, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за вказаним обвинувальним актом у кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.
У підготовчому судовому засіданні прокурор просив постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачає, угоди не укладались. Прокурор в судовому засіданні заперечував проти повернення обвинувального акту у зв'язку з недоліками.
Обвинувачений ОСОБА_4 та захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечили проти призначення обвинувального акту до судового розгляду.
Потерпіла в судове засідання не з'явилась, повідомлялась належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Представник потерпілої ОСОБА_6 в судовому засіданні не заперечив проти призначення обвинувального акту до судового розгляду.
Заслухавши думку учасників судового провадження щодо можливості призначення судового розгляду, суд приходить до наступного висновку.
У відповідності до положень ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.
Згідно п.13 ч.1 ст.3КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Приймаючи до уваги засаду кримінального провадження законності, що передбачена ст. 9 КПК України, недотримання будь-яких імперативних вимог КПК щодо змісту обвинувального акту є недопустимим.
Відповідно до положень ч. 4 ст.110КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
На відповідному системному підході до тлумачення норм права з врахуванням обставин конкретного кримінального провадження для дотримання засад законності у своїй практиці наполягає Верховний Суд.
Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к прямо зазначено, що «наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема, функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) обставин кримінального провадження, які мають бути досліджені всебічно, повно та неупереджено для дотримання засади законності, передбаченої статтею 9 КПК України».
Наведена позиція свідчить, що до оцінки дотримання принципу законності необхідно підходити системно, а не формально.
Вимоги до змісту обвинувального акту та додатків до нього викладені в ст.291 КПК України. Відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а також формулювання обвинувачення.
За змістом ч. 2 ст. 291 КПК формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред'явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.
Вказаний принцип закріплений у пунктах а, b §3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в яких зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення проти нього.
Наведені гарантії стосуються всіх обставин, які належать до предмета доказування у кримінальному провадженні в силу ст.91 КПК України. При цьому відповідно до ст.92 КПК України тягар доказування згаданих обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Про право обвинуваченого на отримання докладної інформації щодо суті та причин обвинувачення, висунутого проти нього, наголошується у рішеннях ЄСПЛ у справах «Маттоціа проти Італії» від 07 березня та 04 липня 2000 року та «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року, в яких зазначено: «Обвинувачення для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п. 51)».
У рішенні від 25 липня 2000 року, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».
Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2016 року ц справі № 5-328кс16 викладена позиція про те, що системно-структурний аналіз норм КПК доводить, що на стадії досудового розслідування обвинувачення особи пов'язується з моментом складання обвинувального акта, що містить офіційну, сформовану на досудовому розслідуванні версію про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Теоретичні положення є підґрунтям для висновку про нетотожність понять «підозра» і «обвинувачення», які, попри наявність спільних рис (одні і ті ж обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні), є різними етапами досудового розслідування з притаманним лише їм специфічним комплексом гарантій прав та обов'язків і порядку здійснення процесуальних дій. З огляду на це недопустимим є використання зазначених понять як синонімів у різних процесуальних документах, оскільки вони не можуть вважатися рівнозначними, незважаючи на подібність стилістичного викладу фактичних даних у повідомленні про підозру та обвинувальному акті.
Таким чином, на підставі встановлених прокурором фактичних обставин кримінального правопорушення з урахуваннямп.13ч.1ст.3КПК зміст формулювання обвинувачення як складової частини обвинувального акту, яке лише буде підлягати доведенню підчас судового розгляду, має містити формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність,із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів його вчинення, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.
Не вдаючись до вирішення питань, що підлягають вирішенню під час судового розгляду, а лише перевіряючи обвинувальний акт на відповідність вимогам КПК, суд дійшов висновку, що в порушення вимог п.5 ч.2 ст.291 КПК України в обвинувальному акті і фактичні обставини кримінального правопорушення, і формулювання обвинувачення не відповідають зазначеній правовій кваліфікації кримінального правопорушення, а також містить суперечності.
Формулювання в обвинувальному акті обвинувачення, яке за визначенням у п.13 ч.1 ст.3 КПК України, є твердженням про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, з достатньою повнотою повинно містити конкретні обставини, що були встановлені органом досудового розслідування, та які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно зі ст. 91 цього ж Кодексу, логічно узгоджуватися та відповідати наведеній правовій кваліфікації кримінального правопорушення, яке ставиться у вину особі, з тією метою, щоб вона мала змогу зрозуміти суть пред'явленого їй обвинувачення та, виходячи з його змісту, обирати власну правову позицію захисту.
Конкретне обвинувачення, фактичні обставини по справі та визначена правова кваліфікація злочину є важливішим елементом кримінального переслідування, оскільки не тільки впливає на право обвинуваченого захищатись від обвинувачення, але й на весь визначений КПК України порядок судового розгляду.
Аналіз обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023071030001672 від 11.08.2023, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України свідчить, що у цьому процесуальному рішенні виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які встановлені досудовим розслідуванням є тотожнім формулюванню обвинувачення, визнаного прокурором доведеним.
При цьому, у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023071030001672 від 11.08.2023, ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 121 КК України, вказується, що 10.08.2023 року близько 23 години 30 хвилин у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував за кермом автомобіля марки «Volkswagen» моделі «Touareg», білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись по вул. М. Баб'яка в м.Ужгород у напрямку до вул. Загорська, через ненадання переваги у русі згідно правил дорожнього руху на ділянці проїжджої частини дороги з круговим рухом, виник конфлікт із потерпілим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався на автомобілі марки «Skoda» моделі «Octavia А5», білого кольору, номерний знак НОМЕР_2 , зі сторони Слов'янської набережної. В подальшому, вже знаходячись навпроти гіпермаркету «Епіцентр» по вул. М. Баб'яка в м. Ужгород, після зупинки транспортних засобів та отримання зауваження від ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , який тривалий час займався спортом, володів навиками нанесення ударів у системі спеціальних видів боротьби (бойового самбо), на ґрунті раптових особистих неприязних відносин та словесного конфлікту вийшов із свого автомобіля та підійшовши до потерпілого ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи настання таких наслідків,), розуміючи, що наносячи без будь-якого попередження удари руками потерпілому, який цього не очікував і не спроможний був захищатися, розраховуючи на особливу силу ударів і такі можливі наслідки, як різке падіння потерпілого й удар головою об тверду поверхню землі (асфальт), з метою спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 у невстановленій органом досудового розслідування послідовності, руками наніс останньому декілька ударів по тілу та в область голови, від чого ОСОБА_7 не втримався на ногах, впав з висоти власного зросту на асфальтобетонне покриття вдарившись при цьому задньою частиною голови та втратив свідомість. Після чого ОСОБА_4 , нехтуючи моральними та правовими нормами, сів до свого автомобіля марки «Volkswagen» моделі «Touareg», білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , та поїхав у невідомому напрямку з місця пригоди. Унаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , будучи доставленим каретою екстреної медичної допомоги за повідомленням очевидців даної події, до лікувального закладу, не приходячи до свідомості, ІНФОРМАЦІЯ_3 о 07 годині 25 хвилин помер у палаті Закарпатського ОКЦНН.
Зазначено в обвинувальному акті, що смерть ОСОБА_7 , відповідно до висновку експерта, настала внаслідок важкої черепно-мозкової травми, у вигляді лінійних переломів пірамідки правої скроневої кістки та потиличної кісток справа, супроводжувався субдуральним крововиливом в область правої гемісфери, субарахноїдальними крововиливами, забоєм головного мозку з послідуючим розвитком енцефаломаляції, травматичного набряку та набухання речовини головного мозку, що і явилось безпосередньою причиною смерті його. Вказаний висновок про причину смерті підтверджується виникненням при дослідженні трупа ОСОБА_7 вказаних вище травматичних ушкоджень, явищ енцефаломаляції та набряку речовин головного мозку, а також підтверджується даними судово- гістологічного методу дослідження.
При судово-медичному дослідженні трупа громадянина ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: крововиливу у м'які тканини голови потиличну-завушну ділянку справа; лінійного перелому пірамідки скроневої кістки справа та потиличної кістки справа; субдурального крововиливу справа; субарахноїдальних крововиливів; забою головного мозку правої гемісфери; чолової та скроневої часток лівої гемісфери.
Враховуючи характер та локалізацію вищевказані тілесні ушкодження виникли від дії тупих твердих предметів з переважаючою травмуючою поверхнею, якою може бути підлягаюча тверда площина, по ударному механізму дії і являється характерним для спричинення при падінні потерпілого з висоти власного зросту з наступним ударом правою завушно-потиличною ділянкою голови об тверду площину, можливо як з наданням тілу прискорення так і без придання прискорення, не задовго до госпіталізації в КНП «ЦМКЛ'УМР, та можуть вкладатися в час події, яка мала місце 10.08.2023.
Тілесні ушкодження у вигляді вищеописаної черепно-мозкової травми стосовно живих згідно п. 2.1.3. (б, в, г) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 кваліфікуються, як тяжкі тілесні ушкодження, які в кінцевому результаті привели до смерті його і знаходяться в прямому причинному зв'язку із настанням смерті.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч.2 ст.121 КК України, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Обвинувальний акт відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України повинен містити не тільки виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, але й формулювання обвинувачення.
Статтею 91 КПК України встановлено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини,мотив імета вчиненнякримінального правопорушення та інш.
В порушення вищезазначених вимог закону в обвинувальному акті відсутнє конкретне формулювання обвинуваченням відповідно до положень закону з врахуванням всіх виявлених під час досудового слідства обставин в повному обсязі з дотриманням вимог КПК України, що свідчить про неконкретність пред'явленого обвинувачення, порушує право обвинуваченого на захист і в подальшому позбавить суд можливості належним чином роз'яснити обвинуваченому суть обвинувачення на виконання вимог ст.348 КПК України, та розглянути кримінальне провадження в його межах.
Особливістю кваліфікації кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним.
Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження винним ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.
Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, має значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного, враховуючи сукупність всіх обставин вчиненого злочину, зокрема спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини.
В обвинувальному акті є розбіжності в частині зазначення настання якого результату бажав ОСОБА_4 спричиняючи тілесні ушкодження, що стало причиною смерті потерпілого та відповідно є розбіжності в обвинувальному акті в тому як ОСОБА_4 відносився до наслідків своїх дій, що спричинили смерть потерпілого.
Зокрема в обвинувальному акті в формулюванні обвинувачення вказується, що ОСОБА_4 , який тривалий час займався спортом, володів навиками нанесення ударів у системі спеціальних видів боротьби (бойового самбо), на ґрунті раптових особистих неприязних відносин та словесного конфлікту вийшов із свого автомобіля та підійшовши до потерпілого ОСОБА_7 , «усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи настання таких наслідків» наніс ряд ударів.
При цьому одночасно вказується що ОСОБА_4 розуміючи, що наносячи без будь-якого попередження удари руками потерпілому, який цього не очікував і не спроможний був захищатися, розраховуючи на особливу силу ударів і такі можливі наслідки, як різке падіння потерпілого й удар головою об тверду поверхню землі (асфальт), з метою спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 наніс ряд ударів, внаслідок отриманих таких тілесних ушкоджень, спричинення при падінні потерпілого з висоти власного зросту з наступним ударом правою завушно-потиличною ділянкою голови об тверду площину ОСОБА_7 помер.
Тобто при формулюванні обвинувачення в обвинувальному акті не розкрита суб'єктивна сторона злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , не вказано змісту і спрямованості його умислу з урахуванням пред'явленого обвинувачення за ч.2 ст. 121 КК України.
Також не зазначена кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень отриманих ОСОБА_7 внаслідок нанесення ударів.
Так в обвинувальному акті вказані виявлені тілесні ушкодження у потерпілого, які виникли від дії тупих твердих предметів з переважаючою травмуючою поверхнею, якою може бути підлягаюча тверда площина, по ударному механізму дії і являється характерним для спричинення при падінні потерпілого з висоти власного зросту з наступним ударом правою завушно-потиличною ділянкою голови об тверду площину, можливо як з наданням тілу прискорення так і без придання прискорення, тобто тілесних ушкоджень отриманих внаслідок падіння.
Жодних відомостей про кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень отриманих ОСОБА_8 внаслідок нанесення ударів, як про це вказано в пред'явленому обвинуваченні ОСОБА_4 не вказується, у сформульованому обвинуваченні, міститься лише констатація факту, що ОСОБА_4 руками наніс останньому декілька ударів по тілу та в область голови ОСОБА_7 , проте не вказано які саме тілесні ушкодження були заподіяні потерпілому в наслідок таких дій, їх характер і ступінь тяжкості.
Також при формулюванні обвинувачення в обвинувальному акті не вказується попередня поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини.
Так в обвинувальному акті зазначено, що через ненадання переваги у русі згідно правил дорожнього руху на ділянці проїжджої частини дороги з круговим рухом виник конфлікт, поряд з цим не вказано та містяться розбіжності хто саме не надав переваги у русі згідно дорожнього руху обвинувачений чи потерпілий, внаслідок чого виник конфлікт.
Тобто при формулюванні обвинувачення в обвинувальному акті не зазначено, що стало причиною протиправних дій ОСОБА_4 , попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини, тобто не зазначений в обвинувальному акті мотив дій обвинуваченого.
Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт повинен містити формулювання обвинувачення, яке повністю відповідає правовій кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність.
Крім того, вказаний обвинувальний акт містить суттєві розбіжності в частині зазначення дати, часу та місця вчинення кримінального правопорушення.
Зокрема в обвинувальному акті зазначено, що 10.08.2023 близько 23 години 30 хвилин у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував за кермом автомобіля марки «Volkswagen» моделі «Touareg», та рухаючись по вул. М. Баб'яка в м.Ужгород у напрямку до вул. Загорська, через ненадання переваги у русі згідно правил дорожнього руху на ділянці проїжджої частини дороги з круговим рухом, виник конфлікт із потерпілим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався на автомобілі марки «Skoda» моделі «Octavia А5», зі сторони Слов'янської набережної.
Одночасно вказується в обвинувальному акті без зазначення часового проміжку, що в подальшому, вже знаходячись навпроти гіпермаркету «Епіцентр» по вул. М. Баб'яка в м. Ужгород, після зупинки транспортних засобів та отримання зауваження від ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , вчинено ряд дій.
При цьому, згідно відкритих даних та джерел в мережі інтернет наявні відомості про те, що в м.Ужгород по вулиці Бабяка знаходяться два гіпермаркета «Епіцентр» зокрема за адресою вул. Бабяка 7/1 та за адресою по вулиці Бабяка 48.
З викладеного вбачається, що у формулюванні обвинувачення неконкретизовані відомості щодо місця вчинення кримінального правопорушення, оскільки, не зазначено адресу та фактичне місцезнаходження навпроти якого саме гіпермаркета «Епіцентр» відбувались події.
Крім того, неконкретизоване є зазначення дати та часу самої події, зокрема в обвинувальному акті, вказується про час та дату обставинам, які передували самій події, та неконкретизовано та не зазначено час та дату вчинення самого кримінального правопорушення, що з урахуванням зазначеного в обвинувальному акті висновку експерта має суттєве значення.
Отже, також має місце неконкретизоване формулювання обвинувачення як щодо часу, дати та місця його вчинення та наявні суттєві розбіжності в місці його вчинення.
Також, в обвинувальному акті відсутнє зазначення щодо неможливості встановлення таких відомостей, що унеможливлює якісне та в повній мірі здійснення захисту особи від пред'явленого обвинувачення та безперечно порушує її право на захист.
Оскільки в обвинувальному акті при формулюванні пред'явленого ОСОБА_4 обвинувачення не зазначено психічне ставлення такого до суспільно небезпечного наслідку у вигляді смерті ОСОБА_7 , не зазначено усвідомлення ОСОБА_4 можливості настання смерті потерпілого в результаті завдання йому тяжких тілесних ушкоджень (одночасно вказуючи що ОСОБА_4 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи настання таких наслідків вчиняв ряд дій), не зазначення мотивів, з яких діяв ОСОБА_4 , причини припинення ОСОБА_4 дій, неконкретизованого часу, дати та місця вчинення кримінального правопорушення, суд приходить до висновку, що викладене в обвинувальному акті формулювання обвинувачення не відповідає правовій кваліфікації кримінального правопорушення за ч.2 ст.121 КК України.
Отже, наведені в обвинувальному акті, а саме у сформульованому обвинуваченні, фактичні дані в своїй сукупності не дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, з огляду на його правову кваліфікацію за ч. 2 ст. 121 КК України, що в даному випадку доводить недотримання прокурором вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, може вплинути як на право ОСОБА_9 на захист, так і на права потерпілої сторони у кримінальному провадженні та, у свою чергу, позбавляє суд можливості виконати вимоги ч. 1 ст. 348 КПК України, тобто роз'яснити ОСОБА_9 під час судового розгляду суть обвинувачення, що є обов'язком саме суду.
Тобто обвинувальний акт містить розбіжності та суперечності викладу фактичних обставин та формулювання обвинувачення, які жодним чином не обґрунтовано в обвинувальному акті.
Таким чином, в обвинувальному акті відносно ОСОБА_4 не в повному обсязі зазначені виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення або ж навпаки, у випадку зазначення вірного викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, тоді невірно зазначена правова кваліфікація злочину, але в будь-якому випадку, виклад фактичних обставин та формулювання обвинувачення суперечать правовій кваліфікації, зазначеній в обвинувальному акті, яка в свою чергу не відповідає диспозиції частини статті, за якою обвинувачується особа у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023071030001672 від 11.08.2023.
Не зазначення встановлених фактичних обставин кримінального правопорушення по обвинуваченому та суперечності обвинувального акту, фактично ставить сторону захисту ще на стадії підготовчого провадження у нерівноправне в зрівнянні зі стороною обвинувачення становище, що суперечить принципам рівноправності та змагальності сторін під час судового розгляду, практиці Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до вимог ст.7 КПК України, підлягає обов'язковому застосуванню.
Таким чином, суд, з урахуванням того, що неконкретність та незрозумілість обвинувачення, про що стверджувала сторона захисту, знайшла своє підтвердження під час підготовчого судового засідання, а також з урахуванням норм національного та міжнародного законодавства дійшов висновку, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023071030001672 від 11.08.2023 року не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК, оскільки не містять конкретне формулювання обвинувачення щодо обвинуваченого, що порушує право ОСОБА_4 гарантоване пунктами а, b §3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод бути поінформованими про характер і причини обвинувачення у світлі права обвинувачених мати можливість підготуватися до захисту та порушує права потерпілої сторони.
Суд не перевіряє правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, та не зобов'язує його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, та не повертає за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт саме у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого. Визначення обсягу обвинувачення під час направлення обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.
Разом з тим, оскільки за правилами ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд дійшов висновку про наявність обставин, що унеможливлюють призначення та здійснення судового розгляду обвинувального акта щодо ОСОБА_4 .
Вказані недоліки обвинувального акту можуть бути усунуті на стадії підготовчого провадження тільки шляхом повернення обвинувального акту відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України, оскільки на стадії підготовчого провадження відповідно до Глави 27 КПК суд має виключний перелік повноважень, передбачених цією главою, і виправляти недоліки обвинувального акту на цій стадії шляхом зміни обвинувачення в порядку, передбаченому ст. 338 КПК України, не передбачено.
При цьому, при поверненні обвинувального акта прокурору, суд враховує відсутність правового механізму для примусу прокурора змінити обвинувачення в суді під час судового розгляду, а тому вважає, що обвинувальний акт підлягає безумовному поверненню прокурору без обговорення питання про можливе використання прокурором у наступному під час судового розгляду можливостей ст. 338 КПК України, оскільки закон дозволяє прокурору змінити обвинувачення в суді виключно для зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення і тільки за результатами судового розгляду при встановленні нових фактичних обставин кримінального правопорушення.
Отже, на думку суду, єдиним можливим і законним судовим рішенням є повернення зазначеного обвинувального акту прокурору з наведених підстав.
Таким чином, у зв'язку з тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК, зокрема п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК, суд дійшов висновку, що такий в силу п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підлягає поверненню прокурору.
Керуючись ст. ст. 314 316, 370 372 КПК, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023071030001672 від 11.08.2023, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, повернути прокурору для усунення недоліків та приведення обвинувального акту у відповідність до вимог Кримінального процесуального кодексу України, впродовж розумного строку, який буде об'єктивно достатнім для усунення недоліків.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1