ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9939/23 Справа № 203/5818/23 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Усик А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення проживання дітей з матір'ю
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2023 року,-
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення проживання дітей з матір'ю - повернуто позивачу (а.с.30).
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 , звернулася із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу судді, а справу направити в суд 1 інстанції для продовження розгляду (а.с.33-41).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву на підставі п. 2 ч.4 ст.185 ЦПК України, суддя першої інстанції виходив із того, що позивачем заявлені вимоги які не поєднанні ні предметом, ні підставами, ні поданими доказами, а так само не є основними та похідними одна відносно одної.
Проте, з вказаним висновком судді першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випад.
Згідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 (провадження №61-14859св19) зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний суд у справі №339/143/20 (провадження №61-6809св21) від 22 грудня 2021 року, та окрім цього визначив, що зазначення у резолютивній частині рішення суду з ким дитина залишається проживати, не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дитини, оскільки суд лише констатує, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання. Одночасно Верховний Суд наголошує на тому, що відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з ним за наявності підстав вважати, що це відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Як вбачається із позовної заяви, позивачка ОСОБА_1 просила суд розірвати шлюб та залишити проживати дітей разом з нею (оскільки відсутній спір між батьками).
Тобто, позивачкою не заявлялася позовна вимоги про визначення місця проживання дітей, а суддя 1 інстанції не повно з'ясував фактичні обставини справи, що мають значення для справи, неправильно визначив природу цивільних відносин між сторонами.
Враховуючи те, що вищезазначені обставини судом першої інстанції враховані не були, суддя першої інстанції дійшов неправильного висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачу на підставі п. 2 ч. 4 ст.185 ЦПК України, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, яку відповідно до ст. 379 ЦПК України слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З огляду на викладене, дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, на підставі ст.379 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 259, 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2023 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: