ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" листопада 2023 р. Справа №914/586/23
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.,
суддів Галушко Н.А.,
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Костерева О.А.,
розглянув апеляційні скарги Фермерського господарства «Рисовський» від 19.07.2023 та Головного управління Національної поліції у Львівській області від 11.07.2023
на рішення Господарського суду Львівської області від 19.06.2023 (повний текст рішення складено 29.06.23, суддя Сухович Ю.О.)
у справі № 914/586/23
за позовом Фермерського господарства «Рисовський»
до відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області
про стягнення 308 200,00 грн моральної шкоди,
за участю представників:
від позивача - Рисовський І.Г.
від відповідача - Паїк М.В.
16 лютого 2023 Фермерське господарство «Рисовський» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Головного управління Національної поліції у Львівській області моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994 року Фермерському господарству «Рисовський» присуджено 4 га землі для розширення фермерського господарства, про що виданий відповідний наказ. Зубрянську сільську раду зобов'язано виділити 4 га землі із ділянки 17 га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас із заготівельного господарства «Львівське» під розвиток фермерства та видати відповідні документи. Однак, позивач скористатись свої правом на землю не зміг, наказ суду №5/79 від 13.10.1994 року не виконаний, документи на право власності не видано, державну реєстрацію відведеної земельної ділянки в натурі не проведено, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку по проекту землеустрою не видано.
За заявою державного виконавця порушена кримінальна справа за № 120315000004557 від 12.12.2013. Позивач зазначає, що з невідомих причин кримінальна справа не розслідується, незважаючи на неодноразові звернення. У зв'язку з цим позивач, відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати завданої як юридичній особі, так і фізичній особі одноосібному власнику фермерського господарства за період з 01.07.2021 по 01.06.2023 року в сумі 308200 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.06.2023 у даній справі, позовні вимоги ФГ «Рисовський» задоволено частково; з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь Фермерського господарства «Рисовський» 154000,00 грн. моральної шкоди; за рахунок відповідача позивачу відшкодовано 2311,50 грн. судового збору.
При ухваленні вказаного рішення місцевий господарський суд виходив з наступного:
- даний спір виник через порушене право позивача протиправною бездіяльністю державних органів та органів місцевого самоврядування щодо виконання дублікату наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994, який виданий на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994, згідно з яким Зубрянську сільську раду народних депутатів зобов'язано до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі з ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське»;
- судом встановлено, що органами досудового розслідування не проведено усіх необхідних слідчих дій, що свідчить про неповноту проведеного досудового розслідування; встановлено, що розслідування триває з 12.12.2013 року дотепер, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2023 році становить більше 9 років;
- вказані факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у праві. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації. Моральна шкода розрахована позивачем, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, який у відповідності до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» становить 6700,00 грн.;
- позивач просив стягнути моральну шкоду завдану юридичній особі за період з 01.07.2021 по 01.06.2023 в сумі 154100,00 грн та моральну шкоду завдану особистим немайновим правам одноосібному власнику в сумі 154100,00 грн, що разом складає 308200,00 грн. Однак, позивачем у справі є юридична особа - Фермерське господарство «Рисовський», а не фізична особа ОСОБА_1 , відтак суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення 154100,00 грн моральної шкоди завданої саме юридичній особі, в задоволенні решти позову відмовлено. Водночас, суд зазначив, що ОСОБА_1 , як фізична особа, не позбавлений права звернутися до відповідача з окремим позовом про стягнення моральної шкоди.
З ухваленим рішенням не погодились ні позивач, ані відповідач, відтак звернулися до Західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.
Як на підставу для скасування оскаржуваного рішення ФГ «Рисовський» покликається на те, що звертаючись з позовними вимогами про відшкодування завданої шкоди позивач врахував ст.8, 9 Конституції України і судову практику рішень Європейського суду з прав людини, зокрема рішення ЄС «Рисовський проти України», п.47,48, 60, якими встановлено що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за ст. 1 Протоколу Першого в результаті дій спрямованих проти його товариства, тому заявник може вражати себе потерпілим від рішення суду та невиконання його наказу суду №5/79 від13.10.1994p. Враховуючи те, що ОСОБА_1 є одноосібним фермером, головою та власником ФГ «Рисовський» в одній особі, відтак моральна шкода завдана як юридичній особі так і особистим правам ОСОБА_1 . З огляду на наведене, позивач просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги про стягнення з відповідача 308200,00 грн. моральної шкоди задоволити в повному обсязі.
Головне управління Національної поліції у Львівській області, оскаржуючи рішення місцевого господарського суду, просить суд апеляційної інстанції скасувати його та відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на такі обставини:
- необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність таких умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. При цьому довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди;
- аналіз матеріалів справи свідчить, що неодноразово слідчими суддями скасовувалися постанови слідчих ГУНПІ у Львівській області в рамках кримінального провадження № 12013150090004557, проте здійснення дій на виконання посадовими особами органів державної влади своїх процесуальних обов'язків, навіть, у випадку подальшого їх скасування, не може трактуватися, як приниження честі, гідності або підрив ділової репутації позивача;
- у справі відсутні докази того, що дії ГУНІ у Львівській області, призвели до приниження ділової репутації Фермерського господарства «Рисовський». Не доведено також і факту понесення останнім збитків у своїй підприємницькій діяльності або наявності посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, або вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача. ФГ «Рисовський» не надано доказів (довідок, актів, звітів тощо), які б свідчили про зменшення вартості нематеріальних активів; свідоцтв про зменшення вартості котирування акцій юридичної особи; висновків судової експертизи; експертної оцінки вартості нематеріальних активів; повідомлень в засобах масової інформації; результатів проведення перевірок контрольними органами (якщо ці перевірки були викликані діями відповідачів) тощо, на підтвердження того, що дії відповідача призвели до приниження ділової репутації, зниження престижу чи підриву довіри до її діяльності Фермерському господарству «Рисовський»;
- відповідач вважає, що ФГ «Рисовський» було пред'явлено даний позов до неналежного відповідача, оскільки у спірних правовідносинах належним відповідачем є держава Україна в особі органу, діями якого завдано шкоду.
Сторони, скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, подали відзиви на апеляційні скарги опонентів.
Відповідач, у відзиві на апеляційну скаргу ФГ «Рисовський», зокрема, зазначає, що суб'єкту господарювання не може бути заподіяно моральну шкоду, позаяк здатність відчувати моральні страждання за своєю правовою природою може належати тільки людині. У той же час, юридична особа має право, зокрема, на спростування недостовірної інформації і право на недоторканність ділової репутації. Водночас, питання відшкодування шкоди, заподіяної діловій репутації юридичної особи, позивачем у позові не поставлено та не обґрунтовано.
Заперечуючи вимоги апеляційної скарги Головного управління Національної поліції у Львівській області, позивач зазначає, що в судовому порядку рішенням Господарського суду Львівської області, яке набрало законної сили, відшкодовано моральну шкоду, завдану позивачу до 01.07.2021р; обставини встановлені судами в даному рішенні не спростовано; присуджені суми стягнені в процесі виконання. Однак, відповідач, з незрозумілих для позивача підстав, не зробив жодних висновків, тому рішення та наказ суду далі не виконується, а позивач продовжує зазнавати моральної шкоди, оскільки підстави за якими відшкодовано завдану моральну шкоду до 01.07.2021р. не усунені та продовжують існувати. Оскільки, відповідача визнано винним в бездіяльності розслідування, яке триває одинадцятий рік, перспектив завершення розслідування не вбачається, що продовжує завдавати позивачу моральну шкоду та спонукало останнього звернутися до суду з позовом про її відшкодування.
Процесуальний хід розгляду апеляційних скарг відображений у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду. Зокрема, ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.09.2023, апеляційні скарги ФГ «Рисовський» та Головного управління Національної поліції у Львівській області об'єднано в одне апеляційне провадження та призначено такі до спільного розгляду в судовому засіданні.
В дане судове засідання прибули представники обох сторін, які підтримали доводи своїх апеляційних скарги, а також висловили заперечення на апеляційні скарги опонентів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:
Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 року зобов'язано Зубрянську сільську раду (Головне управління Держгеокадастру у Львівській області) до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4га землі із ділянки 17га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас з заготівельного господарства «Львівське».
На виконання вказаного рішення 13.10.1994 року видано наказ, дублікат якого видано Господарським судом Львівської області відповідно до ухвали суду від 17.12.2010.
Проте, своїм гарантованим правом на землю позивач скористатися не зміг, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Львівській області протягом тривалого часу відмовляється виконати наказ суду та вимоги державного виконавця щодо виконання наказу суду №5/79 від 13.10.1994, а саме видати документ про право постійного користування і провести державну реєстрацію відведеної земельної ділянки в натурі по проекту землеустрою та видати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
За наслідками звернення до слідчого відділення Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області 12.12.2013 року (попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення частина 1 статті 382 Кримінального кодексу України) внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557.
Вказаному зверненню передувало подання відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області від 22.08.2012 року №/09-36/8717 до прокуратури Пустомитівського районного Львівської області про притягнення боржника (згідно наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994, справа №5/79, стягувач: Фермерське господарство «Рисовський», боржник Зубрянська сільська рада Ради народних депутатів) до кримінальної відповідальності.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.04.2013 у справі № 5/79 замінено боржника у виконавчому провадженні Пустомитівську районну державну адміністрацію її правонаступником Головним управлінням Держземагенства у Львівській області.
В матеріалах справи міститься подання (повідомлення) державного виконавця від 12.12.2013 вих. №№08-01-45/В-5/19706 до Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.
Відомості про кримінальне правопорушення відповідно до вимог частин 1 та 4 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України внесено слідчим СВ Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВ України у Львівській області Лашко М.М. до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.12.2013 за № 12013150090004557.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2016 у справі № 5/79 боржника - Головне управління Держземагенства у Львівській області замінено на його правонаступника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу суду від 13.10.1994 р. у справі № 5/79.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.08.2017 року у справі №461/5320/17 скаргу ОСОБА_1 на постанову від 12.06.2014 року про закриття кримінального провадження задоволено частково; постанову старшого слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 12.06.2014 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557 від 12.12.2013 року скасовано; матеріали кримінального провадження направлено до Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області для продовження досудового розслідування.
Згодом, ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.07.2020 року у справі №461/4784/20 скаргу ОСОБА_1 на постанову від 27.03.2019 року про закриття кримінального провадження задоволено частково; постанову старшого слідчого СВ Галицького ВУ ГУ НП у Львівській області від 27.03.2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557 скасовано.
З невідомих для позивача причин кримінальна справа не розслідується незважаючи на неодноразові звернення до прокуратури та судів.
По заяві ОСОБА_1 . Європейський суд з прав людини за №29979/04 від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», у зв'язку з невиконанням наказу Господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994, констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської Конвенції про права людини.
Однак, за твердженням позивача, всупереч вказаному, відповідач не розслідує вчинений Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області злочин, що, в силу положень статті 56 Конституції України, статей 16, 22, 23, 1167, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, Конвенції про захист прав людини і основних свобод, слугувало підставою для звернення ФГ «Рисовський» до суду з даним позовом про відшкодування за рахунок Головного управління Національної поліції у Львівській області моральної шкоди за період з 01.07.2021 по 01.06.2023 в сумі 308200 грн (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) з розрахунку розміру однієї мінімальної заробітної плати.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтями 15 та 16 Цивільного кодексу України регламентовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та відповідно, на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У відповідності до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Особа, у відповідності до ч. 1-4 ст. 23 Цивільного кодексу України має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
З аналізу положень статей 11, 23 Цивільного кодексу України слідує, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
За змістом ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За приписами частин 1, 2 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що не розслідування відповідачем кримінальної справи завдає позивачу моральної шкоди, яка полягає в глибоких переживаннях в зв'язку з позбавленням реалізації своїх прав та життєвих планів, порушенні нормальних життєвих зв'язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, невиправданих затрачених матеріальних ресурсів, порушення і втручання у право власності, вчинення дій на заниження престижу та довіри до діяльності позивача та інших його немайнових прав, шкодить діловій репутації.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.
Відповідно до змісту вказаної статті поряд із негативним зобов'язанням, невиконання Україною якого позивач не оскаржив, держава має позитивні зобов'язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов'язань є самостійною підставою відповідальності держави.
Щодо права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов'язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).
Оскільки, Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов'язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.
Відповідно до пункту другого статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 40 рішення по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 зазначає, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Стосовно обов'язковості судових рішень зазначено також у пілотному рішенні ЄСПЛ у справі «Юрій Михайлович Іванов проти України» від 15.10.2009 р.
Варто вказати, що у п. 60 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. справа «Рисовський проти України» вказано, що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти його товариства (див., серед інших джерел, ухвали щодо прийнятності у справах «Анкаркрона проти Швеції» (Ankarcrona v. Sweden), заява № 35178/97, від 27 червня 2000 року, «Носов проти Росії» (Nosovv. Russia), заява № 30877/02, від 20 жовтня 2005 року, а також зазначене вище рішення у справі «Гумбатов проти Азербайджану» (Humbatov v. Azerbaijan), п. 21). У нещодавній справі «Хамідов проти Росії» (Khamidov v. Russia) (заява № 72118/01, п. 125, ECHR 2007-XII (витяги)).
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської конвенції про права людини.
Таким чином, висновки про тісний зв'язок між інтересом заявника щодо діяльності фермерського господарства, як фізичної особи та як власника фермерського господарства так само стосуються і цієї справи.
Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами у справі, ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.08.2017 року у справі №461/5320/17 скасовано постанову старшого слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 12.06.2014 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557 від 12.12.2013 року; ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.07.2020 року у справі №461/4784/20 скасовано постанову старшого слідчого СВ Галицького ВУ ГУ НП у Львівській області від 27.03.2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557.
Окрім цього, судом також встановлено, що органами досудового розслідування не проведено усіх необхідних слідчих дій, що свідчить про неповноту проведеного досудового розслідування; встановлено, що оскаржувані постанови про закриття кримінального провадження є неповними, передчасними, такими, що винесені з порушенням норм Кримінального процесуального кодексу України, та, відповідно, скасовано такі постанови.
Як слідує з матеріалів справи розслідування триває з 12.12.2013 року дотепер, що на дату звернення позивача до суду з даною позовною заявою у 2023 році становило більше 9 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом.
Таким чином, на переконання судової колегії вказані факти, свідчать про надмірну тривалість досудового розслідування. Надзвичайно довга тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Водночас, суд виходить із презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить конституційним гарантіям (статті 3, 19 Конституція України) і безумовно викликає негативні емоції.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди та обґрунтує її розмір.
Юридична особа має немайнові права, які визначені статтею 94 Цивільного кодексу України
За приписами ч. 1 ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Даний спір виник через порушене право позивача протиправною бездіяльністю щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994, який виданий на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994, згідно з яким зобов'язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі з ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».
Означені обставини стали підставою для звернення Фермерського господарства «Рисовський» з позовом до суду з позовом про стягнення з Головного управління національної поліції у Львівській області 308200 грн завданої моральної шкоди (з врахуванням клопотання про збільшення розміру позовних вимог) за надмірно довге досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013150090004557.
У випадку коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №468/901/17-ц).
Чинне цивільне законодавство не регламентує методику нарахування розміру моральної шкоди, а тому відповідно до частини 1статті 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при обчисленні моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позивач правомірно покликається на застосування розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, який становить 6700,00 грн. відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Як вбачається з розрахунку позовних вимог, позивач просить стягнути 308200,00 грн. моральної шкоди: 154100,00 грн завданої юридичній особі за період з 01.07.2021 по 01.06.2023, згідно статті 94 Цивільного кодексу України; 154100,00 грн завданої особистим немайновим правам одноосібному власнику від втручання в особисті немайнові права за статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, позивачем у даній справі є юридична особа - Фермерське господарство «Рисовський», а не фізична особа Рисовський І.Г. Отже, з врахуванням встановлених судом обставин, які свідчать про надмірну тривалість досудового розслідування та не спростовані відповідачем, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ФГ «Рисовський» в частині стягнення 154100,00 грн моральної шкоди, завданої саме юридичній особі. Водночас, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення 154100,00 грн моральної шкоди, завданої особистим немайновим правам одноосібному власнику та звертає увагу ОСОБА_1 , що він як фізична особа не позбавлений права звернутись до відповідача з окремим позовом про стягнення моральної шкоди, з огляду на що доводи апеляційної скарги ФГ «Рисовський» відхиляються судовою колегією.
З огляду на наведене, судова колегія не вбачає порушення норм матеріального чи процесуального права місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, відтак підстави для скасування означеного рішення відсутні. Доводи апеляційної скарги головного управління Національної поліції України відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на наступне:
1) щодо тверджень апелянта про недоведеність позивачем завдання йому моральної шкоди варто зазначити, що позовні вимоги Фермерським господарством «Рисовський» до Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення моральної шкоди обґрунтовані завданими позивачу втратами немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, вчинення дій, спрямованих на зниження престижу і підриву довіри до діяльності господарства з боку жителів та організацій, протягом нерозслідування відповідачем кримінальних правопорушень за заявою позивача, надмірною тривалість досудового розслідування справи, що триває понад 9 років.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 у справі № 914/620/21 стягнуто з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь Фермерського господарства «Рисовський» моральну шкоду в сумі 40 000,00 грн. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 рішення у справі № 914/620/21 скасовано в частині відмови у позові в сумі 35 000,00 грн та задоволено позов в цій частині. В решті рішення залишено без змін.
Відповідач виконав рішення суду у справі № 914/620/21 повністю, на підтвердження чого надав виписки Держказначейської служби України від 22.11.2021; від 30.11.2021та від 16.12.2021. Разом з тим, незважаючи на вказане відповідач і надалі зволікає з розслідуванням кримінальної справи. Як слідує із наявного в матеріалах справи листа відповідача від 08.03.2023 вих. №5879/16/01-23, матеріали кримінального провадження № 12013150090004557 від 12.12.2013 розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 Кримінального кодексу України, скеровано до Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області для вирішення питання в порядку статті 218 Кримінального процесуального кодексу України та визначення органу досудового розслідування. Станом на 2023 рік вирішується питання визначення органу досудового розслідування. На час розгляду даного спору та постановлення судом рішення, орган досудового розслідування не визначений, доказів закінчення досудового розслідування або направлення обвинувального акту до суду відсутні.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу;
2) щодо неналежності Головного управління Національної поліції у Львівській області як відповідача у даній справі, суд зазначає, що наявні в матеріалах справи та подані позивачем докази свідчать, що саме відповідач, допускаючи надмірну тривалість досудового розслідування, є особою винною у завданні шкоди. Таким чином, позивачем правильно визначено суб'єктний склад сторін даного спору.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.
Арґументи, наведені в апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржників.
Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні апеляційних скарг Фермерського господарства «Рисовський» від 19.07.2023 та Головного управління Національної поліції у Львівській області від 11.07.2023 відмовити.
Рішення Господарського суду Львівської області від 19.06.2023 у справі №914/586/23 залишити без змін.
Судові витрати покласти на скаржників.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови складено 13.11.2023.
Головуючий суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік