"13" листопада 2023 р.
Справа № 642/2703/23
Провадження № 2/642/753/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Грінчук О.П.
з участю секретаря - Шрамко Н.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
встановив:
Позивач, в особі адвоката Ключенкової Х.В., звернулась до суду із даним позовом, вказуючи, що 18.07.2016 ОСОБА_1 , громадянка України, уклала шлюб із ОСОБА_2 , громадянином Сирійської Арабської Республіки, в Суді реєстрації актів цивільного стану м. Дубай, від шлюбу мають спільну дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина є громадянином України. Подружнє життя з відповідачем не склалось через відмінність характерів, різні точки зору на життя та сім'ю, сторони втратили почуття любові та поваги один до одного. Шлюб між сторонами фактично припинено більше року тому, спільне господарство не ведуть, проживають окремо, шлюб має формальний характер. Збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, тому вона наполягає на розірванні шлюбу.
Ухвалою суду від 30.05.2023 справу відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, відповідачу надано строк на подання відзиву на позов.
Копію позовної заяви та доданих до неї документів надіслано відповідачу рекомендованим повідомленням за його останнім відомим зареєстрованим місцем проживання, але відправлення повернуто до суду.
Відзиву на позов до суду не надано.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явились, представник надала заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримують.
Відповідач повторно в судове засідання не з'явився, про дату і час розгляду повідомлявся своєчасно і належним чином, причини неявки суду не відомі.
На підставі ст. 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін.
Враховуючи відсутність згоди позивача на заочний розгляд справи, як це передбачено п.4 ч.1 ст. 280 ЦПК України, підстави для проведення заочного розгляду відсутні.
На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, в зв'язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що 18.07.2016 в Суді реєстрації актів цивільного стану м. Дубай сторони зареєстрували шлюб на підставі шлюбного договору, укладеного за заявкою №1067/М/2016, що підтверджується оригіналом свідоцтва про одруження №1023/М/2016, з офіційним перекладом з арабської мови на українську.
Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , виданим Холодногірським районним у м. Харкові ВДРАЦС ГТУЮ у Харківській обл.
Статтею 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, які видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Свідоцтво про одруження №1023/М/2016 легалізовано Департаментом консульської служби Міністерства закордонних справ України та Міністерством закордонних справ і міжнародного співробітництва в Об'єднаних Арабських Еміратах 29.07.2016. Отже, зазначений документ є дійсним та території України.
Відповідно до ст. 58 Закону України "Про міжнародне приватне право" шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЗУ «Про міжнародне приватне право», правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Згідно з ч. 2 і 3 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» подружжя, будучи громадянами різних держав, можуть обрати право, яке буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу. Таке можливо, тільки якщо вони не мають спільного місця проживання або якщо особистий закон кожного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
Як встановлено судом, позивач та відповідач проживали разом та наразі зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .
Також встановлено, що сторони не підтримують шлюбних відносин, спільного господарства не ведуть, проживають окремо, шлюб має формальний характер, подальше спільне проживання у шлюбі та його збереження стало неможливим.
Відповідно до вимог ст. 112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що має істотне значення.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.
Згідно з ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то, відповідно, відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є не припустимим.
Відповідно до ст. 112 ч. 2 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
З роз'яснень, даних у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року, вбачається, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, брати до уваги інші обставини життя подружжя.
Вирішуючи справу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем. Приймаючи до уваги доводи, викладені в позовній заяві, суд вважає, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б її інтересам, що має істотне значення.
Таким чином, враховуючи те, що позивач разом із відповідачем уклали шлюб в м. Дубай, шлюб легалізований на території України, на сьогоднішній день сторони разом не проживають, тривалий час не підтримують шлюбних відносин, спільного господарства не ведуть, подальше спільне проживання у шлюбі та його збереження стало неможливим, оскільки взаєморозуміння та почуття любові між ними втрачено, і строк для примирення, за таких обставин, не вплине на збереження та покращення сімейних стосунків, що, на думку суду, є достатніми підставами для розірвання шлюбу, а тому позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Згідно положень п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073.60 грн.
Керуючись ст.ст. 24, 105, 110, 112, 113, 114 Сімейного Кодексу України, ст.ст.12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 58, 60 ЗУ «Про міжнародне приватне право», суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідка на тимчасове проживання на території України НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 18.07.2016 в Суді реєстрації актів цивільного стану м. Дубай на підставі шлюбного договору, укладеного за заявкою №1067/М/2016, про що видано свідоцтво про одруження №1023/М/2016.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст судового рішення складено 13.11.2023.
Головуючий: