Справа № 364/105/22
Провадження № 2/364/9/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.11.2023 року, Володарський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Моргун Г. Л.,
за участю секретаря судового засідання Сіваченко Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в смт Володарка, справу за позовом
ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
представник позивача Марценюк Леся Анатоліївна ( адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №8616/10 від 27.12.2019 року, адреса: АДРЕСА_2 , засоби зв'язку: № тел. НОМЕР_2 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехніка Нова» (код ЄДРПОУ 03744215, адреса: вул. Зарічна, 100, смт Володарка, Білоцерківського району, Київської області, 09301)
про внесення змін до договору оренди землі,
ВСТАНОВИВ:
14.02.2022 представниця позивачки звернулася до суду із вказаною позовною заявою, зазначаючи, що позивачка є власником земельної ділянки площею 4,3017 га, кадастровий номер 3221687200:02:007:0039, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 23.12.2013 між ТОВ «Сільгосптехніка Нова» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі, за умовами договору орендодавиця передала свою земельну ділянку в оренду на строк 49 років. За договором про оренду - орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 4 038,98 гривень. Обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції. Розмір орендної плати не переглядався з 2013 року. В договорі про оренду землі передбачено, що розмір орендної плати переглядається по мірі потреби у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів у т.ч. внаслідок інфляції. ОСОБА_1 звернулася до орендаря з пропозицією укласти договір про внесення змін в договір оренди землі в частині, що стосується розміру орендної плати та індексації. ТОВ «Сільгосптехніка Нова» не прийняло пропозицію позивача.
Представник позивача, посилаючись на зміну розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством та ст. ст. 651, 652 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 15, 23, 30 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 4,175-177 ЦПК України, просить суд:
- внести зміни до п. п. 9, 10 договору оренди землі № б/н від 23.12.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехніка Нова» та ОСОБА_1 , та викласти в наступній редакції:
п. 9 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 16 000,00 гривень;
п. 10 обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
- стягнути судові витрати.
Ухвалою суду від 16.02.2022 провадження у справі було відкрито та призначено підготовче судове засідання на 15.03.2022.
15.03.2022, 10.05.2022, 10.06.2022 , 24.06.2022, 18.07.2022 та 02.08.2022 за клопотанням представника позивача підготовче судове засідання відкладалося.
13.05.2022 на адресу суду надійшов відзив, яким відповідач, посилаючись на чинне законодавство просить суд відмовити у задоволенні позову (а.с. 61-76).
Відповідь на відзив надійшла 07.06.2022 ( а.с.78-86).
02.08.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.09.2022.
23.09.2022 суд за клопотанням представниці позивачки продовжив процесуальні строки розгляду цивільної справи № 364/105/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехніка Нова» про внесення змін до договору оренди землі - до закінчення воєнного стану в Україні. Воєнний стан в Україні запроваджено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та неодноразово було подовжено востаннє з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 451/2023 від 26.07.2023.
Судовий розгляд справи за клопотанням представниці позивачки було відкладено на 22.11.2022 та в подальшому на 22.11.2022, 20.02.2023, 23.05.2023, 11.09.2023 та 03.11.2023.
Позивачка та її представниця 03.11.2023 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені ( а.с. 151, 152). До суду надійшла заява представниці позивачки, якою вона просить судовий розгляд справи провести за їх відсутності ( а.с.162 ).
Представник відповідача ТОВ « Сільгосптехніка Нова» в судовий розгляд справи не з'явився, повідомлений належним чином ( а.с.114). 03.11.2023 на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, за наявними матеріалами, з врахуванням відзиву на позовну заяву. Проти задоволення позовних вимог заперечують ( а.с.153). Одночасно доєднали до матеріалів справи постанову Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 364/315/22 ( а.с.154-157).
Відповідно до ст. 247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, ознайомившись із позовною заявою, відзивом, відповіддю на відзив, взявши до уваги позиції позивачки її представниці та представника відповідача, викладені у відповідних заявах, що надійшли до суду та дослідивши матеріали справи вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 23 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ТОВ «Сільгосптехніка Нова» уклали договір оренди землі б/н за умовами якого, позивачка надала в строкове платне користування належну їй земельну ділянку площею 4,30 га сільськогосподарського призначення відповідачу ( а.с. 8-9).
Договір оренди від 23.12.2013 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію та їх обтяжень 22.01.2014 (а.с. 73).
В договорі оренди землі від 23.12.2013 в пунктах 8, 5 зазначено, що договір укладено на 49 років. Нормативна грошова оцінки земельної ділянки становить 134632,89 гривень.
Орендна плата вноситься у розмірі 4038,98 гривень та обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексів інфляції п.п.9,10.
Пунктом 13 договору оренди землі визначено, що розмір орендної плати переглядається по мірі потреби у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендної земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках передбачених законом.
19.01.2022 виходячи зі змісту пункту 13 договору оренди землі від 23.12.2013 позивачка звернулася до орендаря з пропозицією про внесення змін до договору оренди землі (а.с.11), зокрема до пункту 9 та пункту 10, пропонуючи укласти додаткову угоду ( а.с.12) та викласти зазначені пункти в наступній редакції:
пункт 9 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 16 000,00 гривень;
пункт 10 обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Одночасно матеріали справи надані відповідачем вказують, що 27.12.2013 ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Сільгосптехніка Нова» з заявою щодо укладення договору оренди землі відносно належної їй земельної ділянки площею 4,30 га та з проханням виплати їй 50 00,00 гривень в рахунок виплати орендної плати ( а.с. 66, 67). Виплата позивачці коштів у вказаному розмірі 50 000,00 гривень стверджена видатковим касовим ордером від 27.12.2013 (а.с.75).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходить із наступних міркувань.
Так, орендні правовідносини в Україні регулюють наступні нормативно-правові акти: Цивільний кодекс України; Земельний кодекс України; Закон України «Про оренду землі»; Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також важливу роль у регулюванні орендних правовідносин відіграє сам договір оренди земельної ділянки.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цими кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України, частина 1 статті 16 ЦК України). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Захист цивільних прав - це дії з попередження, припинення порушення прав або відновлення порушених прав громадян і організацій. Будь-яка особа має право на захист свого права та інтересу, що не суперечить принципам цивільного законодавства, вимогам справедливості, сумлінності, розумності.
Наразі з позову чітко убачається, що основною підставою для звернення до суду стало те, що позивачка вважає, що у неї виникло право на збільшення розміру отримуваної нею орендної плати. Однак слід зазначити, що відповідачем виконано зобов'язання перед позивачкою частково наперед, зокрема зі сплати орендної плати у розмірі 50000,00 грн ( щорічна виплата - 4038,98 грн), тобто оплата фактично проведена за 12 років 4 місяці, починаючи відлік від 23.12.2013 по 23.04.2026 включно.
Тобто, орендодавець не набула права звернення до суду, оскільки фактично її право не порушено станом на час звернення до суду ( 14.02.2022) та на час постановлення цього рішення.
Відмовляючи у задоволенні виниклих правовідносин, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У постанові ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Згідно ч.5 ст. 177 ЦК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги.
У відповідності до положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Одночасно суд вважає необхідним обґрунтувати свою позицію, щодо приєднаної до матеріалів справи за клопотанням представника відповідача постанови Верховного Суду у справі № 364/315/22 від 29 травня 2022 року, яку він просить застосувати при вирішенні даного спору, вказуючи, що вона постановлена по аналогічній категорії справ.
Детально ознайомившись з із клопотанням відповідача суд зауважує, що у зазначеній справі на яку він посилається міститься відмінне правове обґрунтування щодо спірних правовідносин, які суд розглядає у цій справі та яке не є тотожним до обраного позивачем способу захисту (інше обґрунтування способу захисту порушеного права). Зважаючи на наведене суд не може при вирішенні даного спору покладатися на долучену представником відповідача позицію викладену у постанові ВС у справі № 364/315/22.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі „Ruiz Torija проти Іспанії" метою мотивування є показати сторонам, що їх почули і, таким чином, це сприятиме тому, щоб вони погодились із рішенням. Водночас це зобов'язує суддю обґрунтовувати свої міркування об'єктивними аргументами і дотримуватись прав сторони захисту. Проте, обсяг обов'язку мотивування може змінюватися залежно від характеру рішення і має аналізуватись у світлі обставин справи. Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання („Van de Hurk проти Нідерландів" §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені („Boldea проти Румунії" §30) і була надана конкретна і чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи („Морейра Феррейра проти Португалії") .
Фактично, як убачається зі змісту позовної заяви, позивачка не набула права на звернення до суду з метою внесення змін до договору оренди належної їй земельної ділянки, в частині зміни розміру орендної плати. Суд відзначає, що захисту в судовому порядку підлягає не будь-яке, а тільки порушене, невизнане або оспорюване право особи.
Таким чином, враховуючи викладені обставини, позовні вимоги ОСОБА_1 є передчасними і не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки суд відмовив у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 15, 21, 22, 30 Закону України « Про оренду землі», ст.ст. 11, 15, 526, 627, 628, 629, 651, 652, 653 ЦК України, ст.ст. 13, 56, 76, 81, 141, 263-265, 268, ЦПК України , суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехніка Нова» про внесення змін до договору оренди землі .
Повне рішення суду виготовлено 10.11.2023.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення до Київського апеляційного суду.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Г. Л. Моргун