Постанова
Іменем України
06 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 404/889/18
провадження № 61-4798св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Фортечний відділ державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , Акціонерний банк «Укргазбанк», Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Міхальової Вікторії Вікторівни на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 грудня 2021 року у складі судді Мохонько В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , Акціонерний банк «Укргазбанк», Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про скасування постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника та припинення дій, які порушують право,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Фортечний ВДВС у місті Кропивницькому), треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - АБ «Укргазбанк»), Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Відділ примусового виконання рішень УЗПВР у Кіровоградській області), про скасування постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника та припинення дій, які порушують право.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10 листопада 2017 року він придбав у громадянина ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
На час укладення вказаного правочину в державному реєстрі були відсутні відомості про перебування квартири в іпотеці або під забороною відчуження.
26 грудня 2017 року до нього прийшли невідомі особи, які представилися працівниками банку та державним виконавцем і пояснили, що отримали доступ до його житла на підставі ухвали Кіровського районного суду від 15 вересня 2017 року у справі № 2-11664/10.
29 грудня 2017 року він звернувся до начальника Фортечного ВДВС у місті Кропивницькомуіз заявою, в якій просив надати документи, на підставі яких вчинялися дії щодо проникнення до його квартири, а також надати дозвіл на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
Листом від 16 січня 2018 року № 740/13.23-33 Фортечний ВДВС у місті Кропивницькомувідмовив йому в ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження з огляду на те, що він не є стороною виконавчого провадження. Додатково було повідомлено, що ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 вересня 2017 року у справі № 2-11664/10 надано дозвіл державному виконавцю Фортечного ВДВС у місті Кропивницькомуна примусове проникнення до квартири АДРЕСА_2 , яка належить боржнику ОСОБА_2 .
Отже, в цьому випадку державному виконавцю не надавався дозвіл на примусове проникнення в квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності.
Разом з тим, 29 січня 2018 року державний виконавець Фортечного ВДВС у місті Кропивницькому Сорокіна Т. В., перебуваючи в його квартирі, склала постанову про опис та арешт майна (коштів) при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-11664/10, виданого на підставі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 вересня 2010 року, яким, зокрема, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було звернено стягнення на належний боржнику ОСОБА_2 предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 .
Вважає вказану постанову незаконною, оскільки він не є ані учасником виконавчого провадження, ані особою, яка залучалася до проведення виконавчих дій. Крім того, відповідно до правовстановлюючих документів квартира, що йому належить, та квартира боржника ОСОБА_2 відрізняються між собою: мають різні адреси, технічні характеристики та власників.
Також зазначав, що оскаржувана постанова обмежує його право на розпорядження майном, оскільки державний виконавець не була наділена повноваженням проникати та здійснювати опис належної йому квартири АДРЕСА_1 , як і визначати його відповідальним зберігачем та попереджувати про кримінальну відповідальність тощо.
Посилаючись на те, що при здійсненні виконавчих дій державним виконавцем були порушені його права як власника, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:
- скасувати постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 29 січня 2018 року;
- зобов'язати Фортечний ВДВС у місті Кропивницькому припинити дії з примусового виконання виконавчого листа № 2-11664, виданого 15 лютого 2011 року Кіровським районним судом м. Кіровограда.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів порушення його права як власника квартири АДРЕСА_1 оскаржуваною постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_2 , а саме: квартири АДРЕСА_3 .
Оскільки опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_2 - квартири АДРЕСА_3 - застосовано для забезпечення виконання рішення суду та не порушує майнові права позивача щодо володіння, користування і розпорядження належною йому на праві приватної власності квартирою, ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження, то суд дійшов висновку, що немає підстав для задоволення позову.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 грудня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Міхальова В. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 грудня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14, від 04 грудня 2019 року у справі № 810/497/18; у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18; у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі № 372/808/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова про опис та арешт майна обмежує право позивача на розпорядження належним йому на праві власності майном, оскільки державний виконавець не була наділена повноваженнями здійснювати опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 , саме у його квартирі за адресою: АДРЕСА_5 , проникати та здійснювати опис належного йому майна, визначати його відповідальним зберігачем і попереджувати саме його про кримінальну відповідальність, а також вчиняти інші дії.
Суди залишили поза увагою, що після складання 29 січня 2018 року акта опису та арешту майна на офіційному веб-сайті Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області було оприлюднено офіційну інформацію про продаж трикімнатної квартири (іпотека), розташованої за адресою: АДРЕСА_6 . Однак на цьому сайті розміщені фотокартки квартири, яка належить позивачу, як квартири боржника ОСОБА_2 , а також вказано ОСОБА_1 як контактну особу для ознайомлення з майном, із зазначенням його особистого номеру телефону та підставу продажу - оскаржувану постанову.
Вказавши, що позивач не є стороною виконавчого провадження № НОМЕР_1, суди фактично звільнили себе від обов'язку надати правову оцінку обставинам справи та дійшли помилкового висновку, що складена 29 січня 2018 року у виконавчому провадженні постанова про опис та арешт майна боржника не порушує майнові права ОСОБА_1 щодо володіння, користування та розпорядження належною йому на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1 .
Суди залишили поза увагою те, що складання постанови про опис та арешт майна було проведено за участю позивача та в належній йому квартирі, державний виконавець проводив фотозйомку його особистих речей, призначив відповідальним зберігачем та попередив про кримінальну відповідальність саме позивача. Жодних мотивувань щодо цих обставин зміст оскаржуваних судових рішень не містить.
Водночас, самоусунувшись від з'ясування обставин правомірності доступу в квартиру позивача, суди не врахували, що жодним судовим рішенням не надавався дозвіл державному виконавцю Фортечного ВДВС у місті Кропивницькому на примусове проникнення в квартиру АДРЕСА_1 , яка належить позивачу.
За обставин пред'явлення ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомого майна з підтвердженням державної реєстрації, державний виконавець не була наділена повноваженнями ставити під сумнів факт належності йому майна, і в силу положень статті 19 Конституції України не мала права вчиняти будь-які виконавчі дії, в тому числі щодо опису та арешту майна боржника - ОСОБА_2 у квартирі ОСОБА_1 , який не є стороною виконавчого провадження.
Правомірно набуте ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно підлягає захисту у позовному провадженні у спосіб, зазначений ним у позові, та є ефективним способом припинення конфлікту між власником та органом державної влади.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Кіровського районного суду м. Кіровограда.
11 липня 2022 року справа № 404/889/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
19 вересня 2008 року між АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 05-101261608-Ф.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 19 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_3 .
Пунктом 2.1.1 іпотечного договору передбачено, що згідно з витягом № 20247671 з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» від 16 вересня 2008 року, зазначена квартира має такі технічні характеристики: загальна площа - 58,67 кв. м (з урахуванням знижувального коефіцієнту балкону); житлова площа - 43,22 кв. м. Квартира складається з: 3-х кімнат площами: 18,5 кв. м, 11,0 кв. м, 13,72 кв. м; коридору площею 4,8 кв. м; санвузла площею 2,94 кв. м; кухні площею 5,76 кв. м; кладової площею 1,23 кв. м; балкону площею 0,72 кв. м.
Згідно з пунктом 2.2 іпотечного договору право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Новицькою І. О. 27 грудня 2005 року, зареєстрованим за іпотекодавцем у Державному реєстрі правочинів 27 грудня 2005 року (витяг № 1955329). Право власності зареєстроване за ОСОБА_2 . Обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» 27 грудня 2005 року, реєстраційний № 4183465, номер запису 13774, в книзі - № 56 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9442190, виданий Обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» 27 грудня 2005 року).
При посвідченні договору іпотеки нотаріусом перевірено відсутність заборони відчуження предмета іпотеки, що підтверджується довідкою та витягами, виданими реєстратором Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек від 19 вересня 2008 року № 846169-2072, № 20879867, № 20879910 (пункт 2.4.6 іпотечного договору).
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 вересня 2010 року у справі № 2-11664/10 позов АБ «Укргазбанк» в особі Кіровоградської філії банку до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь АБ «Укргазбанк», від імені якого діє Кіровоградська філія АБ «Укргазбанк», заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2008 року № 05-101261608-Ф у розмірі 26 450,37 доларів США та 18 262,41 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь АБ «Укргазбанк» штраф за невиконання договору іпотеки у розмірі 14 000 грн. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2008 року № 05-101261608-Ф звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 58,67 кв. м (з урахуванням знижувального коефіцієнту балкону), житловою площею 43,22 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Новицькою І. О. 27 грудня 2005 року за реєстровим № 5315. Рішення суду набрало законної сили 08 жовтня 2010 року.
15 лютого 2011 року АБ «Укргазбанк» отримано виконавчі листи, які пред'явлено на примусове виконання до Фортечного ВДВС у місті Кропивницькому.
З матеріалів виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у Фортечному ВДВС у місті Кропивницькомуперебуває зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на користь банківських установ та держави.
Один із виконавчих документів (ВП № НОМЕР_1) стосується звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 .
Відповіддю Управління містобудування та архітектури від 11 вересня 2017 року вих. № 5496, наданою на запит АБ «Укргазбанк», підтверджується, що відповідно до планувальних матеріалів та даних, які знаходяться в управлінні, а також наданих правовстановлюючих документів, житловий будинок має адресу: АДРЕСА_7 . Додатково повідомлено, що згідно з розпорядженням Кіровоградського міського голови від 19 лютого 2016 року № 24 «Про перейменування вулиць, провулків та інших об'єктів топоніміки міста» назву вулиці 50 років Жовтня перейменовано на АДРЕСА_8 , тому наразі вищезазначений житловий будинок має адресу: АДРЕСА_9 .
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2018 року, задоволено подання державного виконавця, надано дозвіл на примусове проникнення в квартиру АДРЕСА_3 , що належить боржнику ОСОБА_2
16 січня 2018 року начальник Фортечного ВДВС у місті КропивницькомуФедотов С. В. повідомив ОСОБА_1 про те, що згідно зі статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» він не є стороною виконавчого провадження, у зв'язку з чим йому не можуть бути надані для ознайомлення матеріали виконавчого провадження. Додатково повідомлено, що ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 вересня 2017 року задоволено подання державного виконавця Фортечного ВДВС у місті Кропивницькому про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Постановою державного виконавця Фортечного ВДВС у місті КропивницькомуСорокіної Т. В. від 17 січня 2018 року залучено працівників Кропивницького відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Кіровоградській області до проведення виконавчих дій 30 січня 2018 року о 10:00 год. за адресою: АДРЕСА_4 .
17 січня 2018 року державний виконавець звернулася до Комунального підприємства «ЖЕО № 3 Кропивницької міської ради» із листом, в якому просила забезпечити явку спеціаліста, який надасть можливість підключення до електромережі для вчинення дій при примусовому проникненні в квартиру боржника 30 січня 2018 року о 10:00 год. за адресою: АДРЕСА_4 .
Цього ж дня, 17 січня 2018 року, державний виконавець направила ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ) попередження про обов'язкову явку 30 січня 2018 року о 10:00 год. за адресою: АДРЕСА_4 , для проведення опису майна.
Також державний виконавець Фортечного ВДВС у місті КропивницькомуСорокіна Т. В. 17 січня 2018 року направила на адресу АБ «Укргазбанк» лист, у якому, посилаючись на факт не проживання божника у спірному житлі, просила забезпечити явку спеціаліста для примусового проникнення в квартиру.
29 січня 2018 року, керуючись статтями 48, 49, 53, 56 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем Сорокіною Т. В. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_2 .
У мотивувальній частині вказаної постанови зазначено, що 29 січня 2018 року проведено опис та накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_2 , а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Квартира перебуває в хорошому стані, на стінах шпалери, підлога вкрита ламінатом, стеля вкрита білою фарбою, вікна в кімнатах та кухні металопластикові, міжкімнатні двері дерев'яні. В кухні стіни обкладені кахелем, підлога вкрита лінолеумом, а стеля - білою фарбою. Санвузол сумісний, на стінах кахель, на підлозі плитка, стеля обшита вагонкою, балкон демонтований. Опалення газове автономне. Вхідні двері подвійні металеві.
На описане майно накладено арешт та встановлено обмежене право користування ним: заборона відчуження / пошкодження (пункт 3 постанови).
Призначено відповідальним зберігачем та попереджено про кримінальну відповідальність за статтею 388 Кримінального кодексу України (далі - КК України) ОСОБА_1 (пункт 4 постанови).
Постанова підписана державним виконавцем Сорокіною Т. В. та понятими ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .
В графі «інші особи, залучені до проведення виконавчих дій» міститься рукописний текст: «Я, ОСОБА_1 , пустив державних виконавців в своє житло за адресою: АДРЕСА_5 , на їх вимогу. Щодо боржника ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_4 ) ніякої інформації не маю».
Постановою державного виконавця Фортечного ВДВС у місті КропивницькомуСорокіної Т. В. від 07 лютого 2018 року (ВП № НОМЕР_1) виконавчий лист № 2-11664/10, виданий 15 лютого 2011 року Кіровським районним судом м. Кіровограда, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 58,67 кв. м (з урахуванням знижувального коефіцієнту балкону), житловою площею 43,22 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2008 року № 05-101261608-Ф, передано Відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Кіровоградській області.
Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Кіровоградській областіДворовенко М. П. винесено 08 лютого 2018 року постанову про прийняття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-11664/10, виданого 15 лютого 2011 року Кіровським районним судом м. Кіровограда.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Кіровоградській областіДворовенко М. П. від 09 лютого 2018 року об'єднано виконавчі провадження № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_1 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_4.
Також суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 10 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиною С. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 6548, ОСОБА_1 придбав у громадянина ОСОБА_3 за 98 500 грн квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . Право власності позивача зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 листопада 2017 року, номер запису про право власності - 23302929.
Квартира придбана позивачем у шлюбі із ОСОБА_7 та є об'єктом права спільної сумісної власності.
Згідно з пунктом 1.5 договору купівлі-продажу та технічним паспортом, виданим 11 липня 2017 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8 , квартира має загальну площу 57,8 кв. м, житлову площу 42,9 кв. м, та складається з: кімнати площею 18,5 кв. м; кімнати площею 10,9 кв. м; кімнати площею 13,5 кв. м; кухні площею 5,8 кв. м; вбиральні площею 2,5 кв. м; коридору площею 4,5 кв. м; кладової площею 1,4 кв. м; балкону (з урахуванням знижувального коефіцієнту) площею 0,70 кв. м.
У пункті 1.2 договору купівлі-продажу зазначено, що на момент укладення договору квартира належить продавцеві ОСОБА_3 та була отримана ним у власність на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Новіковою Н. М. 21 серпня 2017 року.
До підписання договору купівлі-продажу позивач був ознайомлений з правовстановлюючими документами на квартиру продавця і йому відомо, що це помешкання ОСОБА_3 отримав у дар від ОСОБА_9 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 - від 08 лютого 2018 року № 113315297, станом на 10 листопада 2017 року (дата укладення договору купівлі-продажу квартири та державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 ) у вказаних реєстрах були відсутні відомості: про реєстрацію іншого речового права; про державну реєстрацію іпотеки; про державну реєстрацію обтяжень.
Довідкою від 19 травня 2021 року № 1486, виданою начальником Комунального підприємства «ЖЕО № 3 Кропивницької міської ради» Довгаль О. В., підтверджується, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_7 (дружина позивача), ОСОБА_10 , 2010 року народження, та ОСОБА_11 , 2020 року народження (діти позивача).
Згідно з листом начальника Обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» від 05 грудня 2017 року № 1217-17/20 в архіві значиться інвентаризаційна справа за адресою: АДРЕСА_7 . Станом на 01 січня 2013 року в Обласному комунальному підприємстві було зареєстровано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_6 . Станом на 01 січня 2013 року на квартиру АДРЕСА_10 довідка від 05 червня 2017 року про зареєстроване право власності не видавалася.
У листі Управління містобудування та архітектури від 23 квітня 2018 року за вих. № 1223 зазначено, що за даними управління на території міста Кропивницького за адресою: АДРЕСА_9 , розташований багатоквартирний житловий будинок, інформація щодо існування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_8 в управлінні відсутня.
30 листопада 2017 року директор Кіровоградської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» Нікітіна В. В. звернулася до Кропивницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області із заявою, в якій просила: внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 388 КК України; в рамках кримінального провадження провести перевірку викладеної інформації, а саме: перевірити на відповідність чинному законодавству договору купівлі-продажу від 01 червня 1995 року та архівну довідку Обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» від 05 червня 2017 року № 34442; прийняти відповідне процесуальне рішення; вжити заходів, що унеможливлюють подальше відчуження іпотечного майна АБ «Укргазбанк».
Згідно з відповіддю начальника слідчого відділу Кропивницького відділу поліції Мельник А. Ю. від 27 травня 2019 року кримінальне провадження № 12017120020013324, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 01 грудня 2017 року на підставі заяви директора Кіровоградської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» Нікітіної В. В., було закрите за пунктом 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку врегульовані Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Згідно з частинами першою та другою статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин (частини четверта, п'ята статті 57 Закону № 1404-VIII).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIIIособа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Отже, у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом № 1404-VIII.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового правата інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 ставив перед судом питання про звільнення належного йому нерухомого майна з-під арешту, оскільки накладення арешту на квартиру порушує його право власності, захист якого передбачено статтею 41 Конституції України, статями 317, 319, 321, 391 ЦК України.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором(частина перша статті 5 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що оскаржувана постанова державного виконавця про опис та арешт майна боржника ОСОБА_2 винесена з метою забезпечення виконання рішення суду і стосується квартири АДРЕСА_3 , а відтак не порушує майнові права позивача щодо володіння, користування і розпорядження належною йому на праві приватної власності квартирою, яка знаходиться за іншою адресою (на АДРЕСА_8 , однак у будинку № 13 ), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю ОСОБА_1 обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14, від 04 грудня 2019 року у справі № 810/497/18; у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18; у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі № 372/808/19, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 810/497/18 (провадження № 11-687апп19) зазначено, що відповідно до статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення; арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що при арешті та реалізації майна, належного боржникові, державний виконавець всупереч вимогам статті 48 Закону № 1404-VIII не врахував, що таке майно є спільною сумісною власністю боржника та позивача, набутою у шлюбі, та не визначив їх частки у цьому майні. Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, фактичною підставою для звернення з цим позов стало порушення державним виконавцем речових прав позивача на майно, яке, за її твердженням, є спільною сумісною власністю, оскільки було набуте боржником у шлюбі з нею. Оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт та реалізацію спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не призведе до належного захисту її прав. Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно або його частка, - звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно (стаття 59 Закону № 1404-VIII). […] Крім того, як установлено судами, спірне нерухоме майно було реалізоване державним виконавцем, і право власності на нього набула третя особа, про що свідчить видане їй свідоцтво про право власності та відповідний запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Хоча скаржниця і зазначає у касаційній скарзі, що нею не порушено питання про витребування цього майна або визнання його відчуження третій особі недійсним, а лише щодо правомірності дій та рішень державного виконавця, однак при вирішенні спору перед судом постане питання визнання чи скасування права третьої особи як нового власника і добросовісного набувача спірного майна. З огляду на наведені норми та сукупність обставин у цій справі суд уважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту свого права, який до того ж, не розв'яже спір між нею та третьою особою щодо спірного нерухомого майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14 (провадження № 14-703цс19) вказано, що за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
Однак на відміну від вказаних справ, у справі, яка переглядається, суди відмовили у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю ОСОБА_1 обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а не через обрання ним неналежного та неефективного способу захисту.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) зазначено, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом № 1404-VIII. Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є обґрунтованими, оскільки арешт накладено на майно Особи-1, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Тобто, у вказаній справі арешт накладено на майно позивача, який виступав боржником у виконавчому провадженні, тоді як в цій справі ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження, в рамках якого державний виконавець виніс оскаржувану постанову про опис та арешт майна боржника. Тому з урахуванням установлених судами обставин були відсутні підстави для закриття провадження у цій справі за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі № 372/808/19 (провадження № 61-12814св20) вказано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України). Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка реалізується, передусім, через пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути будь-якої влади над цією ж річчю з боку інших суб'єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; виключне панування особи над річчю унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов'язок утримання, від вчинення подібних дій; абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності стосовно неї. Згідно з частинами першою, другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.
Однак у вищенаведеній справі вирішувалося питання про усунення позивачу перешкод у здійсненні права власності нерухомим майном шляхом виселення відповідача з квартири із зняттям з реєстрації місця проживання.
Отже, вказана постанова суду касаційної інстанції та оскаржувані судові рішення ухвалені за різних фактичних обставин справи, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, що не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правову позицію, висловлену Верховним Судом у справі № 372/808/19.
Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах Верховного Суду, на які послалася представник заявника на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 338/180/17, № 905/1926/16, № 569/17272/15-ц, № 916/3156/17.
Таким чином, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованою.
З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявленої в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних у матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
Аргументи касаційної скарги про те, що оскаржувана постанова державного виконавця обмежує право позивача на розпорядження належним йому на праві власності майном, є неспроможними, оскільки в цьому випадку виконавець наклала арешт на квартиру на АДРЕСА_9 , тоді як відповідно до правовстановлюючих документів позивач є власником квартири, розташованої на АДРЕСА_8 , однак у будинку під № 13 .
Доводи касаційної скарги про те, що опис та арешт майна було проведено за участю позивача та в належній йому квартирі, державний виконавець проводив фотозйомку його особистих речей, призначив відповідальним зберігачем та попередив про кримінальну відповідальність, не заслуговують на увагу, оскільки предметом позову в цій справі було скасування постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника і припинення дій з примусового виконання виконавчого листа, тому суди попередніх інстанцій правильно не перевіряли та не надавали оцінку обставинам щодо правомірності доступу державного виконавця в квартиру позивача.
При цьому сам по собі факт проведення державним виконавцем фотозйомки належного позивачу майна за обставин фактичного накладення арешту на квартиру, яка знаходиться за іншою адресою, а відтак йому не належить, не може слугувати підтвердженням порушення права позивача на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів представника заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, аза своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Міхальової Вікторії Вікторівни залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 грудня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. І. Грушицький
Судді:С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк