ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Черкаси
справа № 712/4467/22 провадження № 22-ц/821/1548/23 категорія 301020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.
суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І.
секретар: Мунтян К.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за давністю володіння.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
23 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності за давністю володіння.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що його мати, ОСОБА_3 на підставі рішення Ради народних депутатів № 651 від 26 серпня 1970 року отримала у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Даний факт підтверджується довідкою ЖБК № 22 від 06 травня 1992 року № 2140, яка зберігається в ЧООБТІ.
Вказана квартира складається з 2-ох кімнат: загальна площа якої складає 44,1 кв.м., житлова площа 31,04 кв.м.
Позивач вдруге приписаний до квартири АДРЕСА_1 з 06 грудня 1995 року після того, як відслужив у збройних силах.
ІНФОРМАЦІЯ_1 мати ОСОБА_3 померла.
15 червня 2021 року позивач звернувся до Першої Черкаської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, так як вважав, що квартира АДРЕСА_1 є власністю його матері.
На підставі запиту Першої Черкаської державної нотаріальної контори «Про витребування правовстановлюючого документу для оформлення спадкового права, він отримав у КП ЧООБТІ довідку № 23350 о від 22 червня 2021 року з якої дізнався, що мати подарувала відповідачу ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування № 8937 від 25 жовтня 2006 року, який посвідчений приватним нотаріусом Веліковим А.І.
02 листопада 2006 року ОСОБА_4 зареєструвала квартиру в реєстрі ЧООБТІ.
Таким чином, з 2006 року відповідач ОСОБА_4 стала власником квартири, проте, жодного дня у вказаній квартирі не проживала, не приймала участі у сплаті комунальних платежів, так як місце її реєстрації та постійного проживання Російська Федерація, Московська область.
Вважає, що він є добросовісним володільцем квартири АДРЕСА_2 так як не знав, що квартира АДРЕСА_2 є власністю його сестри ОСОБА_4 , при цьому, від нього приховали, хто є власником квартири, навіть комунальні платежі сплачувалися на ім'я ОСОБА_3 . Тому і не було відомо, що його володіння квартирою є незаконним.
Разом з тим, ОСОБА_1 відкрито, добросовісно, безперервно, на протязі більше 10 років користується вказаною квартирою, а саме проживає в ній з 06 грудня 1995 року по даний час, сплачує комунальні платежі. Натомість, відповідач не бажає в позасудовому порядку врегулювати це питання та бажає продати квартиру.
В зв'язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 липня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Та обставина, що позивач проживає в квартирі більше десяти років та оплачує комунальні послуги не породжує права на набуття права власністю за набувальною давністю. Крім того, під час розгляду справи було встановлено, що відповідач як власник квартири не відмовляється від свого права власності на неї.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем в даному випадку обрано неналежних спосіб захисту свого порушеного права, відтак в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 липня 2023 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Безпритульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Позивач вважає, що суд не врахував, що він є добросовісним володільцем квартири АДРЕСА_2 так як не знав, що квартира АДРЕСА_2 є власністю його сестри ОСОБА_4 , при цьому, від нього приховали, хто є власником квартири, навіть комунальні платежі сплачувалися на ім'я покійної матері ОСОБА_3 . Тому і не було відомо, що його володіння квартирою є незаконним.
Оскільки його сестра жодного дня у вказаній квартирі не проживала, не приймала участі у сплаті комунальних платежів, тому вважає свої права порушеними та такими, що підлягають захисту шляхом ухвалення рішення про задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Судом першої інстанції встановлено, що мати сторін у справі, ОСОБА_3 , на підставі рішення Ради депутатів № 651 від 26 серпня 1970 року отримала у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира складається з 2-х кімнат: загальна площа якої складає 44,1 кв.м, житлова площа 31,04 кв.м.
З 06 грудня 1995 року позивач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною відміткою в його паспорту (а.с.17).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть від 29 квітня 2021 року.
15 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Першої Черкаської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, так-як вважав, що квартира АДРЕСА_1 є власністю його матері.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12366797 від 02 листопада 2006 року (а.с.15), а також довідки КП «ЧООБТІ» № 23350-о від 22 червня 2021 року (а.с.14 ), ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Оригінали правовстановлюючих документів на вказану квартиру знаходяться у неї.
Право власності зареєстроване на підставі договору дарування № 8937 від 25 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Веліковим А.І.
02 листопада 2006 року ОСОБА_4 зареєструвала квартиру в реєстрі ЧООБТІ.
Звертаючись до суду з позовом, а в подальшому з апеляційної скаргою, ОСОБА_1 вказав, що з 2006 року відповідач ОСОБА_4 жодного дня у вказаній квартирі не проживала, не приймала участі у сплаті комунальних платежів. Особові рахунки по комунальних послуг не переоформлені і так і залишилися на матері - ОСОБА_3 .
При цьому, позивач також зазначив, що він є добросовісним володільцем квартири АДРЕСА_2 , так як не знав, що квартира АДРЕСА_2 є власністю його сестри ОСОБА_4 , при цьому, від нього приховали, хто є власником квартири, навіть комунальні послуги сплачувалися на ім'я ОСОБА_3 . Тому і не було відомо, що його володіння квартирою є незаконним. Разом з цим, він відкрито, добросовісно, безперервно, на протязі більше 10 років користується вказаною квартирою, а саме проживає в ній з 06 грудня 1995 року по даний час. Сплачує комунальні платежі за квартиру.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції з наданих сторонами пояснень та доказів судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_4 є єдиним титульним власником вказаної квартири, підстав для припинення її права власності на вказану квартиру, серед тих, що визначені ч.1 ст. 346 ЦК України, у даному випадку немає. Позивач вселився у квартиру за згодою власника - їхньої матері ОСОБА_3 , та зареєструвався у вказаній квартирі. Після дарування матір'ю їй вказаної квартири, позивач продовжив проживати у ній, що має місце і на сьогодні, чому відповідач не заперечувала.
Від права власності на квартиру ОСОБА_4 не відмовляється та проти визнання права власності на це майно за ОСОБА_1 категорично заперечує та вважає, що вказане майно не може бути об'єктом набувальної давності.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги та мотиви судового рішення, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває права власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Зі змісту статті 344 ЦК України випливає, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випаду при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності необхідно виходити із того, що задоволення таких вимог можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, те, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
При цьому, при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнішнім володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України).
Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга стаття 344 ЦК).
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність, суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давніший строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так салю, як поводився б із ним власник.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не Спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/233 8/16-ц (провадження № 61-2017св 18).
З огляду на викладене, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Аналогічний правовий висновок щодо правильності застосування положень ст. 344 ЦК України, зробив Верховний Суд у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-4186св21), від 24 червня 2021 року у справі № 219/49/20 (провадження № 61-2924св21), від 23 вересня 2021 року у справі № 206/1759/20 (провадження № 61-9602св21), від 13 лютого 2023 року у справі № 752/13337/19 (провадження №61-19667св21).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду про те, що та обставина, що позивач проживає в квартирі більше десяти років та оплачує комунальні послуги не породжує права позивача на набуття права власності за набувальною давністю. Крім того, суд правильно врахував, що відповідач як власник квартири не відмовляється від свого права власності на неї, а відтак позивач обрав не вірний спосіб захисту свого порушеного права.
Таким чином, вирішуючи спір районний суд правильно визначився з характером позовних вимог та прийняв обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам чинного законодавства.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в його рішенні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за давністю володіння залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 08 листопада 2023 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді О.В. Карпенко
Л.І. Василенко