ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8372/23 Справа № 185/11316/22 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
головуючого судді - Никифоряка Л.П.,
суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я в загальному розмірі 234 000,00грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він має 38 років загального страхового стажу, з них 33 роки 6 місяців у шкідливих підземних умовах праці у відповідача. На виробничо-структурних підрозділах підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» він працював з повним робочим днем під землею в шкідливих умовах.
29 листопада 2018 року його було звільнено відповідачем (роботодавцем) із займаної посади за ч.2 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я.
Згідно з довідкою МСЕК серії 12 ААА № 075804 від 11 березня 2019 року первинно йому встановлено 40 % втрати працездатності (15 % - хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В, ЛН першого - другого ступеня; 15 % - остероартроз в поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ст.) суглобів, двосторонній плечелопатковий періартроз(ПФ другого ст.), больовий синдром; 10 % - нейросенсорна приглухуватість другого ст., з помірним зниженням слуху.
Ці діагнози професійних захворювань отриманих на виробництві під час тривалої дії шкідливих факторів у відповідача підтверджено та встановлено остаточно в ДУ «Український науково дослідний інститут промислової медицини» в місті Кривий Ріг з 22 січня 2019 року.
Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 08 лютого 2019 року хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технологічних процесів. Порушення режиму експлуатації технологічного устаткування, приладів, робочого інструменту, аварійних ситуацій, пошкодження захисних засобів та механізмів, систем вентиляції, екранування, сигналізації, освітлення, кондиціювання повітря, порушення правил охорони праці, гігієни праці, відсутність засобів індивідуального захисту, відсутність заходів та засобів рятувального характеру.
Таким чином, комісією з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання було встановлено, що внаслідок тривалої праці в шкідливих умовах на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», він втратив своє здоров'я та працездатність і набув професійне захворювання.
Крім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності у відносно ще похилому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає душевного болю та страждань ще більше. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.
Позивач вважав, що за таких обставин відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, оскільки він втратив здоров'я саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 130 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклало вимогу про зміну рішення, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 65 000,00 грн.
В обґрунтування скарги заявник посилався на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача. Вказує, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди.
Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції установлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 з 15 червня 1983 року по 29 листопада 2018 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах в ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (а.с.15-17).
29 листопада 2018 року позивача звільнено з роботи на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи.
Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 08 лютого 2019 року (Форма П-4) ОСОБА_1 має діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В, легенева недостатність першого другого ступеня; остеоартроз в поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних (ПФ другого ст.) суглобів, двосторонній плечелопатковий періартроз (ПФ другого ст.), больовий синдром; нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з помірним зниженням слуху) /а.с.33-34/.
Хронічне професійне захворювання виникло у позивача внаслідок роботи тривалий час в умовах дії шкідливих факторів на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
Відповідно до первинної довідки обласної МСЕК серії 12ААА № 075804 від 11 березня 2019 року позивач оглядався комісією, йому встановлено 40 % втрати працездатності, переогляду не підлягає (а.с.18).
Відповідно до повторної довідки обласної МСЕК серії 12ААА № 063609 від 15 січня 2021 року позивач оглядався комісією, йому встановлено 65 % втрати працездатності та третю групу інвалідності з 08 січня 2021 року, переогляду не підлягає (а.с.19).
Триваючі проблеми зі здоров'ям, отримані внаслідок хронічного професійного захворювання позивача, періодичні лікування, підтверджуються, також, наданими виписками зі історій хвороб позивача.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв'язок між винними діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - стійкої втрати професійної працездатності у загальному розмірі 65 %. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди в розмірі 130 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами першою та третьою статті 13 Закону України “Про охорону праці” передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Що стосується доводів апеляційної скарги про не доведення причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань у ОСОБА_1 та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань ОСОБА_1 є порушення та недотримання саме ним рекомендацій лікарів, вони спростовуються актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 08 лютого 2019 року, у пункті 16 якого зазначено обставини виникнення захворювання - неефективність роботи систем вентиляції, кондиціювання повітря, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту, у результаті виконання робіт, пов'язаних з вимушеною робочою позою, в умовах запиленості повітря робочої зони та перевищення рівня шуму.
Згідно пункту 17 акту розслідування причинам виникнення хронічного професійного захворювання є: хімічні фактори, фізичні фактори, запиленість повітря робочої зони, перевищення рівня шуму, перевищення рівня фізичного навантаження, тощо.
Факт настання причинно-наслідкового зв'язку із настанням хвороби пов'язану із виробництвом, позивачем було доведено наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наявними доказами у справі.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 65 % професійної працездатності та отримав третю групу інвалідності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни його життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт отримання ОСОБА_1 третьої групи інвалідності та втрати ним 65 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 130 000,00 грн.
У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, суд апеляційної інстанції не бере до уваги з вищенаведених підстав.
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано, є безпідставними.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.
Висновком МСЕК позивачу встановлено ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов'язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров'я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Таким чином, апеляційний суд погоджується з розміром моральної шкоди в розмірі 130 000,00 грн, присудженої судом першої інстанції, враховуючи доводи позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров'ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, встановлення третьої групи інвалідності, відсутності покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках.
Крім того, враховано ступінь втрати позивачем професійної працездатності - 65 % та третю групу інвалідності, які встановлені йому МСЕК 15 січня 2021 року, та встановлені судом обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.
У зв'язку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Щодо клопотання в прохальній частині апеляційної скарги про розстрочення виконання судового рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця, апеляційний суд звертає увагу відповідача на те, що чинне законодавство визначає, що питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом в порядку статті 267 ЦПК України (судом, який ухвалив рішення) або після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання
Між тим, суд апеляційної інстанції не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, зважаючи на наступне.
Згідно з частиною четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, відповідно до Закону № 466 внесені зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).
До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст. 164 Податкового кодексу України).
Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Оскільки станом на 01 січня 2022 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6 500,00 грн, а сума стягнутої судом моральної шкоди в розмірі 130 000,00 грн буде перевищувати чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (6 500,00 грн х 4 = 26 000,00 грн.), суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відшкодувати моральну шкоду в розмірі 130 000,00 грн слід без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає в цій частині зміні, а саме: вказавши в другому абзаці резолютивної частини: «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів» замість фрази «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2023 року підлягає залишенню без змін.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення місцевого суду в частині застосування норм Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»- задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2023 року- змінити, вказавши в другому абзаці резолютивної частини: «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів» замість фрази «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2023 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 07 листопада 2023 року.
Судді: