Справа № 154/2874/21 Головуючий у 1 інстанції: Лященко О. В.
Провадження № 22-ц/802/994/23 Доповідач: Карпук А. К.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 серпня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 28.01.2009 між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, заборгованості не погашала, унаслідок чого станом на 22.07.2021 утворилася заборгованість у розмірі 54240,20 грн, з яких: 38233,14 грн - заборгованість за кредитом; 13462,31 грн - заборгованість за відсотками, 2544,75 грн. - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.. 625 ЦК України.
Посилаючись на викладене, просило суд стягнути з ОСОБА_1 51695,45 грн заборгованості з яких: 38233,14 грн - заборгованість за кредитом; 13462,31 грн - заборгованість за відсотками.
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови в задоволенні позову, оскільки відповідач кредиту не повернула. При укладенні договору сторони погодили всі істотні умови.
Відповідач не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову в даній справі (51695,45 грн.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 07.11.2023, тобто дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких мотивів.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2009 ОСОБА_1 підписала заяву, у якій зазначено про ознайомлення та погодження відповідача із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифів банку та виявлено бажання відповідача оформити на своє ім'я кредитку «Універсальна» з кредитним лімітом 1000 грн. (а.с. 27).
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу позовних вимог, посилався на те, що в порушення умов договору від 18.11.2009 та положень статей 509, 526 ЦК України, відповідач свої зобов'язання за Договором не виконує у повному обсязі та станом на 22.07.2021 мала заборгованість за кредитом у розмірі 51695,45 грн. При цьому, на підтвердження погодження умов договору, АТ КБ «ПриватБанк» надав до матеріалів позовної заяви копію заяви відповідача, Умови та Правила надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, виписку з рахунку, довідку про видані картки.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з приписами статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодилася з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (28.01.2009) до моменту звернення до суду з указаним позовом (серпень 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості, суд першої інстанції, виходив з відсутності правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованості за кредитом.
Звертаючись до суду із цим позовом банк надав суду заяву від 28.01.2009, розрахунок заборгованості, виписку по рахунку ОСОБА_1 за період з 28.01.2009 по 23.10.2020, довідку про видачу відповідачу кредитних карток із зазначенням строку їх дії.
При цьому, банк стверджував, що згідно з випискою по карткових рахунках позичальник ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково виконувала свої зобов'язання щодо їх повернення.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
При цьому згідно з пунктом 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу).
Таким чином наявна в матеріалах справи виписка по рахунку, за яким обліковуються кошти клієнта банку, в сукупності з іншими доказами, може підтверджувати заборгованість відповідача за виданим кредитом.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц (провадження № 61-16362св18), від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц (провадження № 61-47353св18) та від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц (провадження № 61-39196св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18 (провадження № 61-6279св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц (провадження № 61-10096св20).
З поданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що розрахунок проведений за період з 28.01.2009 по 22.07.2021 (а.с. 5-16).
Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» Занько О. П. отримала картки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 термін дії останньої до 06.18 (факт отримання карток не оспорюється, а.с. 26).
У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Строк повернення кредиту відповідає строку дії кредитної картки (до січня 2016 року). У межах цього строку позичальник зобов'язаний був повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. З 01.02.2016 право кредитора нараховувати проценти за кредитним договором припинилось.
Отже, підстав для стягнення відсотків, що нараховані банком за період з 01.07.2016 по 22.07.2021, немає, а заявлені позовні вимоги за зазначений період задоволенню не підлягають, оскільки такі нарахування здійснені банком поза межами строку дії кредитної картки.
Визначаючи розмір заборгованості, який необхідно стягнути з відповідача апеляційний суд дослідивши виписки по рахунку ОСОБА_1 , а також беручи до уваги умови, погоджені сторонами, виходить з наступного.
Базова відсоткова ставка за користування кредитом, яка визначена у заяві від 28.01.2009 становить 2,5 % в місяць (нараховується на залишок заборгованості). З 01.09.2014 банком збільшено розмір відсоткової ставки до 2,9 %, з 01 квітня 2015 року - 3,6 %.
В обґрунтування зазначених вимог щодо односторонньої зміни процентної ставки позивач посилається на Умови та Правила надання банківських послуг.
Проте, як зазначалося вище, надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору. Разом із тим, підписана заява не містить будь-яких даних про право банку змінювати відсотки в односторонньому порядку.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність нарахування банком відсотків у розмірі, відмінному від того, який визначений у заяві б/н від 28.01.2009.
Ураховуючи, що збільшення відсоткової ставки не передбачено заявою від 28.01.2009, підписаною відповідачем, суд відхиляє поданий банком розрахунок, та вважає за необхідно провести розрахунок заборгованості виходячи з процентної ставки 2,5% в місяць.
Судом апеляційної інстанції на підставі виписки по рахунку ОСОБА_1 встановлено, що банк, визначаючи кредитну заборгованість, до тіла кредиту зарахував не тільки кошти, які фактично були отримані боржником, але і списані з ініціативи банку за рахунок кредитних коштів пеню, штрафи, страхові платежі внаслідок чого банк необґрунтовано збільшив заборгованість.
Згідно з виписками по рахунках та наданим банком розрахунком, станом на 01.09.2014 (момент збільшення відсоткової ставки) заборгованість відповідача перед банком становила 8013,45 грн. з них: 7644,39 грн. - за тілом кредиту та 369,06 грн. - за відсотками за користування кредитом за період з 28.01.2009 по 31.08.2014.
Розмір відсотків за користування кредитом за період з 01.09.2014 по 30.06.2018 становить 11610,28 грн. (2,5% річних).
Враховуючи суму коштів, які ОСОБА_1 отримала та повернула, а також розмір відсотків, апеляційний суд дійшов висновку, що у ОСОБА_1 відсутня заборгованість за кредитним договором б/н від 28.01.2009, оскільки внесені на картковий рахунок кошти перевищують суму заборгованості, виходячи з такого розрахунку: 7644,39 грн. (заборгованість за тілом кредиту станом на 31.08.2014) + 369,06 грн. (заборгованість за відсотками станом на 31.08.2014) + 11610,28 грн. (розмір відсотків за користування кредитом за період з 01.09.2014 по 30.06.2018) + 42770,39 грн. (сума кредитних коштів, які зняв відповідач починаючи з 31.08.2014) - 71644,13 грн. (сума коштів, які повернув відповідач починаючи з 31.08.2014). Тому підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту відсутні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову банку навівши в рішенні суду мотиви прийнятого рішення, однак наведений в мотивувальній частині рішення суду висновок зроблений без належного з'ясування дійсних обставин справи.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 20.10.2022 задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про призначення в справі судово-економічної експертизи, призначено в цивільній справі судово-економічну експертизу.
26.12.2022 на адресу суду першої інстанції надійшов висновок експерта за результати проведення судово-економічної експертизи від 08.12.2022 №2225/22-25.
Відповідно до квитанції №1017320940 від 21.11.2022 відповідач оплатила 13223,90 грн. вартості проведення судово-економічної експертизи.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, які понесла відповідач на оплату вартості проведення судово-економічної експертизи необхідно стягнути з відповідача.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 серпня 2023 року у в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 13223 грн. 90 коп. витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: