Постанова від 24.10.2023 по справі 904/3153/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2023 року м.Дніпро Справа № 904/3153/22 (904/4344/22)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 (суддя Камша Н.М.)

у справі № 904/3153/22 (904/4344/22)

за позовом розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича, м. Київ

до відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор", м.Кам'янське, Дніпропетровська обл.

відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ", м. Дніпро

відповідача-3 товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс", м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №06/04/18/1 від 06.04.2018

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛАРА", м. Дніпро

до відповідача-1 розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича, м. Київ

відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор", м.Кам'янське, Дніпропетровська обл.

відповідача-3 товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ", м. Дніпро

відповідача-4 товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс", м. Дніпро

про визнання договору відступлення права вимоги (цесії) №06/04/18/1 від 06.04.2018 недійсним

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича, м. Київ (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор" (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс" (далі - відповідач-3), в якій позивач просив:

- визнати недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор", Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс";

- судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор", Товариство з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у даній справі позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) №06/04/18/1 від 06.04.2018, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор", товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та товариством з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс". Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор" на користь арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича, свідоцтво №1732 від 11.11.2015 судові витрати у розмірі 827 грн 00 коп. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" на користь арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича, свідоцтво №1732 від 11.11.2015 судові витрати у розмірі 827 грн 00 коп. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс" на користь арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича, свідоцтво №1732 від 11.11.2015 судові витрати у розмірі 827 грн. 00 коп. В задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛАРА" - відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський елеватор", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Наголошує, що боржник ТОВ "ІММЕ" не міг усвідомлювати, що ненадання згоди на запропоновані банком умови кредитування спричинить необхідність дострокового повернення кредитних коштів і висновок суду, що боржник міг спрогнозувати поведінку АТ КБ «Приватбанк» є припущенням.

За твердженням скаржника, суд не надав оцінку наявності економічної вигоди в оспорюваному правочині, а саме: право вимоги до ТОВ «Агроцентр-Плюс» складає 380 млн. грн, а заплатити ТОВ "ІММЕ" мало ТОВ «Дніпровський елеватор» 350 млн. грн.

Також, вказує на те, що суд першої інстанції за наявності сумнівів у правильності висновку експерта не викликав його для надання усних пояснень, не призначив повторну або додаткову експертизу.

Крім того, вважає, що оскаржуваним судовим рішенням ТОВ "ІММЕ" було позбавлено активу - права вимоги до ТОВ «Агроцентр-Плюс» на суму 380 млн. грн.

Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.03.2023 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Коваль Л.А., Чередко А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у справі №904/3153/22(904/4344/22). Призначено справу до розгляду на 13.06.2023 на 14 годин 00 хвилин.

21.04.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Дніпровський елеватор», в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІММЕ", також не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати частково та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог розпорядника майна ТОВ "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І.

Наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази, що ТОВ "ІММЕ" стало неплатоспроможним внаслідок укладення саме оскаржуваного договору.

Вказує на те, що позов про визнання недійсним договору подано до проведення інвентаризації.

За твердженням скаржника, на момент звернення з позовом розпорядник майна не зробив аналіз фінансово-господарського стану ТОВ "ІММЕ".

Зауважує, що шкода кредиторам укладенням оскаржуваного договору відсутня.

Апелянт звертає увагу, що ТОВ "ІММЕ" не могло прогнозувати, що ненадання згоди на запропоновані банком умови кредитування спричинить необхідність дострокового повернення кредитних коштів.

Також, зазначає, що суд не надав оцінку наявності економічної вигоди в оспорюваному правочині, а саме: право вимоги до ТОВ «Агроцентр-Плюс» складає 380 млн. грн, а заплатити ТОВ "ІММЕ" мало ТОВ «Дніпровський елеватор» 350 млн. грн; різницю в 30 млн. грн скерувати на погашення боргів перед кредиторами, тобто висновки суду про фраудаторність договору є хибними.

Крім того, вказує про неналежну оцінку експертизи судом.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у справі № 904/3153/22 (904/4344/22).

Об'єднано розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) до спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський елеватор" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023.

01.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від розпорядника майна ТОВ "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Дніпровський елеватор», в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

02.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ "ІММЕ", в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку із звільненням з посади судді ОСОБА_1 , для розгляду справи №904/3153/22(904/4344/22) визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Чередко А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2023 прийнято до свого провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор", Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у справі №904/3153/22(904/4344/22). Розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 27.07.2023 о 11 год. 30 хв. Ухвалено судові засідання у справі №904/3153/22(904/4344/22) провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника АТ КБ "ПриватБанк", Демчана О.І. з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

26.07.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "ІММЕ" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 27.07.2023 з'явилися представники ТОВ "Дніпровський Елеватор" та АТ КБ "ПриватБанк" (в режимі відеоконференції). Арбітражний керуючий Демчан О.І. не вийшов на зв'язок у судове засідання призначене на 27.07.2023 на 11:30 год. в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (зал судового засіданні №415а) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку «EasyCon» (https://vkz.court.gov.ua/), про що складено Акт «Щодо відсутності можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції». Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися.

Враховуюче усе вищевикладене, розгляд справи було відкладено.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі № 904/3153/22 (904/4344/22), яке відбудеться 21.09.2023 о 12:30 год.

21.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "Дніпровський Елеватор" надійшли пояснення щодо відзиву АТ КБ «Приватбанк» на апеляційну скаргу, в яких підтримав доводи своєї апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

21.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «ІММЕ» надійшли заперечення проти відзиву АТ КБ «Приватбанк» на апеляційну скаргу, в яких підтримав доводи своєї апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

21.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "Дніпровський Елеватор" надійшло клопотання про призначення повторної судової економічної експертизи.

Доручити проведення експертизи просив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На розгляд експерту просив поставити наступні питання:

- Чи призвів договір про відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, укладений між ТОВ «Дніпровський елеватор» та ТОВ «ІММЕ» до зменшення активів ТОВ «ІММЕ» в момент укладення договору відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018?;

- Чи призведе до зменшення активів ТОВ «ІММЕ» виконання договору про відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, укладений між ТОВ «Дніпровський елеватор» та ТОВ «ІММЕ», за умови подальшого виконання ТОВ «Агроцентр-Плюс» своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 03.04.2018 укладений ним з ТОВ «Дніпровський елеватор»?;

- Чи підтверджується орієнтовний розрахунок доходу, який має отримати ТОВ «ІММЕ» при виконані договору про відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, укладений між ТОВ «Дніпровський елеватор» та ТОВ «ІММЕ», за подальшого отримання права вимоги до ТОВ «Агроцентр-Плюс» та виконання ним своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 03.04.2018 укладений ним з ТОВ «Дніпровський елеватор»?;

- Виходячи з відповіді на попередні питання, чи підтверджується наявність розумної економічної причини (ділової мети) у ТОВ «ІММЕ» в момент укладання договору про відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, укладений між ТОВ «Дніпровський елеватор» та ТОВ «ІММЕ»?;

- Чи знаходилось ТВО «ІММЕ» станом на 06.04.2018 у стані потенційного банкрутства (надкритичної (критичної) неплатоспроможності) відповідно до фінансової звітності?;

- Чи підтверджується документально виникнення фінансової неспроможності ТОВ «ІММЕ» розрахуватись перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором у встановлені цим договором строки, у зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018?.

Витрати по проведенню експертизи просив покласти на ТОВ «Дніпровський елеватор» та зупинити апеляційне провадження у справі на час проведення експертизи і до отримання висновку експерта.

В судове засідання 21.09.2023 з'явилися представники ТОВ "Дніпровський Елеватор", ТОВ "ІММЕ" та в режимі відеоконференції АТ КБ "ПриватБанк", арбітражний керуючий Демчан О.І. Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Порадившись на місці колегія суддів оголосила перерву у судовому засіданні до 19.10.2023 о 12:00 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі № 904/3153/22 (904/4344/22), яке відбудеться 19.10.2023 о 12:00 год.

10.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "Дніпровський Елеватор" надійшло уточнене клопотання про призначення повторної судової економічної експертизи.

Доручити проведення експертизи просив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На розгляд експерту просив поставити наступні питання:

- Чи підтверджується документально виникнення фінансової неспроможності ТОВ «ІММЕ» розрахуватись перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором №И114Г/С від 20.11.2006 у встановлені цим договором строки, у зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018?.

Попередити судового експерта про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України.

Витрати по проведенню експертизи проси покласти на ТОВ «Дніпровський елеватор» та зупинити апеляційне провадження у справі на час проведення експертизи і до отримання висновку експерта.

18.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшли заперечення проти клопотання ТОВ "Дніпровський Елеватор" про призначення повторної судової економічної експертизи, в яких він висловив свою незгоду з необхідністю призначення відповідної експертизи та наголошував на відсутності для цього правових та фактичних підстав, просив клопотання відхилити як необґрунтоване.

В судове засідання 19.10.2023 з'явилися представники ТОВ "Дніпровський Елеватор", ТОВ "ІММЕ", ТОВ "Аграрний Дім" та в режимі відеоконференції АТ КБ "ПриватБанк", арбітражний керуючий Демчан О.І. Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Порадившись на місці колегія суддів оголосила перерву у судовому засіданні до 24.10.2023 о 15:30 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі № 904/3153/22 (904/4344/22), яке відбудеться 24.10.2023 о 15:30 год.

23.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «Аграрні Технології України» надійшла заява про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

24.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ПрАТ «Страхова компанія «Інгострах» надійшла заява про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів та відкладення судового засідання.

24.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від АТ КБ "Приватбанк" надійшли пояснення щодо можливих дій відносно подання безпідставних клопотань про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні приймали участь представники відповідачів-1,2: (апелянта) ТОВ "Імме", (апелянта) ТОВ "Дніпровський елеватор", а також кредитора ТОВ "Аграрний Дім" (в залі суду) та представник третьої особи АТ КБ "Приватбанк" і позивач розпорядник майна ТОВ "Імме" арбітражний керуючий Демчан О.І (поза межами приміщення суду).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача-3 та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Щодо клопотання ПрАТ «Страхова компанія «Інгострах» про відкладення розгляду справи.

Клопотання обґрунтоване тим, що заявник не отримав на даний час копію ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2023 про заміну кредитора.

Зважаючи на те, що вказана ухвала не є предметом апеляційного оскарження та даного судового розгляду, а наявних матеріалів справи достатньо для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності й представника ПрАТ «Страхова компанія «Інгострах».

Щодо заяв ТОВ «Аграрні Технології України» та ПрАТ «Страхова компанія «Інгострах» про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Перша заява обґрунтована тим, що судове рішення у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) вплине на права та обов'язки заявника, адже судовим рішенням фактично змінено розмір активів боржника, що потягне наслідки у вигляді зменшення ліквідаційної маси. В свою чергу ТОВ «Аграрні Технології України» є кредитором ТОВ «ІММЕ», оскільки його грошові вимоги було визнано ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2023.

Друга заява обґрунтована тим, що судове рішення у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) буде зачіпати інтереси заявника, оскільки це прямо впливає на визначення пасиву у справі про банкрутство № 904/3153/22, а також може змінити розмір ліквідаційної маси боржника ТОВ «ІММЕ».

Зі змісту Глави 4 Розділу 1 «Загальні положення» ГПК України вбачається, що до складу учасників судового процесу віднесено: учасників справи (сторони; треті особи; органи та особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб); представників та інших учасників судового процесу (помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст).

За загальним правилом, визначеним ГПК України, деякі процесуальні дії, пов'язані з визначенням складу учасників судового процесу під час розгляду справи в порядку загального позовного провадження можуть бути здійснені лише до закінчення підготовчого провадження, зокрема: залучення співвідповідача (ч. 1 ст. 48 ГПК України); заміна первісного відповідача належним відповідачем (ч. 2 ст. 48 ГПК України); вступ у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 49 ГПК України); залучення у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 50 ГПК України).

При цьому деякі з вказаних процесуальних дій можуть бути здійснені на іншій стадії розгляду справи - лише за наявності відповідних обумовлених ГПК України причин.

Таким чином під остаточним визначенням складу учасників судового процесу в контексті п. 1 ч. 1 ст. 177 ГПК України, що здійснюється під час підготовчого провадження, необхідно розуміти саме вчинення вказаних вище процесуальних дій, які можуть бути здійснені лише на вказаній стадії судового розгляду справи (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.01.2020 у справі №910/114/19).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ані до закінчення підготовчого провадження, ані до розгляду справи по суті ТОВ «Аграрні Технології України» та ПрАТ «Страхова компанія «Інгострах» не подавали заяв про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Так само заявники не зверталися з апеляційними скаргами на рішення суду першої інстанції як особи, на чиї права та обов'язки впливає це рішення.

В свою чергу, варто зауважити, що ТОВ «Аграрні Технології України» та ПрАТ «Страхова компанія «Інгострах», будучи кредиторами ТОВ «ІММЕ» у справі № 904/3153/22 про банкрутство останнього, не позбавлені процесуальної можливості приймати участь у майнових та інших спорах за участю боржника, в тому числі й у справі № 904/3153/22 (904/4344/22), подавати свої пояснення, заяви, міркування тощо.

За сукупністю вищенаведених умов, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяв ТОВ «Аграрні Технології України» та ПрАТ «Страхова компанія «Інгострах», як і не вбачає у цьому порушення їх процесуальних прав.

Щодо клопотання ТОВ "Дніпровський елеватор" про призначення експертизи.

Клопотання обґрунтоване тим, що суд першої інстанції за наявності сумнівів у правильності висновку експерта не викликав його для надання усних пояснень, не призначив повторну або додаткову експертизу. АТ КБ «Приватбанк» у відзиві на апеляційну скаргу також поставив під сумнів висновок судового експерта., у зв'язку з чим ТОВ "Дніпровський елеватор" змушене було заявити відповідне клопотання. В уточненому клопотанні заявник додатково зазначив підставу для призначення експертизи те, що вирішення порушених перед експертом питань зумовить доведення факту наявності/недійсності економічної доцільності оскаржуваного правочину.

Присутні в судовому засіданні учасники справи надали свої пояснення щодо клопотання про призначення судової експертизи.

Представники відповідачів ТОВ "Дніпровський елеватор", ТОВ "ІММЕ" та кредитора ТОВ "Аграрний Дім" підтримали клопотання про призначення судової експертизи.

Представник третьої особи АТ КБ "Приватбанк" і розпорядник майна ТОВ "ІММЕ" арбітражний керуючий Демчан О.І. заперечили проти задоволення клопотання про призначення судової експертизи.

Згідно ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Відповідно до частини першої статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як передбачено абз. 2 п. 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 № 4 (далі - Постанова № 4) судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Тобто, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмету доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду (правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 910/2559/21).

Так, предметом позову є вимоги розпорядник майна ТОВ «ІММЕ» про визнання договору про відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018 недійсним.

Варто зазначити, що підставою для призначення експертизи є неможливість вирішення судом спору без залучення спеціальних знань, а для встановлення фактичних даних у даній справі відсутня дійсна потреба у спеціальних знаннях, адже обставини, які стосуються предмету спору та входять до кола обставин, пов'язаних з предметом доказування, можуть бути встановлені за допомогою інших засобів доказування.

Згідно ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 73 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем до матеріалів справи долучено докази на підтвердження підстав позову, які в силу вимог ст. 86 ГПК України мають бути оцінені судом, а результат такої оцінки має бути викладений у мотивувальній частині рішення суду (ст. 238 ГПК України), як і наданим відповідачем, на спростування доводів позивача, доказам.

Такими доказами є власне оспорюваний правочин, фінансова звітність ТОВ «ІММЕ», ТОВ «Агроцентр-Плюс», письмові підтвердження фінансового стану вказаних юридичних осіб тощо.

В свою чергу, питання, які запропоновані заявником на вирішення експерту, частково вже були предметом експертизи, проведеної на замовлення відповідача, і в певній мірі не стосуються та не впливають на підстави позову, зокрема, щодо фінансового стану учасників спірних правовідносин та можливості виконання ними своїх зобов'язань.

Так, питання 1 та 2 відносно зменшення активів боржника не входять до кола обставин, які повинен встановити суд виходячи з предмету позову, адже дослідженню підлягає саме факт набуття ТОВ «ІММЕ» боргу у розмірі 350 млн. грн перед ТОВ «Дніпровський елеватор» за придбання права вимоги до ТОВ «Агроцентр-Плюс» - особи, яка, за твердженням позивача та висновком суду першої інстанції, не могла виконувати такі зобов'язання.

В той же час, питання щодо розумної економічної мети правочину сформовано лише у контексті наслідків виконання зобов'язання ТОВ «Агроцентр-Плюс» на користь ТОВ «ІММЕ» без з'ясування реальної можливості виконання такого зобов'язання, тобто носить суто теоретичний характер та ставиться в залежність від умови, яка за своїм змістом не презюмується.

Інші же питання щодо неплатоспроможності, фінансової змоги ТОВ «ІММЕ» виконати свої зобов'язання перед кредиторами можуть бути перевірені за наявними в матеріалах справи доказами, про які загадано вище за текстом постанови.

Апеляційний суд наголошує, що питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.08.2021 у справі №917/1196/19.

Колегія суддів також звертає увагу, що згідно абз. 3 п. 2 Постанови № 4 якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19).

Водночас, в матеріалах справи немає будь-яких взаємно суперечливих доказів, що спонукало б суд призначити експертизу, і про наявність таких не зазначає заявник клопотань.

Крім того, відповідачем (апелянтом) не зазначено чому він не звертався з відповідним клопотанням про проведення експертизи до суду першої інстанції, як і не зазначено про існування причин, що перешкоджали б такому зверненню.

Згідно п.п. 6, 7 ч. 2 ст. 258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені: нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; клопотання особи, яка подала скаргу.

Водночас, сама апеляційна скарга ТОВ «Дніпровський елеватор» не містила клопотання про призначення судової експертизи, а у поданому клопотанні відсутнє обґрунтування поважності причин нереалізації права на його заявлення в суді першої інстанції.

Незгода з наданою судом оцінкою доказам, рівно як і з позицією учасника справи щодо цих доказів - не є поважними причинами та необхідними передумовами для призначення експертизи у справі в суді апеляційної інстанції.

Як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Відповідачем не надано суду доказів неможливості самостійно замовити повторне чи додаткове експертне дослідження з об'єктивних причин (як-то відсутність необхідних для проведення експертизи матеріалів).

При цьому слід наголосити, що заявник просить суд призначити саме повторну судову експертизу, хоча судом у даній справі не призначалася судова експертиза. До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 107 ГПК України повторна експертиза призначається за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо), а заявником не обґрунтовано дійсної наявності саме цих обставин, а не того, що висновок експерта є неповним або неясним, що є підставою для призначення додаткової експертизи. В даному випадку висновок експерта поставлений судом під сумнів в тому числі у зв'язку з недослідженням експертом фінансової звітності ТОВ «ІММЕ», що вказує на його неповноту.

Варто також зазначити, що призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, при цьому питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Такий висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 927/685/20.

Крім того, правомірність зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 228 ГПК України залежить від підставності призначення судової експертизи, необхідно виходити з того, що призначення судової експертизи - це процесуальна дія суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованим. Отже, призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до частини 1 якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/731/18.

Отже, за сукупністю вищенаведених обставин, у задоволенні клопотання ТОВ "Дніпровський елеватор" про призначення повторної судової економічної експертизи (з урахуванням уточнень) належить відмовити.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

В судовому засіданні 24.10.2023 представники відповідачів-1,2 (апелянтів) підтримали доводи своїх апеляційних скарг, просили суд їх задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача та представник третьої особи без самостійних вимоги на предмет спору заперечили проти задоволення апеляційних скарг, в тому числі з підстав, викладених у відзивах, наполягали на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Представник кредитора ТОВ "Аграрний Дім" підтримав апеляційні скарги заявників, наголосив на їх обґрунтованості та наявності підстав для їх задоволення.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ", 49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2 Т, код ЄДРПОУ 33808671, введено процедуру розпорядження майном відносно боржника та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Демчана О.І.

23.11.2022 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича, м. Київ (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор" (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс" (далі - відповідач-3), в якій позивач просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор", Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс".

Звертаючись до суду з даним позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор", Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс", позивач посилався на фраудаторність цього правочину, тобто правочину, який укладено на шкоду кредиторам та зазначав про його фіктивність.

Позивач у позові та у відповідях на відзиви зазначив, що в ході здійснення процедури розпорядження майном арбітражним керуючим Демчаном О.І. встановлено, що боржником у той період, коли у нього уже існувала заборгованість перед ініціюючим кредитором - АТ КБ "Приватбанк",- укладено правочин, за яким боржник взяв на себе зобов'язання у розмірі 350840813,41 грн без будь-якої економічної доцільності та без наміру виконати вказане зобов'язання.

Відповідно до п. 1.1. договору відступлення права вимоги, станом на момент підписання даного договору первісний кредитор ТОВ "Дніпровський Елеватор" володів правом вимоги до боржника - ТОВ "Агроцентр-Плюс" по оплаті 380 840 813,41 грн за продану частку у статутному капіталі згідно з договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 03.04.2018, укладеного між ТОВ "Дніпровський Елеватор" та ТОВ "Агроцентр-Плюс".

Згідно п. 2.1. договору відступлення права вимоги новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору грошові кошти у розмірі 350 840 813,41 грн шляхом перерахування вказаної суми на поточний рахунок первісного кредитора.

Відповідно до п. 3.2. договору з моменту підписання сторонами цього договору до нового кредитора переходять права вимоги первісного кредитора до боржника в обсязі, визначеному п. 1.4. договору, а первісний кредитор втрачає таке право.

06.04.2018 до ТОВ "ІММЕ" перейшло право вимоги до ТОВ "Агроцентр-Плюс" на суму 380 840 813,41 грн та виникло зобов'язання перед ТОВ "Дніпровський Елеватор" у розмірі 350840813,41 грн.

Позивач зазначав, що з аналізу історії господарської діяльності боржника, особи що заявила кредиторські вимоги ТОВ "Дніпровський Елеватор" та третьої особи - ТОВ "Агроцентр-Плюс" вбачається, що договір відступлення права вимоги №06/04/18/1 від 06.04.2018 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, його було вчинено виключно з метою завдання шкоди кредиторам ТОВ "ІММЕ".

Так, станом на дату укладення оспорюваного договору, позивач вказав, що у боржника вже була наявна заборгованість перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитними договорами №09/02 від 28.08.2009 та №И114Г/С від 20.11.2006.

Вищезазначена заборгованість підтверджується:

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі №904/1645/19 яким стягнуто з ТОВ "ІММЕ" на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №09/02 від 28.08.2009 в розмірі 2 306 068 грн 21 коп;

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2021 у справі №904/1644/19 яким стягнуто з ТОВ "ІММЕ" на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №И114Г/С від 20.11.2006 року в розмірі 198 313 216,74 грн.

Позивач посилався на те, що на момент укладення договору відступлення права вимоги №06/04/18/1 від 06.04.2018 у сторін були відсутні наміри його реального виконання, у зв'язку із наявністю у ТОВ "ІММЕ" значної кредиторської заборгованості та ризиків подальшого відкриття провадження у справі про банкрутство підприємства. Вказаний договір, на його думку, вчинявся з метою штучного збільшення заборгованості боржника, подальшого звернення до господарського суду із заявою з грошовими вимогами, набуття статусу кредитора та в майбутньому здійснення контролю над процедурою банкрутства боржника та мінімізацією погашення заборгованості реального кредитора - АТ КБ "Приватбанк".

Позивач наголошував на фіктивності договору відступлення права вимоги №06/04/18/1 від 06.04.2018 посилаючись на наступне.

Позивач вважає, що боржником жодним чином не спростовано факт невідображення наявності дебіторської заборгованості ТОВ "Агроцентр-Плюс" перед ТОВ "ІММЕ" у 2018-2021р.р., навпаки, боржником видано документи, які підтверджують внесення вказаних відомостей до фінансової звітності у листопаді 2022 року, тобто після відкриття провадження у справі про банкрутство та безпосередньо перед поданням розпорядником майна позовної заяви про визнання договору відступлення права вимоги №06/04/18/1 від 06.04.2018 недійсним.

Позивач наголошував, що укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги відбулось внаслідок недобросовісної поведінки ТОВ "ІММЕ", оскільки зважаючи на фінансовий стан ТОВ "ІММЕ" та ТОВ "Агроцентр-Плюс" як на момент укладення, так і протягом 2018-2021 років усім учасникам вказаних правовідносин (ТОВ "ІММЕ", ТОВ "Дніпровський елеватор" та ТОВ "Агроцентр-Плюс") було заздалегідь відомо, що як ТОВ "ІММЕ" не могло виконати своє зобов'язання за договором №06/04/18/1 від 06.04.2018 зі сплати коштів за відступлення права вимоги на користь ТОВ "Дніпровський елеватор", так і ТОВ "Агроцентр-Плюс" не могло виконати свій обов'язок з погашення заборгованості, право вимоги щодо якої перейшло до ТОВ "ІММЕ" за оспорюваним договором. ТОВ "ІММЕ" ніяким чином не могло розраховувати на виконання ТОВ "Агроцентр-Плюс" своїх зобов'язань перед ним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний правочин від 06.04.2018 не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов'язань ТОВ "ІММЕ" перед своїми кредиторами. При цьому строк позовної давності для звернення розпорядника майна із позовом про визнання оскаржуваного договору недійсним не сплинув, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційних скарг, апеляційний суд зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2022, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "ІММЕ", введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.

10.11.2022 до боржника заявлені грошові вимоги ТОВ "Дніпровський елеватор" на суму 778 998 862,75 грн. на підставі договору відступлення права вимоги (цесії), укладеного між ТОВ "Дніпровський елеватор" та ТОВ "ІММЕ" 06.04.2018 № 06/04/18/1.

Розпорядник майна боржника Демчан О.І. звернувся до суду (у межах справи про банкрутство) із позовом про визнання недійсним вищеозначеного договору з огляду на положення ч. 9 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства, якими надано право розпоряднику майна на подання позову щодо визнання недійсними правочинів боржника.

При зверненні до суду, розпорядник майна зазначив, що в ході здійснення процедури розпорядження майном ним встановлено, що боржником укладено спірний правочин у той період, коли в нього вже існувала заборгованість перед АТ КБ "ПриватБанк", за спірним правочином боржник взяв на себе зобов'язання без будь-якої економічної доцільності та легітимної мети, без наміру виконати вказане зобов'язання.

Крім того, посилаючись на невідображення господарської операції щодо укладення спірного договору у балансах боржника за 2018-2021 роки, арбітражний керуючий стверджував, що даний договір є фіктивним.

Так, 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації (висновок сформований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 913/849/14).

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 викладено висновок щодо застосування статті 42 КУзПБ, за яким норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.

Судом встановлено, що оспорюваний договір відступлення права вимоги (цесії) №06/04/18/1 укладений 06.04.2018, у зв'язку з чим до спірних правовідносин можуть бути застосовані приписи статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Наведені положення статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлюють межі "підозрілого періоду", в який є найбільш вірогідним вчинення боржником фраудаторних правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника, протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки спірний договір відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, укладений не в межах встановленого статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" річного періоду, що передував порушенню справи про банкрутство, то спеціальні положення вказаної статті для визнання такого правочину недійсним не підлягають застосуванню.

Разом з тим, укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, зокрема, відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні (правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

Особливості уступки права вимоги викладені у ст. ст. 512 - 519 ЦКУ. Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу. Частинами 3, 4 ст. 656 ЦКУ передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити також висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Сторонами у договорі відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018 є ТОВ "Дніпровський Елеватор" (первісний кредитор), ТОВ "ІММЕ" (новий кредитор) та ТОВ "Агроцентр-Плюс" (боржник).

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до ч. 1 ст. 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права.

Як вбачається зі змісту оспорюваного Договору, його предметом є передача новому кредитору права вимоги до ТОВ "Агроцентр-Плюс" на суму 380 840 813,41 грн.

При цьому у ТОВ «ІММЕ» виникло зобов'язання перед ТОВ "Дніпровський Елеватор" у розмірі 350 840 813,41грн.

Варто зазначити, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Як передбачено ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним, законодавцем встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначено, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 27.07.2021 у справі № 910/9177/20, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20 (910/14219/20).

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

В свою чергу, інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад контрагентів боржника (постанова Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20).

Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

Необхідно зауважити, що статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України.

В даному випадку про недійсність Договору заявлено в межах справи про банкрутство ТОВ «ІММЕ», суб'єктом звернення є розпорядник майна цього Товариства і таке звернення ґрунтується як на спеціальних підставах, передбачених ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і на загальних підставах, передбачених Цивільним кодексом України.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Наведене регламентує, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов'язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.

Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов'язані з укладенням правочину.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.

У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.

Слід наголосити, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов'язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності має бути пов'язаним із негативними наслідками (відмова у захисті права, визнання правочину недійсним, визнання недійсними окремих умов договору тощо).

Згідно із частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Апеляційний суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Застосування принципу правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника при дослідженні угод боржника, що мають сумнівний характер з точки зору відповідності їх чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є обов'язковим (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17).

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У підозрілий період дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов'язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов'язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними або можуть бути визнані недійсними. У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що цілеспрямовано вчиняються боржником на ухилення від виконання обов'язку як до, так і після настання строку виконання зобов'язання.

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.

Водночас, колегія суддів наголошує, що до фраудаторного правочину як зловживання правом, намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним визначальним критерієм зловживання правом.

Як зазначено в постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Апеляційний суд зазначає, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що вчиняється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам. Тож такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Розпорядник майна ТВО «ІММЕ» посилався на те, що договір відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор", Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс" є фіктивним.

Разом з тим, суд першої інстанції, оцінюючи спірний договір, дійшов правильного висновку, що він є фраудаторним, а не фіктивним.

Наведене прослідковується з наступного.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, у свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається самою його юридичною конструкцією. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, тому норма ст. 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. У свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 ЦК України).

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то як вже було зазначено раніше, намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм (див постанову судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19)).

Матеріалами справи підтверджується і не спростовано відповідачами (апелянтами) та обставина, що на момент укладення правочину - 06.04.2018 ТОВ "ІММЕ" мало незадовільний фінансовий стан. Зокрема, згідно балансу (уточненого) ТОВ "ІММЕ" станом на 31.12.2018 (т. 1 а.с. 161-162) непокритий збиток від його діяльності становив 65 019,6 тис. грн (на початок 2018 року - збиток був у сумі 84 208,1 тис. грн), довгострокові зобов'язання ТОВ "ІММЕ" складали 81 437,9 тис. грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2021 у справі №904/1644/19 встановлено, що у грудні 2017р. АТ КБ "Приватбанк" направляло ТОВ "ІММЕ" пропозицію про необхідність укладення додаткової угоди до кредитного договору від 20.11.2006 про зміну порядку сплати відсотків. Листом від 12.02.2018 за № 1201/1 ТОВ "ІММЕ" свою згоду не надало, тобто фактично відмовило банку у зміні умов Договору.

За вищеозначеним рішенням з ТОВ "ІММЕ" на користь АТ КБ "Приватбанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 20.11.2006 року в загальному розмірі 198 313 216,74 грн.

Подібні обставини мали місце й щодо кредитного договору № 09/02 від 28.08.2009, що встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/1645/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з 12.02.2018 (дата направлення боржником листа банку про відмову від укладення додаткової угоди до кредитного договору від 20.11.2006) боржник усвідомлював, що ненадання згоди на запропоновані банком умови кредитування спричинить зміну строку кредитування та необхідність дострокового повернення грошових коштів у значному розмірі.

Між тим, менше чим через 2 місяці після 12.02.2018 ТОВ "ІММЕ" приймає на себе грошові зобов'язання по сплаті до кінця 2018 року 350 млн. грн ТОВ "Дніпровський Елеватор".

Відтак, ТОВ "ІММЕ" при недостатності коштів для виконання вимог кредиторів, перебуваючи у стані збиткової діяльності, яка оцінювалась на початок 2018р. у сумі 84,2 млн. грн., уклало договір, за яким набуло борг у розмірі 350 млн. грн.

Такі дії ТОВ "ІММЕ" протирічать меті підприємницької діяльності, суперечать як його власним майновим інтересам, так і інтересам всіх його кредиторів.

За період з 01.06.2018 року - дати, коли ТОВ "Агроцентр-Плюс" мав сплатити ТОВ "ІММЕ" 380,8 млн. грн і до цього часу сплати боргу не відбулось.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовано сторонами, що ТОВ "Дніпровський Елеватор" та ТОВ "ІММЕ", починаючи з 01.06.2018 та 01.01.2019 року не проводили позовної роботи щодо стягнення заборгованості у примусовому порядку

Отже, спірний правочин від 06.04.2018 не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов'язань ТОВ "ІММЕ" перед своїми кредиторами.

В свою чергу, ТОВ "Дніпровський Елеватор" також мало піклуватись про економічну доцільність вчиненого правочину та з'ясувати можливість збиткового ТОВ "ІММЕ" виконати зобов'язання за таким договором.

Щодо аргументів відповідачів-1,2 (апелянтів) ТОВ "Дніпровський Елеватор" та ТОВ "ІММЕ" про те, що ТОВ "ІММЕ" на дату укладення спірного правочину не мало простроченої заборгованості перед АТ КБ "Приватбанк", та було вільне в укладенні будь-яких господарських договорів, то необхідно зазначити, що вказане не спростовує наявність зобов'язань позичальника щодо повернення кредитних коштів банку (згідно балансу станом на 31.12.2018 - 81 млн. грн). Враховуючи власний фінансовий стан, який характеризувався значним розміром збитків (понад 65 млн. грн), наявність зобов'язань перед банком, ТОВ "ІММЕ" мав проявити розумну обачність та утриматись від укладення угоди на суму, яка в кілька разів перевищує його активи. Прийняття на себе додаткових зобов'язань по сплаті грошових коштів (без отримання будь-яких інших активів) порушує права кредиторів боржника, зобов'язання перед якими існували на дату укладення договору, оскільки кредитори отримають менше коштів як задоволення своїх вимог при банкрутстві боржника.

Про відсутність економічного ефекту від укладення такого правочину свідчить і непроведення оплати заборгованості (хоча б часткової) зі сторони ТОВ "Агроцентр-Плюс".

Доводи скаржника ТОВ "Дніпровський Елеватор" про те, що судом під час розгляду справи не враховано різницю між розміром набутого боржником права вимоги із ціною його відступлення, а також факт наявності оцінки відчуженого активу, які, на його думку, доводять реальність та добросовісність згаданої господарської операції, є необґрунтованими, оскільки господарським судом враховано подання відповідачем-1 відповідного звіту про оцінку та доводи щодо спрямованості договору на отримання прибутку, та за результатами аналізу сукупності доказів встановлено, що спірний договір укладено на шкоду кредитору, з метою уникнення розрахунків за вказаним договором.

Висновок економічної експертизи суд оцінив критично, з огляду на те, що при її проведенні експерту не надавались фінансові звіти ТОВ "ІММЕ", що відображають реальний фінансовий стан товариства.

Натомість апелянти не згодні з такою позицією суду та вказують на врахування експертом при виготовленні висновку від 08.02.2023 таких документів. Щодо цього колегія суддів зазначає, що матеріали справи засвідчують, що для дослідження експерту надавалася фінансова звітність з уточненнями за 2019, 2020 та 2021р.р., проте як правильно виснував суд першої інстанції, зазначена фінансова звітність не відображає реальний фінансовий стан підприємства, а проведена на замовлення відповідача експертиза має суто теоретичний характер.

В своїй апеляційній скарзі ТОВ "Дніпровський Елеватор" зазначає, що ТОВ "ІММЕ" не міг усвідомлювати, що ненадання згоди на запропоновані банком умови кредитування спричинить необхідність дострокового повернення кредитних коштів і висновок суду, що боржник міг спрогнозувати поведінку АТ КБ «Приватбанк» є припущенням.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями, оскільки боржнику були відомі умови Кредитних договорів № 90/02 від 28.08.2009 та № И114Г/С від 20.11.2006, зокрема, пункти 2.3., відповідно до яких у разі неотримання від Позичальника згоди на збільшення процентної ставки за користування кредитом, зміну періодичності порядку сплати платежів по кредиту тощо, Банк на свій розсуд має право змінити умови цих Договорів - зажадати від Позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим Договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення.

Таким чином, ТОВ "ІММЕ" міг та повинен був усвідомлювати, що відмова від укладення додаткових угод може призвести до відповідних наслідків, оскільки саме лише направлення АТ КБ «Приватбанк» оферти про зміну умов Договорів свідчить про інтерес останнього на зміну умов Договорів й незгода боржника з запропонованими умовами дає право на застосування визначених п. 2.3. Договорів заходів.

Безпідставними є й посилання скаржника ТОВ "Дніпровський Елеватор" про те, що оскаржуваним судовим рішенням ТОВ "ІММЕ" було позбавлено активу - права вимоги до ТОВ «Агроцентр-Плюс» на суму 380 млн. грн, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Наслідком визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) №06/04/18/1 від 06.04.2018 є відсутність у боржника заборгованості перед ТОВ "Дніпровський Елеватор" в розмірі 350 млн. грн, яка була заявлена ним як кредитором у справі № 904/3153/22 про банкрутство ТОВ «ІММЕ». Тобто, заявлені грошові вимоги відповідача-1, що виникли з оспорюваного договору, спрямовані на завдання шкоди кредиторам, зокрема, АТ КБ «Приватбанк» та призводить до зменшення розміру задоволення їх вимог у випадку пропорційного погашення вимог кредиторів у процедурі банкрутства ТОВ «ІММЕ».

Слід зауважити, що визначальну роль у процедурі банкрутства відіграє дотримання принципу конкурсного імунітету кредиторів, який спрямований на попередження та усунення будь-яких переваг одних кредиторів на шкоду інших. Важливе значення у дотримані цього принципу має формування конкурсної маси, її реалізації та задоволення вимог кредиторів в установленій законом черговості.

Відповідної позиції дотримується Верховний Суд, про що свідчить, зокрема, постанова судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18.

Шкода АТ КБ «Приватбанк» полягає також й у тому, що правомірні очікування банку, як кредитора боржника - ТОВ "ІММЕ" на повернення кредитних коштів не будуть виправдані у разі укладення боржником господарських договорів без економічного ефекту, які лише призводять до зростання його пасиву (зобов'язань перед кредиторами).

При цьому такі правочини повинні мати не тільки ділову мету (економічну доцільність), а й її розумне обґрунтування, тому сам по собі лише факт потенційної можливості отримання економічної вигоди в 30 млн. грн, що складає різницю між вартістю набуття права вимоги та її реалізацією, та наміру її скерування на погашення боргів перед кредиторами, за встановлених судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів обставин високоризикованості даної операції, незадовільного фінансового стану ТВО «ІММЕ» та неспроможності проведення взаєморозрахунків між учасниками спірного договору не можна визнати таким, що відповідає принципу розумної обачливості в частині укладення договору та прогнозованості усіх ймовірних наслідків від цих дій.

При цьому аналізуючи висновки експерта за наслідком проведення економічної експертизи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що надані судовим експертом Хомутенко С.В. висновки мають суто теоретичний характер та не містять даних проведеного експертом фінансового аналізу на підставі фінансових показників (коефіцієнтів) діяльності боржника при визначенні економічної доцільності укладення спірного договору. Тобто при визначенні економічної доцільності укладення боржником спірного договору та його впливу на активи товариства експертом не досліджувалися показники реального фінансового стану боржника. Також, експертом не з'ясовувалася фінансова можливість боржника виконати умови договору відступлення права вимоги у взаємозв'язку з можливістю реально отримати виконання грошового зобов'язання від ТОВ «Агроцентр-Плюс» та як наслідок впливу цих обставин на фінансовий стан ТОВ «ІММЕ».

Доцільно зазначити, що відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні, що й було зроблено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Щодо доводів ТОВ «Дніпровський елеватор» про те, що суд за наявності сумнівів у правильності висновку експерта не викликав його для надання усних пояснень, не призначив повторну або додаткову експертизу, то як вже було зазначено призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, а учасниками справи відповідні клопотання не заявлялися.

Посилання ТОВ «ІММЕ» на те, що позов про визнання недійсним договору подано до проведення інвентаризації, є безпідставним, оскільки процесуальне законодавство не ставить можливість оспорення правочину укладеного боржником в залежність від здійснення в межах справи про банкрутство відповідних заходів щодо боржника.

В свою чергу, аргументи апелянта про те, що на момент звернення з позовом розпорядник майна не зробив аналіз фінансово-господарського стану ТОВ "ІММЕ", не стосуються предмету спору, а показники фінансового стану боржника досліджувалися судом з наданої фінансової звітності саме в тій мірі, яка була необхідна для справи. Цих даних було достатньо для встановлення обставин, що мають значення для прийняття правильного рішення.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду, що аналіз фінансового та майнового стану боржника не є вирішальним для розгляду даного спору, де оцінюється конкретний правочин, а має значення саме для зборів кредиторів та суду при переході до наступної судової процедури у справі про банкрутство.

Що стосується вирішення судом заяв відповідачів щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності при вирішенні цього спору, то як вбачається з матеріалів справи, договір відступлення права вимоги (цесії) №06/04/18/1, питання щодо недійсності якого вирішується в межах справи №904/3153/22(904/4344/22), було укладено 06.04.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Верховним Судом у постанові від 17.03.2020 у справі №10/5026/995/2012 зроблено наступний висновок щодо початку перебігу строку позовної давності для звернення арбітражним керуючим із позовом в межах справи про банкрутство в інтересах боржника:

"Суд дійшов висновку, що у разі пред'явлення позову у межах справи про банкрутство як особою, право якої порушене (боржником), так і в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою (арбітражним керуючим), перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Отже, для юридичної особи як сторони правочииу (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином".

Таким чином, строк позовної давності для звернення розпорядником майна із позовною заявою про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) №06/04/18/1 від 06.04.2018 розпочався 06.04.2018.

Позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з цим позовом 23.11.2022.

Водночас, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУЮ-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету міністрів України №211 від 11.03.2020 встановлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Вказаний карантин неодноразово продовжувався, зокрема, до 30 квітня 2023 року на підставі постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020.

Таким чином, починаючи з 12.03.2020 загальний строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України для звернення розпорядника майна із позовом про визнання оскаржуваного договору недійсним продовжено, відповідно станом на дату подання розпорядником майна відповідної позовної заяви - не сплинув.

При цьому як правильно зазначив суд першої інстанції, станом на дату введення карантину (12.03.2020) строк позовної давності щодо договору цесії не сплинув також, оскільки з дати його укладення на той момент пройшло менше двох років.

За таких умов, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційних скарг ТОВ Дніпровський Елеватор" та ТОВ "ІММЕ", ними оскаржується рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у справі №904/3153/22 (904/4344/22). в частині задоволення позовних вимог розпорядника ТОВ "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І., відтак апеляційне провадження здійснюється в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Обґрунтування незаконності рішення в частині вирішення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛАРА", відповідачами у якому зазначені - розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" арбітражний керуючий Демчан Олександр Іванович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор", Товариство з обмеженою відповідальністю "ІММЕ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс", подані апеляційні скарги не містять.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржників, наведені ними в апеляційних скаргах, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у справі №904/3153/22 (904/4344/22).

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на апелянтів.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у справі №904/3153/22 (904/4344/22) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 08.11.2023

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко

Попередній документ

114749342

Наступний документ

114749344

Інформація про рішення:

№ рішення:	114749343
№ справи:	904/3153/22
Дата рішення:	24.10.2023
Дата публікації:	09.11.2023
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник, з них:

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (22.01.2026)
Дата надходження:	22.01.2026
Предмет позову:	визнання банкрутом.

Розклад засідань:

Минулі засідання (80)

13.10.2022 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
13.12.2022 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
20.12.2022 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
29.12.2022 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.01.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.01.2023 12:30	Господарський суд Дніпропетровської області
23.01.2023 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
26.01.2023 12:15	Господарський суд Дніпропетровської області
09.02.2023 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
09.02.2023 14:40	Господарський суд Дніпропетровської області
15.02.2023 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
15.02.2023 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
27.02.2023 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
01.03.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
03.03.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
27.03.2023 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
28.03.2023 15:20	Центральний апеляційний господарський суд
28.03.2023 15:40	Центральний апеляційний господарський суд
03.04.2023 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
05.04.2023 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
04.05.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
06.06.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.06.2023 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
13.06.2023 14:00	Центральний апеляційний господарський суд
28.06.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
27.07.2023 11:30	Центральний апеляційний господарський суд
02.08.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
21.09.2023 12:30	Центральний апеляційний господарський суд
28.09.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.10.2023 10:30	Центральний апеляційний господарський суд
19.10.2023 12:00	Центральний апеляційний господарський суд
24.10.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
24.10.2023 15:30	Центральний апеляційний господарський суд
09.11.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
09.11.2023 12:00	Центральний апеляційний господарський суд
27.11.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
28.11.2023 14:15	Центральний апеляційний господарський суд
18.12.2023 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
15.01.2024 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
30.01.2024 11:15	Касаційний господарський суд
31.01.2024 09:40	Господарський суд Дніпропетровської області
22.02.2024 11:00	Касаційний господарський суд
29.02.2024 12:15	Касаційний господарський суд
04.03.2024 10:15	Господарський суд Дніпропетровської області
14.03.2024 11:30	Касаційний господарський суд
01.04.2024 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
08.04.2024 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
10.04.2024 13:45	Господарський суд Дніпропетровської області
15.04.2024 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
18.04.2024 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
25.04.2024 09:30	Центральний апеляційний господарський суд
29.04.2024 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
29.04.2024 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
13.05.2024 10:45	Господарський суд Дніпропетровської області
13.05.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
15.05.2024 11:15	Господарський суд Дніпропетровської області
10.06.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
10.06.2024 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
13.06.2024 12:30	Центральний апеляційний господарський суд
17.06.2024 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
17.06.2024 14:15	Господарський суд Дніпропетровської області
09.07.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
08.08.2024 11:30	Центральний апеляційний господарський суд
10.09.2024 11:20	Господарський суд Дніпропетровської області
08.10.2024 11:10	Господарський суд Дніпропетровської області
17.10.2024 11:00	Центральний апеляційний господарський суд
29.10.2024 11:40	Господарський суд Дніпропетровської області
13.11.2024 12:20	Господарський суд Дніпропетровської області
26.11.2024 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
10.12.2024 11:20	Господарський суд Дніпропетровської області
17.12.2024 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
19.12.2024 09:30	Центральний апеляційний господарський суд
21.01.2025 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
26.02.2025 10:00	Центральний апеляційний господарський суд
25.06.2025 11:30	Центральний апеляційний господарський суд
03.09.2025 11:00	Центральний апеляційний господарський суд
14.10.2025 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
29.10.2025 12:00	Центральний апеляційний господарський суд
03.11.2025 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
17.12.2025 11:00	Центральний апеляційний господарський суд

Заплановані засідання (2)

17.02.2026 14:40	Господарський суд Дніпропетровської області
11.03.2026 10:30	Центральний апеляційний господарський суд