ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" жовтня 2023 р. Справа№ 910/991/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання Звершховської І.А.,
від позивача: не з'явились;
від ПАТ «Дельта Банк» (ФГВФО): Петренко Г.В.;
від ТОВ «Укрдебт Плюс»: Ковалевський Є.В.;
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 (повний текст складено 23.07.2021)
у справі № 910/991/21 (суддя Картавцева Ю.В.)
за позовом ОСОБА_1
до 1) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк",
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс"
про визнання договору недійсним,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просив визнати укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (далі - ТОВ «Укрдебт Плюс») договір недійсним в частині.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначає, що укладений між відповідачами договір про відступлення прав вимоги №2245/К/1 від 13.05.2020 не відповідає нормам чинного законодавства.
На думку позивача, спірний договір суперечить ст. 203 ЦК України, оскільки ПАТ «Дельта Банк» відступило право вимоги за кредитним договором №11127481000 від 14.03.2007 у сумі 419 595,33 дол. США, в той час як сума заборгованості ОСОБА_1 (позивача) за вказаним кредитним договором станом на день затвердження мирової угоди у справі про банкрутство №16/90/09 була визначена у розмірі 1 204 378,00 грн та в подальшому погашалась позивачем.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у позові відмовлено повністю.
Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності у нього порушеного права та охоронюваного законом інтересу щодо предмета спору та існування передбачених приписами ст. 203 ЦК України обставин, які в силу ст. 215 ЦК україни є підставами для визнання недійсним Договору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2021, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неправильну оцінку фактичних обставин справи.
На думку позивача, порушення норм процесуального права полягає у тому, що суд не виніс відповідної ухвали із зазначенням причин відмови у залученні до участі у справі третьою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Апелянт вважає, що внаслідок затвердження у справі №16/90/09 мирової угоди між сторонами виникли нові зобов'язання, та посилається на позицію Верховного Суду України у постанові від 30.03.2010 справі №27/269-08. Скаржник вважає, що кредитний договір №11127481000 від 14.03.2007 припинився. За таких обставин, на думку апелянта, не може бути предметом відступлення права вимоги та вимога, яка не виникла та/або не існувала на момент переходу права.
Позиції учасників справи.
ПАТ «Дельта Банк» надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити її вимоги без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.
Банк вважає спірний правочин таким, що повністю відповідає вимогам законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні. Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами факт порушення його прав та інтересів з боку відповідача.
ТОВ «Укрдебт Плюс» надало відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає помилковими доводи позивача про те, що кредитний договір №11127481000 від 14.03.2007 припинився з моменту затвердження судом мирової угоди у справі №16/90/09. Відповідач також зазначає, що сам факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначений в оспорюваному договорі, під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов'язанням, що виникло на підставі кредитного договору.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2021 сформовано колегію у складі: головуючий суддя ОСОБА_3, судді Алданова С.О., ОСОБА_2
25.08.2021 матеріали справи №910/991/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/991/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021. Розгляд справи призначено на 12.10.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні 12.10.2021 у справі №910/991/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 призначено судове засідання на 23.11.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у судовому засіданні 23.11.2021 залишено без розгляду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2021 справа №910/991/21 передана на розгляд колегії у складі: головуючий суддя ОСОБА_3, судді Кропивна Л.В., ОСОБА_2 (у зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 прийнято справу №910/991/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя ОСОБА_3, судді ОСОБА_2, Кропивна Л.В. Розгляд справи призначено на 01.02.2022.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2022 справа № 910/991/21 передана на розгляд колегії у складі: головуючий суддя ОСОБА_3, судді Кропивна Л.В., Владимиренко С.В (у зв'язку зі звільненням у відставку судді Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_2 на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 21.12.2021).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 прийнято справу №910/991/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя ОСОБА_3, судді Кропивна Л.В., Владимиренко С.В. Розгляд справи призначено на 21.02.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 відкладено розгляд справи на 21.03.2022.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022. На часткову зміну ст. 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.04.2022 строком на 30 діб.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2022 призначено розгляд справи на 22.06.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 відкладено розгляд справи до 22.08.2022.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2022 справа № 910/991/21 передана на розгляд колегії у складі: головуючий суддя ОСОБА_3, судді Кропивна Л.В., Ткаченко Б.О. (у зв'язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. у відпустці).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 прийнято справу №910/991/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя ОСОБА_3, судді Кропивна Л.В., Ткаченко Б.О. Розгляд справи призначено на 12.10.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 призначено розгляд справи на 03.11.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 призначено судове засідання на 05.11.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 призначено розгляд справи на 17.01.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 відкладено розгляд справи на 23.02.2023.
Судове засідання 23.02.2023 не відбулось у зв'язку зі звільненням у відставку судді Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_3 на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 21.02.2023.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2023 справа №910/991/21 передана на розгляд колегії у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/991/21 до провадження у визначеному складі суду. Розгляд апеляційної скарги призначено на 24.04.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 задоволено клопотання представника позивача адвоката Рабушка В.С. про відкладення розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/991/21 та відкладено судове засідання на 22.05.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 задоволено клопотання представника позивача адвоката Рабушка В.С. про відкладення розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/991/21. Відкладено судове засідання на 03.07.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 задоволено клопотання представника позивача адвоката Рабушка В.С. про відкладення розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/991/21. Відкладено судове засідання на 07.08.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 задоволено клопотання представника позивача адвоката Рабушка В.С. про відкладення розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/991/21. Відкладено судове засідання на 04.10.2023.
16.08.2023 засобами поштового зв'язку до апеляційної інстанції від директора ТОВ «Укрдебт плюс» Мацкевича А.В. надійшло клопотання, в якому заявник просив перевірити інформацію, оприлюднену на офіційних сайтах щодо Рабушка В.С . Заявник у поданому клопотанні зазначає, що Рабушко В.С. є не тільки адвокатом, а ще і арбітражним керуючим. Як арбітражний керуючий Рабушко В.С. зазначений в ухвалі Господарського суду Запорізької області від 03.07.2023 у справі №908/3481/21 (908/2071/23), яка містить відомості, що розпорядник майна - арбітражний керуючий Рабушко В.С. та зазначено його свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №403 від 28.02.2013. Згідно з ухвалою від 23.01.2023 у справі №915/76/23 Господарський суд Запорізької області також підтверджує участь у справі арбітражного керуючого Рабушка В.С.
Також ТОВ «Укрдебт плюс» звернуло увагу суду на справи, в яких адвокат Рабушко В.С. є представником позивачів та подає від їх імені позовні заяви (ухвала Гусятинського районного суду Тернопільської області від 15.02.2023 у справі №596/35/23, ухвала Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12.04.2023 у справі №596/326/23).
Згідно з рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.06.2023 у справі №280/4511/22 (ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 23.09.2022, 12.04.2023, 15.05.2023) суд провів судове засідання за участю представника позивача адвоката Рабушка В.С., розглянувши справу у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження.
Представник позивача адвокат Рабушко В.С. 02.10.2023 засобами електронного зв'язку подав до суду клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з тим, що позивач та його представник перебувають на тимчасово окупованій території у місті Мелітополь Запорізької області та не можуть прибути до суду у зв'язку з небезпекою для життя. Також у зв'язку з нестабільним інтернетом відсутня можливість проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 на задоволення клопотання представника позивача адвоката Рабушка В.С. про відкладення розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/991/21 відкладено судове засідання на 30.10.2023.
У вказаній ухвалі апеляційний господарський суд зазначив, що згідно з відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України в ньому обліковується один адвокат Рабушко В.С., який має Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП №002125, видане на підставі рішення Ради адвокатів Запорізької області від 09.04.2019. Такі відомості збігаються з інформацією у справі №910/991/21 щодо представника ОСОБА_1 адвоката Рабушка В.С. А також згідно з відомостями з підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» Рабушко В.С. має зареєстрований Електронний кабінет у цій підсистемі.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень адвокат Рабушко В.С. неодноразово заявляв клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів (ухвала Господарського суду міста Києва від 19.05.2023 у справі №910/4206/23, ухвала Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №910/4206/23) та особисто брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (ухвали Господарського суду Запорізької області від 14.06.2023, 18.05.2023, 18.04.2023 у справі №908/1627/19, рішення Господарського суду Запорізької області від 13.07.2023 у справі №908/1627/19).
Крім того, всі клопотання у справі, що розглядалися, адвокат Рабушко В.С. направляв апеляційному суду засобами електронного зв'язку через державний електронний портал «gov.ua» з накладенням кваліфікованого електронного підпису, що в сукупності з наведеними вище обставинами ставить під сумнів як перебування адвоката Рабушка В.С. на окупованій території, так і обмежену можливість користуватися інтернетом, в т.ч. підсистемою ЄСІТС «Електронний суд».
Суд звернув увагу позивача та його представника на таке.
Частиною 1 ст. 43 ГПК України встановлено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У ч. 2 цієї статті Кодексу наведено перелік дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами, що суперечить завданню господарського судочинства, проте не встановлено виключного переліку дій, які можуть розцінюватися судом як зловживання правом.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесенню законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.
Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду у розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей, вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.
Суд також виходить з того, що у дотриманні стандартів доступу до суду, передбачених з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, важливе значення має добросовісна поведінка учасників справи.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17).
Суд наголошує, що господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Суд зауважив адвокату Рабушку В.С., що згідно з ч. 3 ст. 44 Правил адвокатської етики адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на невиправдане затягування судового розгляду справи.
Суд також роз'яснив позивачу та його представнику, що згідно з ч. 1 ст. 131 ГПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Колегія суддів вкотре зазначила, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Північний апеляційний господарський суд роз'яснює про право сторін подати заяви про розгляд справи за їх відсутності, а також учасники справи (у разі неможливості явки їх представників у судове засідання) не позбавлені можливості звернутися до суду з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку «EasyCon» або інших доступних суду та учасникам судового процесу засобів, що забезпечують проведення судових засідань у режимі відеоконференцзв'язку та відповідають вимогам законодавства.
Апеляційний господарський суд також зобов'язав представника позивача адвоката Рабушка В.С. надати підтверджені пояснення щодо реальної неможливості брати участь у розгляді справи №910/991/21 з урахуванням фактів участі адвоката Рабушка В.С. в судових засіданнях в інших справах (п. 3 ухвали); попередив представника позивача адвоката Рабушка В.С., що в разі ненадання пояснень, зазначених в п. 3, а також безпідставного вчинення процесуальних дій, спрямованих на подальше затягування розгляду справи, така поведінка представника може бути визнана судом зловживанням процесуальними правами із подальшим накладенням штрафу чи винесенням окремої ухвали (п. 4 ухвали).
27.10.2023 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Рабушко В.С. надав пояснення, у якому вимоги апеляційної скарги підтримує та просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/991/20 та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Скаржник просить суд прийняти рішення про можливість розгляду апеляційної скарги без участі позивача та його представника.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача та його представника.
Суд враховує, що участь представників учасників справи у судовому засіданні 30.10.2023 не визнавалась обов'язковою, попередні судові засідання вже неодноразово відкладались за клопотаннями представника позивача.
Колегія суддів у цьому висновку також враховує, що позиція позивача докладно та зрозуміло викладена у апеляційній скарзі та наданих суду поясненнях, які скаржник підтримує.
Водночас відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
Суд також враховує відсутність передбачених ГПК України підстав для зупинення провадження у цій справі, а також те, що вимоги позову, у разі їх задоволення, не передбачають примусового виконання.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.11.2012 у справі про банкрутство №16/90/09 затверджено мирову угоду між кредитором - ПАТ «Дельта Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
13.05.2020 ПАТ «Дельта Банк» (Банк) та ТОВ «Укрдебт Плюс» (новий кредитор) уклали договір №2245/К/1 про відступлення права вимоги (далі - договір), за умовами п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Банк відступає новому кредитору належні Банку, а новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців та/або поручителів), зазначених у Додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у Додатку №1 до цього договору.
Згідно з п. 2 за цим договором Новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів відповідно до п. 4 цього договору, набуває усі права кредитора.
Банк не відповідає перед Новим кредитором за невиконання або неналежне виконання Боржниками своїх зобов'язань за основними договорами. Усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, у т.ч. пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням умов цього договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного законодавства України (п. 7 договору).
Відповідно до п. 14 договору цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін (у випадку використання юридичними особами у своїй діяльності печатки) та нотаріального посвідчення.
Додатком №1 до договору №2245/К/1 про відступлення права вимоги від 13.05.2020 визначено реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, зокрема, таким додатком визначено кредитний договір №11127481000 від 14.03.2007, боржником за яким виступає ОСОБА_1 .
У вимозі вих. № 2425439/ЖД362 від 10.07.2020 про усунення порушень основного зобов'язання ТОВ «Укрдебт Плюс» повідомило ОСОБА_1 про придбання права вимоги заборгованості за кредитним договором №11127481000 від 14.03.2007 на підставі договору №2245/К/1 про відступлення прав вимоги, укладеного з ПАТ «Дельта Банк», а також про те, що стало іпотекодержателем нерухомого майна (предмету договору іпотеки), яким забезпечено виконання зобов'язання за зазначеним кредитним договором. Цим листом ТОВ «Укрдебт Плюс» вимагало у ОСОБА_1 сплатити борг за кредитним договором, розмір якого станом на 13.05.2020 складає 419 595,33 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 13.05.2020 складає 11 242 930,99 грн.
Звертаючись з позовом у цій справі, ОСОБА_1 зазначає, що Договір №2245/К/1 про відступлення права вимоги суперечить ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки ПАТ «Дельта Банк» відступило право вимоги за кредитним договором №11127481000 від 14.03.2007 у сумі 419595,33 доларів США, в той час як сума заборгованості позивача за вказаним кредитним договором станом на день затвердження мирової угоди у справі про банкрутство №16/90/09 була визначена у розмірі 1 204 378,00 грн та в подальшому погашалася позивачем. Більше того, з моменту затвердження мирової угоди та набрання законної сили судовим рішенням у справі, предметом якого є стягнення заборгованості за договором, припиняються цивільно-правові відносини між сторонами та виникають нові правовідносини, засновані на державному примусі.
Відповідачі проти задоволення позову заперечують та, зокрема, зазначають, що спірний договір не порушує права позивача як боржника та не може бути визнаний недійсним, оскільки в момент його вчинення сторони виконали всі вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до ст. 203 ЦК України.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання правочину недійсним, який застосовується до оспорюваних правочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб'єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі (п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16).
Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відступлення права вимоги (уступка вимоги - цесія) являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Цесія - це заміна особи у зобов'язанні, що виникає в силу укладення відповідного договору купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. Так, договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів (постанови Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-43гс15, від 10.02.2016 у справі №3-4гс16, постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №910/9828/17).
Суд встановив, що положення кредитного договору №11127481000 від 14.03.2007, права вимоги за яким передано за спірним договором, не містять застереження щодо заборони відступати право вимоги за ним без згоди позивача.
За таких підстав є необґрунтованим твердження позивача про порушення його прав внаслідок укладання відповідачами договору №2245/К/1 про відступлення права вимоги, враховуючи ту обставину, що позивач (боржник) не позбавлений права висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора на підставі ст. 518 ЦК України. При цьому визначення в такому договорі суми заборгованості не створює для боржника безумовного обов'язку сплатити борг у вказаному в договорі розмірі за наявності у нього обґрунтованих заперечень проти відповідної вимоги.
Суд також встановив, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.11.2012 у справі про банкрутство № 16/90/09 затверджено мирову угоду між кредитором ПАТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_1
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на дату постановлення ухвали) під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
Колегія суддів відзначає, що у резолютивній частині ухвали Господарського суду Запорізької області від 05.11.2012 у справі про банкрутство №16/90/09 прямо вказано, що:
1.1. Даною Мировою угодою встановлюються порядок та умови задоволення боржником вимог кредитора. Ця Мирова угода укладається на стадії ліквідації і є підставою припинення провадження у справі №16/90/09 щодо банкрутства боржника.
1.4. Цією Мировою угодою встановлюються умови щодо розстрочки кредитором боргу боржника, заборгованості, яка була включена ліквідатором в реєстр вимог кредиторів, та відшкодування понесених кредитором судових витрат у справі про банкрутство боржника. Мирова угода набуває чинності від дня її затвердження господарським судом Запорізької області у справі №16/90/09, є обов'язковою для боржника та кредитора та є підставою для заміни первісних зобов'язань кредитора та боржника, існуючих до дати укладення Мирової угоди, новими зобов'язаннями, передбаченими умовами даної Мирової угоди.
2.1.2. У якості забезпечення виконання умов за цією мировою угодою за АТ «Дельта Банк» залишається іпотека, що була укладена договором іпотеки №11140964000/3 від 12.04.2007 та договором іпотеки №11127481000/3 від 14.03.2007 між АТ «Укрсиббанк» (правонаступником якого є АТ «Дельта Банк'відповідно до договору купівлі-продажу прав вимог за кредитами від 08.12.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. та зареєстрований в реєстрі за №2949,2950) та боржником, а саме: нежиле приміщення загальною площею 512,1 кв. м, що знаходиться за адресою: Запорізька область, місто Мелітополь, пр-т 50-річчя Перемоги, буд. 36/1. Всі договори забезпечення за кредитними договорами №11140964000 від 12.04.2007 та №11127481000 від 14.03.2007 є діючими та такими, що забезпечують виконання обов'язку боржника перед ПАТ «Дельта Банк» за цією Мировою угодою. У разі несвоєчасного виконання боржником своїх обов'язків щодо сплати коштів, які передбачені в цій Мировій угоді, ПАТ «Дельта Банк» отримує право на звернення стягнення на предмети забезпечення без необхідності попереднього повідомлення боржника.
Мирова угода у процедурі банкрутства є правочином, який змінює строки виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами, які виникли з раніше укладених ними правочинів або інших підстав. Унаслідок укладення мирової угоди у процедурі банкрутства виникнення нових або додаткових зобов'язань не відбувається, проте змінюється строк виконання зобов'язань за раніше укладеними правочинами між боржником та його кредиторами або їх розмір.
На відміну від ухвали суду про затвердження мирової угоди у позовному провадженні ухвала про затвердження мирової угоди у процедурі банкрутства не є виконавчим документом та не підлягає примусовому виконанню виконавчою службою. Невиконання боржником своїх договірних зобов'язань у строки, зазначені у мировій угоді, затвердженій у процедурі банкрутства, може мати наслідком звернення кредитора до суду з вимогами до боржника про стягнення заборгованості в розмірі, передбаченому мировою угодою, в позовному або наказному провадженні, встановленому процесуальним законодавством.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/661/20.
Наведеним спростовуються доводи ОСОБА_1 , наведені у позовній заяві, апеляційній скарзі та поясненнях, що з моменту затвердження мирової угоди та набрання законної сили судовим рішенням від 05.11.2012 у справі №16/90/09 припинилися цивільно-правові відносини між сторонами та виникли нові правовідносини, засновані на державному примусі.
Зазначеним обставинам місцевий господарський суд надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний господарський суд.
Поряд з тим, у матеріалах справи, що розглядається, відсутні докази, які свідчили би про виконання позивачем умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.11.2012 у справі про банкрутство №16/90/09.
Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що з огляду на недоведеність позивачем наявності у нього порушеного права та охоронюваного законом інтересу щодо предмета спору та існування передбачених приписами ст. 203 ЦК України обставин, які в силу ст. 215 ЦК України є підставами для визнання недійсним договору, вимоги ОСОБА_1 про визнання укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс» договору про відступлення прав вимоги № 2245/К/1 від 13.05.2020 недійсним в частині відступлення прав вимоги до ОСОБА_1 , задоволенню не підлягають.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, яке полягає у тому, що суд не виніс відповідної ухвали із зазначенням причин відмови у залученні до участі у справі третьою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО), колегія суддів зазначає таке.
У позовній заяві ОСОБА_1 визначив третьою особою на стороні ПАТ «Дельта Банк» ФГВФО.
В ухвалі від 01.02.2021 Господарський суд міста Києва, залишаючи подану ОСОБА_1 позовну заяву без руху, зазначив, що позивач не дотримався приписів п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України, оскільки не зазначив ідентифікаційного коду ФГВФО в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України. Також позивач не дотримався вимог п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України, оскільки не надав повного викладу обставин заявлених ним позовних вимог. Так, на першому аркуші позовної заяви позивач зазначив учасників судового процесу: позивача, відповідачів, а також третю особу - ФГВФО, однак не здійснив належного та достатнього викладу обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, а саме в контексті необхідності залучення до участі у справі третьої особи, яка зазначена у позові самим позивачем, через те, що рішення у справі може вплинути на її права та обов'язки.
Суд відзначив, що з метою усунення встановлених недоліків позивач має зазначити ідентифікаційний код ФГВФО в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, а також надати виклад обставин заявлених ним позовних вимог в контексті необхідності залучення до участі у справі третьої особи - ФГВФО.
Згідно з ч. ч. 2-4 ст. 50 ГПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред'явити вимоги до сторони, така сторона зобов'язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви додаються докази направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява, з урахуванням положень ст. 42 цього Кодексу (ч. 1 ст. 51 ГПК України).
Матеріали справи свідчать, що, звертаючись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі третьою особою ФГВФО, позивач не сповістив ФГВФО про подання до суду позовної заяви з клопотанням про його залучення до участі у справі, оскільки відповідні докази позивач не надав.
Щодо посилань скаржника на позицію Верховного Суду України у постанові від 30.03.2010 справі №27/269-08 колегія суддів зазначає, що у Єдиному реєстрі судових рішень постанова Верховного Суду України з такими датою та номером справи відсутня, скаржник її повний текст з апеляційною скаргою не надав. У зв'язку з чим колегія суддів не може надати оцінку відповідним доводам апеляційної скарги.
Водночас апеляційний суд зазначає, що станом на дату виникнення правовідносин та прийняття Верховним Судом України постанови від 30.03.2010 діяв Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-XII, що був викладений в новій редакції Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 №4212-VI, який в подальшому втратив чинність на підставі Кодексу з питань банкрутства №2597-ІІІ від 18.10.2018.
Наведене свідчить, що норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-XII не є релевантними до відносин у справі про банкрутство №16/90/09 (затвердження мирової угоди 05.11.2012) та у справі, що розглядається, оскільки на відповідний час вже втратив чинність.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/991/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/991/21 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу №910/991/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 7.11.2023.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак