ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 202/6896/22
провадження № 51-2357 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представників Державної
казначейської служби України ОСОБА_6 , ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді провадження в судах, та представника Державної казначейської служби України ОСОБА_8 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2023 року у провадженні за заявою ОСОБА_9 про стягнення в порядку відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів досудового розслідування.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2021 року, залишеним без зміни ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року, ОСОБА_9 був визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, та виправданий у зв'язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_9 звернувся до суду із заявою про стягнення в порядку відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів досудового розслідування з Державного бюджету України суми, сплаченої ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_9 задоволено. Постановлено стягнути з Державного казначейства України, за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_9 92009 грн. у відшкодування сум, сплачених за надання юридичної допомоги.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2023 року апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України залишено без задоволення, а ухвалу районного суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що судові рішення постановлені з істотним порушенням вимог процесуального закону, оскільки заяву ОСОБА_9 розглянуто в кримінальному судочинстві, а не в цивільному, як це передбачено законодавством, що є порушенням ст.ст. 19, 1176 ЦК України та суперечить практиці Верховного Суду, викладеній в постановах Великої Палати від 20 березня 2019 року (справа № 686/1049/18) та від 21 листопада 2018 року (справа № 146/1091/17). Порушення норм процесуального закону призвело до того, що Державна казначейська служба України не була залучена у справу в якості відповідача і не могла користуватися своїми процесуальними правами.
Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою те, що в матеріалах справи міститься відзив ОСОБА_9 на апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України, де він фактично підтримав цю скаргу та не заперечував проти закриття провадження у справі, тобто фактично відмовився від позову.
Представник Державної казначейської служби України у своїй скарзі з доповненням просить скасувати судові рішення та залишити заяву ОСОБА_9 без задоволення. В обґрунтування наводить аналогічні доводи щодо порушення прав цієї Служби як відповідача по заяві, невірне визначення процесуального порядку, в якому мала би розглядатися заява ОСОБА_9 . Також стверджує, що Казначейство, відповідно до своїх повноважень та компетенції, не може нести відповідальність за шкоду, заподіяну діями органів досудового слідства. Крім того, стверджує, що суд не здійснив оцінку реальної необхідності витрат на правничу допомогу та їх розміру з огляду на засади розумності та конкретні обставини справи, а тому встановлені судові витрати у справі є завищеними.
Посилається на практику ВС щодо відсутності підстав для стягнення шкоди з Державної казначейської служби України та помилкового визначення в резолютивній частині рішення про суб'єкт його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційні скарги надійшло заперечення від ОСОБА_9 , який просив залишити судові рішення без зміни.
Прокурор у суді касаційної інстанції підтримала скарги та просила їх задовольнити.
Представник Державної казначейської служби України ОСОБА_6 підтримала касаційні скарги та просила їх задовольнити, представник ОСОБА_7 підтримав скаргу, подану в інтересах Казначейської служби, та касаційну скаргу прокурора в частині скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
Доводи касаційних скарг про невірне визначення процесуального порядку, в якому мала би розглядатися заява ОСОБА_9 , є слушними.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне, між собою.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть бути розглянуті будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Положеннями ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування такої шкоди, а також порядок її відшкодування виникає у випадках, передбачених Законом України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Згідно зі ст. 3 вказаного Закону у випадках, наведених в ст. 1 Закону, громадянинові відшкодовуються, зокрема, суми, сплачені ним у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Відшкодування шкоди в такому випадку провадиться за рахунок коштів державного бюджету (ст. 4 Закону).
Відповідно до ст. 12 Закону у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Таким чином, законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
Положеннями п. 17 ст. 42 КПК України передбачено широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом.
Згідно ст. 130 КПК України така шкода відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом, а саме вищевказаним Законом України № 266/94-ВР.
За таких обставин, колегія суддів притримується усталеної практики, викладеної в постановах Великої Палати ВС (справи № 686/23731/15-ц, № 146/1091/17, № 522/1021/16-ц та інші), згідно якої внаслідок закриття кримінального провадження щодо особи, зокрема, за недоведеністю її винуватості у скоєнні злочину, позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі витрат на правову допомогу, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме ст. 1176 ЦК України та Закону України № 266/94-ВР.
Оскільки вказаний Закон не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною заявою, що і зробив ОСОБА_9 , надіславши до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська заяву про відшкодування суми, сплаченої ним у зв'язку із наданням юридичної допомоги.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» систему судоустрою складають: місцеві суди, апеляційні суди та Верховний Суд. Відповідно, суд, який розглядав справу по першій інстанції в розумінні Закону України № 266/94-ВР є місцевий суд, який ухвалив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_9 , тобто, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська. У той же час процесуальний порядок розгляду заяви визначається вказаним Законом. Виходячи з системного аналізу вищевказаних норм, а також практики Верховного Суду, порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, здійснюється саме в порядку цивільного судочинства.
ОСОБА_9 , звернувшись до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, діяв відповідно до вимог закону. Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження за цією заявою в порядку цивільного судочинства, невірно спрямував розгляд заяви в порядку кримінального судочинства, що суперечить вищенаведеним вимогам закону і є підставою для скасування судових рішень.
Не зважаючи на те, що у матеріалах провадження міститься ухвала про відмову у відкритті провадження у порядку цивільного судочинства, Суд все ж вважає за необхідне спрямувати справу на новий розгляд в порядку цивільного судочинства, а не закривати провадження.
Суд виходить з наступного. Як уже було зазначено, конкретних вимог до форми звернення до суду для відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, законом не передбачено. Тому, звернення у формі заяви, як у випадку звернення ОСОБА_9 , є допустимим.
Закриття провадження за такою заявою та змушення ОСОБА_9 звернутись повторно до суду із аналогічною заявою є нелогічним та буде обмежувати право особи на доступ до суду. Крім того помилка у визначені юрисдикції виникла не з його вини.
Тому суд касаційної інстанції, враховуючи принцип доступу до правосуддя та практику Європейського суду з прав людини, не вправі закрити дане провадження, як про це просить у касаційній скарзі представник Державної казначейської служби України. З огляду на вказане, судові рішення підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції у порядку цивільного судочинства.
Що стосується доводів касаційних скарг стосовно невірного зазначення в резолютивній частині судових рішень розміру витрат на правову допомогу, суб'єкта виконання судового рішення, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, та інші, то ці доводи суд касаційної інстанції не вправі перевірити, оскільки матеріали провадження підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, який передбачає більш широкі можливості для суду та учасників судового розгляду для захисту своїх прав.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга представника Державної казначейської служби України - частковому задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судові рішення.
З цих підстав суд ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити, касаційну скаргу представника Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2023 року у провадженні за заявою ОСОБА_9 про стягнення в порядку відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів досудового розслідування, скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3