ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 345/318/22
провадження № 51-1701 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року у кримінальному провадженні № 12021091170000425 за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , раніше 6 разів судимого, у тому числі за злочини проти власності, останнього разу за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2022 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 6 місяців арешту,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч.ч. 1, 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Івано-Франківського міського суду від 10 червня 2022 року, більш суворим покарання, призначеним за цим вироком, остаточне покарання ОСОБА_7 призначено у виді позбавлення волі на строк 5 років.
В строк покарання зараховано покарання, відбуте повністю за вироком від 10 червня 2022 року.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 , будучи раніше судимим за вчинення корисливих злочинів, маючи не зняту та не погашену судимість, повторно вчинив корисливий злочин за таких обставин.
Так, 13 жовтня 2021 року, приблизно о 20:00 год., умисно, повторно, шляхом зламу люку підвального приміщення, незаконно проник у квартиру по АДРЕСА_2 , звідки викрав мобільний телефон Samsung, вартістю 1710 грн із сім-картою, а також гроші в сумі 600 євро (що згідно курсу НБУ на момент злочину становило 18 255,90 грн), 50 доларів США (що згідно курсу НБУ на момент злочину становило 1317,45 грн) та 3000 грн.
В результаті злочинних дій потерпілій ОСОБА_8 було завдано матеріальну шкоду на загальну суму 24 383,35 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що вина його підзахисного за епізодом викрадення грошей не доведена жодними належними і допустимими доказами. При призначенні покарання за фактом викрадення мобільного телефону суд не врахував визнання засудженим своєї вини, щире каяття, відшкодування шкоди, не мотивував неможливість застосування положень ст. 69 КК України, що призвело до призначення надто суворого покарання. Суд апеляційної інстанції не дав відповідей на усі доводи апеляційної скарги, а тому ухвала не відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення касаційної скарги та просила залишити судові рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
У касаційній скарзі захисник не оскаржує висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у викраденні мобільного телефона, проте заперечує його винуватість у заволодіння грошима потерпілої. Суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення в межах доводів касаційної скарги. При цьому захисник висловлює доводи щодооскарження фактичних обставин справи та надання власної оцінки доказам, що, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Натомість, вказані обставини перевірялись апеляційним судом.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.
Під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.
Місцевий суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Дотримуючись положень ст. 94 КПК України, суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина ОСОБА_7 доведена поза розумним сумнівом. Тому доводи захисника з цього приводу не заслуговують на увагу.
Відповідно до вироку, вина засудженого доведена його показаннями в судовому засіданні, оскільки він не заперечував факту проникнення до квартири потерпілої ОСОБА_8 та крадіжки. Проте, ОСОБА_7 стверджував про викрадення лише мобільного телефону, а викрадення грошових коштів заперечував.
У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 пояснила, що злодій проник в її квартиру через підвальне приміщення та викрав її мобільний телефон, який знаходився на тумбочці, а також кошти, що знаходилися в шкіряному гаманці чорного кольору, який зберігався під матрацом ліжка. Ці кошти в сумі 600 євро, 50 доларів США та 3000 грн їй переслала її донька і про дані кошти її сину ОСОБА_9 нічого не було відомо. При цьому, під час огляду місця події працівниками поліції гаманець знаходився в тому місці, де вона його переховувала, але був порожній.
Крім того, вина ОСОБА_7 у викраденні грошей потерпілої підтверджується: протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, протоколами огляду місця події, де було зафіксовано сліди взуття у помешканні та відбитки пальців на речах і гаманці, а також оглянуто сам гаманець та місце його розташування; висновком експерта, згідно якого слід пальця руки, що був виявлений під час огляду місця події, збігається з відбитками пальців рук ОСОБА_7 . Суд вірно оцінив показання обвинуваченого про те, що він не викрадав коштів, як спосіб захисту від пред'явленого йому обвинувачення, оскільки його вина доведена поза розумним сумнівом сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, кваліфікація дій ОСОБА_7 відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи.
Так само безпідставними є твердження захисника про суворість призначеного засудженому покарання.
Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Виправлення, як мета покарання це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім передбачених у цій статті випадків, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (частини статті) за це кримінальне правопорушення.
Касаційний Суд звертає увагу, що висновки суду мають ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, а саме на відомостях про кожний вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв'язки, поведінку до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, соціально-демографічні властивості та соціально-психологічну характеристику. Також слід врахувати ознаки, які характеризують особистісні прояви в основних сферах життєдіяльності, та зважити на спрямованість і мотиви протиправної поведінки, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність або відсутність підстав для призначення особі більш м'якого покарання.
Із оскаржуваних рішень убачається, що місцевий суд, з переконанням якого погодився і суд апеляційної інстанції, належним чином врахував усі обставини, що мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається захисник у своїй касаційній скарзі, та дійшов висновку про відсутність підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
Обираючи засудженому міру примусу, суд взяв до уваги дані про особу винного, який на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, враховано стан його здоров'я, що він вину визнав частково, за місцем проживання характеризується негативно, місця роботи немає. Судами враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, те, що ОСОБА_7 раніше шість разів судимий, переважно за вчинення умисних корисливих злочинів, маючи не зняту і не погашену судимість та відбувши покарання у виді позбавлення волі, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, а продовжив злочинну діяльність і знову вчинив корисливий злочин проти власності. Наведене свідчить про підвищену суспільну небезпечність його особи.
Обставиною, що обтяжує покарання, є рецидив злочинів. Обставин, які пом'якшують покарання, судами не встановлено.
У касаційній скарзі захисник вказує на неврахування судами у якості обставини, що пом'якшує покарання, - щире каяття засудженого. Проте, колегія суддів вважає ці доводи безпідставними.
Щире розкаяння характеризується суб'єктивним ставленням винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. Однак, засуджений під час досудового розслідування та судового розгляду у вчиненому в повному обсязі не розкаявся, відповідних висновків для себе не зробив, не оцінив негативних наслідків своїх дій для потерпілої, жодних дій, які би вказували на його щире каяття не вчинив, натомість вину визнав лише частково. За таких обставин судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено щирого каяття ОСОБА_7 у скоєному, з чим погоджується касаційний суд.
Таким чином, суди належним чином оцінили всі обставини справи та вірно зазначили, що ступінь тяжкості вчиненого злочину в сукупності з даними про особу винного не дають підстав зробити висновок про можливість призначення ОСОБА_7 покарання нижчоговід найнижчої межі, встановленої в санкції статті, за якою його засуджено. Рішення судів достатньо мотивовані.
Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги обвинуваченого та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому доводи касаційної скарги захисника неприйнятні.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3