Постанова
Іменем України
02 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 592/7624/22
провадження № 61-7545св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 13 лютого 2023 року у складі судді Костенка В. Г. та постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Собини О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Позов мотивований тим, що з 10 листопада 2006 року він перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 19 квітня 2011 року розірвано.
Сторони є батьками дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із матір'ю.
Позивач зазначав, що він працевлаштований, має стабільний дохід, може створити всі необхідні умови для проживання і нормального розвитку дитини.
Вважав, що проживання дитини з ним буде найбільше відповідати інтересам дитини, оскільки він її повністю утримує, має у власності квартиру, у якій забезпечив належні умови для проживання.
У зв'язку з наведеним позивач просив визначити місце проживання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення і постанови судів попередніх інстанцій
Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 13 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення про відмову у задоволенні позову мотивоване тим, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , оскільки дитина з малолітнього віку проживала з позивачем і після досягнення чотирнадцяти років залишилася проживати з ним за власною волею без примусу. Законом не передбачено можливості визначати місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, з одним із батьків. Право позивача не було порушено, а тому відсутні підстави у застосуванні заходів судового захисту. ОСОБА_5 досягла віку чотирнадцяти років і має право самостійно приймати рішення стосовно місця свого проживання, а тому суд позбавлений можливості визначати місце проживання особи, якій виповнилося 14 років, усупереч її волі. Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_5 пояснила, що вона з малолітнього віку проживає з батьком і після досягнення нею чотирнадцяти років також залишилася з ним проживати.
Апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що відповідач визнала позов та не заперечувала щодо визначення місця проживання дитини з батьком, однак судом першої інстанції у порушення положень статті 206 ЦПК України не було прийнято визнання позову відповідачем та 23 січня 2023 року ухвалою відмовлено. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) та від 25 травня 2022 року справа № 675/2136/19 (провадження № 61-2251св22).
Також суд апеляційної інстанції вважав безпідставними посилання в апеляційній скарзі щодо неврахування судом першої інстанції висновку органу опіки та піклування, яким встановлено можливість визначення місця проживання дитини разом з батьком, оскільки неповнолітня дитина самостійно визначила місце проживання з позивачем. Крім того, законом не передбачено вирішення спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
Аргументи учасників
У травні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 мотивована тим, що на момент звернення до суду з позовом сторони не дійшли згоди щодо місця проживання дитини, мати дитини хотіла, щоб дитини проживала саме з нею. Однак у подальшому відповідач визнала позов, проте у прийнятті такої відмови судом першої інстанції незаконно було відмовлено. Суди не врахували висновок органу опіки та піклування, яким встановлено можливість визначення місця проживання дитини разом із батьком. Не звернули суди увагу також і на думку дитини, висловлену у судовому засіданні про бажання проживати разом із батьком. Відповідно до статті 1 Конвенції про права дитини дитиною вважається людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо відповідно до закону, застосовуваного до цієї особи, вона не досягає повноліття раніше. Представник ОСОБА_1 зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини в умовах воєнного стану, який спричиняє порушення прав та найкращих інтересів дитини щодо її зростання у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. За вказаних обставин позивач у будь-який момент може бути призваний на військову службу, залишивши свою дитину без батьківського піклування, догляду та утримання. При цьому найкращі інтереси та права дитини будуть порушені, а вона залишиться одна, оскільки батькові доведеться захищати державу. Не дивлячись на те, що суди встановили, що дитина проживає разом із батьком, повністю перебуває на його утриманні, лише він займається її вихованням, однак ці обставини де-юре не закріплені. Крім того, представник ОСОБА_1 наголошує на тому, що апеляційний суд у порушення норм процесуального права розглянув справу за його відсутності. Пояснює це тим, що на перше призначене судове засідання у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 подав клопотання про перенесення розгляду у зв'язку з його хворобою з відповідними доказами на підтвердження цього, однак у задоволенні цього клопотання було відмовлено, а його апеляційну скаргу залишено без задоволення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, щоз 10 листопада 2006 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 19 квітня 2011 року розірвано (а. с. 9, 12).
Сторони є батьками дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10).
Неповнолітня дитина ОСОБА_4 проживає зі ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а з 16 серпня 2018 року вона зареєстрована за зазначеною адресою (а. с. 11).
У висновку Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради від 08 лютого 2023 року № 246/27.1-26 зазначено про те, що Управління вважає за можливе визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_1 .
Допитана судом першої інстанції ОСОБА_4 пояснила, що з малолітнього віку, ще коли відвідувала дитячий садок, почала проживати з батьком. Він повністю її забезпечує, виховує та доглядає. Мати проживала окремо, постійно їздила по заробітках, тощо. Дитина висловилася про те, що їй і надалі належить залишатися з батьком.
Позиція Верховного Суду
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У статті 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з частиною першою статті 161 ЦК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України. У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у суді першої інстанції йому виповнилося 14 років. Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства він може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині. Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, колегія суддів Верховного Суду вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно було відмовити. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження
№ 61-6611св22)».
У справі, що переглядається:
у жовтні 2022 року ОСОБА_1 як батько неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до суду з вимогою про визначення місця проживання дочки з ним, посилаючись на те, що дитина проживає разом із матір'ю, однак саме він створив належні умови для проживання, розвитку та виховання дочки, має стабільний дохід, на відміну від відповідача, а тому, на переконання позивача, задоволення цього позову відповідатиме найкращим інтересам дитини;
у судовому засіданні ОСОБА_4 пояснила, що з малолітнього віку (ще коли відвідувала дитячий садок) почала проживати з батьком, який повністю її забезпечує, виховує та доглядає. За її словами, мати проживала окремо, постійно їздила по заробітках. Дитина висловила бажання залишатися проживати з батьком.
Установивши, що законом не передбачено можливості визначення місця проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, з одним із батьків, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Неспроможними є аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права про визначення місця проживання неповнолітньої дитини в умовах воєнного стану, який спричиняє порушення прав і найкращих інтересів дитини щодо її зростання у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Ці посилання в касаційній скарзі мотивовані тим, що позивач у будь-який момент може бути призваний на військову службу, залишивши свою дитину без батьківського піклування, догляду та утримання, у зв'язку з чим найкращі інтереси та права дитини будуть порушені, а вона залишиться одна, оскільки батькові доведеться захищати державу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що між ним і відповідачем виник спір щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини, яка, за його твердженням, проживає разом із матір'ю, проте саме він здатний забезпечити найкращі умови проживання, виховання і розвитку дочки (а. с. 1-4). Однак позивач не вказував підставою позову те, що його звернення до суду з вимогою про визначення місця проживання дитини з батьком зумовлене тим, що у разі призову його на військову службу його дочка буде позбавлена батьківського піклування.
Посилання у касаційній скарзі на незаконність відмови суду першої інстанції у прийнятті заяви відповідача про визнання позову були предметом перевірки апеляційного суду, який правильно вказав, що відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Апеляційний суд зазначив, що суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову. Крім того, визнання позову суперечить вимогам закону, зокрема, приписам статті 29 ЦК України, статей 160, 161 СК України, згідно з якими питання визначення місця приживання з одним з батьків може вирішуватись щодо дитини, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітньої дитини), та інтересам неповнолітньої ОСОБА_4 , яка і сама має визначати своє місце проживання.
Колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке, на переконання представника ОСОБА_1 , полягає у необґрунтованій відмові у задоволенні клопотання про відкладення розгляду скарги.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року призначено справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пулинця Б. А. на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 13 лютого 2023 року до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09 год 30 хв. 02 травня 2023 року в приміщенні Сумського апеляційного суду з повідомленням учасників справи про розгляд (а. с. 87).
Кореспонденція з повісткою про виклик до суду, яка направлялася
ОСОБА_1 , була повернута з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 94-96).
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції шляхом надіслання йому документа в електронному вигляді «Судова повістка про виклик до суду в справі» в його електронний кабінет (а. с. 91).
02 травня 2023 року о 09 год 26 хв. представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням на лікарняному у період із 01 травня 2023 року до 05 травня 2023 року, на підтвердження чого надав скріншот програми «Дія», у якому вказано: «Тип медичного висновку - Медичний висновок про тимчасову непрацездатність», «Категорія - Захворювання або травма загального характеру», «Дата створення - 01.05.2023», «Номер медичного висновку - 29К8-С5Т3-24СТ-4А5Р», «Серія і номер паспорта - НОМЕР_2», «РНОКПП - НОМЕР_1 », «Заклад охорони здоров'я, що видав висновок - комунальне некомерційне підприємство «центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» сумської міської ради», «Дійсний з 01.05.23; Дійсний до 05.05.2023» (а. с. 104).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що докази на підтвердження того, що паспорт серії і номер «НОМЕР_2» та довідка про присвоєння РНОКПП « НОМЕР_1 », які вказані у скріншоті програми «Дія», доданому до клопотання про відкладання розгляду скарги, видані саме ОСОБА_3 , відсутні.
Із дотриманням норм процесуального права апеляційний суд протокольною ухвалою від 02 травня 2023 року відмовив у задоволенні вказаного клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки з наданих доказів неможливо зробити висновок, що лікарняний лист виданий саме на ОСОБА_3 (а. с. 106), і розглянув справу по суті за відсутності зазначеного представника позивача.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення і постанова судів попередніх інстанцій прийняті без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення; оскаржені судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 13 лютого 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. М. Русинчук
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков