ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 638/9660/19 Номер провадження 22-ц/814/1036/23Головуючий у 1-й інстанції Штих Т.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Прядкіна О.В., Чумак О.В.,
секретар Стеценко В.С.,
з участю представника позивача - адвоката Михайловина Д.В., представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Стець М.Л., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ісаєвої Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою в її інтересах представником - адвокатом Шевцовим Олександром Анатолійовичем,
на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 26 липня 2021 року, постановлене суддею Штих Т.В.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Людмила Вікторівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права,
ВСТАНОВИВ:
26.06.2019 ОСОБА_3 звернулася в суд з указаним позовом, у якому просить: визнати недійсними договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , укладені 30 листопада 2017 року між ОСОБА_4 , в особі представника ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , посвідчені державним нотаріусом П'ятої Харківської державної нотаріальної контори Печко О.С., реєстрові №7-496, №7-498; витребувати указані житлові приміщення із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , скасувавши державну реєстрацію речового права, а саме: номер запису про право власності: 23892336 від 12.12.2017; 23892430 від 12.12.2017; 35517540 від 17.02.2020; 35517811 від 17.02.2020.
В обґрунтуванням вимог позову зазначає, що спірні квартири придбані ОСОБА_4 у період їх шлюбу, а отже є спільною сумісною власністю подружжя. Згоди чоловіку на їх відчуження вона не надавала, а підпис у заяві від її імені, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л.В., учинений не нею, а іншою особою. Відповідач здійснив відчуження квартир ОСОБА_1 без її згоди, а тому договори купівлі-продажу від 30.11.2017 є недійсними. Перепродаж ОСОБА_1 цих квартир ОСОБА_2 поза її волею є також незаконним, а тому на підставі ст.388 ЦК України належним способом захисту її порушеного права є вимога про витребування майна у ОСОБА_2 та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.07.2021 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права- відмовлено.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем не доведено належними доказами недобросовісність сторін оскаржуваних правочинів, а також відсутність її згоди, як співвласника, на їх укладення. Тоді як вимога позову про витребування спірного майна на користь відповідача ОСОБА_4 суперечить вимогам ч.1 ст.4 ЦПК України, якою визначено право позивача на захист власного порушеного, невизнаного або оспорюваного права, що також порушує права добросовісного набувача.
Позивачка, в інтересах якої діє представник - адвокат Шевцов О.А., оскаржила рішення районного суду в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Зазначає, що ніколи не подавала заяву про згоду на відчуження спірних об'єктів нерухомості. Звертає увагу, що у заяві не відповідають дійсності її паспортні дані (серія, номер, орган, що здійснив видачу документу, дата видачі), місце реєстрації та підпис.
Вважає, що розподіл спірної квартири АДРЕСА_3 , унаслідок якої утворилося два окремі об'єкти нерухомого майна, а саме 1-кімнатна квартира загальною площею 75,5 кв.м. та 2-кімнатна квартира загальною площею 121,2 кв.м., та державна реєстрація цих об'єктів здійснено умисно, з метою ухилення від виконання рішення в даній справі.
Звертає увагу, що в оспорюваному рішенні відсутні висновки щодо режиму права власності спірного майна, які є об'єктами спільної сумісної власності подружжя. Відсутність її, одного з подружжя, згоди на відчуження квартир є підставою для визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
Заперечує правомірність застосування судом першої інстанції при відмові в позові вказаних у рішенні правових висновків, які не є актуальними. При цьому посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 15.06.2020 у справі №430/12812/14-ц, а також позицію Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17.
Доводить, що, оскільки спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому для його реалізації необхідна воля обох співвласників. Оспорюванні правочини вчинені поза її волею, що є підставою для витребування спірного майна у відповідача ОСОБА_2 на підставі ст.388 ЦК України та скасування державної реєстрації речового права.
Вважає дії суду упередженими, оскільки безпідставно відмовлено у призначенні судової почеркознавчої експертизи на предмет підтвердження її доводів, що заява про згоду на відчуження квартир підписана не нею, позивачкою. Крім того, районний суд здійснив розгляд справи по суті за відсутності представника позивача, тоді як нею було заявлено клопотання про визнання поважною причини неявки (зайнятість в іншому судовому процесі) та відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06.10.2021 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала від 18.11.2021.
Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 02.03.2023 прийнято указану справу до свого провадження та призначено до судового розгляду із повідомленням сторін.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У суді апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, наполягаючи на її задоволенні. Представники відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечили, наполягаючи на законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що із 21.06.2014 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбу, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ./а.с.8 т.1/
16.02.2015 між Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умов якого останній набув у власність квартиру АДРЕСА_4 . Купівля указаної квартири здійснюється за згодою дружини покупця - ОСОБА_3 , викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Драгу Ю.Г., 26.01.2015 за реєстровим номером №79 (п.12)./а.с.9-12 т.1/
03.04.2015 між Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умов якого останній набув у власність квартиру АДРЕСА_2 . Купівля указаної квартири здійснюється за згодою дружини покупця - ОСОБА_3 , викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій, засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Драгу Ю.Г., 20.03.2015 за реєстровим номером №393 (п.12)./а.с.13-16 т.1/
17.08.2017 ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_5 продати належну йому на праві власності квартиру та паркувальне місце, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 на умовах, які будуть визначатися нею самостійно, виходячи із розумної доцільності, а також представляти його інтереси у взаємовідносинах з усіма без винятку установами та організаціями з питань, пов'язаних із укладенням та належним оформленням договору купівлі-продажу, про що видана Довіреність терміном на п'ять років, дійсна по 17.08.2022, посвідчена приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Волковицьким С.О., зареєстровано в реєстрі за №643./а.с.17-18 т.1/.
Відповідно до заяви ОСОБА_3 , справжність підпису на якій посвідчено 05.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л.В. по р.№2876, ОСОБА_3 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_4 на продаж належних йому на праві приватної власності квартир та машиномісць, які набуті ним, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з нею, у тому числі: квартири АДРЕСА_1 і АДРЕСА_6 ./а.с.31-32 т.1/.
13.11.2017 між ОСОБА_6 (продавець) від імені якого діє ОСОБА_5 , на підставі посвідченої 17.09.2017 приватним нотаріусом Волковицьким С.О. Маріупольського міського нотаріального округу за реєстровим №643, та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений державним нотаріусом П'ятої Харківської ДНК Печко О.С., зареєстровано в реєстрі за №7-496.
За цим договором продавець ОСОБА_6 , в особі свого представника ОСОБА_5 , передає за плату у власність покупцю ОСОБА_7 чотирьох кімнатну квартиру АДРЕСА_7 (п.п.1,1, 1.2.).
Продавець ОСОБА_6 , в особі представника ОСОБА_5 , заявляє та гарантує, що продаж квартири проводиться з витребуванням згоди його дружини ОСОБА_8 , викладеній у формі заяви - справжність підпису на якій було посвідчено 05.10.2017, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковдра Л.В. за реєстровим №2876, оскільки предмет цього договору є об'єктом права спільної сумісної власності і це доведено до відома покупця та державного нотаріуса, яким було подано відповідну заяву, копія якої залучена до справи П'ятої Харківської ДНК матеріалів щодо посвідчення цього договору (п.4.1.)/а.с.19-22 т.1/
Також 13.11.2017 між ОСОБА_6 (продавець) від імені якого діє ОСОБА_5 , на підставі посвідченої 17.09.2017 приватним нотаріусом Волковицьким С.О. Маріупольського міського нотаріального округу за реєстровим №643, та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений державним нотаріусом П'ятої Харківської ДНК Печко О.С., зареєстровано в реєстрі за №7-498.
За цим договором продавець ОСОБА_6 , в особі свого представника ОСОБА_5 , передає за плату у власність покупцю ОСОБА_7 чотирьох кімнатну квартиру АДРЕСА_6 (п.п.1,1, 1.2.).
Продавець ОСОБА_6 , в особі представника ОСОБА_5 , заявляє та гарантує, що продаж квартири проводиться з витребуванням згоди його дружини ОСОБА_8 , викладеній у формі заяви - справжність підпису на якій було посвідчено 05.10.2017, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковдра Л.В. за реєстровим №2876, оскільки предмет цього договору є об'єктом права спільної сумісної власності і це доведено до відома покупця та державного нотаріуса, яким було подано відповідну заяву, копія якої залучена до справи П'ятої Харківської ДНК, матеріалів щодо посвідчення цього договору (п.4.1.)/а.с.23-26 т.1/
12.12.2017 ОСОБА_1 відчужив указані квартири на користь ОСОБА_2 , про що укладені договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гнилицькою Т.І. по р.№2032, №2034./а.с.27-30 т.1/.
Приватний нотаріус Кондра Л.В. листом №315/01-16 від 09.12.2020 повідомила, що 05.10.2017 за №2879 на бланці ННТ283866 Кондрею Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, засвідчено справжність підпису ОСОБА_9 , на заяві про не перебування у шлюбі ОСОБА_9 ./а.с.202-203 т.1/
Згідно типової номенклатури справ приватного нотаріуса, затвердженої наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження правил ведення нотаріального діловодства» відсутній наряд для зберігання даного документу, заява не зберігається в архіві нотаріуса, а тому направити копію заяви не має можливості./а.с.201 т.1/
24.03.2021 в інтересах ОСОБА_4 адвокатом Горячевим О.А. подано заяву про визнання позову./а.с.222-224 т.1/
Відмовляючи у задоволенні вимог позову, районний суд виходив із підстав відсутності доказів недійсності довіреності на ім'я ОСОБА_5 від імені ОСОБА_4 , а також її, як співвласника, згоди на укладення оскаржуваних правочинів.
При цьому, районним судом застосовано позицію Верховного Суду, сформовану у справах №726/2165/15-ц від 21.03.2018, №158/2229/16-ц від 30.01.2019, №334/6317/17-ц від 31.01.2019, №645/4711/15-ц від 05.04.2019 та №755/20923/14-ц від 03.05.2018, за змістом якої укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно.
Із огляду на викладене, установивши наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі, суд визнав відсутніми підстави для визнання оскаржуваних правочинів недійсними, як і витребування майна від добросовісного набувача, що суперечить змісту ч.1 ст.4 ЦПК України, та матиме наслідком порушення його конвенційних прав та становитиме для нього надмірний тягар.
Апеляційний суд висновками суду першої інстанції не погоджується з таких підстав.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Наявність такої згоди може бути доведена лише письмовими доказами (постанова Верховного Суду у справі №158/2229/16-ц від 30.01.2019).
За змістом позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №372/504/17 від 21.11.2018, відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який його вчинив, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
У цій справі матеріалами справи підтверджено, що 05.10.2017 за №2879 на бланці ННТ283866 Кондрою Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, засвідчено справжність підпису, ОСОБА_9 , на заяві про не перебування у шлюбі ОСОБА_9 , а не справжність підпису ОСОБА_3 на заяві про надання згоди своєму чоловіку ОСОБА_4 на продаж належних йому на праві приватної власності квартир та машиномісць, які набуті ним, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з нею, у тому числі: квартири АДРЕСА_1 і АДРЕСА_6 ./а.с.31-32 т.1/.
Таким чином, установивши, що позивачка не надавала згоду на укладення оскаржуваних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про задоволення вимог позову в частині визнання їх недійсними, як таких, що мають наслідком порушення і звуження обсягу прав позивача, а отже не відповідають вимогам статей 203, 215 ЦК України.
Суд першої наведені норми матеріального права неправильно застосував та дійшов помилкового висновку щодо їх дійсності, зокрема, з підстав наявності у діях власника волі на передачу майна іншій особі. Оскільки матеріалами справи підтверджено відсутність у продавця необхідних повноважень на укладення договорів про розпорядження спільним майном, а тим більше щодо квартири АДРЕСА_1 , право відчуження якої не передбачено довіреністю продавця від 17.08.2017.
При цьому колегія суддів також звертає увагу на невідповідності прізвищ продавця спірних об'єктів нерухомості у довіреності та оскаржуваних правочинах.
Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №291/1450/21 від 04.10.2023.
У постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №522/8412/19 зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном,а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів, в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.
Таким чином, право на витребування майна від добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.
У цій справі позивачка є співвласником спільної сумісної власності подружжя, а його титульним власником - ОСОБА_10 , чий процесуальний статус у справі відповідач, а тому дійсно, за правилами ч.1 ст.14 ЦПК України, наслідком недійсності оскаржуваних правочинів не може бути витребування спірного майна на його користь. Тоді як належним способом захисту порушеного майнового права позивачки та, відповідно, застосування наслідків недійсності оспорюваних правочинів, буде скасування державної реєстрації речового права, що забезпечить приведення їх (майнових прав) до стану, що існував на момент вчинення дії (укладення договору). Витребування позивачкою спірного майна на свою користь можливе лише за умови визначення її частки у спільній сумісній власності, що не є предметом розгляду в цій справі.
Доводи апеляційної скарги щодо упередженості суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження, оскільки зводяться до незгоди із процесуальним рішенням суду, а саме відмови у призначенні судової почеркознавчої експертизи. Тоді як постановлення оскаржуваного рішення за відсутності представника позивача не має наслідком застосування апеляційним судом положень ч.3 ст.376 ЦПК України, оскільки така неявка зумовлена наданням переваги іншому судовому процесу, а тому не є поважною причиною неявки до суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з постановленням нового про часткове задоволення позову та визнання недійсним оскаржуваних правочинів зі скасуванням державної реєстрації речового права згідно заявлених вимог. У задоволення позову про витребування майна слід відмовити.
У відповідності до частини сьомої статті 158 ЦПК України з підстав ухвалення апеляційним судом рішення про часткове задоволення позову заходи забезпечення позову, застосовані постановою Харківського апеляційного суду від 25.11.2020 продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили та можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Згідно ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за подачу позову та апеляційної скарги в рівних частках по 12 998,56 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376 п.п.3,4, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану в її інтересах представником - адвокатом Шевцовим Олександром Анатолійовичем, - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 26 липня 2021 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 , загальною площею 204,3 кв.м., житловою площею 108,3 кв.м., укладений 30 листопада 2017 року між ОСОБА_4 , в особі представника ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом П'ятої Харківської державної нотаріальної контори Печко Олександром Сергійовичем, реєстровий номер 7-496.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартир АДРЕСА_6 , загальною площею 181,8 кв.м., житловою площею 129,3 кв.м., укладений 30 листопада 2017 року між ОСОБА_4 , в особі представника ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом П'ятої Харківської державної нотаріальної контори Печко Олександром Сергійовичем, реєстровий номер 7-498.
Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 204,3 кв.м., житловою площею 108,3 кв.м., номер запису про право власності: 23892336 від 12 грудня 2017 року.
Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 181,8 кв.м., житловою площею 129,3 кв.м., номер запису про право власності: 23892430 від 12 грудня 2017 року.
Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 121,2 кв.м., житловою площею 49,7 кв.м., номер запису про право власності: 35517540 від 17 лютого 2020 року.
Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 75,5 кв.м., житловою площею 19,6 кв.м., номер запису про право власності: 35517811 від 17 лютого 2020 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір по 12 998,56 грн. з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06.11.2023.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді О.В. Прядкіна
О.В. Чумак