печерський районний суд міста києва
Справа № 757/15655/23-ц
Категорія 75
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
при секретарі судових засідань Орел А. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки,
ВСТАНОВИВ:
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила стягнути з відповідача суму заробітної плати за квітень 2021 року та за 38 днів невикористаної відпустки у розмірі 8 848, 99 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що сторони перебували у трудових відносинах до 05 квітня 2021 року, коли була звільнена за власним бажанням, але повного розрахунку не було здійснено: залишилася невиплаченою нарахована, але не виплачена сума заробітна плата за січень 2021 року та невикористана відпустка.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
19 квітня 2023 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), та передано 21 квітня 2023 року, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
25 квітня 2020 року ухвалою судді відкрито провадження, для розгляду у спрощеному порядку з викликом сторін у справі /а. с. 14-15/.
Позивач у судове засідання не з'явився, будучи повідомленою належним чином про його час, дату і місце призначення.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, окрім вищевказаних, як заяви з процесуальних питань, як і заяви по суті, не надходили до суду.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлялася про дату, час і місце судового засідання, не з'явилася у судове засідання, про причини неявки не повідомила, не подала відзив і позивач не висловлював заперечень проти такого вирішення справи.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Сторони перебували у трудових відносинах: з 04 лютого 2013 року по 05 квітня 2021 року.
05 квітня 2021 року ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням, за статтею 38 КЗпП України, згідно з наказом № 34-к від 26 березня 2021 року /а. с. 9/.
20 січня 2022 року ОСОБА_1 подала до ДП «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» заяву про надання довідки про суму нарахованої, але не виплаченої, заробітної плати та компенсацію за невикористану щорічну відпустку у зв'язку із звільненням 05 квітня 2021 року, згідно з наказом № 34-к від 26 березня 2021 року, зареєстрована за вх. № 38/7-006/1 /а. с. 11/.
Як вбачається, заява ОСОБА_1 залишилися без відповіді.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
В силу положень статті 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата складається із основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно із статтею 115 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Так, вбачається, що позивачу було нараховано роботодавцем, проте не виплачено заробітну плату за квітень 2021 року та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 8 848, 99 грн.
Згідно з частиною першою ст. 5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
При цьому, відповідно до положень частини першої ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, суд повно і всебічно з'ясувавши обставини у справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).
У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Указане правило діє, якщо в нормах матеріального права не має вказівки про перерозподіл обов'язків доказування.
За приписами статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 43, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст. ст. 94, 95, 115, 116 Кодексу Законів про працю України,
ст.ст. 21, 33, 34 Закону України «Про оплату праці»,
ст.ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 280-282, 289, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (ЄДРПОУ 01422832, адреса місцезнаходження: бул. Л. Українки, буд. 26 літ. «А», м. Київ, 01133) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) суму нарахованої, але не виплаченої, заробітної плати і компенсації за невикористані 38 днів щорічної відпустки у розмірі 8 848, 99 грн, з урахуванням обов'язкових податків та зборів.
Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (ЄДРПОУ 01422832, адреса місцезнаходження: бул. Л. Українки, буд. 26 літ. «А», м. Київ, 01133) в дохід Держави судовий збір 1 073, 60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І. В. Литвинова