Справа № 752/25414/21
Провадження № 2/752/1632/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Машкевич К.В.
за участю секретаря - Гненик К.П.
представника позивача- ОСОБА_1
представника відповідача- ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коткова Ольга Анатоліївна про розірвання договору купівлі-продажу квартири, суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовом і просить:
- розірвати договір купівлі-продажу частини квартир АДРЕСА_1 , укладений між нею та ОСОБА_4 від 25 квітня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котковою О.А., зареєстрований в реєстрі №285.
Посилається в позові на те, що 25 квітня 2019 року між нею в особі представника ОСОБА_5 , який діяв від її імені та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу частини квартир АДРЕСА_1 . На момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_4 не провела з нею розрахунку, а нотаріус Коткова О.А. не перевірила відсутність розрахунків за договором купівлі-продажу квартири. Проте, жодних коштів вона від ОСОБА_4 не отримувала, однак право власності на частину квартири було зареєстровано за останньою.
Зазначає, що особисто не мала змоги брати участі в укладенні вказаного договору, оскільки фізично проживає в м.Одеса, та очікувала на розрахунок одразу після укладення договору купівлі-продажу.
Також посилається, що вона довіряла ОСОБА_4 , оскільки вона є колишньою дружиною її сина, однак розрахунку за договором проведено не було.
Відповідно до п.2.1 оспорюваного договору визначено, що ціна нерухомого майна, а саме: частини квартири становить 597 264,00 грн., відповідно до п.п.2 п.7 постанови Національного банку України «Про затвердження положення про ведення касових операцій у національній валюті України» від 29 грудня 2017 року №148 вважає, що такий платіж повинен був здійснюватися шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або на депозит нотаріуса. Оскільки розрахунки по договору проведено не було, вона направила ОСОБА_4 листа, однак відповідь не надійшла.
Вважає, що порушено її право власності, оскільки бажає в подальшому розпоряджатися належним їй майном на власний розсуд, враховуючи реальну вартість майна станом на час звернення до суду.
Виходячи з цього, просить задовольнити позов.
Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду 20 жовтня 2021 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.
Ухвалою суду від 22 жовтня 2021 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу відповідачу та третій особі копію позовної заяви з додатками.
Відповідачу був наданий строк для надання відзиву.
Відповідач своїм правом не скористалася, відзив на позов не подала.
23 жовтня 2023 року до суду надійшли пояснення третьої особи - Коткової О.А . Відповідно до яких посилається, що під час укладення договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири сторони погодили всі істотні умови, однаково розуміли значення, зміст, умови договору, його правові наслідки. Також сторонами було підтверджено факт повного розрахунку та відсутність будь-яких претензій фінансового характеру, що передбачено п.2.2 вказаного договору.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав зазначених у ньому, просила задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, надав письмові пояснення, відповідно до яких послався на наступне. 18 квітня 2019 року між стронами було укладено Попередній договір купівлі-продажу частини квартири АДРЕСА_1 . В подальшому, 25 квітня 2019 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до Попереднього договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мішеніним І.С. від 18 квітня 2019 року, зареєстровано в реєстрі №1102.
25 квітня 2019 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу частини квартир АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котковою О.А., зареєстровано в реєстрі №285.
Заперечуючи позовні вимоги з підстав необгрунтованості та безпідставності, посилається, що позивач підписав договір купівлі - продажу частини квартири від 25 квітня 2019 року без будь-яких зауважень та заперечень, що свідчить про надання згоди щодо всіх істотних умов, а також про виконання покупцем обов'язку зі сплати ціни договору.
Відповідно до умов договору, сторони підтвердили факт повного розрахунку за вказаним договором та відсутність будь-яких претензій фінансового характеру.
Вважає, що позивачем не надано достатніх доказів у відповідності до ст.ст.76,80 ЦПК України, просить в позові відмовити.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлялася належним чином.
Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу у її відсутності.
Заслухавши представників сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; він підписаний його стороною (сторонами).
Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 25 квітня 2019 року між ОСОБА_3 від імені якої діяв ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котковою О.А., зареєстрований в реєстрі №285.
Відповідно до змісту п.2.1., 2.2 вказаного договору сторони погодили, що ціна нерухомого майна, а саме частини квартири становить 597 264,00 грн., які сплачені покупцем у повному обсязі до підписання договору. Зазначена ціна є остаточною та не підлягає будь-яким змінам. Своїми підписами сторони підтверджують факт повного разрахунку за цим договором та відсутність у продавця та покупця будь-яких претензій іфнансового характеру, що стосувалися б питань розрахунку за договором (а.с.19-23).
Звертаючись до суду, позивач посилається, що відповідач не здійснила з нею розрахунку за договором, в зв'язку з чим вважає, що даний договір підлягає розірванню, а частина квартири має належити їй, як власнику.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що 25 квітня 2019 року він від імені ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу частини квартири. Будь-яких грошових коштів за вказаним договором він не отримував, про розрахунки сторін нічого не знає.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
В той же час, глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.
Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов'язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов'язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов'язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові від 02 червня 2021 року у справі № 636/5261/18 (провадження № 61-5308св20) у подібних правовідносинах, Верховний Суд дійшов висновку, що такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар не є ефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав.
Зазначений висновок Верховного Суду ґрунтується на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми статті 692 ЦК України, викладеному у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) про те, що «…покупці отримали товар, але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.
Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар покупцю, і який його прийняв, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі).
Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права».
Відповідно до ст.ст. 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту циільних прав визначено в ч.2 ст.16 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Відповідно до позиції Верховного суду, висловленої в постанові в справі № 939/1078/20З від 19 травня 2021 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.
Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
У чисельних постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Виходячи з предмету спору сторін, суд вважає, що позивачем при зверненні до суду обраний неправильний спосіб захисту порушеного права.
Таким способом має бути вимоги про стягнення неотриманих коштів.
Верховний Суд у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначив, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
З урахуванням цього, неправильно обраного позивачем способу захисту, підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 22, 205, 207, 526, 610, 611, 626, 627, 628, 629, 632, 651, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 209, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коткова Ольга Анатоліївна про розірвання договору купівлі-продажу квартири залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.В.Машкевич